Чому дешеві китайські посилки обійдуться українцям дорого

Є три причини запровадження податку на додану вартість для закордонних посилок. Перша — однакові правила: український продавець платить 20% ПДВ в український бюджет, а іноземні магазини — ні, тому можуть продавати дешевше.

Друга — пільга стала лазівкою для великих імпортерів: оптові закупівлі дроблять на посилки й завозять товар без податків, нібито як приватні покупки.

Третя, головна — скасування пільги вимагають Євросоюз і Міжнародний валютний фонд, наші головні кредитори. Без їхніх грошей бюджет розвалиться. Країни ЄС такі податки на посилки мають.

Міністерство фінансів одразу пообіцяло новий законопроєкт. Натомість Рада уникає непопулярного рішення. Депутати вважають, що їхніми руками хочуть таскати каштани з вогню, а все приємне — від утримання низьких цін на світло й газ до роздачі «зимової тисячі» — лишають собі президент Зеленський і прем’єрка Свириденко. А можливо, у депутатів є й інші розрахунки, і провалене голосування для них — це лише спосіб поторгуватися із Зеленським.

Дорога пільга

Сьогодні посилка з AliExpress, Temu чи Amazon до 150 євро заходить в Україну без ПДВ і мита. У війну, коли доходи українців упали, це заощаджує гроші мільйонам людей. Уряд запропонував компроміс: справді приватні відправлення до 45 євро без податку. Але Рада не прийняла й цей пас.

Кабмін посилається на досвід Європи. Минуло п’ять років, як наші західні сусіди скасували пільгу для посилок і запустили зручний механізм: продавець реєструється в одній країні ЄС і платить через єдиний портал (продавцю зручно, бо не потрібно реєструватися в 27 країнах Євросоюзу, а коли покупець купує товар, то ПДВ уже включений у ціну країни кінцевої доставки товару — за ставкою саме тієї країни). Результат: понад 20 млрд євро ПДВ у 2022-му, 26 млрд у 2023-му, 33 млрд у 2024-му. Загалом близько 88 млрд євро за цей час.

Тепер ЄС хоче поширити такий досвід на Україну, яку фінансує коштом своїх платників податків.

Україна прагне в Європу, але ігнорує європейські правила

Окремо — мито (не плутати його з ПДВ). Європа планувала повноцінно ввести його 2028-го, коли запрацює нова цифрова митниця ЄС. Але Брюссель пришвидшився: уже з липня цього року кожну посилку до 150 євро обкладатимуть митом у розмірі 3 євро.

Виходить, Україна прагне в Європу, воює за європейські гроші, але ігнорує європейські правила. Як мінімум це несправедливо. А для крайніх правих і лівих європейських політиків це привід урізати підтримку України, можливо, не тільки бюджетну, а й військову. На радість Кремлю.

Скільки грошей на кону

Сам податок на посилки принесе небагато. Уряд обережно рахує 10 млрд грн на рік. Депутат від «Слуги народу» Олексій Леонов називає вдвічі більшу суму. Але тут не про точність. Це був би символічний жест, що Київ провадить із Брюсселем спільну політику. Прочиниться шпаринка до найважливішого — коштів Євросоюзу.

Про масштаб. До 2029 року Україні потрібно позичити 119 млрд євро (це якщо війна закінчиться ось-ось). Лише цьогорічна дірка бюджету — 45 млрд євро.

Більшу частину українських потреб закриває ЄС — новим кредитом на 90 млрд євро на два роки. Повертати планують із майбутніх російських репарацій. Тож борг України в теорії не зростає. Ідея репарацій зручна й для Брюсселя: можна пояснити європейським виборцям, що кредит «із гарантією».

Підтримка залежить від нашого «домашнього завдання»

Ці 90 млрд євро діляться на дві частини: військову та бюджетну підтримку. Гроші на оборону Україна отримає будь-що — це значною мірою європейська зброя та спільне виробництво дронів. А от пряма бюджетна підтримка ЄС залежить від нашого «домашнього завдання» з проведення реформ.

Києву потрібні й інші джерела фінансування, а надто коли самоусунулися США. Важливо, що МВФ нещодавно затвердив нову програму на 8,1 млрд доларів. Перший транш (1,5 млрд) надійшов. До кінця року за умови проведення реформ очікують ще 1,4 млрд.

Скасування пільги на посилки — одна з вимог кредиторів. Це незначне питання, на відміну від забезпечення верховенства права чи подолання корупції. Але складність у тому, що ця вимога конкретна і спільна для ЄС та МВФ.

Чорнороби політики

За цією історією більше політики, ніж економіки. Голосування податку на посилки — класична чорнова робота: рішення, яке робить життя дорожчим і за яке ніхто не подякує. Брати його на себе депутати не хочуть.

Парадокс у тому, що виборці не так вже й проти. За результатами опитування Info Sapiens на замовлення Української ради бізнесу (квітень 2026-го, 1500 респондентів) 52% українців вважають, що вітчизняні магазини та іноземні маркетплейси мають грати за однаковими податковими правилами, а 55% визнають, що безподаткові посилки дають закордонним продавцям фору.

69% переконані, що пільгою користуються не лише приватні покупці, а й дрібні комерсанти-перепродувачі. А головне — лише 3% респондентів узагалі зараховує умови замовлень з-за кордону до важливих економічних питань. Людей хвилюють доходи, ціни на продукти й комуналка, а не доля безкоштовного розмитнення Temu.

«Приємне» завжди лишається президентові й уряду

Хай там як, а все «приємне» завжди лишається президентові й уряду: стримування цін на газ і світло, «зимова тисяча» для понад 13 млн українців, єБак. Це асоціюється із Зеленським і Свириденко, а не з Радою. Депутатам або мовчки тиснути кнопку, або тихо саботувати.

Логіку Банкової зрозуміти можна. Більшість «слуг» прийшли до Ради ноунеймами, на рейтингу Зеленського. Від них очікують вдячності. Але схема дає збій: за сім років депутати надто полюбили оксамитові крісла сесійної зали і навчилися виставляти ціну за свою лояльність.

Якщо виборець, як свідчить соціологія, не надто проти податку, то страх перед урною — це радше зручна відмовка. Справжні мотиви глибші. Можливо, провалене голосування — спосіб поторгуватися з Банковою: непопулярні кнопки в обмін на вплив, посади чи гарантії на наступні вибори. Можливо, депутати бояться не виборця, а хейту в соцмережах — гнівних коментарів і токсичних тіктоків, які б’ють по самооцінці швидше, ніж по рейтингу.

Рятувати ситуацію змушений Мінфін, який обіцяє новий законопроєкт — це сигнал Брюсселю, що «ми працюємо». Але час тікає: кожен тиждень зволікання — ризик затримати чи зменшити грошовий транш. І ще один доказ, що необачно покладатися на Київ. Саме коли в Європі набирають сили (пропутінські) популісти.

Ті, що їдять цибулю

У сухому залишку це історія не лише про китайський маркетплейс. Питання в тому, чи здатна Україна виконувати домовленості, коли це здається болючим. Поки що відповідь Ради — ні. Причому, як показує соціологія, річ не у виборцях, а у внутрішніх розрахунках самих політиків. Така позиція може коштувати країні мільярди.

Зрештою ПДВ на посилки запровадять. По-перше, інтеграція митних і податкових правил — це умова членства в ЄС. По-друге, потрібні європейські гроші (заради них Київ навіть відновив прокачку російської нафти в Угорщину). Тому зволікати, втрачаючи нехай і частину міжнародної допомоги, вкрай нерозумно. Та українські політики не були б собою, якби не відклали проблему на потім.

Це нагадує притчу про чоловіка, якого спіймали на крадіжці цибулі. Суддя дає вибір: заплатити штраф, отримати 100 ударів батогом або з’їсти 100 цибулин. Чоловік спершу обирає цибулю, потім погоджується на батіг, а в підсумку таки сплачує штраф.

пдв податки єс імпорт

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск