«Никаких своих не существует». Загороджувальні загони, «ями» і «дерево правди» — військові свідчать про 225-й полк

Авторка: Анна Калюжна, спеціально для Texty.org.ua
Редакторка: Інна Гадзинська

На цьому аудіо людина з голосом, ідентичним із голосом командира 225-го окремого штурмового полку (далі 225-й ОШП) майора Олега Ширяєва, дає вказівку підлеглим вести вогонь по українських військовослужбовцях, які відступають із позицій без наказу.

Ширяєв у відповіді на запит авторки пояснив цей наказ так: «Мова йшла про правила переміщення військових різних підрозділів і способи координації, щоб розпізнати своїх. Оскільки ворог у війні часто може перевдягатися в український однострій і видавати себе за представників Сил оборони». З повним текстом відповіді командування підрозділу щодо описаних у цій статті подій можете ознайомитися нижче.

Наші співрозмовники свідчать:
— у 225-му ОШП погрожують розстрілами і навіть стріляють по своїх;
— між штурмами військових утримують, як у тюрмі;
— тих, хто «завинив», кидають у «ями», прив’язують до «дерева правди» і жорстоко б’ють.

Упродовж 2025–2026 років, поки все це відбувалося, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський лише посилював позиції полку і прикомандировував у його розпорядження все більше підрозділів.

Матеріали для цього розслідування авторка збирала впродовж пів року й вирішила оприлюднити їх, вичерпавши прийнятні для потерпілих непублічні методи донести проблеми до правоохоронців та контролюючих органів.

Наші співрозмовники — кілька десятків людей: військові 225-го ОШП (нинішні й ті, які переховуються від переслідувань у СЗЧ), військові суміжних і приданих підрозділів, рідні зниклих безвісти.

Сподіваємося, новий головнокомандувач ЗСУ і т. в. о. міністра оборони не залишать цю тему без уваги.

Авторка об’їхала від 24 лютого 2022 року майже всі гарячі точки цієї війни в ролі військкорки і підкреслює, що таке ставлення до особового складу зафіксоване лише в окремих підрозділах і не є загальноприйнятою практикою в українському війську.

Про 225-й полк і його командира

225-й ОШП — штурмовий полк Сухопутних військ, розгорнутий з ініціативи та за підтримки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

Починався з роти окремого батальйону 127-ї харківської бригади ТрО. Там і воював на початку 2022 року.

У 2023-му стояв під Бахмутом, тоді комбатом призначили нинішнього командира майора Олега Ширяєва. Далі під Макіївкою, Авдіївкою, Часовим Яром. Разом із бригадами десантників пробивав кордон із РФ під час Курської операції. Після цього Олег Ширяєв отримав звання Героя України.

Після завершення Курської операції 225-й був центральним підрозділом, який наступав на Бєлгородщину. Нині утримує позиції в районі Гуляйполя на Запоріжжі.

За даними «Бабеля», 225-й ОШП другий після полку «Скеля» за кількістю скарг в Офіс військового омбудсмана (3,1% від 9 тисяч скарг за час роботи Офісу).

Олег Ширяєв із позивним Сірко в минулому очолював ГО «Східний корпус», на базі якого створили роту спецпризначення МВС, а пізніше харківський осередок Цивільного корпусу «Азов». «Східний корпус» брав участь в АТО, зокрема в Маріуполі.

У 2018 році Ширяєва підозрювали в організації збройного рейдерського захоплення елеватора на Харківщині. Нині ця справа перебуває на розгляді в суді.
Пізніше він був соратником нардепа від проросійської ОПЗЖ Іллі Киви й очолював силовий блок партії — організацію «Патріоти “За життя”».

До війська повернувся у 2022 році.

«Ями», побиття, погрози вбивством

Осінь 2025-го — зима 2026-го, Гуляйполе

Роман Бедей мобілізувався влітку 2025 року, попри те що мав відстрочку через догляд за важкохворою матір’ю. Пройшов БЗВП у Німеччині. З розподільчого пункту потрапив у 225-й полк. Каже, запитував про цей підрозділ у рекрута морпіхів, до яких хотів потрапити.

«Він мовчки помахав (показав рукою жест, що означає «гаплик»). Це вже мене подавило», — розповідає військовий.

Роман каже, що навіть кухарі в розподільчому пункті, дізнавшись номер частини, радили йому тікати. Він не захотів, хоча інші мобілізовані тікали.

Восени 2025 року після тижневого злагодження на базі полку Бедея направили в Запорізьку область. Сирський екстрено перекинув туди полк, щоб стабілізувати ситуацію в районі Гуляйполя.

За кілька тижнів група Романа відбила низку штурмів. Його поранили в руку. Двох інших побратимів теж поранили. Попри це, дорогою на евакуацію вони ще й полоненого взяли.

Роман поїхав лікуватися, а його мати отримала грамоту за хоробрість сина від тодішнього очільника управління штурмових підрозділів Валентина Манька.

«За сина, який у найскладніших умовах бойових дій проявив відвагу, твердість духу і незламну волю... Ваш син — Герой», — зазначено в грамоті.

Доліковувався Роман у лікарні за місцем проживання. Звідти виписали з висновком про «поліпшення стану», а не про «одужання». Каже, що недолікували — оніміння і біль у руці залишилися.

У частині вимагали негайно повертатися на Схід, але він не поїхав, безуспішно добиваючись направлення на реабілітацію і виплати «бойових». Через два тижні після виписки з лікарні його затримала ВСП (військова служба правопорядку) за самовільне залишення частини (СЗЧ) і почала етапувати на Схід.

«Я сказав, що не відмовляюся служити у своїй бригаді, я відмовляюся бути СЗЧшником і безплатним воїном», — обурювався Роман.

Його повезли в 225-й.

Розповідає, що один із його попутників в автобусі на Схід просив, щоб їх віддали в будь-яку іншу бригаду.

«Коли йому сказали, що нас у 225-й везуть, він став в автобусі на коліна, почав ридати. Просив викликати ДБР, посадити його на 15 років, тільки не туди». Інші його заспокоювали, мовляв, «будь мужиком». А він каже: «Ти, закрий рот, ти не знаєш, що там твориться, там ґвалтують людей палицею». Я сам такого не бачив. Але теж почав переживати».

Конвоїри пообіцяли, що повезуть в іншу бригаду, аби тільки заспокоїти.

Спочатку їх привезли в місце збору в Харкові. У підвалі, розрахованому на 20 осіб, перебувало близько 40: ні сісти, ні лягти, ні туалету. Все в пакети.

«З нами жінка військова, розумієте? Навіть у тюрмі це все окремо», — обурюється Роман.

Того самого дня ввечері їх забрали на основну базу полку на Сході, де тренують новобранців і відбувається злагодження.

З розмов із військовими підрозділу відомо, що територія там обгороджена колючим дротом, навколо стоять пости охорони із собаками. Якщо хтось тікає, шукати його вирушають групи «внутрішньої безпеки» або «швидкого реагування» на квадроциклах і з собаками.

Телефонів у вільному доступі в бійців немає. Умови за описами приблизно такі, як на полігоні «Скелі».

Військові, які там побували, скаржаться на гнітючу атмосферу.

«У бліндаж влітає військовий із руками позаду, в наручниках, падає, а його за барки витягують інші військові в масках і з дубинами. Коли таке бачиш у першу годину там, уже розумієш, куди потрапив», — ділиться першими враженнями від цієї бази інший військовий 225-го полку на умовах анонімності.

На цій базі Романа та ще кількох СЗЧшників змусили написати заяви про те, що «їм не відомо, що у 225-му відбирають банківські картки, гроші й телефони». Насправді щонайменше телефони відбирають.

Потім знову одягли наручники. Наш співрозмовник зауважує, що коли попросив конвоїра бути обережнішим із хворою рукою, той більше притиснув рану.

На території бази Романа помістили в «яму». Це умовна назва закритого приміщення, де утримували бійців, які провинилися. Іноді це фізично яма з кліткою, іноді підвал. Такі місця, за нашою інформацією, є й на інших локаціях полку в Сумській та Запорізькій областях. Про це говорять й інші військові та їхні родичі.

Командир 225-го ОШП заперечує наявність «ям» на базах полку.

«Яма», до якої потрапили Роман і ще один військовий, була брудною кімнатою із залишками випорожнень. Їх привезли ввечері, а наступного дня всіх, хто там сидів, жорстоко побили.

«Відчиняються двері, і троє здорових мужиків у масках залітають. Того, що був зі мною, взяли першим. Одягли наручники позаду, мішок на голову і повезли в ліс. Ми чули, як він кричав. Його привели побитого, забрали другого. Мене вивели третім: мішок на голову, руки за спиною», — згадує Роман.

Він каже, що допускає покарання за провини, і навіть якщо бʼють. Але це було більше, ніж просто побиття.

«У них берці, вони мене лежачого ногами били, піднімали, я падав, знову побили. У мене ноги були такі “вбиті”, що я реально не міг ходити».

Після цього Романа і ще двох із його «ями» повезли на фронт на Запоріжжі, де стоїть підрозділ.

Хоча Роман ніколи не мав судимостей, після СЗЧ його оформили саме в батальйон «Шквал» 225-го ОШП. Так, за нашою інформацією, у цьому підрозділі вчиняють зі «штрафниками».

Він розповідає, що на Запоріжжі ці командири ще раз жорстоко побили інших вісьмох людей, які мали заходити на позиції. Їм казали, що це було за вихід із позицій без наказу.

«Там були такі дерев’яні бруси, і так ними били, що зламали той брус людині на голові, — розповідає Роман подробиці. — Це ж вони вже були побиті раніше, з такими синіми обличчями стояли».

Роман казав командирам, що не розуміє, чому раптом став «ворогом». Обурювався, що зі своїми вони поводилися суворіше, ніж група Романа з російськими полоненими (взятими під час його попереднього виходу).

Перед нічним виходом на позиції на південь від Гуляйполя побитим дали знеболювальні. За словами Романа, вони не допомагали.

Потім їх екіпірували і відправили «на нуль».

Машину почали обстрілювати одразу на точці вивантаження. Барон, якому, за словами Романа, зламали об голову дерев’яний брус, і ще один військовий підірвалися, ступивши кілька кроків. Барон загинув на місці. Другий дістав поранення, його забрала «броня».

Решта пішла в бік позицій, хоча після побоїв це було важко: «У мене ноги настільки були відбиті, що я не міг переступати (через єгозу. — Авт.). А провідник із позивним Лютий ззаду кричав: “Давайте, рухайтеся, бо в мене наказ розстріляти, хто не буде йти”».

Загалом за час заходу на позиції Роман тричі чув погрози вбивством — і від провідника, і в рацію. Позивних тих, хто їх озвучував із командного пункту, він не знає.

«Од того командування, крім мату і погроз, не було чути нічого. Вони заганяли людину так, у стопор її ставили… “Ти, голова, п*дар, якщо ти не дійдеш, то ми тебе самі захуяримо, блядь”».

Ці погрози лунали в рацію на адресу командира їхньої групи з позивним Боксер, допоки він виходив на звʼязок із КСП, щоб допомагали з орієнтуванням.

Після обстрілу за пів кілометра до позицій у групі вже було четверо загиблих, решта, зокрема й Роман, поранені.

«Якби мене так не били, я, може, й не дістав би тих поранень, переступив би там, де треба. А якби не були побиті ті люди, вони, може, жили б. Ми йшли десь неакуратно, вони підганяли», — згадує він той вихід.

Коли командування дозволило решткам групи відходити, він залишився в окопі з пораненим побратимом, який не міг ходити, щоб дочекатися евакуації. Пізніше до них приєднався ще один поранений із наступної групи, розбитої на тому самому маршруті. У тому окопі поміж трупів росіян вони провели тиждень.

«Суміжники нас напоїли і нагодували чим мали. У них ще було двоє російських полонених. Що ми їли, те й вони їли. Я ще кажу: “Хлопці, з вами так поводяться, що зі мною і наші так не поводилися”».

Суміжники, за словами Романа, були шоковані тим, що свої так їх побили. Роман просив про евакуацію саме бригадою суміжників, бо «боявся повтору цього безпрєдєла. Залишив собі одну гранату. Чесно кажучи, якби такий безпрєдєл ще раз, як вони робили там… я не знаю, чим воно все закінчилося б».

Але в еваку суміжників їм забракло місця, тому бійці 225-го полку виходили самі, майже через місяць після заходу. Загалом пройшли 20 кілометрів. Здоровіші несли неходячого. Пізніше в лікарні йому ампутували ноги. На точці евакуації їх чекав броньовик «Козак».

«Нас на камеру всіх зняли, у кого які поранення. Я мусив зняти штани, щоб показати, що в мене нога розірвана. Так кожен робив», — каже Роман.

Потім їх усіх забрали швидкі й повезли до лікарні.

Про практику роздягання і зйомку на камеру поранених авторці анонімно також розповів офіцер із батальйону морпіхів 39-ки Борис (ім’я змінене), який воював на Сумщині під командуванням 225-го полку.

Таким чином, каже, саме командування полку (а не медики, як скрізь) визначає, кого евакуювати, а хто може продовжувати бій.

Наш співрозмовник також додав, що в батальйоні «Шквал» недбало ставилися до евакуації поранених:

«Коли наш підрозділ ініціював евакуацію, вони казали, що ми занадто піклуємося про людей».

Напередодні виписки з лікарні Роман дізнався, що по нього приїдуть із підрозділу, щоб забрати назад. Він злякався, що його знову жорстоко битимуть, тому втік із лікарні й більш як три місяці перебуває в СЗЧ.

Після побиття, поранення та обмороження на позиціях у нього почали німіти і розпухати ноги. Каже, що після відновлення здоровʼя не проти повернутися на службу, але не в «яму», не в 225-й полк.

Історія Богдана Логвиненка

Приблизно в той самий період і на тому самому напрямку заходив на позиції під Гуляйполем і Богдан Логвиненко, якого там також жорстоко били. Він служив у полку близько півтора року. Нині переховується, тож поспілкуватися вдалося лише з його рідними, які й виклали цей допис.

Такий вигляд мають його сідниці після «виховної роботи» у 225-му полку.

Це фото поширила в соцмережах сестра Богдана на прохання його матері Оксани. Вона розповіла, що її син утік із підрозділу після побоїв, коли його відправили на позиції в такому стані.

Мати Богдана каже, що з ним довго не було зв’язку, а потім він подзвонив і надіслав це фото. Пізніше звʼязок знову зник. Тоді сестра Богдана виклала це фото в соцмережі.

А матір дзвонила і писала його командирам, питала, нащо вони зробили таке з її сином:

«Він мені сказав, що, мовляв, він же ще з тюрми пішов воювати. Подякуйте, що ми його звідти вирішили забрати. Він побачив “білий світ”. А те, що побили, — це профілактика, щоб більше не хотів тікати».

Богдан служив у «Шквалі». Раніше сидів у виправній колонії за кілька крадіжок із рецидивами, його звільнили у 2024-му, після того як він підписав контракт у ЗСУ.

За словами матері й сестри, побили його нібито за те, що він вже ходив у СЗЧ: утік зі служби, коли разом із побратимами випадково розбили ротному машину. Коли командир дізнався, сказав «вам п***ць», і хлопці злякалися, що їх за це вб’ють.

Рідні розповідають, що його теж утримували на тій самій базі в лісі на «ямі» й били пластиковою трубою.

Різні співрозмовники з полку кажуть, що інструктори ще на початку служби попереджали колишніх вʼязнів про побиття як метод покарання за крадіжки, алкоголь чи наркотики. Насправді, як виявилося, також за СЗЧ, використання без дозволу мобільних телефонів (які мали бути лише в командирів), приховування інформації про чужі провини, відмову виконувати накази і навіть за суперечки чи відмову здавати значні суми в «общак».

За свідченнями співрозмовників, за «чорну роботу» в підрозділі відповідають військові Руля і ЮЮ. Вони очолюють групу «внутрішньої безпеки», яка, за попередньою інформацією, оформлена в роті охорони. Чисельність цієї групи постійно зростає. Саме вони ловлять і карають військових, на яких вказують представники командування.

Говорячи про побиття, свідки також згадують одного з командирів «Шквалу» з позивним Сумрак.

Авторка зв’язалася із Сумраком у WhatsApp, щоб запитати про це. Військовий, який підтвердив, що він Сумрак, і має аватарку з його фотографією, відповів, що «вже не служить у підрозділі, списався у 2024-му після поранення і йому не цікаво говорити на цю тему».

Співрозмовники авторки з полку і суміжних підрозділів кажуть, що у 2025 році Сумрак ще був одним із командирів «Шквалу».

Коли авторка працювала з 225-м полком на Курському напрямку, помітила, що багато військових боїться саме командира полку Ширяєва. У той час там була популярною фраза «командир кончит». Проте тоді співрозмовники скаржилися журналістці лише на те, що їх не відпускають у відпустки.

«Дерево правди»

Це скриншот із відео з телефона одного з безвісти зниклих військових із 225-го полку, до якого авторка статті отримала доступ. Під час збору інформації спілкувалася з його дружиною, яка й надала можливість побачити це фото в галереї телефона. Подальша доля військового на фото невідома.

Окрім «ям» і побиття, згідно зі свідченнями, у підрозділі є ще один спосіб катування — «дерево правди». Військових привʼязують до дерева, іноді роздягають і бʼють пластиковими трубами або палицями, поки шкіра в них не потріскається (як ми бачили на фото сідниць Богдана Логвиненка).

Про «дерево правди» згадує щонайменше шестеро не повʼязаних між собою людей. Є військові, які стверджують, що бачили на різних напрямках побиття привʼязаних людей на власні очі, є родичі військових із цього підрозділу — загиблих або зниклих безвісти.

До авторки приходило кілька свідків, які стверджують, що бачили випадки, коли такі побиття призводили до тяжких наслідків. Докладніше про це на ютуб-каналі авторки статті. Принаймні один із фактів побиття в командуванні 225-го полку підтвердили публічно у своїй заяві.

За словами одного з наших співрозмовників, на час чергової перевірки контррозвідки СБУ на машині його побратима вивозили побитих, яких утримували в «ямах» на тій самій базі 225-го полку. Це було ще до оприлюднення розслідування про «Скелю». А після скандалу, кажуть джерела, з бази зачищали все.

Окрім того, рідні військових із 225-го полку, які перебувають у СЗЧ, свідчать, що їх приїжджають шукати додому службовці з «внутрішньої безпеки» полку.

Ми звернулися до командира 225-го полку Олега Ширяєва з проханням прокоментувати описані свідчення.

У підрозділі визнали, що привʼязування до дерев і побиття були: «Ця ситуація із жорстким порушенням військової дисципліни мала місце бути. І відома нам. У нас вже відбулося внутрішнє розслідування цього інциденту, і військовослужбовці, які причетні до цього порушення, відсторонені та передані ВСП для подальшого визначення їхньої долі й рівня порушень».

Повну відповідь командування підрозділу на це та інші запитання читайте нижче.

Зазначимо, що командування підрозділу у відповідь на наш запит спершу оприлюднило скорочену відповідь у своєму дописі на офіційній сторінці, обмеживши можливість коментування.

«Ставлення було таке, наче ти мразь якась»

Весна 2025 року, Бєлгородський напрямок

Військові з підрозділів, які в різний час передавалися під командування 225-го полку, також стикалися зі згаданими Романом Бедеєм методами, які там практикувалися.

Події на Бєлгородському напрямку навесні 2025 року авторка бачила на власні очі, а також говорила про них із сімома співрозмовниками. Один із них Віталій Кожухар, головний сержант роти вогневої підтримки батальйону 39-ї бригади морської піхоти.

У березні 2025 року росіяни майже відтіснили наші війська з території Росії в Курській області. Але президент і головнокомандувач ЗСУ Сирський наполягали, що українська армія має залишатися на території РФ. Частина угруповання перегрупувалася і почала наступ на Бєлгородську область.

Для цього на кордон із РФ перемістили 225-й окремий штурмовий полк резерву головнокомандувача Олександра Сирського.

У підпорядкування командирові полку Олегу Ширяєву передали ще щонайменше три батальйонно-тактичні групи (БТГр): десантники, технарі з повітряних сил і батальйон 39-ї бригади берегової оборони морської піхоти (колишні бійці ТрО). Останніх терміново перекинули з островів лівого берега Херсонщини.

Віталій Кожухар тоді був головним сержантом роти вогневої підтримки батальйону 39-ки, нині служить в іншому підрозділі. До Сумщини і Бєлгородського напрямку його батальйон, що складався здебільшого з добровольців, воював на Херсонщині на найважчих ділянках: на Дніпровських островах між Херсоном та окупованим Лівобережжям включно з Кринками.

Навесні 2025-го їх прикомандирували до батальйону «Шквал», укомплектованого із засуджених, достроково звільнених після підписання контракту із ЗСУ. Вийшло так, що командири «Шквалу» командували добровольцями.

«Ми туди їхали, нам казали “там вам, хлопці, п*зда”. Тому що всі знали, що таке 225-й і 425-й “Скеля”. Ми думали, ну, може, просто важке завдання, але ми ж із досвідом», — згадує сержант.

Навіть після такого анонсу лише один із кількох сотень військових із їхнього підрозділу пішов у СЗЧ.

Начальника штабу цього батальйону перед перекиданням у Бєлгородську область відсторонили, бо він наголошував на некомплекті підрозділу й відстоював щонайменше час на злагодження.

«На тому напрямку була повна жесть навіть порівняно з Кринками, — згадує Віталій. — Усе, чого нас навчали, — про планування бою, про забезпечення, — сприймалося там як фентезі, як кіно американське. Це як порівняти концтабір і нормальне життя. Ставлення було таке, наче ти мразь якась.

…В одному селі була школа, і вони називали це “підвал”. Там справді був підвал, вони (штурмовики 225-го. — Авт.) там жили, телефони в них позабирали. Туди завезли і наших хлопців. На вході стояла озброєна варта. Коли я заїжджав забирати нашого хлопця, у підвалі було до 40 людей».

За інформацією з кількох джерел, йдеться про школу в селі Осоївка (назву села уточнено і виправлено 30 липня о 23:10 - Ред.) неподалік кордону з РФ. Там, за різними даними, на той час перебувало від кількох десятків до 70 військовослужбовців.

«Коли їм ставили завдання, туди приїжджав PBV (шведський гусеничний бронетранспортер), виходили ті, хто йшов на завдання, отримували зброю і снарягу. Решту часу вони сиділи в підвалі», — розповідає Віталій. Пригадує, що командири і вартові спілкувалися з ними виключно російською і матом, ставилися «як до худоби, як ото на відео з кацапами показують».

Через кілька тижнів важких боїв командирові приданого батальйону вдалося забрати своїх людей із підвалу, їм дозволили розселитися по хатах.

За півтора місяця операції, за словами одного з наших співрозмовників, значна частина бійців батальйону загинула або зникла безвісти. Багато людей пішло в СЗЧ після перших виходів на позиції. Врешті-решт приданих, які залишилися, передали іншому батальйону, де після виконання завдань не треба було сидіти в підвалах під конвоєм.

Віталій, як і Роман, також каже, що особисто чув погрози розстрілами від командирів, адресовані бійцям 225-го полку:

«Ты говно, никто, если не будешь делать, тебя или там пристрелят, или по дороге будешь возвращаться и тебя пристрелят».

Олександр Ширшин, колишній командир батальйону 47-ї ОМБр, в інтервʼю «Бабелю» згадував про розмову з одним із комбатів 225-го полку, який також підтверджує застосування незаконних практик:

«Я звернувся до одного комбата от по цій ситуації, що я не міг завести людей. Кажу: “Ну допоможи. Твої ж люди якось заходять”. “Що? — каже, — мені їх під дулом автомата завести?”. Враховуючи інформацію, яку я маю, ці люди такі методи застосовують».

Наприкінці квітня, за нашими даними, після завершення Бєлгородської операції за заявою військового одного з приданих до штурмового полку підрозділів ДБР відкрило кримінальне провадження за статтею «Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень» із формулюванням «систематичне вчинення щодо підлеглих дій, які виходять за межі повноважень». Але безрезультатно: через чотири місяці провадження закрили.

«Скинь на Чукса»

Січень 2025 року, Курський напрямок

Військовий Іван (ім’я змінене), який воював на кількох напрямках у 225-му полку, стверджує, що по своїх таки стріляли.

За його словами, полк тоді стояв у селі Миколаєво-Дар’їно в Суджанському районі Курської області.

Шестеро штурмовиків мали пішки зайти на позиції через розташовані неподалік українські села Басівка і Новеньке.

«У цю компанію потрапив Чукс. Він був старшим, мав при собі рацію, мав завести людей. Треба було йти по відкритому полю, по снігу, і ворог знав, що наші там. Їх одразу почали з ефпівішок скидами розбирати. Чукс відмовлявся йти далі. А вони вже відійшли від посадки кілометрів на два. Двох там одразу вбили, вони вчотирьох почали відкочуватися назад», — розповідає військовий.

Каже, що Чукс і ще один військовий заховалися від обстрілу в маленький окоп у кущах, а ще двоє повернулися на позиції пілотів у село, звідки рушали. Чукс був поранений і відмовився йти далі.

Військовий стверджує, що після цього Агроном (командир роти «Шквалу» на той час) зателефонував до військового, який заступав у нічну зміну з штабу керувати пілотами, і скомандував скинути на нього скид:

«Він подзвонив до Санти й сказав: “Без трансляції на екран відправ скид і скинь на Чукса”. І той скинув. Чукса ще дуже затрьохсотило. Зрештою Агроном сказав відтягуватися в посадку, де стояли ці пілоти. Чукс там ще, мабуть, днів два ховався по бліндажах. І потім вже його витягли».

Агроном — це офіцер, який протягом певного часу командував ротою, а потім батальйоном «Шквал».

Подальшу долю Чукса, на жаль, з’ясувати не вдалось. Агроном, до якого ми звернулися за коментарем, сказав, що «вперше про це чує», послався на брак часу через виконання бойових завдань, пообіцяв перетелефонувати, однак не зробив цього.

Наш співрозмовник також розповів, що позаду штурмовиків розташовували загороджувальні загони з наказом відкривати вогонь по тих, хто відмовляється йти вперед.

Саме на цьому напрямку приблизно в той період, за інформацією джерел, які передали запис, і прозвучав наказ стріляти по своїх у разі відступу з позицій, із якого починається ця стаття.

Наказ, за нашою інформацією, був відправлений щонайменше в один із командирських чатів тоді, коли українські війська і 225-й ОШП були на території Курської області.

Свідчення про загороджувальні загони

Осінь 2025 року, знову Гуляйполе

У листопаді минулого року про загороджувальні загони почали писати в соцмережах родичі військових із бригад ТрО, викладаючи скриншоти переписок із рідними.

«Сук*, наші по наших стріляють на виході… Комбриг 225-го, кажуть, дав наказ нас валити», — написав військовослужбовець із позицій на Запоріжжі своєму синові.

Командування Південного напрямку заперечувало цю інформацію:

«У цей час у соцмережах поширюється інформація про… нібито наявність загороджувальних загонів, які блокують наші підрозділи і не дають їм змоги відійти. Ця інформація не відповідає дійсності».

Один з офіцерів і безпосередніх учасників цих подій Кирило (ім’я змінене) на умовах анонімності розповів, що стикався із загороджувальним загоном 225-го полку.

Наш співрозмовник був у складі одного з батальйонів 102-ї бригади ТрО, який опинився в оточенні через відступ інших батальйонів із флангових позицій. За його словами, вони попередили своє командування про вимушений відхід, проте їх не пропустили.

«Нас зустріли наші ж війська 225-го штурмового полку. Ми зайшли до них в окоп. Я зв’язався з командиром через їхню рацію. Попросив, щоб дали пройти. На що він відповів: “Никого не пропускать, открывать огонь на поражение”. Нам сказали поставити зброю на землю, лягати “мордою” в землю. Потім летіла п*дарська ефпівішка, п*рський мавік, який нас засік, і по нас почали працювати з міномета. Нам дали вказівку розосередитися по посадці», — розповідає офіцер.

Після обстрілу їх пропустили. А от по наступній групі з шести людей, яка відходила з позицій, відкрили вогонь. Про це свідчить військовий Тарас (ім’я змінене), один із тих, хто був у цій другій групі:

«Навпроти нас поставили оцей заградотряд. Нас зустріло чоловік десять. Стріляли біля ніг, біля вух».

Командир 225-го полку Олег Ширяєв ситуацію під Гуляйполем пояснив так:

«Наприкінці 2025 року, коли ми зайшли на напрямок, противник уже перейшов річку Янчур у районі населених пунктів Полтавка та Маліївка, а 102-га бригада ТрО відступала.

Загалом 102-га бригада ТрО втратила 190 кв. км території. Дев’ять батальйонів відійшли зі своїх районів оборони, було втрачено 20 КСП. Також ми пам’ятаємо ганебну історію про втрату КСП у Гуляйполі разом із секретними засобами зв’язку, картами, позивними та документами. Це був один із тих 20 КСП. Крім того, було втрачено 9 РОПів, 18 ВОПів і решту позицій.

Втрати серед особового складу: 79 військовослужбовців зникли безвісти, 30 були поранені, а 781 військовослужбовець самовільно залишив позиції, тобто скоїв СЗП. Фактично вся бригада відійшла з позицій.

Коли вони виходили, то справді були без знаків розрізнення. Вдягнені навіть не в український однострій, а в мультикам. Тобто таку саму форму носить і ворог. Вони були озброєні й рухалися назустріч нашим штурмовим групам. На що наші штурмовики діяли відповідно до Статуту ЗСУ. Спроби не пропустити не було. Причиною стала відсутність комунікації з їхнього боку. Ми намагалися виставити рубежі блокування, а під час заходу на напрямок зазнали втрат, оскільки нам надавали неправдиву інформацію про розташування їхніх позицій.

108-ма бригада ТрО також відходила з позицій. Вона втратила менше території — 109 кв. км. Отже, 108-ма бригада втратила 109 кв. км, а 102-га — 190 кв. км. Разом це 299, майже 300 кв. км. Підкреслюю: таку територію було втрачено за один місяць.

Коли 102-га бригада відійшла з Гуляйполя, мої підрозділи опинилися в оточенні й вимушені були в такому стані протидіяти ворогу».

Щодо роззброєння він відповів: «Наші штурмовики не могли знати в обличчя цих військових і згідно з правилами воєнного часу й Статутом ЗСУ віддали спочатку команду голосом, щоб спинити рух групи військових, які були озброєні. Потім пострілом у повітря з подальшим затриманням та роззброєнням для передачі цих військовослужбовців підрозділам ВСП задля подальшої їх ідентифікації».

Нагадаємо, пізніше, у січні 2026 року, родичі військових зі 108-ї бригади ТрО заявили про їхнє «викрадення» штурмовим підрозділом. Озброєні бійці 225-го полку в цивільному одязі обʼїжджали село і збирали розквартированих по хатах бійців, приданих до цього підрозділу, щоб помістити їх у підвал (близько 40 осіб).

Пізніше ті свідчили, що їх тримали в приміщенні, схожому на описаний вище «підвал» у школі на Сумщині. Потім більшість бійців воювала під управлінням 225-го полку, попри заяви від офіційних осіб, що це були спільні навчання.

Підрозділу ТрО вдалося забрати звідти своїх хворих і поранених бійців лише після втручання військової омбудсманки Ольги Решетилової.

Варто зазначити, що коли 225-й ОШП відправили стабілізувати ситуацію на Гуляйпільський напрямок, то вона там вже була справді критичною.

Родини військових із цих бригад почали вимагати вивести їх із позицій — на тлі важких боїв і посилення тиску ворога, з чим раніше не стикалися бригади на Запоріжжі.

Згідно з Бойовим статутом ЗСУ інтенсивність боїв і сильний тиск ворога без додаткових критичних умов справді не є причиною для виведення особового складу з позицій.

Проте погрози розстрілом своїм підлеглим і вогонь по них — це кримінальний злочин за статтею «Застосування насильства щодо підлеглого… вчинене із застосуванням зброї». В умовах воєнного стану карається більшим терміном (від 8 до 12 років) позбавлення волі. Тобто війна — не пом’якшувальна обставина, а навпаки.

Такі методи заборонені національним законодавством та міжнародним правом.

Ми також надіслали запит до Генерального штабу щодо того, чи був наказ роззброювати або застосовувати зброю проти тих, хто самовільно залишає позиції на будь-якій ділянці. Відповіді поки що не отримали.

Халатність і втрати

Один із публічних закидів до окремих штурмових полків, зокрема й 225-го, — надмірні втрати.

Розповіді Романа Бедея та Віталія Кожухара про умови служби і ставлення до бійців можуть частково пояснювати їхні причини. Але є й інші фактори.

Наприклад, школу в Миропільському на Сумщині, де, за різними даними, утримували від 40 до 70 людей із 225-го полку, кілька разів обстрілювали КАБами. Врешті будівлю, за словами співрозмовників, повністю зруйнувала ракета. Точна кількість загиблих невідома.

Приблизно через рік після того внаслідок іншого обстрілу об’єктів на одній із баз полку в іншому регіоні загинуло четверо військовослужбовців і понад 50 дістали поранення. У розпорядженні редакції є документ, який засвідчує це.

У результаті перевірки ВСП, ініційованої головнокомандувачем Олександром Сирським, було встановлено «неналежний контроль з боку командування 225-го ОШП за розосередженням особового складу …та неналежне виконання командиром 225-го ОШП Олегом Ширяєвим своїх обов’язків у період облаштування табору».

Про жодні серйозні кадрові рішення в полку, ухвалені у зв’язку з постійними наслідками халатності щодо збереження життя військових, редакції невідомо.

Нещодавно з’ясувалося, що публічна критика на той момент комбата 47-ї ОМБр Олександра Ширшина «дебільних завдань ГШ» і його подальше клопотання про зняття з посади стосувалися саме наказу «закріпитися» в оточенні після заходу туди бійців 225-го та 425-го ОШП.

«У 225-му там теж були “офігєвші” втрати. Вони можуть казати, що це тому, що 47-ма бригада їх не поміняла. Це брехня: 47-ма все одно стояла разом із ними. Ми частину людей все одно завели. Вони загинули з інших причин, і це стосується того, як вони задіювали свій підрозділ…Вони не рахуються з втратами, з життями людей, що це наша обороноздатність, яку вони послаблюють», — сказав офіцер в інтерв’ю «Бабелю».

А також розповів, що з особистих розмов зрозумів, що командирів цих підрозділів не хвилювало, чи можливо успішно виконати завдання наявним ресурсом. Мовляв, «наказ є наказ».

Тоді, навесні 2025-го, ОШП з підпорядкування головнокомандувача включно з 425-м і 225-м виступили з різкою критикою Ширшина.

«Завдання, які поставилися, превалювали над життям людей. Це стопудово. Навіть якщо воно було недоречне, те завдання, якщо розуміли, що та позиція вже повністю зайнята підарами з військової точки зору, їх це не зупиняло. Знову заходили, гинули, виходили, на жаль. Я не знаю, для чого це робилося. Я думаю, що, можливо, колись будуть розслідування щодо дій командирів, які віддавали такі накази», — підтверджує цю картину сержант роти РВП 39-ї бригади берегової оборони Віталій Кожухар.

Лише на прикладі вже згаданого батальйону 39-ї бригади берегової оборони МП можна сказати, що за три тижні операції під керівництвом полку вони зазнали вдвічі (!) більше втрат, ніж майже за три роки війни на островах та лівобережжі Херсонщини включно з Кринками. У розпорядженні редакції є цифри.

За даними різних джерел у військово-політичному керівництві, загальні втрати підрозділу торік можуть становити приблизно стільки, як нещодавно публічно озвучував ветеран Богдан Кротевич: «Втрачають людей, вибачаюсь, бл*дь, по 1000 на місяць!».

Попри це, 225-й і 425-й «Скеля» весь рік були серед підрозділів пріоритетного комплектування і зросли приблизно впʼятеро.

За підрахунками втрат від одного з органів військового управління, які вдалося побачити журналістці, цього року 225-й і 425-й також ділять першість за кількістю втрат.

«Біля Гуляйполя в нас дуже великі проблеми», — сказав минулого тижня співзасновник DeepState. Тож невідомо, як ексголовком Сирський виправдовував збільшення саме цього підрозділу перед Верховним головнокомандувачем.

Заступник військового омбудсмана Руслан Циганков у контексті скандалу навколо 425-го полку наголошував, що такі підрозділи «окрім ефективності несуть великі ризики в контексті порушення прав», а тому перебувають під їхнім постійним контролем.

Він також заявляв, що Офіс проти створення окремого роду штурмових військ через складність контролю. Проте станом на сьогодні президент вивів їх під окреме Об’єднане командування.

Офіс військового омбудсмана пʼять днів тому прозвітував про моніторинговий візит до 225-го. Вказано, що скарги у військовослужбовців прийнято, проте в публічній відповіді згадок про будь-які серйозні порушення немає.

У цій статті оприлюднено далеко не всі отримані з різних джерел свідчення про те, що відбувається у 225-му полку на різних напрямках упродовж двох років. Ми опублікували лише ті, де мали додаткові докази або перехресні підтверджувальні свідчення. «За кадром» залишилося багато розповідей про інші грубі порушення прав військовослужбовців, бо ці дані неможливо підтвердити з різних причин.

Авторка розслідування відстежує долю всіх своїх джерел, публічних та непублічних, і перебуває з ними на зв’язку. Вона готова передати правоохоронцям контакти тих із них, хто погодиться свідчити в цій справі у разі проведення розслідування, і скерує до військового омбудсмана Ольги Решетилової.

Після однієї з публікацій на тему порушення прав військових у 225-му та 425-му ОШП авторка отримувала погрози. Поліція зареєструвала кримінальне провадження.

Якщо ви чи ваші близькі стикалися з порушенням прав військових у 225-му полку і готові про це свідчити, напишіть на адресу електронної пошти arbours.swelter.3p@icloud.com.

армія втрати сирський штурмовики

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск