Статті

«Називайся хоч Григорієм». Як культурно піти до війська через Центр рекрутингу української армії

«Це було абсолютно буденно. Нічого неординарного в цьому немає», — згадує журналіст та історик Дмитро Шурхало, який у березні 2025 року доєднався до ЗСУ через Центр рекрутингу української армії. Як працює рекрутинговий центр? Хто може туди звернутися? І чому це хороший варіант для тих, хто боїться ТЦК? Розбираємося в матеріалі.

Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко

Один із рекрутингових центрів. Фото: офіційна інтернет-сторінка Центру рекрутингу української армії

Під виглядом дружини, яка шукає місце в армії для чоловіка, йду до одного з рекрутингових центрів у Києві. Біля чотириповерхової адміністративної будівлі буяють квіти. Висить табличка з написом про те, що тут працює Центр рекрутингу української армії. Це пілотний проєкт Міністерства оборони України, покликаний побудувати ефективну й прозору модель залучення громадян до військової служби.

Перший такий центр з’явився у Львові в лютому 2024 року. Нині їх в Україні 49. У столиці два — на правому й на лівому берегах.

У приміщенні приємно огортає кондиціонерна прохолода, рятуючи від липневої спеки.

Це різко контрастує з умовами ТЦК

«Відвідувач номер 143, підійдіть до робочого місця 19», — оголошують у гучномовець для тих, хто прийшов у ЦНАП, що також працює у цьому приміщенні.

У вічі впадає дитячий куточок за склом. У холі можна присісти на шкіряні дивани чи стільці. Це різко контрастує з умовами, у які потрапляють мобілізовані ТЦК.

Людей у коридорі небагато. Чоловік із дитиною на руках і дві жінки біля стійки адміністратора ЦНАПу.

За скляною стіною і скляними дверима видно напис «Центр рекрутингу української армії». Стоїть банер з інформацією і лежать буклети різних бригад.

— Можна? — заглядаю в кабінет.

— Так, — усміхається спеціалістка.

У кабінеті два робочих столи. У той момент на прийомі була лиш одна фахівчиня. Під стіною на стільці сидить чоловік. Пізніше я дізнаюся, що це рекрутер однієї з морських бригад. Вони приходять інколи сюди, щоб мати змогу одразу спілкуватися з кандидатами.

Наталія, так звати спеціалістку, цікавиться, з якого я питання. Кажу, що хочу дізнатися інформацію для чоловіка, поки він на роботі. Розповідаю всю правду, крім одного нюансу: чоловік уже у війську.

Чесно кажучи, очікувала, що мені скажуть щось на кшталт: «А чому він сам не прийшов?». Однак я такого не почула, як і жодного засудження. Лише розуміння, прагнення роз’яснити, навести приклади.

В одному з рекрунтингових центрів. Фото: офіційна інтернет-сторінка Центру рекрутингу української армії

500 метрів недоторканності

«Ми гарантуємо повну конфіденційність. Хоче бути Григорієм, буде Григорієм, хоче бути Володимиром, буде Володимиром», — каже Наталія, натякаючи на те, що під час першої комунікації називати своє ім’я не обов’язково.

У центри не треба здавати документи. Фактично вони працюють як посередники між людиною та військовими рекрутерами.

Звісно, якщо чоловік уже знає, куди хоче йти служити, він може звернутися безпосередньо в бригаду. Якщо ж не знає чи вагається, тут якраз і стануть у пригоді центри.

Для чоловіків, які мають проблеми з обліковими документами чи перебувають у розшуку, похід до рекрутингового центру може здаватися неможливою місією. Наталія каже, що в них є домовленість про 500 метрів недоторканної зони. Тобто на порозі такого центру мобілізувати не можуть.

Можна шукати тилові посади, навіть у Києві

Однак насправді приходити в рекрутинговий центр навіть не обов’язково. Можна просто подзвонити — працівники все розкажуть і зорієнтують, як діяти далі.

Насамперед треба з’ясувати всі деталі про стан здоров’я. Якщо є велика ймовірність, що ВЛК визнає непридатним для бойових частин, тоді можна сміливо шукати тилові посади, навіть у Києві чи області. На деякі з них потрапити мобілізованим неможливо, тільки за контрактом і якщо є проблеми зі здоров’ям.

Якщо ж навіть за наявності домовленостей із київською частиною ВЛК визнає людину придатною для бойових підрозділів, то доводиться терміново шукати заміну.

Далі до уваги беруться професія, здібності й бажання самої людини. Якщо хочеш бути водієм, то шукатимуть бригади, де потрібні водії. Якщо електриком, то шукатимуть саме такі підрозділи.

Інформацію про людину передають у військові частини. Спочатку зазвичай не більш як у дві. Якщо рекрутер якоїсь із бригад зацікавився, він телефонує кандидатові, щоб обговорити подробиці.

«Якщо чоловік боїться на вулицю виходити, він може поспілкуватися з військовим рекрутером по телефону», — каже Наталія.

Інформативна картинка із сайту Центру рекрутингу української армії

Надсилати дані про кандидата одразу в п’ять чи більше частин немає сенсу. Адже буває так, що людина, поговоривши з усіма, не пам’ятає, хто саме й що пропонував, і не розуміє, куди ж іти.

«Зараз у жодній із частин не обманюють людей. Їм самим не цікаво, щоб потім людина йшла в СЗЧ. Тому розповідають все як є», — каже Наталія.

Якщо умови влаштовують обидві сторони, тоді вже постає питання про документальне закріплення домовленостей. Кандидат має написати заяву про те, що згоден вступити в Збройні сили України, автобіографію, надати довідку про несудимість. Потім оформити в ТЦК справу й пройти ВЛК.

Бувало, рекрутери їздили забирати чоловіків з інших міст

Бувало, рекрутери їздили забирати чоловіків з інших міст, розповідає Наталія. Адже той, хто в розшуку, може боятися їхати до рекрутингового центру, коли багато блокпостів.

Якщо під час багатоденного оформлення документів людину все ж таки забрали до ТЦК, рекрутери з військової частини, з якою є домовленість, приїжджають виручати.

«Ми працюємо з перевіреними частинами. Якщо рекрутер взявся, то він зацікавлений у цій людині», — каже Наталія.

Забрати з ТЦК важче тих, хто має лише усні домовленості про мобілізацію й ще не почав оформляти документи.

Ще один нюанс. Про свої професійні навички краще розповідати максимально правдиво. Адже якщо чоловіка візьмуть у військо на посаду діловода, а потім виявиться, що він не здатен опанувати навіть таблицю Excel, то є ймовірність опинитися в піхоті.

За тиждень був в армії

«Ви навряд чи будете дуже комусь цікавий з огляду на вік, спеціалізацію і те, що не служили в армії. Але ми внесемо ваші дані в базу», — сказали в цьому самому рекрутинговому центрі журналісту Дмитрові Шурхалу у 2025 році. Але вже через тиждень він доєднався до лав ЗСУ.

Дмитро Шурхало. Мобілізувався через рекрутинговий центр за тиждень. Проте нерідко цей процес із різних причин затягується на місяць і більше

У березні 2025 року проєкт «Історична Свобода», над яким працював Дмитро, закрили через різке скорочення фінансування американського «Радіо Свобода». Чоловік вирішив податися до війська.

Це вже друга його спроба. На початку повномасштабного вторгнення Дмитро пішов до ТЦК. Тоді йому відмовили, бо не служив і йому вже було за 45. У 2024 році він успішно оновив дані через ЦНАП і жив своїм цивільним життям. Із ТЦК не стикався.

У 1990-ті, коли Дмитро навчався в університеті, була можливість закінчити військову кафедру й отримати звання лейтенанта. Його тодішня військово-облікова спеціальність — заступник командира з виховної роботи.

«Тоді це сприймалося як формальність. Якщо закінчуєш військову кафедру, то після університету не йдеш в армію», — згадує він.

Хто ж знав, що в 49 років доведеться самому піти до війська.

«Війна не закінчується, треба щось робити», — міркував Дмитро.

Уже того самого дня йому подзвонили з двох військових частин

Чоловік згадує, що вся процедура зайняла менш як 30 хвилин. Уже того самого дня йому подзвонили з двох військових частин. З одним із рекрутерів просто поговорили. З іншим зустрілися, він дав тестове завдання, згодом запропонував місце служби.

Дмитро взяв кілька днів, щоб з’їздити до батьків і завершити цивільні справи. А потім мобілізувався. Невдовзі його перевели до новосформованої частини.

Ця історія радше про те, що кожній людині, навіть якщо її професія здається неперспективною, в армії може знайтися застосування.

Вибір є

Війна триває, людей не вистачає, шансів пересидіти і дочекатися закінчення бойових дій стає все менше. Можна скоритися долі й чекати, коли тебе примусово мобілізують і направлять у якусь із бригад. А можна вибрати самому.

Наталія каже, що бувають випадки, коли дружини телефонують із проханням допомогти підібрати бригаду, коли чоловік уже в навчальному центрі. Але вже занадто пізно. Хай там скільки буде рекомендаційних листів, це вже не спрацює. Тому треба думати завчасно.

На прощання я запитую, чи можу піти служити через рекрутинговий центр.

«Розумієте, у жінок є вибір. Ви готові до цього? Бо служба — це не робота», — каже Наталія.

Часом жінки справді підписують контракт, а чоловіки можуть залишитися вдома з дітьми. Особливо це актуально для родин, де чоловік добре заробляє і працює віддалено. Але є один нюанс.

Якщо ви передумаєте служити, тоді треба, щоб чоловік пішов

«Якщо ви передумаєте служити, тоді треба, щоб чоловік пішов в армію. Просто так звільнитися не можна», — пояснює фахівчиня.

Наталія пише на папірці свій номер телефону. Радить не тиснути на чоловіка. Самостійний вибір мотивує людину.

Скільки чоловіків пішло до війська через рекрутингові центри, невідомо. Остання новина на сайті датується квітнем 2025 року: понад 50 000 звернень, 10 143 добровольці стали «кандидатами до лав Сил оборони» і, вочевидь, пішли на службу. 21% із них — жінки. Свіжіших даних немає.

До речі, гаряча лінія, зазначена на сайті, не працює. Автовідповідач радить звернутися в конкретні центри за вказаними номерами.

Дмитро Шурхало каже, що жодного разу не пошкодував про рішення. Не те щоб йому дуже подобалося в армії, але відчуття обов’язку все ж таки переважає. Він на власні очі бачить, що людей у війську бракує, і вважає, що такий шлях кращий за примусову мобілізацію.

армія війна зсу мобілізація рекрутинг