Статті
Залізо, ротори й кабінетна глухота. Як політичне й минуле військове керівництво проспало реактивні «Шахеди»
Ще в травні 2023 року аналітики зі структур ЗСУ готували закриті записки для профільних відомств із чітким попередженням: росіяни форсують розробку та масштабування реактивних засобів повітряного нападу. За словами одного з офіцерів-аналітиків, детально вказувалося, куди рухається російський військово-промисловий комплекс, які технологічні бар’єри він долає і чому на це потрібно реагувати негайно — або дипломатичним тиском, або ударами по ворожих виробництвах. Реакція української системи виявилася нульовою, каже наше джерело.
Ані колишній командувач Повітряних сил Микола Олещук, ані його наступник Анатолій Кривоножко на ці доповіді не зреагували. Звіти пішли «в стіл». Схоже, що тодішній Головком Сирський і сам Володимир Зеленський не дізналися про попередження армійських аналітиків.
І от після технічного лідерства, яке певний час давало нам переваги над Росією, Україна опинилася в ролі того, хто наздоганяє, гасячи наслідки на передньому краї та в тилу замість того, щоб бити по коренях загрози і бути на крок попереду.
Синдром «вони тупі»
Глибинна причина того, чому небезпеку проігнорували на найвищому рівні, криється не в браку інформації, а в системних збоях управління та психологічних пастках.
У високих кабінетах роками жило небезпечне переконання, ніби росіяни це суцільне «роздолбайство», технологічно відсталі й не здатні на системний інженерний ривок. Коли аналітики кричали про технологічний прорив ворога, спрацьовувала внутрішня захисна реакція: «Та вони не зможуть, у них руки з ж*пи».
Також спрацювала бюрократична глухота, або як її називають наші західні партнери «синдром Касандри»: між «написати експертну записку» і «прийняти вольове рішення» — лежить прірва.
Військове керівництво з команди Сирського звикло мати справу з традиційними операціями на фронті й просто не чуло попереджень про мікроелектроніку, нові точні верстати та ланцюжки постачання в глибокому тилу ворога.
Система заточена не на стратегічне упередження
Уже не перший рік у засобах повітряного нападу ініціатива не на нашому боці. Ми постійно реагуємо на те, що створює противник, бо система заточена виключно на гасіння пожеж тут і зараз, а не на стратегічне упередження.
Нагадаємо, що навесні — початку літа 2025-го росіяни збільшили висоту польоту гвинтових «шахедів». Це також застало Україну зненацька, про що ми детально писали тут.
Чому ППО не готова
Сьогодні профільні військові аналітики та інженери констатують наслідки цієї кабінетної інертності. Поки керівництво ігнорувало застереження, фронт зіткнувся з кількома критичними проблемами.
Колапс мобільних груп. Традиційні мобільні вогневі групи з кулеметами фізично не встигають реагувати на повітряні цілі, що йдуть на реактивній тязі (двигунах Telefly JT80) зі швидкостями, близькими до крилатих ракет. До того ж «шахеди» залітають на висоти, до яких ствольна зброя дістати майже не спроможна. Витрачати ж дефіцитні зенітні ракети на кожен такий дрон економічно руйнівно й власне ніяких ракет не вистачить — їх і так мало.
Безпорадність РЕБ. Старі методи радіоелектронної боротьби, які успішно «садили» в полях України звичайні гвинтові безпілотники росіян, практично не діють проти нових апаратів завдяки стійким 16-канальним навігаційним антенам типу «Комета».
Перехід ворога на захищену цифрову навігацію став несподіванкою для тих, хто роками закладав в українські армійські замовлення колись ефективне обладнання і не міг уявити, що воно швидко застаріває.
Запізнілі спроби наздогнати
Президент України Володимир Зеленський та представники Мінстратегпрому неодноразово впродовж 2024–2025 років під час презентацій вітчизняних комплексів, ракет-дронів та перехоплювачів визнавали, що Україна змушена наздоганяти ворога в сегменті масових далекобійних і реактивних засобів.
На початку повномасштабного вторгнення пріоритетом була базова номенклатура — артилерія, снаряди, ППО ближньої дії, а кошти на масштабні інноваційні проєкти виділялися із запізненням.
Час на війні — катастрофічно дефіцитний ресурс
Тож ніхто з армійського керівництва та міноборони вчасно не замовив наукові розробки, які б дозволили виготовляти реактивні дрони-перехоплювачі. Відповідно, ніхто не напрацьовував протидію загрозі. Гроші в держави на такі розробки є, а от час на війні — катастрофічно дефіцитний ресурс. І ми його втратили через сліпоту керівництва.
У результаті показники перехоплення масованих нальотів, коли ворог запускає впродовж місяця тисячі повітряних засобів, м’яко кажучи, незадовільні. Держава змушена закривати дірки в авральному режимі, роблячи замовлення виготовити хоч щось. Навіть не враховуючи наших втрат від влучань, це дорожче, ніж планомірна робота.
Культура управління
Відповідь на питання, чому українська влада не готувалася до нового витка технологій у повітряній війні, також лежить у площині культури управління. Роками в нашій армії практикувалася установка, що чим менше ти проявляєш ініціативи, тим краще для твоєї кар'єри. Таких людей дуже багато і вони при званнях і керівних посадах (хоча всі наші здобутки грунтуються на офіцерах, які сповідують зовсім інші принципи).
Пробити опір заскорузлої структури аналітичними записками неможливо. Попередній міністр оборони пробував зламати цю систему, але вона виявилася сильнішою.
Зараз змінити культуру прийняття рішень в Армії пробує новий головком Михайло Драпатий. Але фундаментальні зміни потребують часу.
Ставки Верховного Головнокомандувача, вочевидь, проходять вкрай формально
Окремо варто сказати про роль політичної влади — Зеленського. Хоча він постійно звітується про проведені Ставки Верховного Головнокомандувача, але, вочевидь, вони проходять вкрай формально. Інформація про загрозу реактивних Шахедів, а до цього гвинтових із удосконаленими можливостями, до Ставки не дійшла, як і не дійшла до Зеленського по інших каналах.
Причина в ті самій культурі управління, коли підлеглим зручніше говорити, те що хоче чути лідер, ніж про неприємну реальність.
Щоб перемогти, управління потрібно будувати по-іншому.
Розповімо, як працював з інноваціями, що мали усувати перевагу ворога, Уїнстон Черчилль під час Другої світової.
Після того як Британія з величезними зусиллями перемогла в першій частині битви за своє небо, німці знайшли революційне на той час рішення для точного нічного бомбардування. Загроза була така велика, що після повідомлення розвідки Черчилль знову персонально займався цією проблемою. Ні, він не розробляв технічне рішення, він зібрав людей із різних установ, які здатні це зробити, й усував усі бюрократичні перешкоди, які виникали.
Ось трохи його філософії під час вирішення цих питань, яку він виклав у своїх мемуарах.
Я нічого не розумів у науці, але трохи знав про вчених
«Я нічого не розумів у науці, але трохи знав про вчених, а як міністр мав дуже великий досвід, як поводитися з тим, чого ти не розумієш».
«Я старався довести до стадії практичного виконання усе важливе та необхідне без затримок і перешкод».
«...Про найменше небажання проводити таку політику або ухилення від неї повинні були доповідати безпосередньо мені».
«В умовах швидкої зміни подій я навіть не турбував Кабінет або начальників штабів … В обмеженому колі причетних мене й так усі слухалися, а будь-яка зовнішня перешкода могла бути зметена зі шляху».
«Рішення знайшли, плани Німеччини провалилися, а протидія була у вигляді першого масштабного застосування радіоелектронної боротьби (РЕБ)».
Цитати взято з книжки «Вінстон Черчилль. Друга світова війна». Більше про нашу стратегічну адаптацію до інновацій противника читайте у нашій статті тут.
Китайські друзі
Коли росіяни побачили, що ми навчилися досить вправно збивати гвинтові БПЛА, вони почали шукати нові засоби нападу. Спочатку російський ВПК зіткнувся з фундаментальною інженерною проблемою: як налагодити масове виробництво малогабаритних реактивних двигунів.
Проблема, як каже один з фахівців, впиралася у чисту фізику. Ротор маленького реактивного двигуна під час польоту робить до 120 тис. обертів на хвилину, і головна інженерна складність полягає в ювелірному балансуванні.
Китайські фахівці завезли на підприємства РФ високоточні верстати
Ситуація радикально змінилася, коли до процесу підключилися постачальники з КНР. Росіяни почали масово використовувати китайські турбореактивні двигуни виробництва компанії Telefly. Зокрема — моделі Telefly JT80 та Telefly LX-WP-160, а також новітні TF-TJ2000A для більш важких апаратів. Китайські фахівці завезли на підприємства РФ високоточні верстати, виставили робочі режими та навчили персонал технологіям балансування роторів.
Критичною проблемою залишалася елементна база для навігації — багатоканальні платформи та антени «Комета», які рятують дрони від українського РЕБ. Українська розвідка чітко знає, де збираються ці комплектуючі, але знищення цих конкретних вузьких горловин досі немає.
Удари не по тих
Сьогоднішні удари по тиловій інфраструктурі ворога приносять певний ефект. Наприклад, удари по нафтопереробці зменшують надходження до бюджету, нагадують росіянам про війну і створюють черги за пальним.
Але є і дивні рішення. Удари по складах онлайн магазинів вплив на військові спроможності має набагато менший, ну хіба що дозволяє порадіти українцям і згадати мем «Мені нравиця, як воно горить».
У військової історії є класичні приклади. У роки Другої світової союзники зупинили німецьку бронетехніку та авіацію не тому, що підбивали кожен окремий танк на полі бою, а тому, що знищили заводи шарикопідшипників — вузьку горловину німецького ВПК.
У нашій ситуації логіка має бути аналогічною: дві паралельні стратегії, які мали реалізовуватися роками.
По-перше, дипломатичний та санкційний тиск на канали постачання китайського обладнання компанії Telefly, точних верстатів, пристроїв для балансування та інших критичних компонентів.
По-друге, точкове знищення критичних вузлів — тих самих підприємств, що випускають антени «Комета» та реактивні двигуни, замість хаотичних ударів по вторинних цілях.
Але щоб так робити, потрібна загальна стратегія ведення війни, якої в Зеленського немає і значення якої він не розуміє, а єдину людину зі свого оточення, у якої виявилося стратегічне бачення, — колишнього міністра оборони — він вигнав.
Замість розробки і виконання стратегії ми постійно отримуємо «компанійщину» — окремі яскраві військові кампанії, які дають красиві картинки та емоційний підйом, але не змінюють стратегічного становища. І ця логіка, схоже, йде від самого Зеленського.
Висновок
Поки система чекає, поки «грім гряне», ворог масштабує виробництво реактивних засобів за рахунок зовнішніх поставок та ігнорування будь-яких економічних витрат. Проблема не в тому, що ми не маємо чим відповісти на фронті, а в тому, що управління ВПК і стратегічне планування досі страждають на інституційну інертність.
Якщо керівництво не змінить систему управління на таку, що здатна виробляти реалістичну стратегію, чути аналітиків, помічати тренди, які зароджуються на передовій, готуватися до майбутніх викликів і знищувати загрози ще на етапі їхнього зародження в тилу ворога, за цю нездатність і надалі доведеться платити кров’ю — на лінії зіткнення і в тилу.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися