Статті

Шлях до Малих Щербаків: як швидкі багі перехитрили смерть поблизу Запоріжжя

Унеможливити наступ росіян біля села Малі Щербаки, що за 35 км на південний схід від Запоріжжя, — таке завдання отримала тактична група «Реванш» Департаменту активних дій Головного управління розвідки. Швидким ударом розвідники знищили передові групи росіян і зачистили лісосмугу — підготували штурмовий плацдарм. Далі треба було вибити окупантів із Малих Щербаків. Як розвивалися події, кореспондентові Texty.org.ua розповів командир групи медичної евакуації із позивним Лауда.

Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко

Запорізький напрямок. Багі тактичної групи «Реванш» Департаменту активних дій Головного управління розвідки

Розповідь Лауди — це погляд за лаштунки військової логістики, де кожен кілометр прострілюється, а виживання залежить від уміння бути непомітним, швидко приймати рішення і вчасно відмовлятися від шаблонів. Це історія про те, як тактична гнучкість ламала плани ворога й рятувала життя. І допомогли в цьому багі — легкі всюдихідні машини.

Форпост у сірій зоні

Завданням Лауди та його напарника було облаштувати точку медичної евакуації (medevac) якомога ближче до лінії зіткнення. Обрали сусіднє спорожніле село. Уся концепція будувалася навколо «золотої години» — відстань від Малих Щербаків до медичного стабілізаційного пункту мала була такою, щоб був шанс довезти живим навіть важкопораненого. А далі відправити в тил до хірургів.

Позицію облаштовували максимально обережно, щоб не потрапити на «очі» ворожим дронам і водночас у разі появи поранених миттєво відреагувати.

Багі із системами радіоелектронної боротьби заховали в кущах під розлогим деревом, заздалегідь прорубавши прихований проїзд. Бензиновий генератор установили в кімнаті напівзруйнованої хати, щоб тепло від його двигуна не бачили ворожі тепловізійні камери.

Самі розвідники оселилися в сусідній будівлі: розстелили на підлозі каремати, у бляшанці з-під енергетиків на спиртовці варили каву, цілодобово несли радіовахту.

Зварена в бляшанці кава й енергетичний батончик — типовий сніданок на позиції

Тим часом наші штурмовики просочувалися в напрямку Малих Щербаків. Маршрут пролягав через суцільну кілзону — багатокілометрову відкриту місцевість, над якою постійно шугали російські FPV-дрони, працювали міномети. Було надзвичайно складно.

Замість запланованих трьох днів Лауда з напарником просиділи на точці шість.

Зрештою командування ГУР зробило висновок: прориватися в Малі Щербаки на важких броньованих машинах немає сенсу — їх спалять. Ставку зробили на легкі й швидкі багі. Чотири машинки з розвідгрупами мали на шаленій швидкості увірватися в село, а п’ята — медична Лауди — страхувати на точці евакуації.

Пляшки-міни

На практиці операція розтягнулася на два тижні — маршрут польовими дорогами мали перевірити сапери. До хати Лауди завезли солідний запас продуктів і кави. Замість карематів повноцінні матраци, щоб люди могли нормально відсипатися. До екіпажу медиків долучився штурман.

Побут розвідників під Малими Щербаками. Хлопці облаштувалися ґрунтовно

Роботу саперної групи ускладнювали хитрі прийоми противника. Росіяни маскували протитанкові міни з електромагнітними детонаторами всередині пластикових пляшок з-під мінералки, перемотаних сірим скотчем. Із повітря вони були схожі на звичайне сміття, але варто підлетіти ближче — видно, що це не просто пляшка.

Частину мін сапери знищили пострілами зі стрілецької звичайної зброї, а протипіхотні міни-«пелюстки» просто змітали вбік віниками з гілок. А от для підриву великих протитанкових мін вибухівки бракувало. Ще й після кожного підриву доводилося ховатися в придорожні бліндажі, адже окупанти миттєво піднімали розвідувальні безпілотники.

Щоб не шуміти стрільбою перед штурмом, хлопці зметикували: розкидали біля мін «хімпалки» — хімічні джерела світла, що світяться червоним. Ці світляки в темряві мали стати орієнтиром для водіїв багі, де саме об’їжджати небезпеку.

Поки сапери пробивали шлях, Лауда та його напарник дістали команду готуватися. Погода сприяла — здійнявся сильний вітер із дощем, що надійно притис до землі ворожі безпілотники.

Група евакуації вслухалася в нічному ефірі в кожне слово.

У полях під Малими Щербаками. Приліт мінометної міни

Штурм

О 04:00 ранку почався штурм. Чотири багі стартували з інтервалом 15 хвилин. Дві успішно повернули праворуч, проскочивши вздовж посадки непоміченими. Інші дві мали повернути ліворуч.

Перед виїздом розвідники власноруч доопрацювали легкі машини. До днища саморізами прикріпили м’який балістичний захист, а поверх нього встановили бронеплити. Саме це рішення врятувало життя одному з екіпажів.

Багі налетіло на замасковану протитанкову міну. Вибухова хвиля розірвала на бійцях одяг, два дістали осколкові поранення, одному дуже посікло руку. Інженери, які щойно пройшли цю ділянку, миттєво вискочили з бліндажа й кинулися на допомогу. В ефірі пролунало: «Підрив! Підрив! Є триста!».

Лауда з напарником відставили недопиту каву, увімкнули РЕБ і на повній швидкості помчали через поле до місця підриву. Здалеку було вже видно стовп диму.

Ранкова кава на столі навіть не встигла охолонути

Сапери встигли відтягнути поранених до бліндажа. Лауда завантажив трьох людей: двох поранених розмістили позаду в саморобному коші з металевих труб, а поруч із водієм сів закривавлений штурмовик, який, попри все, міцно тримав зброю, готовий відстрілювати ворожі дрони.

Лауда втиснув педаль газу в підлогу. Багі помчав ріллею на швидкості понад 100 км/год, кілька разів злітаючи над землею всіма чотирма колесами. Не стишуючись, підлетів до стабіка.

Коли розвідники повернулися до хати, з подивом виявили, що ранкова кава на столі навіть не встигла охолонути.

Порятунок

На передовій у бліндажі залишалися ще троє: двоє інженерів і контужений штурмовик. Чекали наступної евакуації.

Росіяни не знали точного розташування бліндажа, але й далі хаотично крили квадрат мінометами. Після одного з прильотів сапер вийшов на дорогу, щоб оцінити обстановку, і розстебнув бічний камербанд плитоноски. Саме цієї миті поруч розірвалася міна. Осколок ковзнув уздовж бронеплити й розпанахав бійцю черевну порожнину.

Другий сапер вибіг на крик. Затягнув стікаючого кров’ю побратима в бліндаж, миттєво вийшов на радіозв’язок із медичною групою. В ефірі прозвучав його надзвичайно спокійний голос, згадує Лауда: «У нас триста. Важкий. Тримає кишки руками. Під’їжджайте просто під бліндаж».

Лауда з напарником знову мчали на багі. Дорогою по рації наказали прикрити рану вологою тканиною, щоб внутрішні органи не прилипали до одягу.

Сапер вискочив на дорогу як живий орієнтир

Хвилини вирішували все. Проблема полягала в іншому: медики не знали точного розташування бліндажа, який був ретельно замаскований у чагарниках.

«Проламайте нам дорогу, виведіть на маршрут», — просив Лауда.

Сапер вискочив із кущів на дорогу як живий орієнтир. Багі пролетіло відкриту ділянку, Лауда круто розвернув машину і задом заїхав прямо під бліндаж.

Видовище було моторошне: поранений кричав від болю, тримаючи власні нутрощі руками. Рухатися назад потрібно було шалено швидко й акуратно, а поранений не міг триматися за поручні. Двоє бійців навалилися на нього своїми тілами, притискаючи до металевої корзини. Поруч із Лаудою на переднє сидіння звично сів контужений боєць із автоматом — виконував функцію антидрона.

Із моменту поранення до моменту передачі пораненого хірургам минуло 25 хвилин — рекордна швидкість евакуації, яка перехитрила смерть. Багі, кажуть розвідники, летів 120 км/год.

Салон і кузов повністю залило кров’ю. Найгіршим був запах — кров крізь щілини протекла на розпечений двигун.

«Запах крові оцей із кишок, знаєш? Противний. Запах горілої крові, коли танкісти горять, оце такий», — розповідає Лауда.

За тиждень після поранення стояв у строю на нагородженні

Боєць залишався притомним майже всю дорогу. Перед тим як знепритомніти, встиг сказати: «Дякую, хлопці». Медики миттєво розпочали гемотрансфузію — вливання крові. Ще хвилина — і рятувати було б нікого.

Далі шпиталь і складна операція. Лікарі ампутувати 14% кишечника. Проте міцний організм розвідника й блискавична логістика зробили диво: вже за тиждень він стояв у строю на нагородженні. Сьогодні продовжує службу.

Шлях до перемоги

Тим часом бій тривав — штурмові групи діяли в Малих Щербаках, зачищаючи будинок за будинком.

Після підриву багі й поранень командування побачило, що маршрут евакуації треба міняти. Медики швидко перебазувалися в інше село. Облетіли місцевість дронами й проклали безпечніший маршрут.

Завдяки «Реваншу» просування росіян під Малими Щербаками зупинили. Ворога відкинули, і на позиціях закріпились інші підрозділи Сил оборони України.

Незважаючи на рясні дощі, які вщент розмили ґрунт, легкі штурмові багі продемонстрували свою унікальну перевагу — могли впевнено їздити там, де грузла важка техніка. Це врятувало не одного бійця. Розвідники продовжували свою запеклу роботу на межі життя і смерті.

Побратими з тактичної групи «Реванш» Головного управління розвідки

багі війна евакуація запоріжжя малі щербаки розвідка