Війна всіх проти всіх. Останній і рішучий бій! Чиї ж голоси допомогли Янику? (+ІНФОГРАФІКА)

Голосування «для себе» і голосування «для країни»: криза і трагедія української інтелігенції

Он безоружен - я всегда вооружен

Сидел бы тихо, нет, он лезет на рожон

Он хочет переспорить пистолет

Такой большой, а как дитя - интеллигент.

Но он противник - лучше не бывает!

Ты упадешь, а он не добивает.

Ударишь в спину и не ждешь ответ.

Интеллигенту от себя спасенья нет

(пісня з фільму «Не бійся, я з тобою»)

Голосував "ЗА":

Микола ПОЛIЩУК

Голосування, яке називають «проти всіх» (хоча в бюлетені воно називається «не підтримую жодного кандидата») і яке в значній мірі вирішило долю виборів, розподілилася абсолютно нерівномірно між різними регіонами.

Зауважимо, що не підтримували жодного з кандидатів переважно у великих містах, рекордсменом серед яких є Київ з вісьмома відсотками голосування «проти» (дивись КАРТУ внизу).

Слідом за ним ідуть Дніпропетровськ з сімома відсотками, Запоріжжя і Харків, де проголосувало проти більше п'яти відсотків виборців.

Характерно, що ці міста також тримають першість за кількістю Інтернет-користувачів - адже саме в Інтернеті йшла сама інтенсивна кампанія проти обох кандидатів.

Можна навіть спробувати накидати портрет принципового виборця, що не підтримує нікого.

По-перше, перед нами мешканець великих міст, безвідносно до регіону – «проти» однаково проголосували і Львів, і Харків, і Запоріжжя, і Одеса за виключенням хіба що Донецька, мешканці якого все ж таки виявили солідарність із своїм рідним Януковичем.

Швидше за все, це представник того прошарку населення, яка називається демократами, націонал-демократами, «помаранчевими», середнім класом, а іноді - й «офісним планктоном».

Очевидно, носій такої ідеології освічена, ерудована людина: все-таки він знав, аналізував і зважував достоїнства обох кандидатів.

Перед нами самодостатня матеріально людина, швидше за все не держслужбовець - він-то явно не очікує від свого обранця матеріальних благ і не боїться у випадку обрання «не того» за своє робоче місце.

І врешті решт він, очевидно, небайдужий до долі Батьківщини: було ж не ліньки йому прийти у вихідний день на виборчу дільницю і поставити хрестик в графі, яка потенційно нічого не вирішує.

Проблема цих людей у тому, що зі своєю системою цінностей, більш придатної для якогось ідеального світу, вони випадають з контексту сучасної української виборчої кампанії.

Українське суспільство вже давно розколоте не по лінії Схід-Захід, воно розколоте питанням, що важливіше у голосуванні: обрання глави держави, або особиста відповідальність виборця за свій вибір.

Такі протиріччя існували й раніше, але до другого туру між двома поглядами на вибори стався понятійний розрив.

«Принципові», виходячи з красивих логічних побудов, постаралися піти від відповідальності за нового президента.

Тим більше, що інтелігентна людина по суті своїй - індивідуаліст. Їй важко ідентифікувати себе з якимось одним із українських політичних мегатаборів.

Голосування для неї - поняття, спрямоване не на зовнішній світ, а на внутрішній.

Тому-то позиція "заховатись від виборів" не є позицією страуса, а навпаки, актом внутрішньої свободи. І це – мужній вчинок в очах самого себе.

Біда тільки в тому, що громадянин тікає від виборів так, ніби це допоможе втекти від реальності України.

Реальність же така, що вирішує долю країни аж ніяк не дуже розумний і політично підкований прошарок «противсіхів», а так званий "масовий виборець".

І подібно до того, як пересування армії визначається не за першою, а за останнім солдату, так і вибір України визначається цим самим "масовим виборцем" - людиною простою, далекою від політичної кухні, голосуючою на інтуїтивному рівні.

У нас же так звана «духовна еліта нації» не тільки відірвалася від свого війська, а й, здається, йде в абсолютно протилежний бік.

Ба більше, цим вождям (а серед них багато представників творчої інтелігенції) вдалося навіть у виборчій кампанії створити затишну атмосферу комфортного «елітарної» тусовки.

Перебування в тусівочній відстороненості додає інтелігенту певного шарману, клубної атмосфери посвяченості у нонконформізм.

Втеча від мирської суєти - це не така вже й рідкість в Україні ще з часів Григорія Сковороди. Просто у відомій фразі «світ ловив мене, та не спіймав» для масового виборця важливіше поняття «світ», а для інтелігента – «не спіймав».

Протиріччя між ними і формують когнітивний розрив, що існує між «елітою» та простими людьми в Україні.

Для Інтернет-користувача віртуальна тусовка друзів в Живому Журналі, що вирішила не підтримувати жодного з кандидатів, буде важливіше реальних наслідків такого голосування для країни.

Перед нами витончений відхід від реальності, з приводу якого той самий масовий виборець хіба що покрутить пальцем біля скроні.

«Чому мені має бути «соромно» за моє голосування? – спитає він, - Чи я ним щось зробив протизаконне, чи таке, що заслуговує на осуд? Чому «соромно» має бути виборцю, а не, скажімо, кандидатові. Що він не дотримується своїх обіцянок, або вводить виборця в оману?»

І навряд чи хтось із адептів протестного голосування дасть відповідь на ці питання.

Та й ніхто до масового виборця не донесе маніфести «противсішного» руху: традиції ходіння інтелігенції в народ з часів Льва Толстого помітно вщухли й ідея якогось сучасного просвітництва навряд чи знайде багато прихильників.

Пересічний виборець просто лякає інтелігента: він погано одягнутий, y ватнику.

Пересічний виборець носить кепку-«аеродром», тобто він - той самий «донецький шахтар», «люмпен із Сихова» і взагалі чмо, зв’язуватись з яким – те саме, що себе не поважати.

Такого виборця можна тільки критикувати і засуджувати за його «продажність», ну й звалювати на нього відповідальність за вислід виборів, звичайно.

Найважче ж у голосуванні проти всіх - це відсутність критеріїв, після яких голосувати виявляється «соромно». Припустімо, що графа «не підтримую жодного кандидата» на минулих виборах мала б імперативнy дію - і більшість виборців проголосувало проти Тимошенко і Януковича.

Але хіба тут справа у прізвищах?

Було б «не соромно» вибирати на повторних виборах між Тігіпком і Яценюком? Або між Ющенком і Гриценком? Адже абсолютно ідеальних кандидатів просто немає і надмірна делікатність в політиці - аж ніяк не благо.

Дозволю собі невеликий відступ.

Свого часу в Києві кілька громадських активістів відмовилися від прохідних місць у Блоці Кличка - виключно через те, щоб не опинитися в одному списку з директором будівельної компанії Левом Парцхаладзе.

Допомогло їм те, що вони не увійшли в міську владу, та ще й недодали кличківцям голосів (цілком можливо, рівно стільки, скільки вистачило б для створення протимерської більшості у Київраді) захищати міське середовище? Навряд чи.

Зараз нас чекають місцеві і, можливо, парламентські вибори. Вигідна владній еліті пропорційна система не залишає незаплямованим нікого: в кожному виборчому списку знайдеться «ложка дьогтю» - парочка одіозних особистостей, які кинуть тінь на весь список гуртом.

І, зрозуміло, знову виникне ідея голосувати проти всіх.

Немає сумнівів, що вже до травневих виборів ми будемо мати навіть сформовану ідеологію «противсішного» голосування.

Така ідеологія, до речі, вирішить фаундрайзингові питання, оскільки активна агітація проти виборів в округах конкурентів є чи не найдієвішою на сьогодні політтехнологією.

Хоча для тих, хто голосує в першу чергу «для себе», це буде байдуже. Однак потрібно пам'ятати: навіть такий відхід від виборів абсолютно не позбавляє від відповідальності за ту владу, якій довірять розпоряджатися Україною.

Тимошенко сама винна у своєму провалі. А Янукович у порівнянні з Юлею - менше зло.

“Янукович — президент інтелігенції!”, випливає з істеричних постів ображених результатами голосування блогерів :) Звинувачуючи “занадто сором'язливих інтелігентів”, ці прихильники меншого зла не розуміють, ЯК МОЖНА не голосувати за Тимошенко.

А воно можна — тому що для мене, скажімо, меншим злом є Янукович.

Голосував "ПРОТИ":

Омелян ТАРНАВСЬКИЙ

“Інтелігенти” - це ще м'яко сказано, зазвичай “анти-противсіхи” висловлюються сильніше. Ось як пише жж-юзер seneka2: «Агітація "противсіх" мала своїх авторів і виконавців у штабі Януковича і знайшла гарний грунт серед казлів і лохів української інтелегенції».

Зрештою виявляється, що цей революційний персонаж живе в Канаді, де вже навіть оформлює дозвіли на роботу. :)

Інший аспект: чомусь автоматично вважається, що я МАВ БИ голосувати за Тимошенко, але зрадив її. Ось як висловлюється жж-юзер kotyhoroshko:

“CЛАВА ПРОТИВСІХАМ! Це люди, які за Яника в своїй більшості ніколи б не проголосували (хоча є й такі, що тяготіють до Яника). Тому багато з них робили вибір не між "Яник-Тимошенко-противсіх", а "Тимошенко-противсіх".

Ага, це ми вже чули у 2005-ому: “Не зрадь Майдан!”.

“Анти-противсіхи” з такою упевненістю заявляють про “спецоперацію в інтернеті”, про “тих, хто за Яника ніколи б не проголосував” та іншу конспірологічну антинаукову єресь, що їм ніколи навіть глянути на карту і опитування внизу.

Проти обох проголосували більше мільйона громадян — це що, всі блогери?

З таким же самим успіхом я можу узагальнити на весь мільйон свою власну мотивацію — Я ПРОГОЛОСУВАВ ПРОТИ ВСІХ, БО ВВАЖАЮ ТИМОШЕНКО І ЇЇ НИНІШНЮ КОМАНДУ БІЛЬШИМ ЗЛОМ, НІЖ ЯНУКОВИЧА.

“Переважна більшість розкусила сутність спільної технологічної операції Ющенка та Януковича, - продовжує скаржитися політтехнолог Тимошенко Олег Медвєдєв. - Однак для Тимошенко забракло саме тієї меншості, яка клюнула на вудку двох Вікторів і голоснула-таки проти обох чи просто на прийшла.”

О, це вже нове у “анти-противсішній” істериці. А якби ще всі, хто не пішли на вибори, проголосували за Тимошенко! О, скільки б тоді вона набрала!

Цей пошук відьом нагадує стандартний прийом Тимошенко: “Я хотіла, а мені завадили”. Не сама Тимошенко винна в тому, що виграв Янукович — ні, чомусь винні ті, хто голосували проти обох!

Наче хтось заважав нашій Захисниці здобути мій голос. Як пишуть на форумі «Майдану»:

«Хто давив малий бізнес, хто підтримував банки, олігархів, своїх родичів? Хто зробив продажні суди, хто покривав рейдерів? Хто це робив - громадянин, який не бачить захисту і справедливості ні в кого?»

Голосуючи «проти обох», я хотів, щоб Тимошенко спіткала невдача. І радий, що так сталося. Може, вона — вперше отримавши відкоша від виборців - нарешті почне аналізувати свої помилки.

Бо зараз виходить, що “розводять” не “противсіхів", а навпаки — борців із позицією “не підтримую жодного кандидата”, яких відволікають від прискіпливого аналізу причин поразки.

Подивіться на карту — де найбільше голосували проти всіх. В рекордсменах — рідна тимошенківська Дніпропетровщина (6,75%) і Полтавщина з неадекватом-бютівцем Матковським (5,75%). Хто заважав Юлії Володимирівні здобути (зберегти) популярність у цих регіонах?

Ніхто. Але вона вкупі зі своїми політтехнологами думала: «Вони будуть змушені за мене проголосувати, бо бояться Януковича. А якщо замало бояться, то я їх полякаю».

І не тільки полякаю, а ще й зневажу. Ще одна яскрава цитата з сайту «Майдан»:

«Мене до позиції "проти всіх" схилили агітки Тимошенко, яким є, наприклад, журнал "Український тиждень". Для збільшення електоральної підтримки у команди Тимошенко не знайшлося інших слів для виборців, окрім залякування і образ.

Тих, хто голосував за Тигіпка і Яценюка, називали «дезорієнтованими». Вам не потрібні 13% і 9%? Та будь ласка! Ті, що голосували за Ющенка - «фанатичні патріоти». Не потрібні ще 5%? Ну що ж, насильно милим не будеш».

Оце найогидніше — та пастка, яку в результаті мені запропонувала Юля і її прихильники: так, я погана, але він ще гірший.

А от і ні, Юліє Володимирівно, це ви гірша.

Це ви зробили Януковича президентом — своєю економічною політикою, своїм хаосом в управлінні, своїми рейдерами і своєю брехнею. Особливо брехнею.

Ви дістали з вашим постійнім двоємислієм. Ідіть в опозицію. Бо мій голос — моя приватна власність, а не Ваша чи мільйонів ваших прихильників. Ви ще маєте подякувати за мій «інтелігентський» голос, бо саме він забезпечив те, що Янукович набрав менше 50%.

І якщо вже говорити про інтелігентів, то досі висміювати у блогах “вірші Чехова” і “наколоті апельсини” - те ж саме, що лаяти на кухні радянську владу. Бо що з того, що ви не плутаєте Чехова з Достоєвським, якщо ви плутаєте власну кишеню з державною?

Але я впевнений, що ви й зараз - замість проаналізувати свої помилки - скажете, що і Янукович такий же, почнете лякати Азаровим, Табачником та іншими фірташами і завершите биттям у дзвін: “Кучма сказав, що повертається 2004-ий!”, подаючи дідуся-пенсіонера як визнаного авторитета.

Але я не бачу на вулиці 2004-го. Я бачу 2010-ий. І замість президента-парії, який здобув владу внаслідок скандальних фальсифікацій, я бачу президента, який здобув реванш унаслідок демократичних виборів.

Мені не дуже подобається вибір 49% моїх співвітчизників, але він хоча б чесний і з дотриманням процедури. І наш майбутній президент — неоковирний і з кримінальним минулим, зате не брехливий хамелеон.

Як сказав один розумний хлопець:

Тем подлее и лукавее ход Тимошенко, которая пытается всем внушить, что нельзя голосовать против всех. Потому как это, по сути, голосование за Януковича.

Нет уж. Против всех - это против всех. И если уж на то пошло, то как человек, который был на Майдане, я предпочту Президента Януковича. Ибо он предсказуем в своей омерзительности.

І як продовжила одна розумна дівчина:

«Меня оптимизирует то, что мои дорогие киевляне сейчас начинают очень громко стонать, замирая в ужасе от того, что завтра Янукович закроет демократию, свободу слова и вообще опозорит нас на весь мир.

Их панический и однозначный испуг - это хороший знак, потому что обычно они уверенно ошибаются в своих чаяниях.

...От балды выбирают Черновецкого - и через полгода кричат криком, что он сумасшедший, но затем снова флегматично его выбирают - и платят по новым тарифам и ходят по неубранным улицам.

И, конечно же, они верны Юлии Владимировне - которая платит им пламеными обещаниями и хаосом, будь она в парламенте или Кабмине — неважно.

Поэтому, если я даже немного и являюсь жертвой устоявшихся страшилок о Януковиче, то только киевляне, чуть на плачущие в эти часы, рассеивают мои страхи.

І ще один нюанс. Насправді жоден з нас не може визначити, яке зло менше, а яке більше. Наш розум не в силах побачити Україну через 70 років за Тимошенко і за Януковича і порівняти результат.

Тому варто керуватися не квазі-логічними розмірковуваннями про "менше зло" і "необхідність вибору", а тим, чи один із двох кандидатів хоча б частково відповідає вашим уявленням про політика.

Розмірковування "що буде, якщо..." - доля слабких людей, які замість зробити вчинок починають жувати соплі, аналізуючи плюси і мініуси кожного поруху пальця.

Майбутнє - прерогатива Бога, наше ж завдання не переступати через своє сумління в кожен конкретний момент життя. І в момент голосування також. Бо йдучи на компроміс з собою біля виборчої урни ("подумаєш, дрібничка", "боюся Януковича"), ти робиш крок до зради себе.

"Країну можна повернути. Себе - ніколи", - казав один із древніх китайських імператорів.

Якщо при Януковичі виникнуть проблеми з мовою, культурою, газом тощо — будемо їх вирішувати, досвід є.

Але не треба робити вигляд, що при Тимошенко цих проблем не було (б).

«Свобода — це також свобода голосувати за колись судимого кандидата, схильного до смішних обмовок, - написала днями «Файненшл Таймс». - З управлінням в Україні в останні шість років було погано. Але той факт, що це третя мирна передача влади в країні з 1991 року, схиляє до думки, що демократія переживе президентство Януковича».