Статті

Військові адміністрації vs місцеве самоврядування. Хто керує містами?

За роки великої війни центральна влада через військові адміністрації усунула мерів від управління Сумами, Черніговом та Одесою, і це не Херсон, де міська рада об’єктивно не може зібратися через близькість лінії фронту. Воєнний стан дав Банковій те, чого вона не здобула на виборах 2020 року: важіль проти незручних мерів. Питання вже не в тому, наскільки бездоганні мери міст, а в тому, чи залишається місцеве самоврядування недоторканним, чи стає незручністю, яку можна згорнути на невизначений термін.

Харківська міська рада. Після російських обстрілів її забиті фанерою вікна стали одним із символів стійкості самоврядування. Місто як обложена фортеця. Однак, попри близькість фронту, Харкову не призначили міську військову адміністрацію

Що таке військова адміністрація

Військова адміністрація — це тимчасовий орган, який на час війни перебирає на себе владу. В Україні є два типи таких адміністрацій, і їх не варто плутати.

Перший тип — військово-цивільні адміністрації (ВЦА). Їх запровадили ще 2015 року для зони бойових дій на Донбасі. Там, де через обстріли місцева влада не могла працювати, ВЦА повністю заміняли ради. Класичний приклад — Авдіївка, яка жила без міськради й без мера. Такий інструмент керування застосовували саме для прифронтової смуги 2015–2022 років.

Другий тип — власне військові адміністрації (ВА) за законом про воєнний стан. У день повномасштабного вторгнення президент одним указом створив одразу 25 обласних ВА: обласні державні адміністрації разом із їхніми головами автоматично набули військового статусу.

У більшості великих міст військових адміністрацій немає

Отже, ВЦА — це про конкретну зону боїв, а ВА — про воєнний стан по всій Україні.

Важлива деталь: обласні військові адміністрації замінили саме держадміністрації, а не міські ради. Зміна не зачепила самоврядування міст, але зменшила контроль депутатів облради над бюджетом областей.

Міську ВА вводять лише там, де рада справді не може зібратися: місто окуповане, у ньому точаться вуличні бої або воно деокуповане, але лишається під постійними обстрілами, як Херсон. У більшості великих міст військових адміністрацій немає.

Особливі міста

Окремий випадок — Київ. І в мирний час Київська міська державна адміністрація була гібридом: це водночас виконавчий орган міської ради й державна адміністрація, а обраний мер призначається головою КМДА. Тому військова адміністрація автоматично «наступає» на повноваження міського голови.

Перетворити КМДА на військову адміністрацію означало б позбавити обраного мера Кличка влади. Тому в Києві виникла унікальна конструкція двовладдя: міська ВА Тимура Ткаченка діє паралельно з адміністрацією мера. Звідси й постійне тертя за повноваження та бюджет столиці. Оглядачі сприймають це двовладдя як один із проявів давньої спроби Офісу президента підім’яти під себе київську владу.

Міський голова Києва Віталій Кличко на нараді щодо теплопостачання столиці, яку навесні 2026 року ініціювало керівництво міської військової адміністрації

Окремішня дивна історія з містами енергетиків — супутниками атомних електростанцій. Військові адміністрації мають Нетішин (Хмельницька АЕС), Вараш (Рівненська АЕС) та окупований Енергодар (Запорізька АЕС). Натомість Південноукраїнськ (Південноукраїнська АЕС) досі без військової адміністрації, хоча про неї просив очільник області через управлінський конфлікт між мером та міськрадою.

Багаторічний конфлікт

Конфлікт мерів великих міст із центром тривав і до війни — за гроші, повноваження та вплив. Війна лише дала загальнонаціональній владі новий важіль.

Коріння цього протистояння сягає 2020 року. На своїх перших місцевих виборах «Слуга народу» не повторила «електорального чуда» 2019-го. Партія влади програла битву за великі міста майже всуху.

У Києві Віталій Кличко переміг іще в першому турі — 50,52%. Кандидатка від «Слуги» Ірина Верещук фінішувала лише п’ятою. В Одесі «слуга» Олег Філімонов теж не вийшов у другий тур. У Дніпрі переміг Борис Філатов, у Харкові — Блок Кернеса (понад 60%). У Львові втримався Андрій Садовий. У Сумах кандидатка від СН Тетяна Рябуха теж не дійшла до другого туру, переобрався Олександр Лисенко.

Президентська партія не здобула більшості в жодній із міськрад міст-мільйонників

На «слуг» чекав розгром у Чернігові, Хмельницькому та Вінниці. Чинні мери набирали там від двох третин голосів (Олександр Симчишин у Хмельницькому — 86,83%, найвищий результат серед усіх обласних центрів). Кандидати від партії влади задовольнилися ліченими відсотками.

Президентська партія не здобула більшості в жодній із міськрад міст-мільйонників. А локальні партії мерів — Труханова, Філатова, Кернеса — нерідко випереджали у своїх містах усі загальнонаціональні політсили разом узяті. Схожа ситуація була й в інших обласних центрах.

Детально результати місцевих виборів 2020 року дивіться в нашому інтерактивному проєкті тут.

Це важливо ще й тому, що після децентралізації в містах, особливо великих, зосередилися чималі гроші. «Мери побачили, що можна жити», — каже Юрій Ганущак, колишній народний депутат і один із розробників реформи децентралізації.

Звідси й напруження між міськими головами та Банковою: чого не дали виборці, спробували здобути інакше.

Три історії нещастя

Суми, Чернігів та Одеса — три міста, де усунення мера має ознаки зловживання воєнним станом. Процедури різні, але результат той самий.

Суми. У жовтні 2023 року НАБУ і САП спільно із СБУ затримали мера Олександра Лисенка на хабарі: підприємці мали платити йому понад 2 млн грн. Суд відсторонив Лисенка від посади, а наприкінці того самого місяця в місті створили військову адміністрацію. Потім міські депутати ще й висловили голові недовіру та достроково припинили його повноваження.

Отже, тут і кримінальна справа, і рішення самих депутатів — цей випадок процедурно найчистіший, але також не бездоганний. Бо коли суд відстороняє мера, то його повноваження згідно із законом про місцеве самоврядування переходять до секретаря міськради. Тобто Сумами мала б керувати сама рада, а не призначена згори військова адміністрація.

Так і вчинили в Полтаві: тамтешнього мера засудили за корупцію й усунули, а містом далі керував секретар міськради — без жодної військової адміністрації.

Чернігів. Владислава Атрошенка усунули через протокол Національного агентства з питань запобігання корупції про конфлікт інтересів. Влітку 2022 року службовий водій Атрошенка перегнав за кордон автомобіль його дружини (Tesla), щоб обміняти на службове авто міськради, яким жінка виїхала в евакуацію. НАЗК побачило в цьому конфлікт інтересів: водій мав обслуговувати мера лише в межах службових обов’язків.

Яворівський райсуд на Львівщині визнав цю історію порушенням і на рік заборонив Атрошенку обіймати виборні посади. Невдовзі в місті створили військову адміністрацію. Більшість спостерігачів вважає це рішення юридично сумнівним, а справжньою причиною — давній конфлікт мера з Офісом президента.

Річний термін давно сплив, однак Атрошенко так і не повернувся на посаду

Ще раніше ексзаступник голови ОП Кирило Тимошенко публічно натякав, що Чернігів обійдеться без мера. Формально саме ця річна заборона й стала підставою для того, щоб усунути мера. Річний термін давно сплив, однак Атрошенко так і не повернувся на посаду, а військову адміністрацію ніхто не скасував.

Одеса. Восени 2025 року Геннадія Труханова усунули указом президента про припинення його українського громадянства — за версією СБУ, мер мав російський паспорт. Майже одразу в місті створили Одеську міську військову адміністрацію. Ні вироку суду, ні голосування ради — спрацював прямий президентський інструмент.

Такий крок схвалила патріотична громадськість, яка давно вважала Труханова провідником російських інтересів. Але ніхто так і не пояснив, чому це все сталось аж наприкінці 2025 року.

Попри різні процедури, результат один: обраний громадою мер поступається призначеній президентом адміністрації. Держава щоразу знаходить новий привід для фактично прямого президентського правління.

Міста душать сепаратизм

Юрій Ганущак оцінює ці приклади без ілюзій. У Чернігові й Сумах військові адміністрації, за його словами, «фактично вбили місцеве самоврядування», а в Одесі центральна влада «виплила за буйки». Та зрештою «держава вчасно зупинилася». Можливо, після відставки Андрія Єрмака, який «не терпів нічого різночитального».

Висновок Ганущака парадоксальний: те, що центр відступив, і є ознакою того, що децентралізація жива.

Місцеве самоврядування — це конституційна цінність, а не воєнна незручність

Від себе додам. Мери можуть не подобатися, — комусь Труханов, комусь Кличко, — але їх обрали містяни. Місцеве самоврядування — це конституційна цінність, а не воєнна незручність, яку можна згорнути «до перемоги».

Децентралізація довела свою ефективність: фінанси пішли в міста, багато громад розквітло. Та найвагомішу оцінку реформі виставила війна. Більшість голів громад склали іспит на відданість країні, а зрадників виявилося небагато — поодинокі винятки на тлі сотень громад, які витягнули на собі евакуацію, оборону, кошмари обстрілів і знеструмлень.

Це найвагоміший аргумент на користь самоврядування, що є незручним для тих, хто звик вбачати в ньому загрозу. Часто там, де недопрацьовувала держава, справлялися місцеві громади, бо мали гроші, повноваження, довіру людей і тісний контакт із ними.

Місцеві еліти дістали достатній стимул бути лояльними

Наостанок головне: навіщо робили децентралізацію? Це й щеплення від сепаратизму та російського плану федералізувати Україну — намалювати зручні для Москви лінії розколу й перетягнути на свій бік частину регіональних еліт.

Із цим завданням децентралізація впоралася: місцеві еліти дістали достатній стимул бути лояльними до унітарної держави, хай і коштом центру, який втратив контроль над частиною фінансів. Тож відмовлятися від політичної суті децентралізації немає причин, хоч би скільки мерів ловили на хабарях. Із децентралізованою корупцією Україна якось дасть собі раду.

війна децентралізація політика самоврядування