Після тюрми поїхав штурмувати Львів. Матеріал про Івана Богуна дослідниця збирала 40 років

Майстер піару

— Коли почалося формування легенди Богуна? Розумію, що тут можна дійти й до актора Олександра Домогарова в ролі Юрка Богуна у фільмі «Вогнєм і мечем». Цей образ теж сидить у сучасній Україні.

І Польщі.

— І Польщі, так. Але все-таки коли саме почалося конструювання цього образу?

Створення легенди почалося ще за життя Богуна. Його приголомшлива перемога під Вінницею (оборона Вінниці в березні 1651 року. Тритисячний козацький полк Івана Богуна відбив наступ 12–15-тисячного польського війська. Головна хитрість — «льодова пастка» на річці Південний Буг, куди провалилася польська кіннота. — Ред.) створила цей ореол, а згодом він посилювався завдяки цілій низці звитяг.

До того ж Богун мав фірмовий стиль: своїми фортелями (вигадливими трюками. — Ред.) щоразу приголомшував противника, знаходив неймовірні можливості якщо не для перемоги, то принаймні для порятунку війська. Він і сам цьому сприяв — був людиною дуже амбітною, любив створювати такий образ, теперішньою мовою це називають піар.

Знайшла документи, що Богун мав власну гвардію, яку одягав яскраво, як османських яничарів, і з’являвся на чолі цих своїх охоронців.

Сучасники Богуна — королівські історіографи Веспазіан Коховський і Йоахим Пасторій, поет Самуель Твардовський — писали про нього як про рицаря-сармата (сарматський міф — ідеологія, за якою шляхта Речі Посполитої вважала себе нащадками давніх степових кочівників сарматів, а селян — людьми «нижчого» походження. — Ред.). Мовляв, якщо йому програєш, то програєш гідному.

Коли Генрик Сенкевич писав трилогію про XVII століття, зокрема роман «Вогнем і мечем», він спирався саме на твори Коховського й Твардовського. Богун постав у нього як головний антигерой. Натомість у багатотомному дослідженні польського автора Людвіка Кубаля полковник Богун — звитяжний рицар. А вже у XX столітті за цей образ ухопилася радянська влада. У неї Богун — сміливий народний герой із простих козаків. Так про нього казали в багатьох літературних творах і кінофільмах.

— Ну й зараз у нас шеврони військових підрозділів імені Івана Богуна.

Так. І Київський військовий ліцей імені Івана Богуна.

Безперечно, Богун був яскравою особистістю. У двадцять із чимось років — як на ті часи, хлопчисько-отаман — він умів повести за собою людей. Міг піти проти татар, які переважали чисельністю в кілька разів. Був зухвалий і шалено відважний. Але це не безбашеність, а чітко продумані дії — не втрачав голови в складних ситуаціях.

Від природи в Богуна був внутрішній спокій, який передавався іншим. Козаки були певні, що за ним буде удача, здобич, життя. А на війні це шалено важливо.

Рейд на Дон

— У своїй книжці ви пишете, що до початку Хмельниччини Іван Богун уже мав смертний вирок від московського царя і польського короля. Як він прийшов до такого результату?

Підкреслю, знайшла цей факт, переглянувши кілька сотень томів документів у московському архіві, мов голку в копиці сіна. Розуміла, була якась причина того, чому Богун зник із поля зору й винирнув тільки восени 1648 року. Відчувала, трапилося щось важливе.

Виявилося, Богун зірвав плани Москви на контроль шляху по річці Дон — знищив московський загін, укріплення на берегах. Це був болючий удар.

— У Москві образилися?

Дуже. Дуже рідко коли воєводи доповідали прямо цареві, але це був саме той випадок. Цар наказав писати до польського короля, щоб Богуна стратили. До Варшави постійно відряджали послів, а там відповідали, що нібито наказали гетьманові Станіславу Конецпольському шукати Богуна. Насправді гетьман протегував козакам, бо розумів їхню важливість у захисті кордонів.

«Пошуки» Богуна тривали три роки, аж поки Варшава вирішила укласти союз із Москвою проти Османської імперії. Тоді погодилися на страту Богуна. А оскільки він був шляхтичем, тож одразу стратити не вдалося — справа затяглася. Аж тут почалося повстання Хмельницького.

Це дивовижне поєднання вдачі, невдачі й страхітливої несправедливості: Богун виконував накази Речі Посполитої, а за це його хотіли віддати на смерть за наказом московського царя.

Конфлікт інтересів

— Ви сказали, він був шляхтич.

Так.

— Коли дивишся на лідерів Гетьманщини — вони ж далекі від селянського походження, здебільшого шляхта.

За винятком кількох.

— Звучить дивно: шляхта проти Речі Посполитої. Як так?

Тут цілком згодна з українською історикинею Наталею Старченко: шляхта України мала колосальний вплив на розвиток Речі Посполитої. Польща вперше так близько просунулася до кордону з Османською імперією. Щоб захистити цей кордон, Варшаві був потрібен союз із місцевою шляхтою — з тими, хто жив на пограниччі.

Уже з кінця XVI століття велика частина шляхти на пограниччі була найтісніше пов’язана з козацтвом — від усіх Наливайків, які теж були шляхтою, до Сагайдачного. Саме шляхта надала українському козацтву небувалий рівень політичного впливу, якого ніколи не мало козацтво донське чи терське.

Шляхта була освіченою, політично грамотною, розуміла завдання управління. Шляхта Великого князівства Литовського й Речі Посполитої обирала короля й була найзалученішою до політичного життя частиною суспільства. І ця залученість поєдналася з козацтвом: разом вони захищали пограниччя й боролися з Османською імперією, водночас розуміючи необхідність адміністративних завдань.

Шляхта, що козакувала, поступово переходить в опозицію до Варшави

Із 1630-х між козацтвом і шляхтою відбувається симбіоз: вони прагнуть управляти своєю територією на автономних засадах, регулювати релігійне життя, як це робив Сагайдачний. Натомість край дедалі більше переходив під владу магнатів. Шляхта, що козакувала, поступово переходить в опозицію до Варшави.

Якщо подивитися на центральні постаті того часу — про Хмельницького ще сперечаються — всі були шляхтичами: Богун, Виговський, Мазепа. В усіх трьох однакова доля: кожен спробував зробити кар’єру в Речі Посполитій — Богун військову, Виговський юридичну, Мазепа при дворі короля, — і всі троє, попри вірну службу, отримали смертний вирок. Це свідчить, що український шляхтич православної віри не міг бути допущеним до верхівки влади.

— Богуну треба було перейти в католицьку віру, як робили магнати, той же Ярема Вишневецький чи Острозькі? Що їх не влаштовувало?

Передусім зміна релігії. А по-друге, відмова від ідеї, що своєю малою батьківщиною, Україною, керують вони, а не люди з Варшави чи магнати. Тобто прагнення домогтися хоча б самоврядування. Таких прав їм не надавали.

Богун домагався, щоб Україна захищала свої кордони з Диким полем, а Виговський — щоб юридичні питання вирішувалися за буквою закону, за Литовським статутом. Але влада Речі Посполитої не хотіла йти на це: треба було відмовитися від ідеї автономії краю, національної ідентичності та релігійної особливості — мовляв, це буде єдине, по суті імперське ціле.

Дипломатія війни

— У Богуна по-людськи не було варіантів не приєднатися до Хмельницького?

Жодних. Восени 1647 року його заарештували, і він сидів у фортеці Кодак на Дніпрі, чекаючи страти. Але почалося повстання. Козаки взяли Кодак в облогу майже на півроку. Богун здобув свободу й одразу приєднався до Хмельницького. Уже за кілька тижнів бачимо його у козацьких військах під час облоги Львова, причому в званні полковника.

— Точилися бойові дії, різні роки складалися для козаків по-різному. Чи бачив Богун якось вихід із війни, переформатування союзів інакше, ніж бачив Хмельницький?

Він часто бачив інакше, ніж Хмельницький. Між ними кілька разів траплявся серйозні конфлікти — навіть Хмельницький двічі наказував стратити Богуна.

— Додамо, до вироків від короля і царя…

Так. У Богуна в житті було чимало таких пригод. Він був категоричним противником союзу з Річчю Посполитою — це об’єднувало його з Іваном Мазепою, у якого згодом було те саме. Вочевидь, надто велика була особиста образа й недовіра.

Богун дуже швидко розчарувався і в союзі з Москвою, став його непримиренним противником. Потім виступав за союз з Османською імперією, вважаючи його можливим і потрібним, — у цьому сенсі він був попередником Петра Дорошенка. А оскільки козацькі маси були проти союзу з турками, Богун активно пробивав союз зі Швецією. Якби не смерть шведського короля Карла X Густава, ще невідомо, чим би все закінчилося.

Богун постійно шукав зовнішнього союзу, щоб зберегти державність і найвищий ступінь автономії України. Богун — безперечний державник.

— За що Хмельницький незлюбив Богуна?

Він категорично виступав проти дій Хмельницького — зокрема, коли той уклав союз із Річчю Посполитою й збирався виступати проти шведів, це 1655–1656 роки.

Треба розуміти, що Богун — представник інтересів передусім Правобережної України, більшу частину життя він був полковником правобережних полків. І коли за Білоцерківським мирним договором 1651 року ця територія перейшла під владу Речі Посполитої, він виступив проти Хмельницького.

— Як Богун поводився в боротьбі за владу в Гетьманщині після смерті Хмельницького? Чи хотів сам стати гетьманом?

Це, мабуть, дивовижна риса Богуна: особистої влади ніколи не домагався, хоча мав реальні можливості. Після смерті Хмельницького він активно підтримав Івана Виговського, і той став гетьманом практично завдяки підтримці Богуна. А коли Виговський уклав союз із Річчю Посполитою, Богун спершу пішов у глуху опозицію, а потім, коли події почали розвиватися трагічно, відкрито підтримав Юрія Хмельницького, який став гетьманом завдяки Богуну. Виговський так образився, що навіть наказав посадити Богуна на палю, — щоправда, згодом вони теж помирилися. Потім Богун був одним із найближчих радників Юрія Хмельницького й доволі довго був Чигиринським полковником — тобто полковником при гетьмані.

Характер

— Богун сидів у в’язниці. Для шляхтича це було ганебно?

Богдан Хмельницький завжди писав, що найбільшим приниженням для нього було те, що він провів тиждень зі злодіями у в’язниці. Богун провів у в’язниці в Кодаку близько року. Цікавий момент: на той час одним із офіцерів Кодака був Стефан Чарнецький, який згодом стане головним противником Богуна впродовж усієї їхньої кар’єри полководців. Вочевидь, Богун не пробачив цього.

Загалом Богун був злопам’ятним — можливо, і в хорошому сенсі. Головну особисту помсту він здійснив проти Василя Борисовича Шереметєва, який принизив (у Москві до Богуна поставилися як до звичайного посла, а не як до полковника першого рангу) його в Москві: згодом Богун здав його під Чудновом, і той провів багато років у татарському полоні. Так само він здав полякам Дьєрдя II Ракоці (князя Трансільванії), який теж принижував козаків під час спільного походу. Збереглися документи, як козаки Богуна відступили через болота й відрізали Ракоці всі шляхи відходу, тож той був змушений капітулювати перед поляками.

— Із фільму «Вогнем і мечем» знаємо про пристрасть Богуна до Гелени Курцевичівни. А чи справжній Богун був одружений?

Безперечно, був. Цьому вдалося знайти докази. Знаємо про двох його дітей. Але як склалася їхня доля — невідомо. Ще в нього були рідний брат і племінник.

Мав домовленість із низкою лідерів, які планували складну політичну змову

— Які погляди були в Богуна наприкінці життя, чого він прагнув та як загинув?

По-перше, військову кар’єру він мав дуже довгу — двадцять три роки. За традиціями того часу особисто вів козаків на штурми, під ним багато разів убивало коней, багато разів був поранений, двічі заарештований. Те, що Богун за всіх цих умов виживав і ще й перемагав, — диво й величезна удача.

У середині 1660-х років, перед смертю, він був дуже авторитетною постаттю. Не випадково саме йому гетьман Павло Тетеря доручив командувати військовим походом — на його ім’я здавалися міста. Богун мав домовленість із цілою низкою політичних лідерів України — Іваном Виговським, Юрієм Хмельницьким, Петром Дорошенком та іншими, — які планували складну політичну змову: поставити Річ Посполиту в найтяжчу воєнну ситуацію й за цих умов диктувати свою волю, домагаючись незалежності чи найширшої автономії України. Заради цього він і вирушив у свій останній похід. Але через зраду одного з козацьких офіцерів був заарештований й, вочевидь, вбитий. Згодом стратили Івана Виговського та ще низку діячів.

— Важко чи легко далася книга про Богуна?

Писала її десь півтора року, а матеріал збирала зі студентських часів. Випадково десь натрапляла на документи, за щось чіплялась. Збирала по крихтах. Тому й кажу, хоча звучить жахливо, мало не сорок років збирала матеріал.

Довідка

Тетяна Таїрова-Яковлева (до шлюбу — Яковлева) народилася в Ленінграді. Російська історикиня, докторка історичних наук, професорка; фахівчиня з історії Центрально-Східної Європи та України раннього Нового часу, дослідниця історії України XVI–XVIII століть і біографій провідних діячів Гетьманщини. Авторка біографії Івана Мазепи.

Довгий час була директоркою Центру вивчення історії України в Санкт-Петербурзькому державному університеті. 24 лютого 2022 року однією з перших засудила повномасштабне вторгнення Росії в Україну, підписала колективне антивоєнне звернення російської інтелігенції. Після чого була звільнена з університету й Російської академії наук. Виїхала з РФ за кордон. У політичній еміграції продовжує наукову діяльність.

Таїрова-Яковлева богун гетьманщина козацтво історія

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск