Лижні Карпати: Драгобрат для екстремалів, Мигово для матрацників

Мало не означає дешево

Мигово я відніс би до числа гірськолижних курортів третього ешелону. Він виник порівняно недавно на місці, яке не може похвалитися унікальними ландшафтами.

Саме такі курорти, як Мигово, є яскравими представником гірськолижних новачків. Якщо раніше гірськолижні траси виникали за принципом максимально сприятливих природних умов (як в Славському, Косові чи тому ж Драгобраті), то нині, вочевидь, поява нового курорту визначається за формулою «можливість отримати землю + більш-менш придатні для катання умови». Тому гірськолижні траси виникають там, де важко собі їх уявити. Ось, для прикладу, Мигово виник буквально в полі на горбах – дорогою туди місцевість навіть не підказує, що десь поблизу хтось може кататися на лижах.

Через це обслуговуючий персонал подібних курортів повинен важко і затратно трудитися для створення належних умов катання. Це і постійне заретрачування снігу, і використання різної хімії, яка уповільнює його танення, і робота снігових гармат. Щодо останніх, то хотілося б розвіяти балачки «всезнайок», які впевнені, що коли ніде немає снігу (навіть в Карпатах) на Буковелі його обов’язково вдосталь «настріляють» гарматами.

Насправді субстанція, яку «виготовляють» снігові гармати, більше схожа на крупинки льоду, ніж на сніг. Застосовується така техніка на окремих проблемних ділянках траси, де треба або присипати лід, або часткову відсутність снігу. Для досягнення хоча б мінімального ефекту потрібно, щоб гармата працювала цілий день за сприятливої температури. Адже вона всього лиш розприскує в повітря воду (яка за певної температури стає крупинками льоду), а не викидає тони готового снігу.

Відповідно, ці всі роботи по створенню належних умов для катання проводяться звісно ж за рахунок туристів. Тому ціна не адекватна довжині лижного спуску.

Відсутність відвислих щелеп від вражаючого краєвиду Мигово компенсує доволі непогану інфраструктурою, високою безпекою катання та сприятливими умовами для новачків і «матрацників». Курорт має доволі зручний заїзд (про поля я вже писав вище :) ), велику парковку, каток (для «матрацників), компактне розміщення готелів, кафешок і ресторанів.

Траса на Мигово одноманітна і цілком прогнозована (ні трамплінів, ні снігової цілини), що ідеально підходить для початківців, але аж ніяк не влаштовує досвідчених лижників.

Проте ціна на бугельні підйомники (їх там два) така ж як, приміром, на Драгобраті (про нього мова піде нижче). Коливається вона в залежності від часу доби катання і того, проживає турист в готелі курорту, чи ні. В середньому вартість одного підйому становить 10 грн. (найвища точка витягу – 800 м.).

Мені як досвідченому лижнику довелося зробити більше 20 підйомів, щоб хоч трішки відчути смак перших гірськолижних розваг. По грошах це стільки ж, скільки б коштував денний проїзний на Буковелі, але якість катання, як ви розумієте, різниться дуже сильно.

Безумовною перевагою курорту Мигово є нічне катання і високий рівень безпеки. Щодо останнього – то за бугельним витягом на трьох ділянках постійно слідкують рятувальники. А милий голос з гуцульським акцентом :) через гучномовець постійно робить зауваження порушникам – «Мущина в щєпці діда мороза, відойдіт від третої опори. Ви заважєєте руху підйомника» :).

Тому якщо ви тільки стаєте на лижі, то подібний "дитсадок" вам для цього якраз підійде. Але це якщо брати до уваги спортивну складову. А якщо рекреаційну – то вразить він хіба що «дитя асфальту», для якого справжня смерека є диковинкою.

Драгобрат: неповторна краса і невимовне хамство

«Ти мене ни фотографіруй, бо меш шукати свій фотоапарат у воді. Тут вже тике було тої неділі», - ці слова я почув від одного з водіїв «козлика» (автомобіль, більш відомий як «бобік»:), яким можна добратися з Ясінів до урочища Драгобрат.

Когось це би шокувало, але за роки катання я вже звик до місцевого «сервісу», тому ставлюся до нього з часткою іронії.

Автор цих рядків жодного раз не з’їздив на Драгобрат безпроблемно (якщо комусь це вдавалося – діліться досвідом в коментах). Хамство когось із тих, кому ти платиш за послуги – це найменш неприємна ситуація. Гірше буде, коли «виявиться», що в замовленому вами котеджі насправді немає сауни, або ще гірше – там зараз роблять ремонти! А якщо ви захочете повернути завдаток, то це буде дуже непросто і в підсумку ви можете почути наступне – «Бери свої гроші і шоб твоєї ноги на Драгобраті більше не було». Це далеко не всі, але реальні історії, в які я потрапляв на Драгобраті.

Сервісу тут не було, мабуть, ніколи. Але туристів безліч завжди. Драгобрат розвивався ще за Союзу як спортивна школа. І якраз за принципом максимально сприятливих ландшафтних умов. Сюди завжди їхали фанатики лиж, яким було начхати на сервіс. Фантастичні краєвиди притягали людей для яких сервіс ніколи не був головним. При цьому часто існуючі бази не могли прийняти усіх охочих. Місцеві зажерлися.

Гірськолижні траси Драгобрату розташовані на гірському хребті на висоті майже 2000 м. Через це сніг там є практично завжди (на окремих ділянки він не встигають розтопитися навіть потягом літніх місяців), що забезпечує повноцінне катання з листопада до середини травня. Тому тут обслуговуючому персоналу не потрібно особливо трудитися, щоб забезпечити нормальний сніговий покрив - гармат тут немає і тільки на окремих трасах працює ретрак.

Недостатньо доглянуті спуски створюють ідеальні умови для екстремалів. Схили Драгобрату мають що запропонувати і любителям снігової цілики, і тих, хто шукає де б стрибнути з «карнизу», і менш досвідченим лижникам, яким вже не цікаві ідеально заретрачені траси.

Вартість одного підйому на Драгобраті складає в середньому 10 грн.. Ціна така ж, як і в Мигово, але тут навіть досвідченому лижнику цілком достатньо 10-12 підйомів на день, щоб накататися до безсилля.

Зараз на Драгобраті працює три бугельних витяги і кілька мультиліфтів для «чайників» (вони там теж бувають :)). Проте цього року з’явилися опори для крісельного витягу, який підніматиме до найсмачнішої ділянки гори.

Якщо говорити про безпеку катання на Драгобраті, то тут за нею практично ніхто не пильнує. Наглядачі є тільки на нижніх станціях витягу, а от на горі за бугелем не слідкує ніхто.

Але це ще не все – для початку потрібно добратися з села до самого урочища Драгобрат.

Шлях до курорту займає більше ніж 10 кілометрів через гірську дорогу. Вона не схожа ні на що – ями такі, що в них влізає мало не ціле колесо машини. В одних місцях вам здається, що ви от-от перекинетеся в річку, а в інших – що зараз на вас впаде щось зі скелі, під якою ви проїжджаєте впритул.

Відчуття незабутні і неповторні кожного разу – рівень адреналіну зашкалює, навіть, в бувалих. Проте, на щастя, мені не відомо жодного трагічного випадку у зв’язку з підйомом на Драгобрат – водії досвідчені, та й автомобілі в них ті, що призначені для військових потреб.

Стан дороги на Драгобрат створює «сприятливий бізнес-клімат» для місцевого населення, яке за сезон непогано заробляє на перевезеннях. «Я за «козлика» дав 600 дулярів, а поставити його на документи коштує 800», - відповів мені один із водії, коли я спитав про дивні номерні знаки його авто. В таку машину влазить не більше 5 туристів і заплатити за поїздку треба 200 грн. в один бік. За день водій по кілька разів везе лижників з Ясинів на Драгобрат і, звісно, з гори без пасажирів не повертається. Таким чином невелика інвестиція в «600 дулярів» окупить себе за короткий час.

«Ринок» екстремальних перевезень «регулюється» самими його учасниками. Найдієвіший «антидемпінговий метод» - порізати колеса тому, хто зробив скидку туристам або не дотримується загальних правил «ринку». Так, будучи цього року на Драгобраті, я дізнався, що нашому постійному водію Шкворіню (на Драгобраті він давно прославився своєю екстремальною манерою їзди:) ) порізали колеса за те, що той вивіз лижників на гору за 150 грн., а не за 200.

Взагалі цих суворих карпатських чоловіків краще не зачіпати:). Тому й не хочуть власники готелів робити нормальну дорогу до урочища, щоб не конфліктувати з «кастою водіїв». Як розказали мені місцеві жителі – кожна спроба облаштувати дорогу на Драгобрат закінчується тим, що серед ночі хтось (не важко догадатися хто) знову псує її.

Цей приклад яскраво характеризує суть бізнес-відносин на Драгобраті.

Місцеві комерсанти не пускають на свій ринок чужих. Єдиний виняток – полтавська база (її тут так і називають). Вона чи не перша на Драгобраті, збудована після совка. Та минулого літа згорів дерев’яний кіоск біля цієї бази, після чого почали ширитися чутки, що вона продається.

Звісно, можливості в тамтешніх інвесторів обмежені, тому унікальний ландшафт Драгобрату задіяний далеко не на всю потужність. Чого не скажеш про Буковель, де кожна більш-менш придатна для катання гірка обладнана крісельним витягом і рятувальним пунктом. Тому поки в масштабах Драгобрату не зародиться конкуренція (а вона може прийти лише з приходом інвесторів ззовні) розраховувати на сервіс не доводиться.

Проте відсутність нормального обслуговування та недоліки в інфраструктурі не зупиняють туристів. Природні умови Драгобрату не мають аналогів, через це сюди приїжджають і досвідчені екстремали і ті, хто хоче помилуватися дикою природою і неймовірним краєвидом.

На Драгобрат краще приїжджати на кілька днів і там ночувати. Цього року ціни на проживання у високий сезон сягали рівня альпійських курортів – 850 грн. за добу. Проте туристам, які їхали зі мною в «козлику», вдалося знайти помешкання за 350 грн. з людини. І про співвідношення ціна-сервіс мова не йде.

буковина закарпаття туризм карпати