“Никаких своих не существует”. “Загороджувальні загони”, “ями” і “дерево правди” – військові свідчать про 225 полк

Авторка: Анна Калюжна, спеціально для Texty.org.ua. Редакторка: Інна Гадзинська

На цьому аудіо людина з голосом, ідентичним голосу командира 225-го окремого штурмового полку (далі – 225 ОШП), майора Олега Ширяєва, дає вказівку підлеглим вести вогонь по українським військовослужбовцям, які відступають з позицій без наказу.

Ширяєв у відповіді на запит авторки пояснив цей наказ таким чином: “мова йшла про правила переміщення військових різних підрозділів і способи координації аби розпізнати своїх. Оскільки ворог у війні часто вдається до того, що може переодягатися в український однострій і видавати себе за представників Сил Оборони”. З повним текстом відповіді командування підрозділу з приводу описаних у цій статті подій можете ознайомитися нижче.

Наші співрозмовники свідчать:
– у 225-му ОШП погрожують розстрілами і навіть стріляють по своїм;
– між штурмами військових утримують, як у тюрмі;
– тих, хто “завинив”, кидають у “ями”, прив’язують до “дерева правди” та жорстоко б’ють.

Упродовж 2025–2026 років, поки усе це відбувалося, Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський лише посилював позиції полку та прикомандировував у розпорядження полку все більше підрозділів.

Матеріали для цього розслідування авторка збирала упродовж пів року та вирішила оприлюднити його, вичерпавши прийнятні для потерпілих непублічні методи донести проблеми до правоохоронців та контролюючих органів.
Наші співрозмовники: кілька десятків людей — військові 225 ОШП (нинішні і ті, які переховуються від переслідувань в СЗЧ), військові суміжних та приданих підрозділів, рідні зниклих безвісти.
Сподіваємося, новий Головнокомандувач ЗСУ та т.в.о. міністра оборони не залишать цю тему без уваги.

Авторка об’їхала майже всі гарячі точки цієї війни в ролі воєнкорки від 24.02.2022 року, і підкреслює, що подібне ставлення до особового складу зафіксоване лише в окремих підрозділах і не є загальноприйнятою практикою в українському війську.

Про 225-й полк і його командира

225 ОШП — штурмовий полк Сухопутних військ, розгорнутий з ініціативи та підтримки Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

Починався з роти окремого батальйону 127-ї харківської бригади ТрО. Там і воював на початку 2022 року.
У 2023-му стояли під Бахмутом, тоді комбатом призначили нинішнього командира, майора Олега Ширяєва. Далі — під Макіївкою, Авдіївкою, Часовим Яром.
Разом з бригадами десантників пробивали кордон з РФ під час Курської операції.
Після цього Олег Ширяєв отримав звання Героя України.
Після завершення Курської операції 225-й був центральним підрозділом, який наступав на Бєлгородщину. Нині утримує позиції в районі Гуляйполя на Запоріжжі.
За даними “Бабеля”, 225-й полк – другий після полку “Скеля” за кількістю скарг в Офіс військового омбудсмана з показником 3,1% від 9 тисяч скарг за час роботи Офісу.
Олег Ширяєв “Сірко” в минулому очолював ГО «Східний корпус», на базі якого створили роту спецпризначення МВС, а пізніше — харківський осередок Цивільного корпусу «Азов». “Східний корпус” брав участь в АТО, зокрема в Маріуполі.

У 2018 році Ширяєва підозрювали в організації збройного рейдерського захоплення елеватора на Харківщині. Нині ця справа перебуває на розгляді в суді.
Пізніше він був соратником нардепа проросійської “ОПЗЖ” Іллі Ківи і очолював силовий блок партії — організацію “Патріоти “За життя””.
До війська повернувся у 2022 році.

“Ями”, побиття, погрози вбивством

Осінь 2025 – зима 2026, Гуляйполе

Роман Бедей мобілізувався влітку 2025 року — попри те, що мав відстрочку через догляд за важкохворою матір’ю. Пройшов БЗВП у Німеччині. З розподільчого пункту потрапив до 225-го полку. Каже, запитував про цей підрозділ у рекрута морпіхів, до яких хотів потрапити.

“Він мовчки помахав (показав рукою жест, що означає “гаплик”). Це вже мене подавило”, — розповідає військовий.

Роман каже, що навіть кухарі у розподільчому пункті, дізнавшись номер частини, радили йому тікати. Він не захотів, хоча інші мобілізовані тікали.

Восени 2025 року після тижневого злагодження на базі полку Бедея направили до Запорізької області. Сирський екстрено перекинув туди полк, щоб стабілізувати ситуацію в районі Гуляйполя.

За кілька тижнів група Романа відбила кілька штурмів. Його поранили в руку. Двох інших побратимів теж поранили. Попри це по дорозі на евакуацію вони ще й полоненого взяли.
Роман поїхав лікуватися, а його мати отримала грамоту за хоробрість сина від тодішнього очільника управління штурмових підрозділів Валентина Манька.

“За сина, який у найскладніших умовах бойових дій проявив відвагу, твердість духу і незламну волю... Ваш син — Герой”, — сказано в грамоті.

Доліковувався Роман у лікарні за місцем проживання. Звідти виписали з висновком про “поліпшення стану”, а не про “одужання”. Каже, що недолікували — оніміння і біль у руці залишилися.

У частині вимагали негайно повертатися на Схід, але він не поїхав, безуспішно добиваючись направлення на реабілітацію і виплати «бойових». Через 2 тижні після виписки з лікарні його затримала ВСП (військова служба правопорядку) за самовільне залишення частини (СЗЧ), і почали етапувати на Схід.

“Я сказав, що не відмовляюся служити в своїй бригаді, я відмовляюся бути СЗЧшником і безплатним воїном”, — обурювався Роман.

Тож його повезли в 225.

Розповідає, що один з його попутників в автобусі на Схід просився, аби їх віддали в будь-яку іншу бригаду.

“Коли йому сказали, що нас у “225” везуть, він став в автобусі на коліна, почав ридати. Просив викликати ДБР, посадити його на 15 років, тільки не туди”. Інші його заспокоювали, типу, “будь мужиком”.
А він каже: “ти, закрий рот, ти не знаєш, що там твориться, там насилують людей палкою”. Я сам такого не бачив. Але теж почав переживати”.

Конвоїри пообіцяли, що повезуть в іншу бригаду, аби лише заспокоїти.

Спочатку їх привезли в місце збору в Харкові. У підвалі, розрахованому на 20 осіб, перебувало близько 40: ні сісти, ні лягти, ні туалету. Все — в пакети.

“З нами жінка воєнна, розумієте? Навіть у тюрмі це все окремо”, — обурюється Роман.

Того ж дня ввечері їх забрали на основну базу полку на Сході, де тренують новобранців і відбувається злагодження.
З розмов з військовими підрозділу відомо, що територія там огороджена колючим дротом, навколо стоять пости охорони з собаками. Якщо хтось тікає, шукати його вирушають групи “внутрішньої безпеки” або “швидкого реагування” – на квадроциклах і з собаками.

Телефонів у вільному доступі у бійців немає. Умови за описами приблизно такі, як на полігоні “Скелі”.

Військові, які там побували, скаржаться на гнітючу атмосферу.

“В бліндаж влітає військовий з руками позаду, в наручниках, падає, а його за барки витягують інші військові в масках із дубинами. Коли таке бачиш в першу годину там — вже розумієш, куди потрапив”, — ділиться першими враженнями від цієї бази інший військовий 225-го полку на умовах анонімності.

На цій базі Романа та ще кількох “СЗЧшників” змусили написати заяви про те, що “їм не відомо, що у “225” відбирають банківські картки, гроші та телефони”. Насправді, щонайменше телефони відбирають.
Потім знову одягли наручники. Наш співрозмовник зауважує, що коли попросив конвоїра бути обережнішим з хворою рукою, той більше притиснув рану.

На території бази Романа помістили в “яму”. Це умовна назва закритого приміщення, де утримували бійців, які провинилися. Іноді це фізично “яма” з кліткою, іноді — підвал. Такі місця, за нашою інформацією, є й на інших локаціях полку в Сумській та Запорізькій областях. Про це свідчать інші військові та їхні родичі.
Командир 225 ОШП заперечує наявність “ям” на базах полку.

“Яма”, до якої потрапили Роман і ще один військовий, була брудною кімнатою з залишками випорожнень. Їх привезли ввечері, а наступного дня всіх, хто там сидів, жорстоко побили.

“Відкриваються двері, і троє здорових мужиків у масках залітають. Того, що був зі мною, взяли першим. Одягли наручники позаду, мішок на голову і повезли в ліс. Ми чули, як він кричав. Його привели побитого, забрали іншого. Мене вивели третім: мішок на голову, руки за спиною”, — згадує Роман.

Він каже, що допускає покарання за провини: і навіть, якщо бʼють. Але це було більше, ніж просто побиття.

“У них берці, вони мене лежачого ногами били, піднімали, я падав, знову побили. В мене ноги були такі “вбиті”, що я реально не міг ходити.”

Після цього Романа і ще двох з його “ями” повезли на фронт на Запоріжжі, де стоїть підрозділ.

Хоча Роман ніколи не мав судимостей, після СЗЧ його оформили саме до батальйону “Шквал” 225-го ОШП.
Так, за нашою інформацією, у цьому підрозділі вчиняють зі “штрафниками”.

Він розповідає, що на Запоріжжі ці командири ще раз жорстоко побили інших вісьмох людей, які мали заходити на позиції. Їм говорили, що це було за вихід з позицій без наказу.

“Там були такі дерев’яні бруси, і так ними били, що зламали той брус людині на голові, – розповідає він про подробиці. – Це ж вони вже були побиті раніше, з такими синіми обличчями стояли”.

Роман казав командирам, що не розуміє, чому раптом став “ворогом”. Обурювався, що зі своїми вони поводилися суворіше, ніж група Романа з російськими полоненими (взятими під час його попереднього виходу).

Перед нічним виходом на позиції на південь від Гуляйполя побитим дали знеболювальні. Зі слів Романа, вони не допомагали.

Потім їх екіпірували і відправили “на нуль”.

Машину почали обстрілювати одразу на точці вивантаження. “Барон”, якому, за словами Романа, зламали об голову дерев’яний брус, та ще один військовий підірвалися, ступивши кілька кроків. “Барон” загинув на місці. Другий отримав поранення, його забрала “броня”.
Решта пішли в бік позицій, хоча після побоїв це було важко:
“У мене ноги настільки були відбиті, що я не міг переступати (через єгозу, — Авт.). А провідник з позивним “Лютий” ззаду кричав: “давайте, рухайтеся, бо в мене приказ розстріляти, хто не буде йти”.
Загалом за час заходу на позиції Роман тричі чув погрози вбивством – і від провідника, і в рацію. Позивних тих, хто їх озвучував з командного пункту, він не знає.
“Од того командування, крім мата і крім угроз, не було чути нічого. Вони заганяли людину так, у стопор її ставили… “Ти, голова, “п*дар, якщо ти не дійдеш, то ми тебе самі захуяримо, блядь”, — обурюється.

Ці погрози лунали у рацію на адресу командира їхньої групи “Боксера”, допоки він виходив на звʼязок з КСП, щоб допомагали з орієнтуванням.

Після обстрілу за півкілометра до позицій в групі вже було четверо загиблих, решта, включно з Романом, — поранені.
“Якби мене так не били, я б, може, й не дістав тих поранень, переступив би там, де треба. А якби не були побиті ті люди — вони б, може, жили. Ми йшли десь неакуратно, вони підганяли…”, — згадує він той вихід.
Коли командування дозволило решткам групи відходити, він залишився в окопі з пораненим побратимом, який не міг ходити, щоб дочекатися евакуації. Пізніше до них приєднався ще один поранений з наступної групи, розбитої на тому ж маршруті. В тому окопі поміж трупів росіян вони провели тиждень.

“Суміжники нас напоїли і накормили, чим мали. У них ще було двоє російських полонених. Що ми їли, те і вони їли. Я ще кажу: “хлопці, з вами так поводяться, що зі мною і наші так не поводилися”.
Суміжники, каже Роман, були шоковані тим, що свої так їх побили. Роман просив про евакуацію саме бригадою суміжників, бо “боявся повтору цього безпрєдєла. Оставив собі одну гранату. Чесно кажучи, якби такий безпрєдєл ще раз, як вони робили там… я не знаю, чим би воно все закінчилося”.

Але в еваку суміжників їм забракло місця, тож бійці 225-го полку виходили самі, майже через місяць після заходу. Загалом пройшли 20 кілометрів.
Здоровіші несли неходячого. Пізніше в лікарні йому ампутували ноги.
На точці евакуації їх чекав броньовик “Козак”.

“Нас на камеру усіх зняли, у кого які ранєнія. Я мусив зняти штани, щоб показати, що в мене нога розірвана. Так кожен робив”, — каже Роман.

Потім їх усіх забрали швидкі й повезли до лікарні.

Про практику роздягання і зйомки на камеру поранених авторці анонімно також розповів офіцер з батальйону морпіхів 39-ки Борис (ім’я змінене) який воював на Сумщині під командуванням 225-го полку.
Таким чином, каже, саме командування полку (а не медики, як скрізь) визначає, кого евакуювати, а хто може продовжувати бій.

Наш співрозмовник також додав, що в батальйоні “Шквал“ недбало ставились до евакуації поранених:
“Коли наш підрозділ ініціював евакуацію, вони казали, що ми “занадто піклуємося про людей”.

Напередодні виписки з лікарні Роман дізнався, що за ним приїдуть з підрозділу, щоб забрати назад. Він злякався, що його знову жорстоко битимуть, тому втік з лікарні і більше трьох місяців перебуває в СЗЧ.

Після побиття, поранення і обмороження на позиціях у нього почали німіти і розпухати ноги. Каже, що після відновлення здоровʼя не проти повернутися на службу, але не в “яму”, не в 225-й полк.

Історія Богдана Логвиненка

Приблизно в той же період і на тому ж напрямку заходив на позиції під Гуляйполем і Богдан Логвиненко, якого там також жорстоко били. Він служив у полку близько 1,5 роки. Нині він переховується, тож поспілкуватись вдалось лише з його рідними, які й виклали цей допис.

Такий вигляд мають його сідниці після “виховної роботи” у 225-му полку.
Це фото поширила у соцмережах сестра Богдана на прохання його матері Оксани. Вона розповіла, що її син утік з підрозділу після побоїв, коли його відправили на позиції в такому стані.

Мати Богдана говорить, що з ним довго не було зв’язку, а потім він подзвонив, і надіслав це фото. Пізніше звʼязок знову зник. Тоді сестра Богдана виклала це фото в соцмережі.

А матір звонила і писала його командирам, питала, нащо вони зробили таке з її сином:

“А він мені сказав, що типу, він же ще із тюрми пішов воювати. Скажіть “дякую”, що ми його звідти вирішили забрати. Він побачив “білий світ”. А те, що побили — це профілактика, щоб більше не хотів тікати”.

Богдан служив у “Шквалі”. Раніше він сидів у виправній колонії за кілька крадіжок з рецидивами, його звільнили у 2024-му, після того, як він підписав контракт в ЗСУ.

За словами матері і сестри, побили його нібито за те, що він вже ходив в СЗЧ: утік зі служби, коли разом з іншими співслужбовцями випадково розбили ротному машину. Коли командир дізнався, сказав “вам п***ць”, і хлопці злякались, що їх за це вб’ють.
Рідні розповідають, що його теж утримували на тій же базі в лісі на “ямі”, і били пластиковою трубою.
Різні співрозмовники з полку розповідають, що інструктори ще на початку служби попереджали колишніх вʼязнів про побиття як метод покарання за крадіжки, алкоголь чи наркотики. Насправді, як виявилось – також за СЗЧ, використання без дозволу мобільних телефонів (які мали бути лише у командирів), приховування інформації про чужі провини, відмову виконувати накази, і навіть за суперечки чи відмови здавати значні суми в “общак”.

За свідченнями співрозмовників, за “чорну роботу” у підрозділі відповідають військові “Руля” і “ЮЮ”. Саме вони очолюють групу “внутрішньої безпеки”, яка, за попередньою інформацією, оформлена в роті охорони. Чисельність цієї групи постійно зростає. Саме вони ловлять і карають військових, на яких вказують представники командування.

Говорячи про побиття, свідки також згадують одного з командирів “Шквалу” — “Сумрака”.

Авторка зв’язалась з “Сумраком” у WhatsApp, щоб запитати про це. Військовий, який підтвердив, що він “Сумрак”, і має аватарку з його фотографією, відповів, що “вже не служить в підрозділі, списався в 2024-му після поранення і йому не цікаво говорити на цю тему”.

Співрозмовники авторки з полку і суміжних підрозділів свідчать про те, що в 2025 році “Сумрак” ще був одним з командирів “Шквалу”.

Коли авторка працювала з 225-м полком на Курському напрямку, помітила, що багато військових бояться саме командира полку Ширяєва. Тоді там була популярною фраза “командир “кончит”. Проте тоді співрозмовники скаржилися журналістці лише на те, що їх не відпускають у відпустки.

“Дерево правди”

Це скріншот з відео з телефону одного з безвісти зниклих з 225-го полку, до якого авторка статті отримала доступ. Під час збору інформації спілкувалась з його дружиною, яка і надала можливість побачити це фото в галереї телефону. Подальша доля військового на фото невідома.

Окрім “ям” та побиттів, згідно зі свідченнями, у підрозділі існує ще один спосіб катування — “дерево правди”. Військових привʼязують до дерева, іноді роздягають, і бʼють пластиковими трубами або палицями, поки шкіра у них не потріскається (як ми бачили на фото сідниць Богдана Логвиненка).

Про “дерево правди” згадують щонайменше шестеро не повʼязаних між собою людей: є військові, які стверджують, що бачили на різних напрямках побиття привʼязаних людей на власні очі, є родичі військових з цього підрозділу – загиблих або зниклих безвісти.

До авторки приходили кілька свідків, які стверджують, що бачили випадки, коли такі побиття призводили до тяжких наслідків. Детальніше про це – на Youtube-каналі авторки статті.
Принаймні один з фактів побиття у командуванні 225-го полку підтвердили публічно у своїй заяві.

За даними одного з наших співрозмовників, на час чергової перевірки контррозвідки СБУ на машині його побратима вивозили побитих, яких утримували на “ямах” на тій самій базі 225-го полку. Це було ще до оприлюднення розслідування про “Скелю”.
А після скандалу, кажуть джерела, “з бази зачищали все”.

Окрім того, рідні військових 225 полку, які перебувають у СЗЧ, свідчать, що їх приїжджають шукати додому службовці з “внутрішньої безпеки” полку.

Ми звернулися до командира 225-го полку Олега Ширяєва з проханням прокоментувати описані свідчення.
У підрозділі визнали, що привʼязування до дерев і побиття були: “ця ситуація із жорстким порушенням військової дисципліни мала місце бути. І відома нам. У нас вже відбулося внутрішнє розслідування цього інциденту, і військовослужбовці, які причетні до такого порушення, відсторонені та передані ВСП для подальшого визначення їхньої долі і рівня порушень.”
Повну відповідь командування підрозділу на це та інші запитання читайте нижче

Зазначимо, що командування підрозділу у відповідь на наш запит спершу оприлюднило скорочену відповідь у своєму дописі на офіційній сторінці, обмеживши можливість коментування.

“...Ставлення, наче ти мразь якась”

Весна 2025, Бєлгородський напрямок

Військові з підрозділів, які в різний час передавалися під командування 225-го полку, також стикалися зі згаданими Романом Бедеєм методами, які там практикувалися.

Події на Бєлгородському напрямку навесні 2025 року авторка бачила на власні очі, а також говорила про них з сімома співрозмовниками. Один з них – Віталій Кожухар головний сержант роти вогневої підтримки батальйону 39-ї бригади Морської піхоти.

У березні 2025-го року росіяни майже відтіснили наші війська з території Росії в Курській області. Але Президент, і Головнокомандувач ЗСУ Сирський наполягали чому українська армія має залишатися на території РФ. Частина угруповання перегрупувалася і почала наступ на Бєлгородську область.

Для цього на кордон з РФ перемістили 225-й окремий штурмовий полк резерву Головнокомандувача Олександра Сирського.

В підпорядкування командиру полку Олегу Ширяєву передали ще щонайменше три батальйонно-тактичні групи (БТГр): десантники, “технарі” з Повітряних сил і батальйон 39-ї бригади берегової оборони Морської піхоти (колишні бійці ТрО). Останніх терміново перекинули з островів Лівого берега Херсонщини.

Віталій Кожухар тоді був головним сержантом роти вогневої підтримки батальйону 39-ки, нині служить в іншому підрозділі. До Сумщини і Бєлгородського напрямку його батальйон, що складався здебільшого з добровольців, воював на Херсонщині, на найважчих ділянках: на дніпровських островах між Херсоном і окупованим Лівобережжям, включно з Кринками.

Весною 2025-го їх прикомандирували до батальйону “Шквал”, укомплектованого із засуджених, достроково звільнених після контракту з ЗСУ. Вийшло так, що командири “Шквалу” командували добровольцями.

“Ми туди їхали, нам казали “там вам, хлопці, п*зда. Тому що всі знали, що таке 225 і 425 “Скеля”. Ми думали, ну, може, просто важке завдання, але ми ж з досвідом”, — згадує сержант.

Навіть після такого анонсу лише один з кількох сотень військових з їхнього підрозділу пішов у СЗЧ.

Начальника штабу цього батальйону перед перекиданням на Бєлгородську область відсторонили, бо він наголошував на некомплекті підрозділу та відстоював щонайменше час на злагодження.

“На тому напрямку була повна жесть навіть у порівнянні з Кринками, – згадує Віталій. – Усе, чому нас навчали: про планування бою, про забезпечення, – сприймалося там як фентезі, кіно американське. Така різниця, як порівняти концтабір і нормальне життя. Ставлення було наче ти мразь якась.
…В одному селі була школа, і вони називали це “підвал”. Там дійсно був підвал, вони (штурмовики 225, – Авт.) там жили, телефони в них позабирали. Туди завезли і наших хлопців. На вході стояла озброєна варта. Коли я заїжджав забирати нашого хлопця, у підвалі було до 40 людей”.

За інформацією, отриманою з кількох джерел, йдеться про школу в селі Миропільське на кордоні з РФ. Там, за різними даними, в той час перебували від кількох десятків до 70 військовослужбовців.
“Коли їм ставили задачі, туди приїжджала PBV (шведський гусеничний бронетранспортер), виходили ті, хто виїздив на завдання, отримували зброю і снарягу. Увесь інший час вони сиділи у підвалі”, — розповідає Віталій.
Пригадує, що командири і вартові спілкувалися з ними виключно російською і матом, ставилися, “як до худоби” – “як ото на відео з кацапами показують”.

Через декілька тижнів важких боїв командиру приданого батальйону вдалося забрати своїх людей з підвалу. їм дозволили розселитися по хатах.

За півтора місяця операції, за даними одного з наших співрозмовників, значна частина бійців батальйону загинула або зникла безвісти. Багато людей пішли в СЗЧ після перших виходів на позиції. Врешті, приданих, які залишилися, передали іншому батальйону, де після виконання завдань не треба було сидіти у підвалах під конвоєм.

Віталій, як і Роман, також говорить, що особисто чув погрози розстрілами від командирів, адресовані бійцям 225-го полку:
“Ты – говно, никто, если не будешь делать, тебя или там пристрелят, или, по дороге будешь возвращаться, тебя пристрелят”.

Олександр Ширшин, колишній командир батальйону 47 ОМБр у своєму інтервʼю “Бабелю” згадував про розмову з одним з комбатів 225-го полку, що також підтверджує застосування незаконних практик:
"Коли я звернувся до одного комбата от по цій ситуації, що я не міг завести людей. Кажу: “Ну, допоможи. Твої ж люди якось заходять”.
“Що? – каже, – мені їх під дулом автомата завести”?
Враховуючи інформацію, яку я маю, ці люди такі методи застосовують”.

Наприкінці квітня, за нашими даними, після завершення Бєлгородської операції, за заявою військового одного з приданих до штурмового полку підрозділів, ДБР відкрило кримінальне провадження за статтею “Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень” з формулюванням “систематичне вчинення щодо підлеглих дій, які виходять за межі повноважень”. Але безрезультатно: через чотири місяці провадження закрили.

"Скинь на Чукса"

Січень 2025. Курський напрямок

Військовий Іван (ім’я змінене), який воював на кількох напрямках у 225-му полку, стверджує, що по своїм таки стріляли.

За його словами, полк тоді стояв у селі “Ніколаєво-Дар’їно” Суджанському районі Курської області.

Шестеро штурмовиків мали пішки зайти на позиції через розташовані неподалік українські села Басівка і Новеньке.

“В цю компанію потрапив “Чукс”, – розповідає наш співрозмовник. – Він був старшим, мав при собі рацію, мав завести людей. Треба було йти по відкритому полю, по снігу, і ворог знав, що наші там. Їх одразу почали з FPVшок скидами розбирати. “Чукс” почав відмовлятися йти далі. А вони вже відійшли від посадки кілометри на два. Двох там одразу вбили, вони вчотирьох почали відкочуватись назад”, — розповідає військовий.

Каже, що “Чукс”, і ще один військовий заховалися від обстрілу в маленький окоп в кущах, а ще двоє повернулися на позиції пілотів в село, звідки рушали. “Чукс” був поранений і відмовився йти далі.

Військовий стверджує, що після цього “Агроном” (командир роти “Шквалу” на той час) зателефонував до військового, який заступав у нічну зміну з штабу керувати пілотами, і скомандував скинути на нього скид:
“Він подзвонив до “Санти” і сказав: “без трансляції на екран отправ скид, і скинь на Чукса». І той скинув. “Чукса” ще дуже “затрьохсотило”. В кінці кінців “Агроном” сказав відтягуватися в посадку, де стояли ці пілоти. “Чукс” там ще, мабуть, дні два ховався по бліндажам. І потім вже його витягли, — свідчить цей самий військовий полку.

“Агроном” – це офіцер, який протягом певного часу командував ротою, а потім батальйоном “Шквал”.

Подальшу долю “Чукса”, на жаль, з’ясувати не вдалось. “Агроном”, до якого ми звернулися за коментарем, сказав, що “вперше про це чує”, послався на брак часу через виконання бойових завдань, пообіцяв перетелефонувати, однак не зробив цього.

Співрозмовник, який розказав історію поранення “Чукса”, також розповів, що позаду штурмовиків розташовували “загороджувальні загони” з наказом відкривати вогонь по тим, хто відмовляється йти вперед.

Саме на цьому напрямку приблизно у той період, згідно з даними джерел, які передали запис, і прозвучав наказ стріляти по своїх у разі відступу з позицій, з якого починається ця стаття.

Наказ, за нашими даними, був відправлений щонайменше в один з командирських чатів у час, коли українські війська і 225 ОШП були на території Курської області.

Свідчення про загороджувальні загони

Осінь 2025. Знову Гуляйполе

У листопаді минулого року про загороджувальні загони почали писати у соцмережах родичі військових з бригад ТрО, викладаючи скріни переписок з рідними.

“Сук* наші по нашим стріляють на виході… Комбриг 225, кажуть, дав наказ нас валити”, – написав військовослужбовець з позицій на Запоріжжі своєму сину.

У відповідь командування Південного напрямку заперечувало цю інформацію:

“У цей час у соцмережах розповсюджується інформація про…нібито наявність загороджувальних загонів, які блокують наші підрозділи і не дають їм змоги відійти. Ця інформація не відповідає дійсності”.

Один з офіцерів і безпосередніх учасників цих подій Кирило (ім’я змінене) на умовах анонімності розповів, що стикався з загороджувальним загоном 225-го полку.

Наш співрозмовник був у складі одного з батальйонів 102-ї бригади ТрО, який опинився в оточенні, за його словами, через відступ інших батальйонів з флангових позицій.
За його словами, вони попередили своє командування про вимушений відхід, проте їх не пропустили.
“Нас зустріли наші ж війська 225-го штурмового полку. Ми зайшли до них в окоп. Я зв’язався з командиром через їхню рацію. Попросив, щоб дали пройти. На що він сказав: “Никого не пропускать, открывать огонь на поражение”. Нам сказали поставити зброю на землю, лягати “мордою” в землю. Потім летіла п*дарська FPVшка, п**рський мавік, який нас засік, і по нас почали працювати з міномета. Нам дали вказівку роззосередитись по посадці”, — розповідає офіцер.

Після обстрілу їх пропустили. А от по наступній групі з шести людей, яка відходила з позицій – відкрили вогонь. Про це свідчить один з тих, хто був у цій другій групі, військовий Тарас (ім’я змінене) також анонімно:

“Навпроти нас поставили оцей заградотряд. Нас зустріло чоловік 10. Стріляли біля ніг, біля вух”.

Командир 225-го полку Олег Ширяєв ситуацію щодо подій під Гуляйполем пояснив так:

“Наприкінці 2025 року, коли ми зайшли на напрямок, противник уже перейшов річку Янчур у районі населених пунктів Полтавка та Маліївка, а 102-га бригада ТрО відступала.

Загалом 102-га бригада ТрО втратила 190 км² території. Дев’ять батальйонів відійшли зі своїх районів оборони, було втрачено 20 КСП. Також ми пам’ятаємо ганебну історію про втрату КСП у Гуляйполі разом із секретними засобами зв’язку, картами, позивними та документами. Це був один із тих 20 КСП. Крім того, було втрачено 9 РОПів, 18 ВОПів і решту позицій.

Втрати серед особового складу: 79 військовослужбовців зникли безвісти, 30 були поранені, а 781 військовослужбовець самовільно залишив позиції, тобто скоїв СЗП (самовільне залишення позицій – Ред.). Фактично вся бригада відійшла з позицій.

Коли вони виходили, то справді були без знаків розрізнення. Вдягнені навіть не в український однострій, а в мультикам. Тобто, таку саму форму носить і ворог. Вони були озброєні і рухались назустріч нашим штурмовим групам. На що наші штурмовики діяли відповідно до Статуту ЗСУ. Спроби не пропустити не було. Причиною стала відсутність комунікації з їхнього боку. Ми намагалися виставити рубежі блокування, а під час заходу на напрямок понесли втрати, оскільки нам надавали неправдиву інформацію про розташування їхніх позицій.

108-ма бригада ТрО також відходила з позицій. Вона втратила менше території — 109 км². Отже, 108-ма бригада втратила 109 км², а 102-га — 190 км². Разом це 299, майже 300 км². Підкреслюю: таку територію було втрачено за один місяць.

Коли 102-га бригада відійшла з Гуляйполя, мої підрозділи опинилися в оточенні і вимушені були в такому стані протидіяти ворогу.”

Щодо роззброєння він відповів наступне: “Наші штурмовики не могли знати в обличчя цих військових і згідно з правилами військового часу та статей Статуту ЗСУ здійснили спочатку команду голосом, аби спинити рух групи військових, які були озброєними. Потім, пострілом у повітря із подальшим затриманням та роззброєнням, для передачі цих військовослужбовців підрозділам ВСП, задля подальшої їх ідентифікації”.

Нагадаємо, пізніше, у січні 2026 року, родичі військових 108-ї бригади ТРО заявили про їхнє «викрадення» штурмовим підрозділом. Озброєні бійці 225-го полку у цивільному одязі обʼїздили село і збирали розквартированих по хатах бійців, приданих до цього підрозділу, щоб помістити їх у підвал (близько 40 осіб).
Пізніше ті свідчили, що їх тримали у приміщенні, схожому на описаний вище “підвал” у школі на Сумщині. Потім більшість бійців воювала під управлінням 225-го полку, попри заяви від офіційних осіб, що це були спільні навчання.

Підрозділу ТрО вдалось забрати звідти своїх хворих і поранених бійців лише після втручання військової Омбудсменки Ольги Решетилової.

Варто зазначити, що коли 225 ОШП відправили стабілізувати ситуацію на Гуляйпільський напрямок, вона там вже була дійсно критичною.

Родини військових з цих бригад почали вимагати виводити їх з позицій – на тлі важких боїв і посилення тиску ворога, з чим раніше не стикалися бригади на Запоріжжі.

За бойовим статутом інтенсивність боїв і сильний тиск ворога без додаткових критичних умов дійсно не є причиною для виведення особового складу з позицій.

Проте погрози розстрілом своїм підлеглим і вогонь по них — це кримінальний злочин за статтею “Застосування насильства щодо підлеглого… вчинене із застосуванням зброї”. В умовах воєнного стану карається більшим терміном (від 8-ми до 12-ти років) позбавлення волі. Тобто війна – не пом’якшуюча обставина, а навпаки.

Такі методи заборонені національним законодавством та міжнародним правом.

Ми також спрямували запит до Генерального штабу щодо того, чи був наказ роззброювати чи застосовувати зброю проти тих, хто самовільно залишає позиції на будь-якій ділянці. Відповіді поки що не отримали.

Халатність і втрати

Один із публічних закидів до окремих штурмових полків, включно з 225 — надмірні втрати.

Розповіді Романа Бедея та Віталія Кожухара про умови служби і ставлення до бійців можуть частково пояснювати їхні причини. Але є й інші фактори.

Наприклад, школу в Миропільському на Сумщині, де за різними даними, утримували від 40 до 70 людей 225 полку, кілька разів обстрілювали КАБами. Врешті будівлю, за даними співрозмовників, повністю зруйнувала ракета. Точна кількість загиблих — невідома.

Приблизно рік потому, внаслідок іншого обстрілу об’єктів на одній із баз полку в іншому регіоні, загинуло четверо військовослужбовців, а понад півсотні отримали поранення. У розпорядженні редакції є документ, який засвідчує це.

У результаті перевірки ВСП, ініційованої Головнокомандувачем Олександром Сирським, було встановлено “неналежний контроль з боку командування 225 ОШП за розосередженням особового складу …та неналежне виконання командиром 225 ОШП Олегом Ширяєвим своїх обов’язків у період облаштування “табору”.

Про жодні серйозні кадрові рішення в полку, ухвалені у зв’язку з постійними наслідками халатності щодо збереження життя військових, редакції невідомо.

Нещодавно з’ясувалось, що публічна критика на той момент комбата 47-ї ОМБр Олександра Ширшина “дебільних задач ГШ”, і його подальше клопотання про зняття з посади, стосувалась саме наказу “закріпитись” в оточенні після заходу туди бійців 225 ОШП та 425 ОШП.

“У 225 там теж були “офігєвші” втрати. Вони можуть казати, що це тому, що 47 бригада їх не поміняла. Це брехня: 47 все одно стояла разом із ними. Ми частину людей все одно завели. Вони загинули з інших причин — і це стосується того, як вони задіювали свій підрозділ…Вони не рахуються з втратами, з життями людей, що це наша обороноздатність, яку вони послаблюють”, — сказав офіцер в інтерв’ю “Бабелю”.

А також розказав, що з особистих розмов зрозумів, що командирів цих підрозділів не хвилювало, чи можливо успішно виконати завдання наявним ресурсом. Мовляв, “наказ є наказ”.

Тоді — навесні 2025-го ОШП з підпорядкування Головнокомандувача, включно з “425” та “225”, виступили з різкою критикою Ширшина.

“Задачі, які поставилися, превалювали над життям людей. Це стопудово. Навіть якщо вона була недоречна та задача, якщо розуміли, що та позиція вже повністю зайнята підарами з військової точки зору, їх це не зупиняло. Знову заходили, гинули, виходили, на жаль. Я не знаю, для чого це робилося, я думаю, що, можливо, колись будуть розслідування щодо дій командирів, які ставили такі накази”, — підтверджує цю картину сержант роти РВП 39-ї бригади берегової оборони Віталій Кожухар.

Лиш на прикладі вже згаданого батальйону 39-ї бригади берегової оборони МП можна сказати, що за 3 тижні операції під керівництвом полку вони понесли вдвічі(!) більше втрат, ніж майже за 3 роки війни на островах та Лівобережжі Херсонщини, включно з Кринками. У розпорядженні редакції є цифри.

За даними різних джерел у військово-політичному керівництві, загальні ж втрати підрозділу в минулому році можуть становити приблизно стільки, як нещодавно публічно озвучував ветеран Богдан Кротевич: «втрачають людей, вибачаюсь, бл*дь, по 1000 на місяць!”.

Попри це 225 і 425 “Скала” весь рік були серед підрозділів пріоритетного комплектування, і виросли приблизно упʼятеро.

Згідно з підрахунками втрат від одного з органів військового управління, які вдалось побачити журналістці, цьогоріч теж 225 та 425 розділяють першість по кількості втрат.

“Біля Гуляйполя у нас дуже великі проблеми”, – сказав минулого тижня співзасновник DeepState. Тож невідомо, як ексголовокм Сирський виправдовував збільшення саме цього підрозділу перед Верховним Головнокомандувачем.

Заступник військового омбудсмена Руслан Циганков в контексті скандалу навколо 425-го полку наголошував, що подібні підрозділи “окрім ефективності несуть великі ризики в контексті порушення прав”, а тому перебувають під їхнім постійним контролем.
ʼВін також заявляв, що Офіс проти створення окремого роду штурмових військ, через складність контролю. Проте станом на зараз Президент вивів їх під окреме Об’єднане командування.

Офіс військового омбудсмена 5 днів тому прозвітував про моніторинговий візит до “225”. Вказано, що скарги у військовослужбовців прийнято, проте у публічній відповіді згадки про будь-які серйозні порушення відсутні.

У цій статті оприлюднено далеко не всі отримані з різних джерел свідчення про те, що відбувається у 225-му полку на різних напрямах упродовж двох років. Ми опублікували лише ті, де мали додаткові докази, або перехресні підтверджуючі свідчення. “За кадром” залишилося багато розповідей про інші грубі порушення прав військовослужбовців, бо ці дані неможливо підтвердити з різних причин.

Авторка розслідування відстежує долю усіх своїх джерел, — публічних та непублічних — та перебуває з ними на зв’язку. Вона готова передати правоохоронцям контакти тих з них, хто погодиться свідчити у цій справі у разі проведення розслідування та скерує до військового Омбудсмана Ольги Решетилової.

Після однієї з публікацій на тему порушення прав військових у 225 та 425 ОШП авторка отримувала погрози. Поліція зареєструвала кримінальне провадження.

Якщо ви чи ваші близькі стикалися з порушенням прав військових у 225-му полку і готові про це свідчити, напишіть на адресу електронної пошти arbours.swelter.3p@icloud.com.

армія втрати сирський штурмовики

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск