«Я тут старческі болячки лічу». Як в армії лікують хронічно хворих-придатних і скільки це коштує державі

Або живі, або мертві

На одному з поліетиленових файлів чорним маркером написано «Дурка Луцьк». Так 52-річний Віталій із Чернівецької області підписав документи з психіатричної лікарні, де він двічі лежав під час БЗВП. А ще є файли з написами «Травматологія Умань», «Жашків», «Дніпро». За пів року, які Віталій був у війську, він п’ять разів лікувався в стаціонарі.

Віталій живе в невеликому селі. Строкову службу не проходив. Каже, має радянський військовий квиток, де зазначено, що він непридатний. Разом із тим чоловік має досвід вживання наркотиків, був ув’язнений за їх розповсюдження.

Одного дня восени 2025 року до Віталія приїхав наряд поліції. Сказали, що треба поїхати до райцентру, пройти військово-лікарську комісію, і тоді повернеться назад. ВЛК справді пройшов швидко.

У Віталія, за його словами, є проблеми з психікою, грижі в хребті, астма, панкреатит і порушення зору — «зрачок зламався», як пояснює.

А ще 2018 року він зламав ключицю і ребра, коли ліз на горище по тютюн. У лікарню не звертався, кістки зрослися неправильно: показує рентгенівський знімок, що є порушення. Через це складно піднімати важке.

«Там амбал такий двохметровий каже мені: “Пісюн тримати можеш, значить воїн”», — згадує Віталій проходження ВЛК.

Чоловіка відправили у Львів, а потім на полігон у Волинську область. Він стверджує, що весь час ходив за медиками, намагався довести, що він хворий і нервово неврівноважений.

— А чого не лікувався? — питали його.

— Бо мене ніхто не нервував. Я собі вийшов із тюрми і жив спокійно в селі.
— У нас хворих нема. Є або живі, або мертві. У мертвих нічого не болить, а живі під час війни неактуально, — чув у відповідь.

За його словами, виконувати фізичні вправи не міг. Поки інші робили три присідання, він одне. Стріляти пробував разів п’ять чи більше — не вийшло. Не міг навіть бронежилет носити.

«Я ступив три кроки, і мене почало трусити, далі не міг іти», — згадує Віталій.

Каже, що під час підготовки з ним були бійці з астмою, шизофренією та епілепсією.

За лаштунками мобілізаційного плану

Волонтерка Ірина Солошенко, керівниця проєкту мобільної евакуації поранених Благодійного фонду «КОЛО», розповідає, що лікарі скаржаться на якість мобілізованих — вона стає дедалі нижчою. Часто буває так, що саме на ВЛК людина вперше взагалі зустрічається з лікарем. Не через хороший стан свого здоров’я, а через те, що ніколи не дбала про нього. Буває, у мобілізованих виявляють онкологію, про яку вони й не знали.

Лікарка, співзасновниця та виконавча директорка благодійного фонду «Здорові рішення» Вікторія Тимошевська зазначає, що досить часто чоловіки нехтують станом свого здоров’я і вже в 40–45 років мають хронічні хвороби, постійні болі тощо. І якщо в людини, наприклад, початкова стадія гіпертонії, то за діагнозом вона придатна для служби, а от за функціональністю не дуже.

Скільки в ЗСУ тих, хто не може пройти БЗВП і потрапляє в стаціонар лікарні, дізнатися не вдалося. Генштаб і медичні сили на наш запит послалися на службову інформацію з обмеженим доступом.

За словами керівника департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони Дмитра Самофалова, говорити про те, що відсоток хворих мобілізованих збільшується чи зменшується, не можна.

«Незважаючи на те, що нам намагається навіювати ворог “гребуть усіх підряд”, є чітко визначений мобілізаційний план, який визначає, скільки і який підрозділ потребує людей, на які посади. Відповідно і кількість тих, хто має захворювання, які не дають змоги проходити службу на бойових посадах, чітко регламентована цим запитом», — каже посадовець.

Внутрішній конфлікт військової медицини

Формально хронічні хвороби не є перешкодою для проходження служби в армії. Їх залучають до військових частин забезпечення: логістичних, транспортних, ремонтних, медичних, охорони, територіальних центрів комплектування тощо. Але проблема в тому, що якщо в цивільному житті люди навчилися жити зі своїми болячками, то від фізичних навантажень, через брак повноцінної гігієни й доступу до звичних ліків хронічні хвороби загострюються.

Найчастіше трапляються серцево-судинні, ендокринні, гастроентерологічні, респіраторні, неврологічні, онкологічні, психічні, інфекційні захворювання. Досить часто загострюються дерматологічні захворювання, наприклад псоріаз.

«Людина хронічно хвора може бути обмежено придатною за головної умови — безперервність терапії захворювання, можливість звертатися по медичну допомогу, щоб скоригувати лікування відповідно до стану здоров’я. Але забезпечити безперервність лікування — це окреме завдання», — каже лікарка Вікторія Тимошевська.

Проблематичним є, наприклад, забезпечення необхідними ліками. Якщо людина самотужки не подбала про запас ліків, які вона постійно прийматиме під час БЗВП, то їй буде складно продовжити терапію. І навіть якщо вона має необхідні ліки, для їх зберігання часом потрібні умови, наприклад холодильник. У навчальних центрах такі умови — рідкість. Якщо людина приймала одні ліки, а в армії їй запропонують аналог, то це не значить, що вони їй підійдуть і вона почуватиметься так само, як раніше.

Крім того, медична система навчальних центрів не заточена на те, щоб лікувати хронічні захворювання. Часто навіть не в змозі поставити вчасно діагноз.

Військова медична служба розрахована на здорових військовослужбовців

«На БЗВП зазвичай фельдшери. Вони не завжди можуть вчасно і правильно діагностувати захворювання чи надати допомогу. І це не тому, що вони погані, а тому, що це не передбачено системою, — пояснює Вікторія Тимошевська. — Військова медична служба розрахована на здорових військовослужбовців, передбачається, що для проходження служби відбирають найкращих. А в іншому випадку військова медицина має врятувати життя пораненому бійцю. Тут не йдеться про контроль над хронічними захворюваннями мобілізованих».

Різні підрозділи мають різний рівень медзабезпечення і культуру взаємодії з особовим складом. Вікторія каже, що є кричущі випадки, коли відмовляли в госпіталізації тим, кому вона була потрібна.

Відмовляти в госпіталізації можуть як через нездатність діагностувати хворобу, так і через пересторогу, що військовий симулює й хоче «відкосити».

Якщо ж стаціонару не уникнути, військові можуть проходити лікування як у військових госпіталях, так і в цивільних лікарнях.

Військовослужбовець не може обрати, куди його госпіталізують, усе залежить від усталених маршрутів. Дмитро Самофалов із Міноборони пояснює, що по кожній території визначені лікарні й маршрути пацієнтів, що значною мірою варіюється від наявності спеціалізованих лікарень, госпіталів та завантаженості цивільних медзакладів. Військовослужбовець зі «звичайними» захворюваннями найчастіше лікується саме в цивільній лікарні.

Від лікарні до лікарні

Наш співрозмовник Віталій за якийсь час після перебування на БЗВП, за його словами, став відчувати певні психічні проблеми. Просився на прийом до психіатра, але не міг до нього потрапити. А потім підхопив пневмонію. Його госпіталізували з температурою 40. Після лікування відправили в психіатричне відділення — «на дурку», як він висловлюється. В аналізах знайшли наркотичні речовини, хоча сам чоловік заперечує вживання.

«Я чистий прийшов. А в мене такий букет знайшли. Я кажу, що від такого (від наркотиків. — Ред.) мав би як молодий сайгак скакати, а я ледве ноги волочу», — розповідає Віталій.

«...не помню ніхрена. Я розчехлився, а вже зв’язаний»

Його відправили в наркологію, перевірили ще раз, наркотиків в організмі не знайшли. Відправили назад у психіатрію. Там відмовилися його приймати. Чоловік поїхав назад на полігон, де з ним стався ще один інцидент.

«Я не соображаю і не помню ніхрена. Я розчехлився, а вже зв’язаний. А що я робив? Я не помню», — розповідає про шлях у другу «дурку».

Поки лікувався, змінився ротний. Він зателефонував до лікарні й запитав: «Де Віталій? Його вже подали на самовільне залишення частини». Віталій відправив ротному виписку з лікарні. Його поновили на службі. А згодом відправили під місто Покровськ Донецької області.

Наш співрозмовник каже, що служив на Донбасі півтора місяця. Аж поки не потрапив у госпіталь у Дніпрі з баротравмою вуха, болем у зламаній колись ключиці й загостренням панкреатиту.

У шпиталі якось вийшов покурити й розговорився з хлопцями, які мали поранення, ампутації.

«Вони мене питають: “Дєд, а тебе куда поранило?”. Я кажу: “Бля, хлопчики, мене в дєтствє походу поранило в голову, і пуля, навєрно, застряла там. Я тут твої старческі болячки лічу”», — згадує чоловік.

З Дніпра Віталій поїхав в Умань. З Умані в Жашків. Потім знову в Умань. Тримати більше ніж 7–10 днів у стаціонарі не можуть, за такий час гострий стан зазвичай стабілізується. Зламану ключицю , звісно ж, не зростили, тому переводили з лікарні в лікарню. У документах значилося «легкий і середній стан». Повертатися на службу не поспішав.

«Пацани зразу казали командиру, що зі мною не підуть, бо ніхто носити мене не буде», — пояснює він.

Пацани казали командиру, що зі мною не підуть

Арифметика «больнічки»

Лікування військовослужбовців оплачується по-різному. Військово-медичні заклади отримують кошти з бюджету Міноборони, пояснює Наталія Рябцева, співзасновниця Українського центру охорони здоров’я, радниця міністра охорони здоров’я (2017–2019), заступниця голови Національна служба здоров’я України (НСЗУ) у 2019–2020 роках. По суті, це кошторисне утримання — за заздалегідь визначеним бюджетом медзакладу. Схоже на те, яке було в цивільній медицині до початку реформи.

Якщо військовий лікується в цивільній лікарні, вартість медичної допомоги покриває НСЗУ в межах програми медичних гарантій (ПМГ) відповідно до виду допомоги, яку отримує пацієнт. Це стосується державних і комунальних лікарень, а також приватних закладів, які мають відповідний договір із НСЗУ. Водночас Міноборони додатково оплачує покращене харчування для військових.

Вартість лікування конкретного пацієнта може різнитися залежно від особливостей перебігу хвороби, технологій, які використовує заклад, організації внутрішніх процесів тощо. Вона може бути як менша, так і більша за тариф або ж дорівнювати йому. Менша кількість пацієнтів у закладі зазвичай означає більші витрати на лікування кожного з них.

Скільки коштує лікування одного військового в стаціонарі, чітко порахувати можливо, але дуже складно. Наталія Рябцева каже, що для цього потрібні робота аналітичної групи і доступ до даних НСЗУ чи медзакладу.

Однак можемо спертися на тарифи цивільних некомерційних медичних закладів, які є у відкритих джерелах, наприклад тут або тут, додати тарифи на найпростіші аналізи й процедури і зробити дуже приблизні розрахунки. При цьому розуміємо, що пунктів витрат, наведених нижче, може бути сотні.

За словами Віталія, він три місяці служив, три лікувався. Отже, 90 днів перебував у стаціонарі. Припустімо, по дев’ять днів у кожному медзакладі.

Ми спробували підрахувати приблизну вартість перебування в лікарні протягом дев’яти днів, обравши кілька послуг, які могли бути затребувані, судячи з розповідей і документів, які мав Віталій.

Один ліжко-день у стаціонарі (без медикаментів) — 500 грн (загалом 4,5 тис. грн).

Дієтичне харчування протягом дня — 113 грн (загалом 1017 грн).

Огляд лікарем-психіатром — 115 грн.

Щоденний огляд лікарем-хірургом — 50 грн (загалом 450 грн).

Тестування сечі на наркотики й психотропи — 285 грн.

Забір крові та її загальний аналіз — 290 грн.

Рентген грудної клітки — 353 грн.

Рентгенографія ключиці — 212 грн.

Клізма очищувальна — 117 грн.

Оформлення довідки про психіатричний огляд на вживання психоактивних речовин — 74 грн.

Загалом приблизно 7487 грн за дев’ять днів (реальна сума може бути іншою, подаємо приблизні цифри, оскільки бракує всіх даних, щоб її вирахувати).

Відповідно за 90 днів це може бути щонайменше 74 870 грн за розцінками НСЗУ.

У розрізі державних коштів варто також згадати, що військовослужбовець, який перебуває на лікуванні, отримує від Міноборони грошове забезпечення — зарплату. Також на нього виділяється військове речове забезпечення (одяг) і десь зберігається його зброя.

СЗЧ

Полежавши в різних лікарнях, Віталій поїхав додому у відпустку. Каже, у селі його хтось побив, почала гнити щелепа. Довго лікувався, назад у частину вже не повернувся — став тим, кого називають СЗЧ (або «сезач»). Постійно замикає хату, бо «не знає, як поведеться, якщо приїдуть його забирати», не виключає агресії чи навіть злочину.

«Я не проти воювати. Але не можу. Я там не потрібен. Доживаю тут собі. Лікування — це передусім спокій. Тут я можу себе контролювати», — каже він.

Медична система, яка допускає мобілізацію хворих, але потім не знає, що з ними робити, потребує змін, вважають наші експерти. Але на це потрібні час і політична воля.

Дорослі рішення

Лікарка Ірина Солошенко має великий досвід роботи, пов’язаний зі зміною усталених правил. Вона організовувала вагони-шпиталі для вивезення важкопоранених, займається будівництвом окремого приймального відділення для хірургії Київського військового госпіталю.

Рішення в тому, щоб здорові люди не ховалися від служби

«Це вже буде четвертий міністр, із яким я веду цей проєкт. Зі зміною керівництва ми втрачаємо темп. Бо кожен проводить аудит, перевіряє документи, і ми змушені доводити доцільність будівництва», — ділиться вона, додаючи, що зміни в роботі медичної системи можливі за умови стабільності.

Ірина Солошенко бачить також рішення в тому, щоб здорові люди не ховалися від служби, не купували собі липові довідки чи бронювання. А ті, хто справді хворий, мали б завчасно пройти обстеження, оформити належним чином документи.

Нині середній вік військових — 47 років, каже Ірина Солошенко, їм потрібна заміна.

Ті, хто пішов добровольцем, уже не можуть тримати все на собі

«У кожного може знайтися відмовка, чому він не може воювати. Але варто пам’ятати, що іншої України в нас немає. І немає передумов, щоб війна закінчилася швидко. Ті, хто пішов добровольцем, уже не можуть тримати все на собі. Це як у школі: спочатку викликають тих, хто тягне руку, а коли охочі скінчилися, то викличуть усіх. Наш вихід — дорослі рішення. Інакше ми просто зникнемо», — каже вона.

ВЛК армія зсу мобілізація

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитися свіжий випуск