Попри мораторій, земля продається. Але латифундистам вигідніше експлуатувати селян

Кілька антикризових законів для сільськогосподарської галузi, які проводилися лобістами через Верховну раду минулого року, призвели до того, що парламентарі самі себе перехитрили - і не встежили, як формально мораторій перестав діяти.

Наприкінці року було ухвалено закон, згідно з яким мораторій продовжено до 1 січня 2012 року. Президентське вето Рада подолала лише з другої спроби.

Але поки закон не підписано, стверджують юристи, сільгоспземлі реально можна купувати і продавати. Втім, експерти ринку відзначають, що цього фактично ніхто не робить, бо сільгоспвиробникам купувати землі не вигідно.

Формально мораторій не діє з 24 листопада 2009 року.

Тоді Конституційний суд визнав неконституційним закон (№922 від 4 лютого 2009 року). Мовляв, президент підписав документ не з датою його остаточного ухвалення після подолання всіх ветувань (3 березня), а з датою проміжного ухвалення (4 лютого), коли було ухвалено іншу версію документа, з частковим урахуванням президентських поправок.

Cеред цих правок було й скасування пункту "Передбачити заборону на продаж земель сільгосппризначення до 1 січня 2010 року". А якщо його немає, то й заборони на продаж немає - ще з 24 листопада.

До речі, така ситуація вже мала місце з 1 по 12 січня 2007 року.

Із черговим продовженням заборони можновладці до нового року не втовпилися, тому офіційні газети, які вийшли тільки після затяжних свят, опублікували закон із новим мораторієм лише 13 січня 2007 року.

Тоді укладалися угоди купівлі-продажу земель с/г призначення, а потім в судовому порядку підтверджувалися.

Схема проста: один з учасників угоди фіктивно її оскаржує (мовляв, незаконна, бо ж діє мораторій), суд на підставі того, що реально мораторій не діяв, виносить рішення на користь відповідача і обидві сторони, задоволені, мають на руках судове рішення, що підтверджує законність оборудки.

«Остаточно врегулював ситуацію Закон України № 309 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів», прийнятий 6 червня 2009 року, - сказав керуючий партнер юридичної компанії "Моріс Груп" Андрій Романчук у коментарі для ZaUA.org. - Саме цим законом було знято календарні обмеження щодо продажу земель, а залишилась тільки умова щодо прийняття законів про ринок земель та про державний земельний кадастр».

Та подалі від гріха, парламентарі вирішили повернутися до підзабутої практики пролонгувати мораторій до певної дати.

Наприкінці грудня минулого року було в цілому ухвалено закон «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок», яким до умов запровадження продажу земель було додано всього 7 слів: «але не раніше 1 січня 2012 року».

Таким чином, депутати захотіли, аби мораторій діяв - незалежно від того, чи буде ухвалено закони про кадастр і ринок землі, чи ні!

Мотивація популістська – щоб іноземці не скупили землю за безцінь.

Президент наклав на документ вето (29 грудня) на підставі того, що нові умови обмежують права громадян розпоряджатися своєю власністю, а відтак порушують Конституцію.

Були всі підстави вважати, що після нового року вето буде подолано – зважаючи на обсяги нашого аграрного лобі.

Зранку 19 січня автор написав у цьому тексті: «проте не так сталося, як гадалося», бо БЮТ дав за подолання вето лише 43 голоси через пост виборчу біганину.

Але вже до обіду Микола Томенко виправив ситуацію і біло-сердечні аграрії зітхнули з полегшенням – вето подолано, після підписання документу президентом Ющенком (Тимошенко чи Януковичем) мораторій подовжать до 2012 року.

Тому до цього моменту (поки закон не підписаний) можна спробувати скористатися «діркою в законі». Втім, жодного ажіотажу від права купувати-продавати сільськогосподарську землю немає.

Принаймні серед тих, хто хоче вести аграрний бізнес, навряд чи знайдеться компанія, яка зможе за використовувані гектари заплатити реальну суму.

Думаю, автор законопроекту Олександр Ткаченко надто поганої думки про селян, які дозволять себе обікрасти і при реальній ціні гектара в кількадесят тисяч доларів продаватимуть його за тисячу.

Зайвих кілька десятків мільйонів доларів немає в жодних "іноземних латифундистів". Тож залякування про закордонних спекулянтів трохи перебільшені.

На сьогодні в Україні розпайовано близько 27,8 млн. га. Навіть щоб скупити їх за «спекулятивною» ціною в $1000/га, треба $27,8 млрд. Ви вірите, що хтось виділить на наші землі хоча б мільярд?

«Земля, яку купують по кілька соток чи гектарів, переважно не передбачена для вирощування сільськогосподарських культур. На ній зведуть завод, склад чи житло, - коментує для ZaUA.org президент Земельної спілки України Андрій Кошиль. - Тому тут і далі (як і під час попередньої дії мораторію) будуть застосовуватися численні схеми, які дозволяють відчужувати землю с/г призначення".

Одна з цих схем - зміна цільового призначення наділу. Інша - селянинові створюють (за взаємною домовленістю) штучний борг, який він може віддати тільки паєм.

А от власне аграрні землі в великих кількостях особливо ніхто не купуватиме.

За словами Кошиля, крупні аграрні холдинги не купують земель, а орендують за невелику платню, більша частина якої виплачується «натурпродуктами», вирощеними на цій землі - та ще й за завищеними цінами.

«Для ведення сільськогосподарського бізнесу потрібно щонайменше 5 тис. га. Вроздріб, та ще й поруч одне від одного через «схеми» купити їх неможливо – це тисячу людей треба вмовити, укласти тисячу «схемних» угод, - коментує Андрій Кошиль. - Хтось поїхав, хтось помер, хтось просто не хоче віддавати землю…

Тому холдинги йдуть на короткострокову оренду – до 5, максимум 10 років. Це дає змогу «витискати» із землі всі соки, не вкладаючи в її рекультивацію й копійки. А потім переходити на інші наділи».

За даними ресурсу «Моя земля», 1 га на рік обходиться аграрним компаніям у 250 грн (17,5 млн га орендовано, за них заплачено 4,4 млрд грн у 2009 році). Середній розмір паю – 4 га.

Ціну встановлюють орендатори. А селянинові особливо нікуди діватися: весь час діє мораторій, продати клаптик десь у глухому селі він не може, відмовиться від такої платні – то будуть орендувати в його сусіда. Відтак наділи не дозволяють продавати не через піклування про малого українця, а навпаки, через піклування про себе, коханих.

Селяни ж, які змушені таким чином триматися за свої гектари, не можуть позбутися їх за ринковою ціною і взятися до якоїсь іншої справи, до якої лежить душа, або принаймні закласти ту землю заради отримання кредиту на ведення повноцінного дрібнофермерського бізнесу.

Бо «землю і душу не продають».

закон земля економіка корупція