Статті
Скрєпи з грошей і страху. У Києві презентували «паспорти» регіонів післяпутінської Росії
На столах стоси білих брошур. На обкладинці крижані уламки гір і назва як вирок: «Перспективи незалежності регіонів РФ: індекси економічної, політичної та гуманітарної спроможності». Брошур не вистачає — захід у стінах Києво-Могилянської академії зацікавив більше людей, ніж очікували організатори. Модерує зустріч юрист-міжнародник, член правління громадської організації «Деколонізація» Тарас Бик.
Це вже друга частина роботи на цю тему. Першу продемонстрували у квітні. Тоді авторам закинули, що бракує «фактури». Відтоді команда дописала «паспорти регіонів» Російської Федерації — докладні профілі з історією, економікою та політикою. І окреме дослідження про російські пропагандистські наративи. Саме їх сьогодні й презентують.
Тон задає голова правління громадської організації «Деколонізація» Валерій Пекар. Пояснює, навіщо взагалі ця робота.
«Москва постійно використовує аргументи економічної, гуманітарної, політичної та всілякої іншої неспроможності регіонів [РФ], щоб виправдати свою колоніальну політику», — каже Пекар.
На його думку, головна проблема теми деколонізації РФ — брак достовірних даних. Роками його використовували як аргумент проти права народів на незалежність.
«Предмет не досліджений», — додає він і нагадує: резолюція ООН № 1514 від 14 грудня 1960 року прямо каже, що недостатня економічна чи політична готовність не може бути приводом відкладати незалежність.
Теза про «неспроможність» штучна
Засновник Kyiv Foresight Foundation, доктор економічних наук Андрій Длігач формулює головну ідею просто: «Наше завдання — довести, що неспроможність російських регіонів не природний факт, а сконструйована реальність».
Як це працює, Длігач пояснює на прикладі грошових трансфертів із Москви на периферію. Це спосіб тримати «окраїни» на гачку.
«Регіон може отримувати із центру більше, ніж заробляє сам. Але не тому, що він бідний, а тому що ренту від продажу його природних ресурсів спершу викачали до Москви», — пояснює економіст.
Російській офіційній статистиці автори не вірять. Тому свій аналіз будували на показниках, які важко заперечити, і чесно позначали місця, де оцінка спірна.
Десять регіонів і три індекси
Для першої хвилі дослідження обрали десять регіонів. Вони навмисне дуже різні: великі й малі, північні й південні, національні й російськомовні, з високим і низьким рівнем протестних настроїв. Логіка зрозуміла: окреслити крайні точки. Тоді всі інші ще не досліджені регіони опиняться десь усередині.
Частина досліджених регіонів — це готові національні республіки. Частина — «синтетичні», зібрані з кількох областей за історичним чи культурним принципом.
- Інгрія — землі навколо східної частини Фінської затоки й річки Нева. Це, по суті, Санкт-Петербург і Ленінградська область, між Естонією і Карелією. Найзахідніший регіон дослідження. З виходом до Балтики.
- Кубань — південь Росії, узбережжя Чорного та Азовського морів, родючі чорноземи навколо річки Кубань. Це приблизно Краснодарський край. Історично це земля кубанських козаків.
- Ойрат-Калмикія — степи на північний захід від Каспію. Єдиний буддійський регіон у Європі. Калмики — нащадки ойратів (західних монголів), які прикочували сюди в XVII столітті. Столиця — Еліста.
- Татарстан — Середнє Поволжя, де Волга зливається з Камою. Татари — тюрки-мусульмани, спадкоємці Казанського ханства і Волзької Булгарії. Один із найрозвиненіших регіонів, столиця — Казань.
- Башкортостан — Південний Урал і Поволжя, між Волгою та горами. Корінний народ — башкири (тюрки, мусульмани), багато нафти. Столиця — Уфа.
- Урал — регіон уздовж Уральських гір, межа Європи й Азії. Промислове серце Росії: Єкатеринбург, Челябінськ, Перм. У дослідженні це «синтетичний» регіон із кількох областей.
- Комі — велика республіка на північному сході Європейської Росії. Тайга і тундра, поклади нафти, газу, вугілля й лісові масиви. Корінний народ — комі (фіно-угри), столиця — Сиктивкар.
- Сибір — величезний простір на схід від Уралу. Тут його теж беруть як «синтетичний» регіон із південно-західної та центральної частини. Внутрішня територія без виходу до незамерзаючих морів — звідси й «замкнений контур», про який каже Длігач.
- Саха (Якутія) — найбільший за площею регіон Росії, північний схід Сибіру. Вічна мерзлота й екстремальні морози, але й поклади діамантів, золота, газу. Корінний народ — саха (якути, тюрки). Столиця — Якутськ.
- Бурятія — Південно-Східний Сибір, на схід та південь від Байкалу, на кордоні з Монголією. Корінний народ — буряти (монголомовні), поширений тибетський буддизм. Столиця — Улан-Уде.
Команда дослідників порахувала три індекси спроможності регіонів: економічної, гуманітарної та політичної. Дійшла висновку, який Длігач називає одним із найважливіших.
«Як тільки зникає федеральний центр, виявляється, що всі ці десять регіонів можуть існувати самостійно — як незалежні й економічно стійкі країни», — каже він.
Рента, яку вилучають із регіонів, значно перевищує дотації
Принаймні вісім із десяти територіальних утворень, за оцінкою авторів, здатні швидко перейти до самостійності. Причина — та сама рента на природні ресурси.
«Рента, яку вилучають із регіонів, значно перевищує дотації, які вони отримують із центру», — пояснює Длігач. І додає: компанії, що експлуатують природні поклади «окраїн», зареєстровані переважно в Москві й Санкт-Петербурзі, а отже, й сплачують там основні податки.
Від міцних до найслабших
Длігач ділить регіони РФ на три групи.
Квазіавтономії. Приклад — Кубань. «Це міцний регіон, який лише формально є реципієнтом. А насправді з нього викачують надто багато», — каже економіст. Прибрати зв’язок із центром — і він одразу стає державою з профіцитним бюджетом.
«Вони економічно самодостатні», — додає Длігач.
Ресурсні колонії. Приклад — Сибір. Вони самодостатні, але вся економіка налаштована на те, щоб віддавати ресурси. «Сибір при здобутті незалежності матиме фактично замкнений контур», — пояснює Длігач. Проблемою незалежного Сибіру буде відсутність незамерзаючих морів із виходом до Світового океану і залежність від транзиту товарів. Таким регіонам потрібні окрема «програма переходу» й нові ринки збуту.
«І кожна із цих ресурсних колоній ризикує отримати нову метрополію над собою», — попереджає Длігач.
Місцеву економіку нищили свідомо, щоб зробити територію залежною
Адміністративні протекторати. Найбільш дотаційні регіони. Тут, як на прикладі Калмикії, місцеву економіку нищили свідомо, щоб зробити територію залежною.
Якщо підсумувати, найвищу політичну спроможність дослідники бачать у Татарстану, Башкортостану, Бурятії та Республіки Саха (Якутії). Урал і Сибір мали лише короткі епізоди державності, сибірський тривав менш як дев’ять місяців в епоху війн за незалежність на території колишньої Російської імперії (Сибірська республіка 1918 року. — Ред.).
Дві скрєпи: гроші й страх
Валерій Пекар зводить свою частину дослідження до простого образу.
«Головні імперські скрєпи — це гроші й страх. Думаю, тут зі мною ніхто дуже не сперечатиметься. Решта скрєп, як-от спільна ідентичність, ідеологія, кар’єра чиновника, вже не працюють».
Коли грошей меншає, перша скрєпа руйнується. Пекар згадує 1991-й: «Республіки втікали від Москви, а Москва втікала від республік».
Страх теж слабшає. Наприклад, брак авіапального призводить до того, що Кремль фізично не може швидко перекидати силовиків із регіону в регіон. Пекар нагадує про протести в башкирському Баймаку на початку 2024 року: місцевих силовиків для придушення невдоволених не вистачило, довелося підвозити підкріплення з інших регіонів.
Росію розвалять не штатні опозиціонери, а свої ж регіональні еліти
А далі теза, від якої в залі холоднішає.
«Уроки 1991 року доводять неприємну річ. Імперію розвалюють не полум’яні націонал-демократи. Її розвалюють такі люди, як Кравчук, а не такі, як Чорновіл», — каже Пекар. Бо люди хочуть стабільності й безпеки.
Він натякає, що Росію розвалять не штатні опозиціонери, а свої ж регіональні еліти.
Водночас Пекар не ідеалізує майбутнє постросійського простору. «Одні держави почнуть шлях до демократії. Інші стануть демократичними республіками. Треті, можливо, перетворяться на диктатури», — вважає дослідник. І нагадує: Україну навіть після 35 років незалежності все ще називають гібридною демократією.
Міфи імперії
Юрист-міжнародник, член правління громадської організації «Деколонізація» Тарас Бик, модератор зустрічі, розбирає імперські міфи. Російську пропаганду автори поділили на чотири блоки. До кожного своя відповідь.
Перший — міф про добровільне входження до складу Росії її нинішніх «окраїн». «Той самий Башкортостан увійшов [під владу Великого князівства Московського] 1557 року, а далі його права почали скасовувати», — каже модератор.
Підкорення Бурятії та Якутії тривало десятиліттями, з повстаннями та епідеміями. Калмицьке ханство було суверенним до приходу росіян. А у XVIII столітті близько 170 тис. калмиків просто втекло від нової імперії.
В «окраїн» були «олені й болота», а з центру «прийшла цивілізація»
Другий — міф про цивілізаційну місію Москви. Нібито в «окраїн» були лише «олені й болота», а з центру «прийшла цивілізація». На це автори кладуть факти: калмики мали кодифіковане право з 1640 року й власну писемність, у Бурятії та Калмикії діяли мережі буддійських монастирів, а Казанське ханство прийняло іслам раніше, ніж відбулося хрещення Русі.
Третій — міф про відсутність ідентичності. Кремль не просто його повторює, а й сам цю ідентичність нищить — досі обмежує право говорити рідною мовою та сповідувати свою релігію.
Четвертий — міф про дотаційність. «Росія збирає з регіонів майже всю ренту. А потім із барського плеча віддає якісь копійки», — пояснює модератор.
Протидіяти пропонують на трьох напрямах: міжнародно-дипломатичному, інформаційному та політичному. Останній має конкретний вимір — ухвалення Верховною Радою законопроєкту № 11402 про підтримку національних рухів колоніальних народів РФ. Його зареєстрували ще влітку 2024 року, підписало понад 80 депутатів. Але до сесійної зали документ досі не дійшов.
«Дотепер немає політичної волі ухвалити цей законопроєкт», — констатує Тарас Бик.
«Когнітивна війна»
Засновник Форуму вільних народів Постросії Олег Магалецький долучається онлайн. Починає із символіки місця проведення заходу.
«Києво-Могилянська академія — інституція, випускники якої допомогли побудувати Московську імперію (наприклад, Феофан Прокопович, який конструював ідеологічний каркас Російської імперії та монаршої влади. — Ред.)», — каже він. На його думку, в Могилянці доречно закладати й основи демонтажу імперії.
Магалецький наполягає: це не мрійництво про те, що Росія сама колись розпадеться. Це проєкт-план. У сучасному світі головною є когнітивна війна. «І лише коли когнітивними методами агресор не може здобути перевагу, він вмикає кінетичні методи впливу», — пояснює він.
Ризики демонтажу Москви набагато менші, ніж ризик залишити державу-терориста
На кожну кремлівську «страшилку» — від ядерної зброї до хаосу — потрібна дорожня мапа, що зменшує ризик, вважає він. «Сукупні ризики демонтажу Москви набагато менші, ніж ризик залишити цю державу-терориста єдиною й неділимою», — переконаний Магалецький.
Як приклад він бере 1989–1991 роки. Не всі пострадянські країни стали демократіями — поряд з Естонією та Литвою є Туркменістан і Таджикистан. Але жодна з них не загрожує сусідам.
Факти замість емоцій
Модератор Тарас Бик повертається до головного.
«Західні партнери довго казали нам: ви говорите емоціями, ви травмовані війною. Дайте нам факти щодо Російської Федерації», — згадує він. І показує на брошури: «Саме це дослідження дає ті факти».
Ще важливіше, додає Тарас Бик, щоб слова про колонізацію лунали не від українців: «Нехай це кажуть самі народи: ми хочемо бути незалежними».
Народна депутатка Марія Мезенцева приєднується онлайн. Вона обіцяє забрати результати дослідження для роботи над резолюцією ПАРЄ — асамблеї, що об’єднує 46 держав. І наводить цифру, яку вважає найцікавішою.
«За опитуванням молоді [в Росії] 57% сказали, що готові вийти на справжній протест», — каже Мезенцева. — Не просто написати щось у коментарях, а реально вийти на вулицю».
Нові держави повинні мати бодай базові силові структури
Учасники дискусії погодилися і в тому, що нові держави повинні мати бодай базові силові структури, щоб бути спроможними захистити себе від спроби втягнути їх у нову імперію.
Дискусію відкривають для зали. Такі ініціативи лише перший крок, повторюють організатори: важливе розгортання теми, а не її закупорення. Далі потрібні критика дослідження, поглиблення його, пошук нових даних і робота над помилками.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися