Статті

Українські бійці видали себе за «рускіх» і прорвалися до своїх

Березень, селище Розлив на Донеччині. Суцільна волога, мокрі стіни дивом вцілілих будинків і безперервний важкий гул арти, що розриває сирий степовий простір. Уже не розібрати, де туман, а де дим від пожеж. Молодший лейтенант і командир механізованого взводу Сергій із позивним Боксер «познайомився» з двома групами російських штурмовиків. Одна залишилася в селищі назавжди. А з другою відбувся «діалог», що врятував йому життя.

Сергій із позивним Боксер (праворуч) після повернення до своїх. Ліворуч від нього побратим Технар

Той ранок починався з тиші — часу, коли на фронті людська увага перебуває на піку виснаження, а туман перекриває огляд для дронів. Скориставшись цим, окупанти двійками заходили в селище.

Постріл у двері

Крізь щілини підвалу, де були Боксер і його напарник із позивним Технар, почулися кроки та постріли по вікнах.

— Выходите! Мы русские! — голосно лунало з вулиці.

Бійці сиділи напоготові, без жодного звуку. Один із росіян зовсім поруч кинув іншому після короткої черги: «Долбо*б, не стреляй зря».

Ця перша двійка пройшла далі. Але за нею йшли наступні. Чужі кроки затупали біля гаража, що стояв упритул до хати. Окупанти смикнули двері, вони були зав’язані на мотузку. Ще одним смиком зірвали її. Ворог підійшов до дверей — Боксер дав коротку чергу просто крізь них. Перший росіянин упав, а другий відскочив у сусідню кімнату з криком: «Вы че, мы свои, русские!».

Молодший лейтенант і командир механізованого взводу з позивним Боксер

Озарной, Таксист і радіо

Сергій родом із окупованої Горлівки. Підлітком 2014 року виїхав на підконтрольну Україні територію. Згодом пройшов строкову службу, був контрактником, брав участь в антитерористичній операції. Потім коротке мирне життя й повномасштабне вторгнення — добровольцем пішов у 23-тю окрему механізовану бригаду.

Під час подій у Розливі Сергія дуже виручила його «горлівська російська», каже він.

— Я из 36-й дивизии. Мы тут уже две недели, хохлы нам рацию разбили, — крикнув він другому росіянину.

Боксер коротко кинув Технарю: «Давай!»

Боксер висмикнув чеку гранати-«американки». Чекав. У тісному приміщенні кидати гранату небезпечно — накриє всіх. Він і далі заговорював зуби ворогу, який повільно просувався в отвір дверей:

— Давай без глупостей, аккуратно, только в меня не целься, автомат чуть ниже, все свои, нормально...

Окупант повірив. Як тільки показався його силует, Боксер коротко кинув Технарю: «Давай!».

Технар влучним пострілом ліквідував другого «гостя». Трофеями стали набої, гранати й найцінніша здобич — рація.

Одне із сіл Донеччини після обстрілу, лютий 2023 року

— Слава Богу, його китайська рація TS була в порядку. Ми слухали її, — згадує Боксер. — Зрозумів, що ці рації росіяни якось відстежують. Як тільки в них зникає зв’язок, починають туди насипати артою.

Увесь наступний день минув у напруженому слуханні трофейної рації. Боксер олівцем на клапті паперу виписав усі позивні, що проходили по каналу, зіставив їх із документами й розгадав, що ліквідовані вороги — це Озорной і Таксист, а їхні командири — Крим і Ярий.

— Один навіть після смерті був такий… усміхнений, видно, що жвавий, — згадує Боксер. — А в другого у водійських правах усі категорії відкриті, ключі від машини в рюкзаку.

Темрява й пил

Далі почалося пекло. Арта й FPV-дрони розбирали будівлі навколо. Після чергового прильоту Сергій із товаришем змінили позицію, але наступного дня FPV-дрон залетів просто в хату. Будинок склався.

Коли Боксер прийшов до тями, зрозумів, що намертво притиснутий важкою плитою стелі. У голові стояв дзвін, із рота, носа, вух ішла кров, обличчя й шия горіли від опіків. Згодом з’ясувалося, що обидві барабанні перетинки лопнули.

Сантиметр за сантиметром вислизав зі свого бронежилета

Плита осідала все більше. Збираючи залишки сил, впершись ногою і рукою в конструкції, Боксер сантиметр за сантиметром вислизав зі свого бронежилета. Потім пролунав голос Технаря, який отямився неподалік.

— Технар, це ти? — окликнув Боксер.

— Я. Ти де?

Побратим допоміг Боксеру остаточно вивільнитися. Із завалів вдалося дістати один автомат й один магазин. Оглушені та виснажені, бійці перемістилися в сусідню напівзруйновану хату. Лягли під двоярусними нарами, закутавшись у знайдені рядна.

Там їх і накрили четверо окупантів, які зайшли в хату й залізли на ті самі нари. Українські бійці пролежали на підлозі дві години, намагаючись не видати жодного звуку. А потім скид із дрона пробив дах. Росіянин, що з переляку зіскочив вниз, розгледів під нарами антену:

— О, это что за рация?

Другий відсунув ковдру стволом автомата, впершись у двох поранених бійців.

Допит

— Вы кто такие? — запитав українців старший групи.

— 36-я! — без вагань відповів Боксер.

— Почему не вышли, не сказали, что тут?

— Думал, может, хохлы… рация не работает, нас рядом завалило в доме. Все там осталось.

Росіянин, схоже, повірив:

— Давайте вылезайте потихоньку. Оружие есть?

— Автомат.

— Давай!

— Пацаны, мы 300, х*во слышим, будем потихоньку, только не стреляйте.

Боксер справді заховав кілька тисяч російських рублів

Окупанти почали допит.

— Ваши и старших позывные?

— Я Озорной — чітко назвався Боксер. Технаря він представив як Таксиста.

— Позивной ротного?

— Мужики, бляха, ротного уже не стало давно, знаем, что Славик.

— Сколько рублей в кармане?

— Мужики, все в рюкзаках, честно, можем сходить.

Боксер справді заховав кілька тисяч російських рублів, знайдених у знищених штурмовиків.

— Скажи позывные каких-то старших, вы же не просто сюда зашли?

— Там были Крым и Ярый. На мотоцикле подкинули нас до края посадки, дальше пешком «пташками» завели, — Сергій відповідав чітко й швидко.

— Откуда вы? — знову пролунало питання.

Технар, якому російська давалася важко, видавив: «Я с Донецка». Боксер миттєво підхопив, щоб росіяни не докопувалися до його акценту:

— Я с Горловки.

Питання сипались одне за одним. Коли окупант вдесяте різко розвернувся до контуженого Технаря й запитав про ротного, той завагався. Боксер відразу відволік увагу на себе:

— Мне совсем нехорошо, качает, пацаны, дайте водички. А ротного зовут Славик…

Росіянин гримнув на нього:

— Ты какого х*я отвечаешь?! Не тебе был вопрос!

— Пацаны, вы сильно не кричите, ну правда. Реально херово, не бросайте нас, — заговорив його Боксер.

Допит тривав кілька годин.

Повернення

Боксер згадує, що так упевнено «зачухував» ворогам, що й сам повірив би своїм словам. Щоб перевірити інформацію, росіянин вийшов на зв’язок зі старшим.

— Озорной трехсотый? — спитали його.

Він подивився на Сергія і каже: «Да».

— А Таксист такой крупный?

Росіянин подивився на Технаря: «Крупненький…».

Ворожий командир групи остаточно повірив хлопцям.

— Знаете, где 30-я точка? — спитав. — Кирпичная будка возле школы. Выходите влево, кустами и к перекрестку, там направо.

Селище Розлив Волноваського району Донецької області

Тільки-но росіяни випустили їх із хати, українські бійці різко повернули праворуч і кинулися від будівлі до будівлі. Це був виснажливий ривок городами й відкритим полем. Наближаючись до посадки з українською піхотою, Боксер кричав на все горло: «Хлопці, ми свої!».

З окопу вискочив боєць у пікселі з рідним жовто-блакитним шевроном на рукаві. Зайшовши на позицію, Боксер негайно вийшов на комбата:

— Там, бляха, школа, біля школи якась будівля збірний пункт, насипте туди з усього!

Попереду на них чекали евакуація під прикриттям дощу на шикарній бронемашині MaxxPro, госпіталь і важкі операції. Списки зниклих зменшилися на два прізвища. Наші повернулися.

військові донеччина зсу розлив російські окупанти