Статті
Не лише поранення. Як війна руйнує здоров’я військових і чому необхідна профілактична медицина
«Я щодня заповнював півтора десятка журналів про здоров’я і “санітарне благополуччя”, — розповідає Максим Безрукий, колишній військовий лікар, експерт Правозахисного центру «Принцип». — І в них усе було ідеально: бійці здорові, щодня роблять зарядку, збалансовано харчуються і знають про профілактику хвороб. Навіть писав вигадані звіти про огляди в лазні, бо досі діє радянська вимога ходити оглядати бійців голими, щоб виявляти шкірні захворювання, синці й сліди побоїв. Але вся це не має нічого спільного з реальністю».
«Щоб знати, як будувати медичну систему війська, яка краще зберігатиме здоров’я бійців, треба почати зі збору даних», — продовжує лікар (і ми з ним погоджуємося). На папері вони начебто збираються, але аналітичної цінності не становлять, навіть якщо їх вносять в електронну табличку. Як, наприклад, запис про те, що до медпункту за місяць звернулося 18 осіб, без деталізації віку, хвороб і супутніх факторів. Я вже мовчу про те, що ці цифри часто беруться зі стелі, аби тільки вчасно надіслати керівництву».
Чим хворіють
Щоб скласти більш-менш цілісну картину типових проблем зі здоровʼям, ми розпитали десятьох бійців із різних підрозділів, зокрема трьох лікарів і бойову медикиню. Ми не вказуємо прізвищ деяких наших співрозмовників — з етичних міркувань і на їхнє прохання.
Пришвидшене старіння і хронічні хвороби — це також ціна української незалежності, яку сьогодні платять сотні тисяч людей у війську.
«Наче старий став»
«Почуваюся як 50-річна людина, яка курить років із 12», — каже 26-річний Андрій, який пішов служити в березні 2022-го відносно здоровим хлопцем.
«Дуже втомлююся, наче якийсь старий став», — ділиться 45-річний командир роти Олексій Н., який служить уже пʼятий рік. Додає, що до армії бігав по 15 км і катався на роликах. «А тепер спробував у відпустці — ні спина, ні ноги не тримають».
Під час війни людина старіє швидше
60-річний лікар-реаніматолог Андрій Борисенко підтверджує: під час війни людина старіє швидше.
«Жоден організм не розрахований на те, щоб роками воювати під постійними обстрілами, жити в промерзлих підвалах, спати по дві години на добу, носити на собі десятки кілограмів».
Він провів три роки в медроті, де був спочатку ординатором, потім начальником відділення: «За три роки ми планово міняли розташування стабпункту лише три-чотири рази. І ще півтора десятка разів після того, як нас накривало всіма видами зброї: артою, мінометами, “Градами”, “Смерчами”».
«Піхота страждає найбільше, — додає лікар-реаніматолог Василь, який провів 14 місяців у медроті однієї з механізованих піхотних бригад. — Там найбільше навантаження і найгірші побутові умови. Піхотинці днями й місяцями сидять на позиціях, де з гігієни лише вологі серветки. Трапляються різні запалення, у теплу пору дошкуляють кліщі, які можуть переносити бореліоз.
Мокрі ноги в дощ і холод призводять до появи синдрому окопної стопи і грибка. Спочатку ноги просто німіють і біліють від вогкості, тоді починають набрякати й буквально «горіти» від болю, коли намагаєшся їх зігріти. Далі пухирі й ризик відмирання тканин».
Хребет і суглоби
На біль у спині скаржаться всі, хто носить броню та інше спорядження. Постійне навантаження спричиняє протрузії й грижі дисків, інші проблеми з хребтом і кінцівками.
«Синдром болю в нижній частині спини (код М54.5 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10)) у документах країн — членів НАТО розглядається як поширена військово-медична і професійно зумовлена проблема, — каже Максим Безрукий.
Андрій, 26 років, піхотинець, евакуаційна команда, пізніше дронар:
«Коли доводиться тягнути на бездоріжжі удвічі важчого за себе пораненого побратима, про свою спину вже ніхто не згадує».
Сергій, 47 років, важка механізована піхота:
«Носимо по 20 кг: бронежилет, шолом, зброю, магазини. Піднімаємо ящики зі снарядами, обладнанням. Розвантажували недавно снаряди для “Градів” — до 70 кг. І це не просто підняв та поклав, треба ще пронести. Ти не можеш сказати: “Мені важко”».
Розвантажували снаряди для «Градів» — до 70 кг
Світлана, 54 роки, бойова медикиня, розвідка:
«Наші хлопці мусять ходити на далекі відстані з важкими наплічниками, можуть подовгу сидіти нерухомо на позиціях, спати просто на землі. Навіть у молодих є проблеми з хребтом і суглобами, з якими зазвичай стикаються старші люди».
Вікторія, 43 роки, дронарка:
«Сидиш по шість годин у незручній позі з перекрученою спиною, іноді в холоді. Спорядження і прилади, з якими заходимо на чергування, теж важкі. У мене запалення сідничного нерва час від часу, це дуже неприємно. Взимку була якась фігня з руками: постійно мерзли пальці, не слухалися. Я думала, це артрит, але сходила до невролога, виявилося, що затискаються нерви десь у спині».
У березні цього року стало відомо, що в 7-му корпусі десантно-штурмових військ почали тестувати екзоскелети, які зменшують навантаження на хребет до 30%. Екзоскелети варто запроваджувати ширше і централізовано. У країнах ЄС їх уже використовують на заводах, щоб зменшити навантаження на організм людини.
Хронічний стрес і його супутники
Більшість співрозмовників вважає стрес причиною багатьох проблем зі здоров’ям.
«В екстремальних умовах організм постійно активує стресову відповідь — симпатичну нервову систему та гормональні механізми виживання, — пояснює лікар-реаніматолог Андрій Борисенко. — У нормі реакція “бий або біжи” має бути короткою: небезпека минула — організм повернувся до відновлення.
Та на війні цей механізм часто працює місяцями й роками. Людина звикає до постійного напруження, але тіло за це платить: порушується сон, виснажується нервова система, страждає імунна регуляція, зростають серцево-судинні та метаболічні ризики, загострюються хронічні хвороби.
Залежності (куріння, алкоголь, ігроманія, наркоманія) також є способом справлятися зі стресом».
Емоційне вигорання
Максим Безрукий:
«Військова служба, навіть на “легких” посадах, психічно вимотує організм через відчуття якоїсь безпросвітності: немає чітких строків служби, немає достойного грошового забезпечення (якщо ти не на передовій увесь час), а треба утримувати сім’ю, треба скидатися в каси своїх підрозділів. І це я навіть не згадую про ПТСР».
Ендокринна система
Олексій, 45 років, командир роти розвідки і дронарів:
«Важко виконувати накази і водночас берегти життя людей, хвилюватися за кожного, хто пішов на завдання. У січні 2026-го я зрозумів, що зі мною щось не те. Випивав по шість літрів води щодня, постійно бігав у туалет, але відчував спрагу. Коли нарешті відпросився, здав аналіз крові, рівень цукру був 21,6. Так дізнався про цукровий діабет. Кажуть, розвинувся, зокрема, і внаслідок постійного стресу».
Бронхи і легені
Андрій:
«Я знову почав курити у 2022 році, хоча до цього вже майже кинув. Нещодавно почалися проблеми з легенями через куріння та постійне переохолодження. Мене відправили до пульмонолога, саме п’ю ліки, які він прописав».
Максим Безрукий:
«У Силах оборони, здається, абсолютна більшість вживає нікотин у різних формах. І всі кашляють. Спочатку це хронічні бронхіти, потім вони переростають у хронічні обструктивні захворювання легенів. Я сам на другий день БЗВП скурив пачку цигарок, до того майже не курив».
В армії майже всі курять і кашляють
Серце
Андрій Борисенко:
«Ми біля Попасної стояли, там були важкі бої, багато поранених. Місяць у нас у стабпункті майже не було часу спати, постійно чергували. У друга потім стався важкий напад стенокардії».
Імунітет
Андрій:
«Стрес, кава, енергетики, сигарети, нерегулярне харчування — усе впливає на імунітет. За минулих три місяці я двічі дуже хворів. Наче звичайна застуда, але з температурою під 40. Хоча раніше таке траплялося раз на кілька років.
Зараз я дронар, сиджу за монітором, часто ночами, графік ненормований, це виснажує».
Голова
Слово «контузія» сьогодні вважається некоректним (як слова «інвалід», «контужений» тощо). Натомість вживаються «посткомоційний синдром» або «мінно-вибухова травма». У піхотинців таких травм може бути десятки. Докладніше про це ми писали тут.
Василь, військовий лікар, служив у піхоті:
«Якщо контузій три-п’ять за рік, іде погіршення координації рухів, пам’яті, уваги, сну. Сидить людина рік на фронті, а потім виходить і не пам’ятає, що було минулого тижня, не може зосередитися на якомусь завданні».
Андрій:
«У мене записано три контузії, але насправді після сьомої я перестав рахувати. Після таких травм почуваюся знервованим, погано сплю. Щоразу, коли опиняюся між двома джерелами звуку, відчуваю розгубленість».
Після сьомої контузії перестав рахувати
Світлана:
«У багатьох тут “настукана голова”, їм треба постійно пити таблетки, бо інакше воно потім боком вилазить. Але хлопці молоді, забувають, то я стежу, постійно нагадую їм».
Органи травлення
Світлана:
«Хлопці п’ють дешеві енергетики, бо нема як довго триматися без сну. Їдять на позиції те, що можна доставити дроном. Якщо неможливо підвезти воду, п’ють усе, що знайдуть, фільтрують, кип’ятять. А як виходять, то відриваються: борщ, шаурма, піца, кола, шоколад. Хронічна печія обертається виразкою шлунка».
Вікторія:
«Ми на позиціях примудряємося готувати їжу. Варю гречку на пальнику, звичайну вермішель, додаю тушонку. Це смакує краще, ніж консерви, і печії немає.
Але як згадаєш, що піхота сидить по сто днів на тушонці й батончиках, і ті не завжди можуть доставити, то язик не повертається жалітися».
Зуби
Сергій:
«За чотири роки служби я втратив сім зубів. Ті, що залишилися, теж сиплються».
Вікторія:
«Зуби — це перше, що починає сипатись. І якщо немає можливості піти до лікаря, то біда, бо їхати кудись далеко і займатися цим у багатьох немає можливості».
Судини
Від геморою страждають і старі, і молоді, і в гострій формі, і в хронічній, кажуть наші співрозмовники. Причина — великі фізичні навантаження, переохолодження.
Вікторія:
«Лікарняний із гемороєм не дають, від навантажень не звільняють, спеціальну дієту отримати проблематично, тому терплять і лікуються самотужки».
Сергій:
«Ця хвороба є в усіх, але до медиків із нею ніхто не ходить».
Вуха
Василь:
«Більшість артилеристів окрім того, що щодня працюють як вантажники, традиційно погано чують через постійне бахкання. На початку повномасштабного вторгнення не було якісних активних навушників, пізніше вони з’явилися (на початку 2024 року. — Ред.)».
Інфекції
Боротися з небезпечними інфекціями допомагають щеплення. А з цим у війську є дві проблеми: немає системи і ніхто не хоче вакцинуватися.
Хоча є і винятки. Наш співрозмовник Сергій, який служить п’ятий рік, зауважив, що «чудовим рішенням було б щеплювати всіх одразу ще на БЗВП». Сказав, що планує під час найближчої відпустки зробити необхідні планові щеплення в приватній клініці.
За словами Максима Безрукого, обов’язкова вакцинація — це одна з небагатьох радянських традицій в армії, яку варто було б зберегти. Наприклад, масова вакцинація від грипу допомогла б запобігти спалахам вірусу, який швидко поширюється, мутує і часто спричиняє ускладнення.
Пацани, як чули слово «вакцина», розбігалися
«Нам щороку спускали в частину завдання набрати певну кількість охочих щепитися, — каже лікар. — Пацани, як чули слово “вакцина”, розбігалися. З близько 500 людей один замполіт завжди хотів. Я відправляв цю циферку 1/500, але вакцину ніколи не привозили. Те саме в нас було з вакцинами від правця і дифтерії».
На думку лікаря, вакцинація, зокрема від гепатиту Б, допомогла б захистити багатьох. Також були б корисними необов’язкові й відносно дорогі вакцини: від пневмококів (спричиняють бронхіт і пневмонію), менінгококів (спричиняють менінгіт), кліщового енцефаліту.
Як лікуються
Командири, які бережуть бійців, із розумінням ставляться до того, що ті відпрошуються до лікаря. Використовують систему перенаправлення до цивільних лікарень, щоб спрямувати підлеглих до хороших лікарів у профільних лікарнях (бо, наприклад, у системі військової медицини немає ревматологів). Часто це організовується неформально, щоб уникнути зайвої армійської бюрократії.
«В ідеалі має працювати система ротації, щоб людина проводила, наприклад, шість місяців на фронті й дев’ять місяців удома, із сім’єю, — вважає Андрій Борисенко. — Тоді організм зможе відновлюватися. Але військових немає кому замінити — мобілізується недостатньо».
Окрема проблема — стан здоров’я новоприбулих «нижчий за середній рівень популяції», як каже один із наших співрозмовників. Людей, які регулярно займалися спортом до армії, також дуже мало.
Іноді щоденне піклування про здоров’я бійців беруть на себе бойові медики — люди, які не завжди мають медичну освіту.
«Я все знаю про своїх людей, — каже Світлана зі взводу розвідки. — Новеньких розпитую про хвороби, про самопочуття. Консультуюся з ротними медиками, вожу підопічних до лікарів, організовую обстеження, за донати докуповую ліки, нагадую приймати, кладу із собою на бойові завдання».
Інший співрозмовник Роман згадує про загиблого побратима — бойового медика, який також сам возив людей до профільних лікарів. А ще намагався прищепити у своєму підрозділі здорові звички: моржувати, робити зарядку, відмовитися від алкоголю.
Сергій:
«Державні програми працюють, але є нюанси. У Вінниці під час відпустки лікувався за програмою НСЗУ.
Державні програми працюють, але є нюанси
В іншому місті в госпіталі «державний» психолог мене майже послав. Це відбило бажання звертатися ще до когось. Але пізніше був і позитивний досвід із психологом із благодійної організації, який сам пройшов війну.
Під час служби немає часу дбати про здоров’я, немає системи регулярних обстежень, навіть планових щеплень немає.
Звісно, можна звернутися до медиків, взяти направлення, поїхати в госпіталь, але часто це простіше вирішити власним коштом у вільний час у приватній клініці».
Андрій:
«Лікувався здебільшого неофіційно»
«У своєму підрозділі до мануальщика ходив. Уже після звільнення і перед тим, як повернутися в армію, проходив нормальні курси лікування. Медична допомога в армії часто залежить від людяності командування та лікарів. На папері все інакше, ніж у реальності. Я не витрачаю час на офіційні рапорти, бо знаю, що це не працює».
Вікторія:
«У нас хороша медчастина»
«Є багато профільних лікарів, до яких не проблема потрапити. Можна зробити рентген. Там навіть безплатно лікують зуби — хороші лікарі на хорошому обладнанні. Є реабілітаційний центр.
Можна навіть безплатно полікувати зуби
З одного боку, це добре, а з другого — от у мого побратима меніски порвані. Він хотів, щоб його відпустили на тривале лікування в профільне відділення цивільної лікарні. А йому кажуть: “Ні, це ми раніше відпускали, а тепер у нас реабілітаційний центр, будеш по місцю проходити реабілітацію, між бойовими. З одного боку, це плюс, є можливість постійно підліковуватися без відриву від роботи, а з другого — немає можливості десь відновитися тривалий час, якщо серйозні проблеми».
Роман, 47 років, піхотинець:
«Потрібно масштабувати найкращі практики»
«У нових формаціях (“Трійка”, “Азов” тощо) проводять профілактику, є алгоритми на випадок загострення хронічних хвороб. Наприклад, опорно-рухового апарату. Хворого не навантажуватимуть, запропонують масажі, реабілітаційні курси. Співпрацюють із різними медичними центрами.
Цей досвід варто вивчити і якомога швидше запровадити в усіх підрозділах.
Другий підхід полягає в збереженні кількості особового складу в строю будь-якою ціною. Військовий може отримати лікування лише за направленням своєї частини, поки перебуває на службі. Але направлення не дають і «лікують по місцю». Врешті людина втрачає здоров’я, а армія — бійця. Наведу кілька прикладів.
У 2023 році у мене був перелом великого пальця на нозі. Мали б відправити на місяць на лікування, знявши з бойового розпорядження і списків “кого можна було б задіяти”. Ймовірно, за місяць я відновився б. Натомість дали три дні вихідних. Потім я щось робив, але не повноцінно. Одужував більше ніж два місяці.
У знайомого бійця загострився хронічний гастрит, йому виписували в медчастині якісь препарати, вони не допомагали, виписували інші. Так тривало, аж поки після сварки він нарешті не отримав направлення на обстеження до міської лікарні. І лікувати довелося вже виразку.
Іншу людину з грижею і затисненням сідничного нерва два роки годували знеболювальними, поки вона не втратила можливість нормально рухатися. Довелося її евакуювати, оперувати. Провівши рік у госпіталях, військовий врешті отримав третю групу інвалідності й звільнився.
Ще один знайомий після поранення мав проблеми з рухливістю і чутливістю руки, але начмед відмовлявся скеровувати його на лікування, стверджуючи, що боєць “косить”. Врешті йому вдалося відпроситися у відпустку, звернутися до лікаря зі скаргами на біль. Бійця госпіталізували, прооперували. У результаті: втрата 45% працездатності, інвалідність.
Іноді проблеми виникають через брак обладнання. Наприклад, людям відмовляють у госпіталізації через проблеми з менісками, грижами, бо їх “не бачить бригадний рентген”. Але ураження м’яких тканин і хрящів видно лише на МРТ, а його в медчастині не роблять.
Іноді начальник медчастини дістає на горіхи від командування, бо відправляє занадто багато хворих на лікування, хоча за законом може робити все правильно. Загалом той, хто має змогу, обстежується і лікується власним коштом під час відпусток».
Різні «армійські» хвороби, не прив’язані до конкретного бойового завдання чи епізоду бойових дій, зазвичай класифікують як такі, що «пов’язані з проходженням військової служби».
Військові часто говорять, що це несправедливо і що всі проблеми зі здоров’ям, нажиті під час служби у війську, мають пов’язуватися із захистом Батьківщини.
Що це означає з погляду соціальних гарантій, пояснює експерт «Принципу» Максим Безрукий:
«Пов’язано із захистом Батьківщини» — це формулювання для обставин поранень, травм, контузій, каліцтв або захворювань, які виникли під час захисту України, участі в бойових діях або заходах оборони. Для військового це найбільш значуще формулювання, бо саме воно часто прив’язане до «бойових» гарантій.
Наприклад, для отримання додаткової винагороди 100 тисяч гривень під час стаціонарного лікування або відпустки після тяжкого поранення важливо, щоб поранення, контузія, травма або каліцтво були пов’язані саме із захистом Батьківщини.
«Пов’язано з проходженням військової служби» — ширше і слабше формулювання. Його використовують, коли захворювання, травма або нещасний випадок виникли в період служби, але без прямого зв’язку із захистом України, бойовими діями або конкретним виконанням обов’язків військової служби. Це не означає, що людина втрачає всі права, але для окремих виплат, ветеранського статусу і пенсійного забезпечення наслідки можуть бути іншими.
Коли йдеться не про поранення безпосередньо в бою, треба дивитися на обставини. Якщо це удар дроном, артилерією, мінування, ракетний удар, евакуація, виконання завдання в районі бойових дій чи інше ураження під час оборони, це може бути «пов’язано із захистом Батьківщини».
Якщо травма сталася під час виконання завдання поза бойовим контекстом, може йтися про «пов’язано з виконанням обов’язків військової служби». Якщо це захворювання або нещасний випадок у період служби без зв’язку з конкретним завданням, частіше пишуть «пов’язано з проходженням військової служби».
Окремо це важливо у випадку встановлення інвалідності. Якщо інвалідність встановлена внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних із захистом Батьківщини чи виконанням обов’язків військової служби, це може бути підставою для статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Такий статус дає ширший пакет соціальних гарантій: пільги на лікування, реабілітацію, протезування, житлово-комунальні послуги, проїзд, підвищення до пенсії та інші ветеранські гарантії.
Якщо в документах зазначено лише «пов’язано з проходженням військової служби», це також може давати право на одноразову грошову допомогу у зв’язку з інвалідністю, але за іншою підставою. Для частини ветеранських гарантій цього формулювання може бути недостатньо, бо вони прив’язані до інвалідності внаслідок війни або до зв’язку з виконанням завдань із захисту України.
Різниця є і в пенсії по інвалідності. Для осіб з інвалідністю внаслідок війни пенсія по інвалідності обчислюється у більшому розмірі: I група — 100% грошового забезпечення військового, II група — 80%, III група — 60%. Для інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців розмір менший: I група — 70%, II група — 60%, III група — 40%.
Плани і презентації
Хоча повномасштабна війна триває п’ятий рік, командування Медичних сил, Міноборони та Генеральний штаб і досі домовляються про розподіл повноважень, розробляють доктрину, стратегію, презентують плани про те, як лікувати й зберігати здоров’я бійців. І результат «на землі» поки що не дуже відчутний.
Реальну систему турботи про здоров’я бійців налагодили лише деякі командири в кількох прогресивних підрозділах, чий досвід мав би швидко масштабуватися, але Генштаб не педалює і цього.
У Департаменті охорони здоров’я Міноборони буквально днями (16 травня) заявили про намір розробити «цілісну екосистему, орієнтовану на превентивну медицину» — з регулярними скринінгами, вакцинацією і реальною профілактикою. Коли розроблять і запровадять, поки що невідомо (ми надіслали запит, як отримаємо відповідь, додамо).
Як влаштована система охорони здоров’я в ЗСУ
Ми використовуємо цивільні аналогії, щоб пояснити логіку різних рівнів допомоги. Вони не означають повної тотожності між військовими медичними підрозділами та цивільними закладами охорони здоров’я.
1. Бойові медики на рівні взводу або роти часто є першими, до кого звертаються бійці з проблемами зі здоров’ям або по допомогу після поранення. Вони переважно не мають повної медичної освіти, але проходять підготовку з тактичної медицини. Їхня головна функція — швидко зреагувати в критичній ситуації: зупинити масивну кровотечу, стабілізувати пораненого, підтримати життєві функції та доставити до наступної точки евакуації.
Проте у війську до будь-якого військового, який має в назві посади будь-яке слово, пов’язане з медициною, ставляться як до медика, який може вирішити проблеми зі здоров’ям у підрозділі.
2. Медпункт батальйону можна умовно порівняти з найближчою первинною медичною ланкою в цивільному житті. Це місце, куди військовий може звернутися з хворобою, травмою чи іншим медичним питанням, якщо ситуація не потребує негайної евакуації на вищий рівень. Медпунктом керує начальник медичного пункту, за штатом офіцер медичної служби. У його підпорядкуванні працює середній медичний персонал, а за належного укомплектування можуть бути лікарі різних профілів.
3. Медрота на рівні бригади — наступна ланка, що приблизно відповідає рівню районної або міської лікарні. Її можливості залежать від укомплектованості, оснащення та умов, у яких працює бригада. На цьому рівні можуть бути лікарі-спеціалісти: хірурги, травматологи, неврологи, анестезіологи. Медрота може стабілізувати важких поранених, підготувати їх до подальшої евакуації або лікувати військових, яких недоцільно чи неможливо одразу відправити глибше в тил.
4. Медбатальйон на рівні армійського корпусу — новий елемент системи, який почали розгортати з переходом до корпусної структури. Це потужніша лікарняна ланка між бригадним рівнем і тиловими госпіталями. Такі підрозділи мають ширші можливості: більше лікарів, більше середнього медперсоналу, більше можливостей для лікування і діагностики.
5. Тилові госпітальні групи, військові госпіталі та військово-медичні клінічні центри (ВМКЦ) розташовані далі від лінії бойових дій. Якщо шукати цивільну аналогію, це рівень великих обласних лікарень або спеціалізованих медзакладів. Саме там військові отримують спеціалізовану допомогу, триваліше лікування, операції, реабілітацію та подальше медичне спостереження.
Подвійне підпорядкування
Медперсонал в армії працює в умовах подвійного підпорядкування. Наприклад, начальник медпункту батальйону підпорядковується по медичній вертикалі — начальнику медслужби бригади, медструктурам корпусу або командуванню Медичних сил.
Водночас він залишається в системі підпорядкування свого прямого військового командира, наприклад, командира батальйону. Медичні рішення часто ухвалюються в умовах бойової обстановки, евакуаційних обмежень і військового командування.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися