Статті

Артилерія після 2022-го: що показала війна

Повномасштабна війна й масова поява безпілотників заново визначили роль артилерії. Навколо неї змінюється все — розвідка, логістика, системи управління вогнем, виробництво боєприпасів та сама філософія застосування. До чого прийшла арта та яке її майбутнє, для Texty.org.ua розповідає професійний артилерист, полковник запасу Віктор Кевлюк. Далі його пряма мова.

Колісна САУ DANA на шасі Tatra 8×8. Установка розроблена у Чехословаччині наприкінці 1970-х. Має автомат заряджання, що було дуже сучасним рішенням для свого часу.

Попри поширену думку про «смерть артилерії», війна доводить протилежне: артилерія залишається головним і основним засобом вогневого ураження противника та зниження його бойового потенціалу.

Масований артилерійський вогонь, як і раніше, необхідний для:

руйнування укріплень;
придушення та знищення піхоти, техніки та інших цілей;
ізоляції поля бою та району бойових дій;
зриву маневру противника;
контрбатарейної боротьби.

Криза управління

Головна проблема сьогодні полягає у відсутності цілісної концепції розвитку ракетних військ і артилерії, вважає Віктор Кевлюк. Тобто яку роль артилерії визначає штаб і яким він бачить її подальший розвиток.

Характерно, що розвитком артилерії часто-густо займаються не фахівці, які десятиліттями працювали в цій сфері, а управлінці широкого профілю.

У результаті українська армія стикається з парадоксом: війна стала максимально «артилерійською», але єдина концепція розвитку артилерії фактично відсутня.

Розвідка як основа

Першими необхідність артрозвідки зрозуміли ще в російсько-японську війну 1904–1905 років. І саме офіцери-українці були першими практиками стрільби із закритих вогневих позицій — коли цілі не перебувають у прямій видимості. Батарея підполковника Пащенка у бою під Ташичао та дивізіон полковника Слюсаренка у бою під Ляояном завдали японським військам серйозних втрат. Стало зрозуміло, що гармата без системи виявлення цілей перетворюється на дорогий і безглуздий, хоч і швидкий інструмент.

Головний висновок нинішньої війни: швидкість циклу «виявлення–обробка–удар» є важливішою навіть за кількість стволів.

Сьогодні артдивізіон має бути повноцінним розвідувально-вогневим комплексом, здатним самостійно:

виявляти ціль та визначати її координати;
розраховувати дані для стрільби;
проводити вогневі нальоти;
контролювати ураження цілі.

Підрозділам необхідні власні радіолокаційні станції, безпілотники та групи коригувальників. Артилерія має бачити, що робить противник далі, за першою лінією. Натомість вони залежать від інформації «старшого начальства» (яке теж часто не бачить в глибину).

Наприклад, в бригаді артилерійської розвідки «Чорний ліс» кожен розвіддивізіон має стати окремим (тобто автономним) і отримати засоби розвідки, які дозволяють «бачити» на 30–100 км. А от що це будуть за засоби, — має відповісти відсутня на сьогодні концепція розвитку артилерії.

Британська САУ AS-90 в Силах оборони України

Війна даних

У нас відсутня єдина автоматизована система управління вогнем. Комплекси типу командирської машини управління «Оболонь-А» застаріли ще на етапі їх створення — те, що розміщувалося на базі гусеничного тягача, давно вміщується в ноутбук або смартфон.

Маємо «зоопарк» із програм «Кропива», «Укроп», «Артос», «Шквал», СУВА та інших. Кожна система вирішує свої завдання, але між ними часто відсутній єдиний стандарт передачі даних. Тому планування відбувається по-старому — на карті.

Потоки даних від дронів, радарів та спостерігачів уже неможливо ефективно аналізувати вручну. Загальновійськова система «Дельта» не аналізує, а лише відображає інформацію, що заходить від сенсорів. Методика аналізу оцінки точності визначення координат більше схожа на підручник математики. А якщо робити аналіз за класичними канонам, то слід врахувати надійність джерел інформації, ймовірності та багато чого ще.

Сучасна артилерія вимагає окремого шару обробки інформації. Фактично артилерія має стати IT-системою з гарматами як виконавчим механізмом.

Безпілотники

До війни в українській армії БПЛА були відсутні як клас. Зараз вони стали основою артилерійської розвідки. Але виникла проблема: немає єдиних вимог до цього типу сенсорів. Різні підрозділи використовують десятки платформ, станцій управління, систем передачі даних.

Через різнобій падає взаємозамінність, виникають помилки при визначенні координат. В небі коїться повний треш: усі всіх глушать, розпізнавання «свій-чужий» відсутнє. Військова ППО взагалі в шоці — кількість збитих своїх БПЛА виходить за розумні межі.

Усе частіше зауважують на потребі єдиної наземної станції управління та стандартизації програмного забезпечення безпілотників.

Нова юридична проблема

Розвиток машинного зору та розпізнавання цілей створює ще одну проблему — розподіл відповідальності.

Якщо нейромережа помилково класифікує об'єкт як військову ціль, хто буде нести відповідальність за удар: оператор, програміст чи командир?

Чому «Богдана»

Важкі самохідні артилерійські системи на кшталт «Дани», «Сюзанни» та деяких інших західних платформ усе частіше розглядаються як занадто громіздкі для сучасного поля бою, насиченого дронами.

Спробою перейти до іншої філософії війни стала українська САУ «Богдана». Вона краще підходять для мобільної війни: швидше змінює позиції, простіша в обслуговуванні, дешевша в експлуатації.

САУ Богдана в 52-й окремій артилерійській бригаді. Богдана — перша українська колісна самохідна гаубиця, створена за стандартами НАТО

Так само стали вразливими важкі самохідні мінометні платформи. І навпаки, невеликі замасковані міномети — більш живучі.

Сама організація роботи змінюється. Класичний поділ батареї на вогневі взводи поступово втрачає значення. Сучасні системи навігації та управління дозволяють гарматам діяти розосереджено. При цьому зростає роль сержанта — командира гармати/бойової машини: він повинен уміти діяти у відриві від пункту управління.

Роботизація

Одним із найбільш перспективних напрямів розвитку технологій вважається роботизація артилерії. Випробування системи HIMARS уже довели можливість пуску ракет без присутності екіпажу безпосередньо на вогневій позиції. Це не просто модифікація відомої пускової установки, а нове покоління збройних систем — автономна пускова установка AML (Autonomous Multi-Domain Launcher). Випробування її прототипу успішно провели в США.

Наступний етап розвитку — безекіпажні САУ, автоматичні системи заряджання, дистанційне управління, автономний вихід на позицію, автоматичне виконання вогневого завдання. Україна, маючи сильну інженерну та IT-школи, потенційно може стати одним із лідерів у цій галузі.

Американський безпілотний мобільний наземний комплекс NMESIS — приклад «дронізації» зброї. Два пускові контейнери з протикорабельними ракетами NSM встановлені на транспортний засіб, створений на базі військового автомобіля JLTV

Снаряди

Війна показала, що створити якісний артилерійський боєприпас значно складніше, ніж здається. Необхідні високоточні верстати, якісна металургія, хімія, кваліфікований персонал. Без сучасної промислової бази масове виробництво неможливе.

Логістика

Західні артсистеми від початку будувалися навколо контейнерної та палетної логістики. Це дозволяє швидко завантажувати боєприпаси, мінімізувати ручні операції, скорочувати час перебування на позиції.

Радянська система, де снаряди вручну дістають із ящиків, збирають та готують безпосередньо перед стрільбою, занадто повільна для сучасної війни.

Тому транспортно-заряджальні машини західного зразка стають обов'язковим елементом артилерійського комплексу. Вони продемонстрували свою перевагу.

Неядерне стримування

Війна показала ефективність таких високоточних ракетних систем, як HIMARS, MLRS, ATACMS та інших. Тому для України йдеться про створення неядерних сил стримування — кількох ракетних бригад, здатних завдавати удари на стратегічну глибину до 2000 км високоточними ракетами, створюючи для противника загрозу неприйнятних втрат.

Фактично мова йде про аналог ракетного щита без ядерного компонента, але з можливістю завдавати противнику збитків, співмірних із ядерним ударом.

Трофейна Мста-С російського виробництва в Силах оборони України

Головний висновок війни

Роль і місце сучасної артилерії більше не визначається кількістю гармат. Її ефективність залежить від інших факторів:

ефективності розвідки;
швидкості передачі даних;
автоматизації;
логістики;
промисловості;
зв'язку;
здатності швидко аналізувати інформацію.

Фактично артилерія перетворюється на величезну розподілену систему обробки даних, де гармата є лише фінальним елементом ланцюжка.

Саме тому розмови про «смерть ствольної артилерії» виглядають поверхневими. Зникає не артилерія як така, зникає стара модель її застосування, точніше — моделі Першої та Другої світових воєн.

Перемагати сьогодні й завтра буде не той, у кого більше стволів, а той, хто швидше перетворює розвіддані на точний удар.

Довідка

Віктор Кевлюк, полковник запасу, експерт Центру оборонних стратегій.

Закінчив Ленінградське вище артилерійське командне училище, Національну академію оборони України (оперативно-тактичний рівень), Національний університет оборони України (оперативно-стратегічний рівень).

Пройшов шлях від командира взводу до командира артилерійського дивізіону. Згодом обіймав штабні посади, займався кадровою роботою.

Учасник бойових дій. Відповідав за бойові завдання на посаді начальника штабу оперативно-тактичного угруповання «Луганськ» та начальника штабу ракетних військ і артилерії Об’єднаних сил.

HIMARS артилерія війна дрони