Програна революція. Що змінилося в Гонконгу, і як там все ще підтримують Україну

Ми з чоловіком побували в Гонконгу двічі. Вперше – одинадцять років тому, після поїздки до Китаю, і тоді ми помітили різницю між Гонконгом та “материковим” Китаєм. Вдруге поїхали цьогоріч, після того як чоловік звільнився з армії. Зараз вплив “материка” більш відчутний - як і тенденції, які наростають під тиском КНР.

Як в Гонконгу підтримують Україну

Перед другою поїздкою ми познайомилися по інтернету з Патріком (ім’я змінене). Я здивувалася: на аватарці гонконгця у Whatsapp був український прапор! 

Пізніше, сидячи в його просторому таунхаусі з величезними вікнами, що виходять на морські торгові шляхи, ми запитали про цей жест.

Патрік розповів, що поставив прапор на аватар у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На негативні коментарі деяких своїх бізнес-партнерів і знайомих з Китаю відповів, що змінить аватар лише після того, як Україна переможе. І так триває вже п’ятий рік.

Здавалося б, де Гонконг, а де Україна? Але Патрік поставив під ризик свої професійні контакти заради країни, де в нього до нас і знайомих не було.

Втім, він такий не один.

В центрі міста нам з чоловіком ніяк не вдавалося селфі з хмарочосами. Підійшла місцева жінка й запропонувала нас сфотографувати. Почувши, що ми з України, вона вигукнула: “Ох, ми дивимось про Україну кожен день і переживаємо за вас!”. Виявилося, що жінка живе в Гонконгу 20 років, а походить з Тайваню. Каже, на її батьківщині відчувають, що вони – наступні.

Гуляючи містом, ми натрапили на маленьку автентичну конджішну. Конджі – це традиційна місцева страва з рису: його повільно варять цілу ніч, а вранці подають на сніданок з різними топінгами. Ми полюбили конджі ще в перший приїзд, але виявилось, що заклад, де ми її тоді їли, вже закрився. У цій “новій” конджішній столики стояли зовсім поруч, було чути, про що говорять сусіди. Ми заплутались у меню, і пара за сусіднім столиком, яка допомогла нам з вибором, з’ясувавши, звідки ми, почала повторювати: “Go, Ukraine, go! We support you”. Знову слова підтримки від абсолютно незнайомих людей. 

Такі зустрічі – певний зріз реальності. Випадкові перехожі – не проукраїнські активісти, але Україну підтримують щиро. Хоч Гонконг є частиною Китаю, там довго тривали британські демократичні традиції. За час свого перебування ми зустріли людей, які співпереживають нам у нашій боротьбі за незалежність, свободу та демократію.

Після Британії

У 1997 році Велика Британія після 99-річної оренди повернула Китаю території Гонконгу. Під британським управлінням Гонконг звик до європейських цінностей: верховенства права, свободи слова й незалежної преси. Повернувшись під оруду КНР, Гонконг отримав статус “Спеціальний адміністративний район”, який передбачає автономію. Китай на неї буцімто не зазіхає, продукуючи гасла на кшталт “дві системи – одна країна”. Однак насправді 1997-й став відправною точкою для змін, про які йтиметься нижче.

Мовний перехід

Перед нашим першим приїздом до Гонконгу ми з чоловіком 50 днів були в Китаї, і там зіткнулися з “труднощами перекладу”. Китайці не знають англійської, спілкуватися доводилося “мовожестами”, а жести в них ще й геть не такі, як у нас. Онлайн-перекладач не завантажиш: Google Play у КНР заблокували. Я тоді дуже змучилась через таке спілкування.

Приїзд до Гонконгу став справжнім полегшенням. Я до дрібниць пам'ятаю, як зайшла до під'їзду, шукаючи нашу орендовану квартиру. На сходовому майданчику на стільці сидів дідусь. Помітивши, що я щось шукаю, гукнув мене – я не повірила своїм вухам – впевненою англійською! Розпитав, підтвердив, що це потрібна нам адреса, й побажав гарного перебування. 

"Ти аж сяєш", – сказав мій чоловік, коли я вийшла з під’їзду.

За “британських” часів у гонконгських школах та університетах навчались англійською. До Гонконгу, глобального фінансового хабу, стікався величезний потік іноземців з усього світу. Тому англійською володіли практично всі, до кого ми звертались: перехожі, працівники транспорту, продавці парових пиріжків, сусіди за столиками в кафе.

Тепер це змінюється. Коли ми зійшли з літака, в аеропорті я англійською спитала працівницю про багаж. Вона відповіла китайською. І продовжувала нагромаджувати китайські фрази попри усі мої спроби порозумітися англійською. Ніби говорила: я тут на своїй землі, а ви, будь ласка, підлаштуйтеся.

Через посилення китайського впливу змінюється склад населення. З материкового Китаю приїздять люди, приваблені економічними й інфраструктурними перевагами Гонконгу, а корінні гонконгці (це теж китайці), не бажаючи жити в тоталітарній країні, їдуть геть.

У Гонконгу ще багато рідної для регіону кантонської мови. В тутешніх школах вивчають мандаринську, англійську й кантонську. Але китайці з “материка” привозять з собою поширену там мандаринську. Для Китаю, який десятиліттями уніфікує представників різних етнічних груп на своїй території й створює з них єдину політичну націю “китайці”, одночасно уніфікувати мову – звична практика.

Один із проявів: мандаринська стрімко зростає в працевлаштуванні та бізнесі. Хочеш заробляти – говори мандаринською. Багато китайців-переселенців, які в Гонконгу відкривають дрібні бізнеси, і не думають переходити на кантонську. У маленьких крамницях, де продають, наприклад, десятки видів чаю на виніс, на мою англійську відповідали розлогими реченнями мандаринською.

Це, до речі, особливість материкових китайців: вони не намагаються спростити фрази або перейти на жести, хоча й бачать, що людина їх не розуміє.

Зміни в архітектурі

Гонконг – це стильні хмарочоси, щільно посаджені, де навкруги зовсім мало землі, багато води і дуже багато життя. Ці пейзажі ні з чим це не сплутаєш. У цьому його візуальна автентика.

Але є й інший Гонконг. Ми побували на Ма Вані – це спокійний острів з буйною зеленню, розміреним життям і елітарним вайбом. Зараз тут живуть люди з достатком вище середнього, а колись на острові було рибальське село.

Два століття острів годувався з рибальства й промислу креветкової пасти, тут жили рибалки й фермери. Та років 15 тому уряд Гонконгу дозволив великому забудовнику знести село й збудувати на його місці елітний житловий комплекс. Місцевих виселяли довго, когось і примусово: літні люди відмовлялися залишати родинні гнізда.

Кожен квадратний метр землі в Гонконгу надзвичайно дорогий. Старі місцеві мешканці казали, що їх виселили заради збагачення корпорацій, а унікальну культуру острова просто знищили. Саме так це й виглядає.

На карті ми побачили, що сусідній населений пункт позначений як “рибальське село”. Поїхали туди, але “село” виявилося густонаселеним районом, щільно забудованим 30-40-поверхівками.

Гонконг укрупнюється, росте вгору. Це природний наслідок економічної активності. Серед величезної концентрації бізнесів з усього світу домінують компанії з материкового Китаю, і “рибальські села” явно не входять в їхні плани.

Район “Централ”

Це видно і по району Централ, куди ми поїхали з Ма Вану. Цей район – іконічна частина Гонконгу: височезні хмарочоси, щільна забудова, бурхлива бізнес-активність. Колоритна розвинена Азія.

Але раніше тут було більше місцевої автентики. Саме на Централі ми колись вперше скуштували рисову кашу конджі. Під час другого приїзду ми спробували знайти маленький ресторан на місцевому ринку, де її подавали. Але ринок знесли, а кафешки закрились. Довкола – нові хмарочоси. Та й конджі відходить у минуле: зараз її готують старші люди, молодь цю традицію не переймає.

І це ще одна ілюстрація, як зникає унікальність Гонконгу.

Китайський стиль управління

Зміну мовного середовища й архітектури бачиш, гуляючи містом. Те, чого не видно на вулицях, – це поява типового для Китаю законодавства.

Під управлінням Британії в Гонконгу була свобода слова, відкриті судові засідання, загалом чесне судочинство. Ще одна особливість: не було закону про екстрадицію. Для іноземців це означало, що можна вести бізнес не озираючись на чиновницьке свавілля. Для гонкогців – що їх неможливо видати материковому Китаю. Тож усі почувалися в безпеці, і в Гонконг з його правовою парасолькою сміливо заходили бізнеси з величезними капіталами.

У 2019-му році Китай спробував це зламати. Запропонували закон про екстрадицію, який дозволив би видавати людей, що проживають у Гонконгу, але засуджені в іншій країні, за її запитом. Включно з материковим Китаєм.

Китаю це було потрібно для придушення інакодумства. Там би фабрикували справи проти неугодних журналістів чи бізнесменів і вимагали б від Гонконгу їх видачі. У КНР їх судили б у тамтешньому стилі: з закритими засіданнями і часто нечесними суддями.

Той законопроєкт загрожував не тільки громадянським свободам, а й економіці, адже багато іноземних бізнесів могли покинути Гонконг. Тож у Гонконгу розпочалися масові протести, на які виходило близько мільйона людей. Вони переросли у болісні і затяжні сутички з поліцією і місцевими “тітушками”, які нагадували наш Майдан 2014-го року. Зрештою гонконгці й надихалися нашою перемогою на Майдані, а документальний фільм “Зима у вогні” став культовим серед протестувальників. Протистояння тривало понад пів року, містяни взяли гору, але ця перемога виявилася недовгою.

Вже в 2020-му Китай ухвалив Закон про національну безпеку: за ним, у Гонконгу з’явились власні китайські спецслужби, і за критику влади чи плакати з протестними гаслами людей судять тепер прямо на місці, але за китайською судовою системою. Без жодних екстрадицій. Колись критичні до Пекіну гонконгські медіа тепер хвалять комуністичний Китай, а власник таблоїда, який підтримував протести, сидить у в’язниці. Активісти, котрі організовували протести виїхали, частина тікала нелегально, морем на човнах до Тайваню.

Частина іноземних компаній сприйняла цей наступ на громадянські права як ризик для себе. Вони скоротили діяльність у Гонконгу, перенесли штаб-квартири до Сінгапуру, забрали туди топ-менеджерів і провідних спеціалістів.

Крутійство з прямими виборами

Ще з першого приїзду в нас є товариш-гонконжець Ерік (ім’я змінене), з яким ми підтримуємо контакт. Він розповідає: “Китайці обіцяли жителям Гонконгу принцип "1 людина – 1 голос”. Але цього не сталось”.

Коли Британія передавала Гонконг, Китай підтримав конституцію, згідно з якою Гонконг до середини 21 століття мав поступово перейти до системи прямого голосування за принципом “1 людина – 1 голос”. (Перші загальні і вільні вибори відбулися в 1995 році, ще за британського правління, але Китай цю практику не визнавав, і після приєднання міста скасував результати та запровадив складнішу систему формування міської ради, де вільно обрані депутати складали лише частину міських законодавців).

Зараз прямих виборів немає: значну частину депутатів та голову адміністрації обирає звужене коло з представників бізнесу, корпорацій та професійних спільнот, а також особливий Комітет з обрання, що налічує 1500 членів. Політично активні гонконгці жили сподіваннями на те, що перехід до прямих виборів відбудеться. Але в 2014-му Китай сказав: добре, ми дамо вам систему “1 людина – 1 голос”, але кандидатів на ці голосування спершу затверджуватимемо ми.

Суто формально Китай не відступив від конституції. Але гонконгці закономірно назвали це “виборами без вибору”, “у північнокорейському стилі”.

Ерік емігрував до Британії – Лондон спрощено надає громадянство власникам паспортів British National (Overseas) (BNO). Каже, майже всі його друзі зробили те саме. “Думаю, для Китаю найважливіше, щоб Компартія залишалася при владі. Вони не дозволять, щоб одне маленьке місто спровокувало нові протести й спричинило хаос у всій країні”.

Замість висновків

Не хочеться прогнозувати майбутнє Гонконгу. Прогнози часто не справджуються. Але не схоже, щоб нинішній Китай кудись подівся або змінив авторитарний стиль управління.

За моїми відчуттями, почалося розмивання особливої ідентичності Гонконгу. Тож я кваплю своїх знайомих, які думають його відвідати: їдьте прямо зараз. Через кілька років, боюсь, уже не буде тієї атмосфери, яка від першого приїзду викликала у мене такий захват.

Китай азія гонконг

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитися свіжий випуск