Статті

Руйнування цивільного життя — частина офіційної стратегії РФ. Її втілюють у Києві та інших великих містах

Удари РФ по українській інфраструктурі дедалі більше відповідають стратегії, яку російські військові теоретики розробляли ще задовго до вторгнення в Україну. Про це пише Дара Массікот, старша наукова співробітниця програми «Росія та Євразія» Фонду Карнеґі за міжнародний мир. Texty.org.ua наводять переклад її треду про те, як Росія використовує удари по критичній інфраструктурі для тиску на цивільне населення та досягнення військових цілей.

Київська школа, пошкоджена російським ударом 1 жовтня 2026 року. AP / Євген Малолєтка

Це частина стратегії

Важливо розуміти, у чому полягає російська військова стратегія, оскільки це дає чітке уявлення про мету росіян і про цілі, по яких вони завдаватимуть ударів для її досягнення. Їхні дії в Україні не є несподіванкою для тих, хто знайомий із російськими оперативними концепціями.

Ті, хто стежить за російськими військовими, знають про Стратегічну операцію зі знищення об’єктів критичної інфраструктури (SODCIT) та подальші плани: удари по військових і цивільних цілях, покликані позбавити противника здатності та волі до ведення війни.

Росія роками завдає ударів по українській інфраструктурі, але протягом останніх кількох місяців кількість цілей зросла. На мою думку, це свідчить про повернення до більш класичного підходу до стратегічних операцій, якими їх бачать російські військові. І на це є три причини.

Збіглися три чинники: українська протиповітряна оборона частково ослаблена; Росія зробила значний якісний і кількісний стрибок у розвитку ударних дронів, а також у їхній здатності баражувати, спостерігати за цілями й коригувати вогонь; Кремль забезпечив політичне прикриття для підвищення інтенсивності атак.

Розширюється перелік цілей: склади, наземна логістика, зокрема й залізнична, дата-центри і телекомунікаційна інфраструктура, важливі культурні об’єкти, як-от університети, медична логістика та медична інфраструктура, школи, поштові відділення.

Росія роками атакує системи тепло- та електропостачання. Ймовірно, наступним пунктом у її планах можуть стати системи водопостачання та каналізації у великих містах. Навіщо? У своїх стратегіях росіяни пояснюють мету прямо: зруйнувати системи життєзабезпечення міст.

Вони мають дуже конкретні настанови щодо вибору цілей і точні розрахунки, як спричинити гуманітарну катастрофу, щоб досягти військової мети. Один із таких прикладів ми описували кілька років тому, коли я працювала в RAND, у цьому звіті.

Російські стратеги ще в 2010-х роках висали про удари по системах життєзабезпечення міст. Погіршення якості життя через проблеми із санітарією та поширення хвороб є однією з цілей. Це називають «вторинним уражаючим фактором». Саме за цією схемою вони й діють.

Погіршення якості життя через проблеми із санітарією та поширення хвороб є однією з цілей

Ось як це описують росіяни у своїй стратегії. Тут і далі цитуємо за дослідженнями RAND.

Удари по військово-економічному потенціалу також мають на меті посіяти паніку, спричинити хаос і зробити життя цивільного населення надзвичайно важким через атаки на його антропогенну оболонку, яка визначається як міста, селища та об’єкти життєзабезпечення, такі як каналізаційні та водоочисні споруди, а також муніципальні органи влади.

Атаки на антропогенну оболонку, зокрема на каналізаційні та водоочисні споруди

Серед інших цілей електростанції, транспортні вузли, ключові оборонні підприємства, новинні або медіацентри. Якщо ці цілі будуть пошкоджені або знищені, економіка противника буде дезорганізована, якість життя стрімко погіршиться через антисанітарію та хвороби, а значна частина міського населення тікатиме в передмістя чи сільську місцевість, поширюючи хаос як ланцюгову реакцію «вторинних уражаючих факторів».

Як росіяни планують руйнувати життя міст

Одним із пунктів деяких російських стратегій є погіршення умов для життя в містах. Серед бажаних ефектів також хаос і переміщення цивільного населення. Нижче їхні власні формулювання.

Як Росія оцінює успішність своїх ударів по критичній інфраструктурі або військово-економічному потенціалу противника під час стратегічних операцій?

Деякі російські військові дослідники припускають, що, плануючи удари по критичній інфраструктурі чи військово-економічному потенціалу, слід ураховувати два фактори.

Перший — первинні втрати противника, тобто втрати живої сили та кількість знищених об’єктів противника, урядових центрів, командних пунктів, військово-економічних цілей тощо.

Другий — вторинні втрати, що пов’язані з наслідками ураження цілі. Наприклад, удар по гідроелектростанції призведе до руйнування дамби, а також може спричинити затоплення, переміщення місцевого населення, порушення водопостачання й транспортного сполучення.

Вторинні втрати посилюють хаос і шкоду від початкового руйнування цілі. Це помножувач сили

Вторинні втрати від удару по нафтопереробному заводу, нафтосховищу чи електростанції вплинуть на місцеві або регіональні цивільні та військові підрозділи.

Удари по заводах та інших об’єктах із небезпечними матеріалами можуть спричинити масштабне хімічне чи навіть радіологічне забруднення. Вторинні втрати посилюють хаос і шкоду від початкового руйнування цілі. Це своєрідний помножувач сили.

Росіяни детально продумали усі наслідки знищення критичної інфраструктури, розписавши, зокрема, і вибір озброєння. Ці критерії були сформульовані ще до війни — до появи розвідувально-ударного контуру, а також «Герані-4» і «Герані-5», які дають їм змогу уражати більше цілей.

Багато років тому в російському стратегічному середовищі були ті, хто застерігав від таких ударів по цілях, які мають цінність для цивільного населення, зазначаючи, що їхній ефект непередбачуваний: вони можуть дати зворотний результат і ще більше налаштувати населення противника проти Росії. Схоже, до цих застережень не дослухалися.

Ще у 2009-му кілька російських стратегів наголошувало: плануючи удари по критичній інфраструктурі чи військово-економічному потенціалу, можна легко помилитися у своїх припущеннях щодо впливу таких ударів на волю противника до боротьби. Такий підхід може забезпечити деескалацію конфлікту, але може призвести й до зворотного ефекту — змусити противника воювати ще запекліше. Це вносить невизначеність у планування ударів, яку, можливо, вдалося б зменшити, уражаючи більш традиційні цілі з передбачуваними результатами.

Інші висловлювали таке занепокоєння ще у 2006 році й припускали, що передбачуванішим варіантом (із погляду прогнозування бойових уражень та реакцій ворога) було б зосередитися лише на військових цілях.

Стратегія в дії

Дуже важко й болісно спостерігати за тим, як усе це розгортається буквально крок за кроком, коли ти давно знаєш логіку, яка лежить в основі цієї стратегії. Росія намагається задушити Київ і, ймовірно, інші великі міста, бо знову застрягла на фронті.

У 2026 році Росія має більше можливостей завдавати страждань і шкоди цивільному населенню напередодні зими. Саме тому критично важливо, щоб Україна мала необхідну підтримку для захисту свого неба. І не лише від балістичних ракет, а й від «Герані-4», «Герані-5» і «Бандеролей».

Якщо ця стратегія розгортатиметься й надалі, припускаю, буде ще більше ударів по медичній інфраструктурі. Наприклад, по складах і виробництву ліків. Дедалі небезпечнішими ставатимуть поїздки залізницею. А «Герань-4» і «Герань-5», які годинами кружляють над містами, дедалі більше ускладнюватимуть повсякденне життя.

Жорстокість тут є частиною задуму. Страх і страждання цивільного населення — бажаний оперативний результат, той самий «вторинний фактор», описаний холодною мовою російської військової стратегії як планування ударів по критичній інфраструктурі та військово-економічному потенціалу, яким росіяни займаються вже понад десять років.

обстріли міст повітряний терор рф стратегія рф хід війни