Статті
Залізо, ротори й кабінетна глухота. Як політичне й колишнє військове керівництво проспало реактивні «Шахеди»
Ще в травні 2023 року аналітики зі структур ЗСУ готували закриті записки для профільних відомств із чітким попередженням: росіяни форсують розробку й масштабування реактивних засобів повітряного нападу. За словами одного з офіцерів, детально вказувалося, куди рухається російський військово-промисловий комплекс, які технологічні бар’єри він долає і чому на це потрібно реагувати негайно або дипломатичним тиском, або ударами по ворожих виробництвах. Реакція української системи виявилася нульовою, каже наше джерело.
Озвучено за допомогою ШІ
Ні колишній командувач Повітряних сил Микола Олещук, ні його наступник Анатолій Кривоножко на ці доповіді не зреагували. Звіти пішли «в стіл». Схоже, що тодішній головком Олександр Сирський і сам Володимир Зеленський не дізналися про попередження армійських аналітиків.
І от після технічного лідерства, яке певний час давало нам переваги над Росією, Україна опинилася в ролі того, хто наздоганяє, гасячи наслідки на передньому краї та в тилу замість того, щоб бити по коренях загрози і бути на крок попереду.
Синдром «вони тупі»
Глибинна причина того, чому небезпеку проігнорували на найвищому рівні, криється не в браку інформації, а в системних збоях управління та психологічних пастках.
У високих кабінетах роками жило небезпечне переконання, ніби росіяни — це суцільні «роздовбаї», технологічно відсталі й не здатні на системний інженерний ривок. Коли аналітики кричали про технологічний прорив ворога, спрацьовувала внутрішня захисна реакція: «Та вони не зможуть, у них руки з ж*пи».
Також спрацювала бюрократична глухота, або, як її називають наші західні партнери, «синдром Кассандри»: між «написати експертну записку» і «прийняти вольове рішення» лежить прірва.
Військове керівництво з команди Сирського звикло мати справу з традиційними операціями на фронті й просто не чуло попереджень про мікроелектроніку, високоточні верстати та ланцюжки постачання в глибокому тилу ворога.
Система заточена не на стратегічне упередження
Уже не перший рік у засобах повітряного нападу ініціатива не на нашому боці. Ми постійно реагуємо на те, що створює противник, бо система заточена лише на гасіння пожеж тут і зараз, а не на стратегічне упередження.
Нагадаємо, що навесні — на початку літа 2025-го росіяни збільшили висоту польоту гвинтових БпЛА. Це також заскочило Україну зненацька, про що ми докладно писали тут.
Чому ППО не готова
Сьогодні профільні військові аналітики та інженери констатують наслідки цієї кабінетної інертності. Поки керівництво ігнорувало застереження, фронт зіткнувся з кількома критичними проблемами.
Колапс мобільних груп. Традиційні мобільні вогневі групи з кулеметами фізично не встигають реагувати на повітряні цілі, що йдуть на реактивній тязі (двигунах Telefly JT80) зі швидкістю, близькою до швидкості крилатих ракет. До того ж дрони залітають на висоту, до якої ствольна зброя дістати майже не спроможна. А якщо на кожен такий дрон витрачати дефіцитні зенітні ракети, це матиме руйнівний вплив на економіку. І, власне, ніяких ракет не вистачить — їх і так мало.
Безпорадність РЕБ. Старі методи радіоелектронної боротьби, які успішно «садили» на українських полях звичайні ворожі гвинтові безпілотники, проти нових апаратів майже не діють через стійкі 16-канальні навігаційні антени типу «Комета».
Перехід ворога на захищену цифрову навігацію став несподіванкою для тих, хто роками закладав в українські армійські замовлення колись ефективне обладнання і не міг уявити, що воно швидко застаріває.
Запізнілі спроби наздогнати
Президент Володимир Зеленський і представники Мінстратегпрому впродовж 2024–2025 років під час презентацій вітчизняних комплексів, ракет-дронів та перехоплювачів не раз визнавали, що Україна змушена наздоганяти ворога в сегменті масових далекобійних і реактивних засобів.
На початку повномасштабного вторгнення пріоритетом була базова номенклатура: артилерія, снаряди, ППО близької дії, а кошти на масштабні інноваційні проєкти виділялися із запізненням.
Час на війні — катастрофічно дефіцитний ресурс
Тож ніхто з армійського керівництва та Міноборони вчасно не замовив наукові розробки, які дали б змогу випускати реактивні дрони-перехоплювачі. Відповідно ніхто не напрацьовував протидію загрозі. Гроші в держави на такі розробки є, а от час на війні — катастрофічно дефіцитний ресурс. І ми його втратили через сліпоту керівництва.
Як наслідок — показники перехоплення масованих нальотів, коли ворог запускає впродовж місяця тисячі повітряних засобів, м’яко кажучи, незадовільні. Держава змушена закривати дірки в авральному режимі, роблячи замовлення на виготовлення бодай чогось. Навіть якщо не брати до уваги наші втрати від влучань, це дорожче, ніж планомірна робота.
Культура управління
Чому українська влада не готувалася до нового витка технологій у повітряній війні? Відповідь на це питання також лежить у площині культури управління. У нашій армії роками практикувалася установка: чим менше ти проявляєш ініціативу, тим краще для твоєї кар’єри. Таких людей дуже багато, і вони при званнях і на керівних посадах (хоча всі наші здобутки тримаються на офіцерах, які сповідують зовсім інші принципи).
Пробити опір заскорузлої структури аналітичними записками неможливо. Попередній міністр оборони намагався зламати цю систему, але вона виявилася сильнішою.
Зараз змінити культуру прийняття рішень в армії пробує новий головком Михайло Драпатий. Але фундаментальні зміни потребують часу.
Засідання Ставки верховного головнокомандувача, вочевидь, проходять украй формально
Окремо варто сказати про роль політичної влади — Зеленського. Він постійно звітує про проведені засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, але вони, вочевидь, проходять украй формально. Інформація про загрозу реактивних дронів (а до цього гвинтових із вдосконаленими можливостями) до Ставки не дійшла, як і не дійшла до Зеленського по інших каналах.
Причина в тій самій культурі управління, коли підлеглим зручніше говорити те, що хоче чути лідер, ніж озвучувати неприємну реальність.
Щоб перемогти, управління потрібно будувати по-іншому.
Розповімо, як з інноваціями, що мали усувати перевагу ворога, працював Вінстон Черчилль під час Другої світової війни.
Після того як Британія з величезними зусиллями перемогла в першій частині битви за своє небо, німці знайшли революційне на той час рішення для точного нічного бомбардування. Загроза була така велика, що після повідомлення розвідки Черчилль знову персонально займався цією проблемою. Ні, він не розробляв технічне рішення, він збирав людей із різних установ, які здатні це зробити, й усував усі бюрократичні перешкоди, які виникали.
Ось трохи його філософії під час вирішення цих питань, яку він виклав у своїх мемуарах.
Я нічого не розумів у науці, але трохи знав про вчених
«Я нічого не розумів у науці, але трохи знав про вчених, а як міністр мав дуже великий досвід, як поводитися з тим, чого ти не розумієш».
«Я старався довести до стадії практичного виконання усе важливе та необхідне без затримок і перешкод».
«...Про найменше небажання проводити таку політику або ухилення від неї повинні були доповідати безпосередньо мені».
«В умовах швидкої зміни подій я навіть не турбував Кабінет або начальників штабів. (…) В обмеженому колі причетних мене й так усі слухалися, а будь-яка зовнішня перешкода могла бути зметена зі шляху».
«Рішення знайшли, плани Німеччини провалилися, а протидія була у вигляді першого масштабного застосування радіоелектронної боротьби (РЕБ)».
Цитати взято з книжки «Вінстон Черчилль. Друга світова війна». Більше про нашу стратегічну адаптацію до інновацій противника читайте в статті тут.
Китайські друзі
Коли росіяни побачили, що ми навчилися досить вправно збивати гвинтові БпЛА, вони стали шукати нові засоби повітряного нападу. Спочатку російський ВПК зіткнувся з фундаментальною інженерною проблемою: як налагодити масове виробництво малогабаритних реактивних двигунів.
Проблема, як каже один із фахівців, впиралася в чисту фізику. Ротор маленького реактивного двигуна під час польоту робить до 120 тис. обертів на хвилину, і головна інженерна складність полягає в ювелірному балансуванні.
Китайські фахівці завезли на підприємства РФ високоточні верстати
Ситуація радикально змінилася, коли до процесу долучилися постачальники з КНР. Росіяни почали масово використовувати китайські турбореактивні двигуни виробництва компанії Telefly. Зокрема, моделі Telefly JT80 і Telefly LX-WP-160, а також новітні TF-TJ2000A для важчих апаратів. Китайські фахівці завезли на підприємства РФ високоточні верстати, виставили робочі режими й ознайомили персонал із технологіями балансування роторів.
Критичною проблемою залишалася елементна база для навігації — багатоканальні платформи й антени «Комета», які рятують ворожі дрони від української РЕБ. Наша розвідка чітко знає, де збираються ці комплектуючі, але ті конкретні вузькі горловини досі не знищуються.
Удари не по тих
Сьогоднішні удари по тиловій інфраструктурі ворога дають певний ефект. Наприклад, удари по нафтопереробці зменшують надходження до бюджету, нагадують росіянам про війну і створюють черги за пальним.
Але є й дивні рішення. Удари по складах онлайн-магазинів мають набагато менший вплив на військові спроможності Росії, ну хіба що дає українцям привід порадіти й згадати мем «мені нравицця, як воно горить».
У військовій історії є класичні приклади. У роки Другої світової війни союзники зупинили німецьку бронетехніку й авіацію не тому, що підбивали кожен окремий танк на полі бою, а тому, що знищили заводи кулькових підшипників — вузьку горловину німецького ВПК.
У нашій ситуації має бути аналогічна логіка: дві паралельні стратегії, які повинні були реалізовуватися роками.
По-перше, дипломатичний і санкційний тиск на канали постачання китайського обладнання компанії Telefly, високоточних верстатів, пристроїв для балансування та інших критичних компонентів.
По-друге, точкове знищення критичних вузлів — тих самих підприємств, які випускають антени «Комета» і реактивні двигуни, — замість хаотичних ударів по вторинних цілях.
Але щоб так робити, потрібна загальна стратегія ведення війни, якої в Зеленського немає і значення якої він не розуміє, а єдину людину зі свого оточення, у якої було стратегічне бачення, — колишнього міністра оборони, — він звільнив.
Замість розробки і виконання стратегії ми постійно отримуємо кампанійщину — окремі яскраві воєнні кампанії, які дають красиві картинки та емоційний підйом, але не змінюють стратегічного становища. І ця логіка, схоже, йде від самого Зеленського.
Висновок
Поки система чекає, коли «грім гряне», ворог масштабує виробництво реактивних засобів повітряного нападу завдяки зовнішнім поставкам та ігноруванню будь-яких економічних витрат. Проблема не в тому, що ми не маємо чим відповісти на фронті, а в тому, що управління ВПК і стратегічне планування досі хибують на інституційну інертність.
Якщо керівництво не змінить систему управління на таку, що здатна формувати реалістичну стратегію, чути аналітиків, помічати тренди, які зароджуються на передовій, готуватися до майбутніх викликів і знищувати загрози ще на етапі їхнього зародження в тилу ворога, за цю нездатність і надалі доведеться платити кров’ю — на лінії зіткнення і в тилу.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися