Ей, противсіхи! Ви привели Януковича до влади - і що далі?

Відповідь на питання, чому я проголосував за Тимошенко, лежить в тій же площині, що й питання, чому я не проголосував проти всіх. Думаю, як і в будь-якої адекватної людини в другому турі, у мене було лише цих два варіанти – або проголосувати за Тимошенко, або не підтримати жодного кандидата.

Варто зазначити, що апологети “не підтримую жодного кандидата” якось одразу і однозначно почали подразнювати (і зваблювати) мою роздвоєну чи розтроєну свідомість.

Від них не було спасу, вони були всюдисущими, як агітатори Тимошенко, i невблаганними, як прихильники Януковича.

І ця незаплямована нічим моральність, яка просотували всіх їх тексти, кожне написане ними слово – звичайно, у цьому безпомильно вгадувались інтонації дорогого всім нам Віктора Андрійовича.

Bиявилось, що ці люди займали абсолютно всі ті самі ніші, якими я користувався для отримання інформації.

Вони заполонили мій любий український клаптик вселенського павутиння, куди я сховався від українського телебачення, і - наче якась аделадзька секта - без кінця і краю бомбили його своїми заявами “не підтримуй жодного”, “голосуй проти всіх”, “вони всі однакові”.

І ось в якийсь момент я таки здригнувся.

Ні, не попіл моральності Віктора Андрійовича постукав в моє серце

Мені просто на той момент здалося, що ідея не підтримати жодного з кандидатів є набагато раціональнішою, ніж вкотре проголосувати серцем.

Тим більше, ні економічні промахи Юлії Володимирівни, ні її загравання з російською владою, ні її дует з Пугачовою не робили їй честі. Так поступово з сегмента “сердешників” я почав зсуватись у сегмент “противсіхів”.

Проте досить скоро я зробив для себе одне по-справжньому вражаюче відкриття – прихильники голосувати проти всіх були не менш, а можливо навіть більш ірраціональними, ніж прихильники кандидатів в президенти. Їх можна було навіть поділити в їхній ірраціональності на певні категорії.

По-перше, мені видається, що багато з них в той чи інший період життя були явними чи таємними фанами Тимошенко. Тому що лише полишена у своєму почутті людина може так самовіддано кидатись на всіх, хто посміє щось позитивне сказати про колишній предмет її мрій та думок.

Серед тих, хто був проти всіх була й інша категорія – ображених послідовників Ющенка. На мою думку, логіка цих людей подібна до логіки матері дармоїда з одного радянського фільму, коли на питання, чому її повнолітній синок ніде не працює і взагалі “хіпі волохате”, вона тикала в сторону невістки.

Була ще одна категорія людей “проти всіх” – це ЖІНКИ, ЯКИМ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ТИМОШЕНКО. Найбільш запекла та фанатична.

Саме запитання “А чому все-таки вам не подобається Тимошенко?” могло відправити їх у півторагодинну істерику.

Мені здається, що ця категорія за добру згадку про Тимошенко, подібно до антинатовських бабусь, могли й прости вбити. Або подібно до Забужко, сублімуючись, написати якийсь товстелезний літературний твір.

Проте, я був би не достатньо об’єктивним, якби не сказав, що мене переконували голосувати проти всіх і досить тверезомислячі люди, яких я поважав і яких я умовно назвав би “реалістами”.

У своїй мові вони полюбляли сипати різними солідними економічними (про те, як Тимошенко бездарно змарнувала економічну потугу України) та геополітичними (російський вплив і загравання з Путіним) термінами.

Зрештою, завжди можна було ще пригадати Лозінського, або інших відомих і потужних постатей бютівського руху. Висновок, звичайно ж, з цього напрошувався лише один – між ними немає різниці. Все досить виважено та ясно – вони всі однакові!

Проте жоден з цих реалістів не дав якоїсь вичерпної відповіді на моє одне досить таки просте питання – А ЩО ДАЛІ? Зрештою, ми всі вже не маленькі, повинні якось прораховувати свої дії.

Можна про це багато говорити і заперечувати, але певна кореляція між голосуванням проти всіх та перемогою Віктора Федоровича є. І, переконливо агітуючи за те, щоб голосувати проти, мені так ніхто і не зміг переконливо розказати - що робити далі? І з ким робити?

Де ці рішучі люди, які - мов Котигорошко - розкидають наступаючі сили донецьких і поведуть нас до нових перемог? Хто вони?

Змучений Віктор Андрійович зі своїми п’ятьма відсотками та вічним бажанням трохи перепочити?

Закутаний у військову брезенту Яценюк, під якою може нічого не бути, чи вічно у тузі за своїм комсомольським минулим Тигіпко?

Є ще перший з непрохідних Гриценко, ворог харківських в’єтнамців Тягнибок, а також просто Людмила Супрун. От і все. Ага, є ще громадянське суспільство, якого поки що немає.

Чи не здається вам, що на фоні всіх цих новітніх і не дуже новітніх постатей українського політикуму, простенька від Луї Віттон спідничка Юлії Володимирівни виглядає як добра і перевірена броня?

Мені, на превеликий жаль, так. Принаймні, ніяких інших бійців, крім Юлі - знову ж таки, на свій превеликий жаль! - я наразі не бачу. Видно, ще не народились.

А Юлія Володимирівна за любого розкладу зробила (і вірю – зробить) одну дуже корисну послугу для України.

Вона знищить (або, як хочете, розчинить у дружніх коаліційних обіймах) одне з найбільших політико-фінансових угрупувань в Україні - системне, з міцною базою в ключових регіонах об’єднання, яке своєю офіційною ідеологією, своєю візитівкою, зробила антиукраїнськість.

Мова, звичайно ж, іде про Партію Регіонів. Партію таких україножерів як Левченко і Колесніченко, Піховшек і Бузина. Знищить саме ту партію, могутність якої мав розтрощити, але так і не розтрощив Віктор Андрійович, монополізм якої скоріш за все так достоту і не підточать ні Яценюк, ні Тигіпко.

ПР - це дракон, силу подолати якого має лише наразі один звитяжець (якщо хочете – авантюрист(-ка). І яка різниця, в шати якого кольору вона вбрана?

Хоч і білого.

вибори тимошенко противсіх регіони