Страшний сон Сергія Буряка: податкові реформи в Грузії

Якщо описувати ситуацію спрощено, до приходу до влади нової команди на чолі з Михайлом Саакашвілі, податкова система в Грузії фактично не працювала.

Тамтешні економісти визнають: податків по суті ніхто не платив, адже існувала величезна корупційна годівниця державних органів.

Нормальною була практика, коли наприкінці року податкові інспектори здійснювали „набіги” на приватні компанії з метою зібрати хоча б якісь податки, мінімальний відсоток впольованого йшов до державної казни, решта – у кишеню чиновникам чи їхньому начальству.

Так само заробляла собі на життя поліція, митниця, численні регуляторні органи.

Прихід до влади Саакашвілі ознаменувався численними кадровими чистками: з 18 міністерств лишилось 13 (мінус 35% персоналу), з 52 державних служб – 34 (мінус 50%).

Зменшення кількості зайвих ротів, яких треба було годувати, дозволило поступово перейти до здійснення заповітної мрії будь-якого українського підприємця: тотального зниження податків.

З понад 20 податків, які існували до 2005 року, лишилося cім:

1) податок на доходи,

2) ПДВ,

3) соціальний податок,

4) податок на прибуток підприємств,

5) акцизи,

- і два місцевих:

6) майновий податок,

7) податок на гральний бізнес.

Саме з цих двох останніх податків і живе місцева влада. Адже на додачу до стандартних ставок кожен регіон виставляє окремі фіксовані суми, які підприємцеві потрібно викласти, аби організувати казино чи інший азартний бізнес. Приміром, в Тбілісі це $5 млн. на рік.

Якщо порівняти за розмірами ВВП з Україною і вивести співвідношення, то це все одно, щоб в Україні бізнесмена попросили внести $110 млн.

Після реформи не стало:

- ліцензійних і реєстраційних зборів,

- державних мит,

- консульських, тендерних, виконавчих зборів,

- збору з відстрочки обов’язкової військової служби,

- за користування природними ресурсами,

- за очистку житлової території,

- зборів із дозволу на будівництво і перевезення тощо.

В Україні, до слова, вони – як і багато місцевих податків і зборів – займають мізерну частину прибутків держбюджету.

Імпортних мит в Грузії немає – це наслідок одностороннього рішення, яке покликане максимально відкрити ринок для закордонних товарів, а відтак – створити умови для гідної конкуренції місцевій продукції. Квотування на ввезення імпортної продукції теж нема.

Крім того, ще в рамках реформування кількарічної давнини з майже 1000 до 144 було скорочено кількість різноманітних ліцензій і дозволів, необхідних для початку бізнесу і запроваджено принципи „єдиного вікна” та „мовчазної згоди”, коли відсутність відповіді чиновника на запит про початок роботи дає право починати діяльність.

До цього йшли поетапно: спочатку, 2006 року, спектр мит звели до трьох можливих – 12% (для товарів, які виробляються в Грузії), 5% і 0%.

Уже тоді в безмитному режимі дозволялося ввозити сировину і обладнання. 2008-го митні тарифи скасовано. До слова, умови оподаткування грузинських та імпортних товарів, акцизи і ПДВ – однакові, жодного протекціонізму.

На безмитному режимі втрати Грузії, за деякими оцінками, склали близько $15 млн. щороку. Однак щорічне подвоєння обсягів прямих іноземних інвестиції у країну починаючи від 2005 року до початку війни з Росією та світової економічної кризи напевне сторицею перекрило цю нестачу й недобір від ліквідації решти податків і зборів.

Це, до речі, дозволяє не перейматися особливо від’ємним торговельним сальдо, яке сягає близько $3 млрд.

Порівняння податкового тиску в Україні і Грузії

(гривні та ларі зведені до однієї валюти – євро - за курсами нацбанків)

На відміну від України, де податкова система – це тягар, від якого тікає увесь бізнес, у Грузії це – реальний спосіб залучення іноземних інвестицій.

Прозорість і передбачуваність змін (або незмінні ставки, або зниження) – це найкращий інвестиційний клімат для зарубіжних грошей. Більше того, не вдалося знайти жодних ознак наявності проблем із відшкодуванням ПДВ експортерам, якi - так само в Україні, як і в Грузії - є рушієм економічного зростання.

Олії до вогню заздрощів українського бізнесу має додати Акт економічної свободи – зміни до Конституції, що їх запропонував Михайло Саакашвілі на поліпшення економічної ситуації в країні.

Чого лиш варта пропозиція ухвалювати рішення про збільшення податкового навантаження за наявними податками чи запровадження нових виключно на загальнонаціональному референдумі!

Тобто грузинська влада фактично погоджується з тим, що податки не будуть підняті ніколи або для цього треба буде провести неймовірну агітаційну кампанію.

Для порівняння, українська Конституція суворо виключає податки зі сфери „регулювання” референдумом. Відтак маємо непередбачувані маніпуляції з боку уряду, коли йому потрібно назбирати грошей із виплатою податків наперед, затримкою відшкодування, встановленням пільг окремим категоріям платників за непрозорою схемою.

Крім того, в Акті економічної свободи передбачена свобода руху капіталу, заборона на збільшення кількості ліцензій і дозволів, на створення нових регуляторних органів.

До слова, і до цього регуляторна політика в цій країні не відрізнялась жорсткістю: Тбілісі приєднався до системи технічних стандартів Організації економічної співпраці і розвитку, чим відкрив доступ на свій ринок усім товарам, що відповідають сертифікаційним вимогам Європи, а також запровадив замість обов’язкового добровільне ліцензування і сертифікацію.

Це стимулює не відкуповуватися від контролера, який прийде із перевіркою наявності потрібного сертифіката (в Україні, приміром, часто такі документи мають застарілі параметри, тобто посвідчують зовсім не ті якості товару, які насправді треба перевірити), а самостійно ініціювати перевірку і підтвердження відповідності європейським стандартам.

Адже якщо на ринок заходить виробник із уже сертифікованим товаром, то мати відповідне посвідчення (і реальне підтвердження якості) – це вимога ринку, а не держави.

Втім, ініціативу Саакашвілі (в ній є й нефіскальні позиції, про які розповімо детальніше в наступних публікаціях на ZaUA.org) можна розглядати і з іншого боку. Країна, як і увесь світ, відчуває на собі наслідки економічної кризи. І податкові поліпшення – це лише одна з антикризових програм. А от чи скоро дійдуть руки (чи хоча б думки) до подібних антикризових заходів в Україні, не зможе, здається, сказати жоден оракул.

Поки ж інвестори, обираючи куди вкладати гроші на ринках, що розвиваються, віддадуть перевагу, безумовно, грузинам.

Про нинішню грузинську приватизацію читайте тут

Про досвід вільних економічних зон

реформи концепція економіка світ грузія