Статті
Слабка ланка. Чому низькі тарифи роблять водоканали уразливими
Росія готує удари по українських підприємствах централізованого водопостачання, попередив Володимир Зеленський. Під загрозою Київ, Одеса, Харків, Дніпро. Однак проблема стійкості цієї інфраструктури має й внутрішній вимір: водоканали хронічно недофінансовані, здебільшого застарілі, не мають стимулу до модернізації — тарифи на воду влада тримає низькими. Таких вузьких місць багато.
Саме цю уразливість росіяни можуть використати під час атак, вважає Сергій Карелін, експерт із питань ефективного водопостачання та водовідведення, засновник компанії «Гідроавтоматизація», що спеціалізується на інженерних рішеннях у забезпеченні громад водою та послугами водовідведення. Підхід Кареліна ґрунтується не на простому ремонті труб чи заміні насосів, а на цифровізації — інтелектуальному керуванні системами та комплексному підході до рішень з оптимізації.
На прохання Texty.org.ua інженер розповів, як працюють українські мережі водопостачання сьогодні та як забезпечити доступ до чистої води в майбутньому. Далі думки експерта.
Найзубожіліша галузь
Україні дісталися в спадок радянські водоканали, які гадки не мали, як вести бізнес, постачаючи воду. Прибуткові підприємства можна полічити на пальцях. Наприклад, водоканал міста Чорноморська Одеської області: команда спеціалістів, непогані насосні станції, обґрунтована тарифна політика, фаховий підхід без огляду на політику з пріоритетністю економіки. Але Чорноморськ — відносно молоде й заможне місто. В інших усе набагато гірше.
Водоканали — одні з найбільших споживачів електроенергії в будь-якій громаді. При цьому розрив між фактичним і потенційно можливим споживанням насосних станцій може сягати до 70%. Щонайменше третину електрики на більшості об’єктів можна було б економити. На деяких навіть більше.
Десятиліттями влада не займалася розвитком водопостачання. Усі ресурси проїдали тут і зараз. Коли держава роками живе в режимі грошей «на сьогодні», на майбутнє не залишається нічого. А що далі? У нас не буде норвезького державного фонду в трильйони доларів, не буде резервів Швеції чи Фінляндії. Майбутнє виставить Україні рахунки за те, що не зробили вчора.
Критичні ланки
Що таке водопостачання? Це каскад об’єктів, у якому критичні всі ланки тією чи іншою мірою. Поясню. Спочатку треба десь взяти воду. Це на професійному сленгу називають «перше підняття», коли воду закачують від джерела до проміжної помпової станції. Якщо щось поламається на першому піднятті, споживач не отримає воду. Якщо поламається проміжна насосна станція на водогоні, споживач не отримає воду. І так по всьому маршруту.
Далі починається інше коло циклу — каналізація. Якщо щось поламається на очисній станції, у споживача теж не буде води. Бо з каналізацією ситуація дзеркальна: вийде з ладу головна каналізаційна або очисна станція — місто має відключати воду через технологічну неможливість відведення стоків, інакше станеться вилив нечистот у річки чи на поверхню землі.
Щоб підготуватися до атак на водогони і каналізацію, теоретично можна було б створити резервну систему подачі й очищення води.
Але, щоб це зробити, потрібна передусім продумана державна політика з відповідною тарифною. Звісно, усе це має бути в поєднанні з технологічністю та фаховістю. Логіка — проста річ. Якщо люди не платять за воду реальну ціну, різницю повинна покривати держава. У держави немає грошей — водоканалам бракує коштів на модернізацію, зокрема на створення резервних систем і джерел живлення.
Для цього потрібні додаткові дизельні генератори, газопоршневі електростанції, потужні акумулятори, які підтримували б роботу за відсутності інших джерел енергії. Це все дорого — і встановлювати, і експлуатувати. Якщо водоканал і зараз не здатний заплатити за спожиту електроенергію, то чи здатний він фінансувати роботу від генераторів, витрати на яку в рази перевищують витрати на функціонування в звичайному режимі? Думаєте, він буде зацікавлений десь позичати і витрачати гроші на нове обладнання?
Чи можна підготувати до ударів систему каналізації? У Києві часто називають вузьким місцем Бортницьку станцію аерації — головні очисні споруди міста. Про її реконструкцію говорять багато років. Але проблема не так технічна, як системна — нездатність доводити розпочаті процеси до кінця, втручання політики в процеси, які потребують виключно фахової інженерії.
У 2015-му Україна підписала з японським агентством JICA кредитну угоду на близько 800 млн доларів під 0,1% річних на 40 років. За цей час основні роботи так і не почалися з низки об’єктивних і суб’єктивних причин: зірваний тендер, COVID, війна. Кошторис уже суттєво збільшився. Паралельно коштом Києва латають найкритичніше — насосну станцію першого підйому і дамби мулових полів, заповненість яких утричі перевищує норму. Роками головні очисні споруди столиці тримаються на аварійних латаннях. Туди вже прилітали ракети, і очікуються нові атаки.
Якщо йдеться про будівництво очисних споруд, це шалені гроші й час. Довго, важко і дорого.
Якщо йдеться про ефективність насосних станцій, це можна зробити доволі швидко, але також залежить від потужностей і характеристик енергомереж. Щоб забезпечити їхню роботу резервним живленням, починати потрібно з оптимізації і лише другим етапом вирішувати питання автономності.
Підготовка до можливих ударів — окреме завдання, що потребує фінансування та інженерних рішень, які вже є і які почали впроваджувати. Але ці рішення дуже залежать від рівня постановки завдання: захист від уламків, від дронів чи від ракет? Відповідно різні витрати, різні терміни реалізації проєктів. Звісно, якщо є розуміння і, головне, бажання.
Економія
В умовах, коли через удари Росії не вистачає електроенергії, важливо зменшувати її споживання. Водоканал споживає багато електроенергії — цього потребує технологія. Тож цілком логічно використовувати насоси та інше обладнання, яке споживатиме менше. Але більшість водоканалів масово закуповують сонячні панелі для живлення наявних насосів.
По-перше, взимку сонячної генерації обмаль. По-друге, без попередньої оптимізації енерговитрат фінансування сонячної генерації — відверте марнотратство. Адже самі насоси від цього не починають споживати менше енергії.
Водоканалам невигідно заощаджувати електроенергію. Щойно водоканал вкладе гроші в модернізацію і зменшить споживання, наступного року йому переглянуть тарифи в бік зниження і він недоотримає кошти.
Виходить, вклав свої (яких недостатньо) чи залучені (зокрема, кредитні) кошти в модернізацію, заощадив електроенергію для країни, а повертати чи віддавати їх немає з чого. У європейських країнах стимул зворотний.
Потрібно перебудовувати всю структуру
Причому міняти щось одне не має сенсу — потрібно перебудовувати всю структуру. Навіть найенергоефективніший насос, характеристики якого не відповідають характеристикам системи та режимам її експлуатації, може легко виявитися найнеефективнішим.
Це поширене явище на водоканалах України. Важливо все: алгоритми керування, гідравлічні характеристики, зміна режимів споживання послуг, конфігурація мережі.
Так, для швидкоокупних рішень починати треба з аналізу самих насосних станцій, але більш фаховий підхід — комплексна оцінка всієї інженерної системи. Цього, як правило, не роблять. Частіше обмежуються заміною старого на нове.
Модель утворення тарифів затвердила НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) ще у 2016 році й досі не змінила. Поки тариф рахують «за витратами», економити невигідно: будь-яка економія з часом обернеться меншим тарифом, а отже, недоотриманим доходом.
Так держава карає за ефективність, а платять споживачі. Виняток становлять лише малі водоканали малих міст, де тариф установлює виконком місцевої ради.
У лютому 2026-го Верховна Рада спробувала розв’язати цей вузол й ухвалила закон, який до кінця воєнного стану плюс рік передає від НКРЕКП до місцевої влади повноваження встановлювати тарифи на воду. Закон набрав чинності 11 березня 2026 року.
При цьому водоканали з-під ліцензії НКРЕКП не виводять — регулятор зберігає за собою і ліцензування, і нагляд за обґрунтованістю розрахунків. Місцева влада ухвалюватиме лише фінальне рішення про конкретну цифру в платіжці. Водоканали отримали 90 днів для підготовки та подання розрахунків місцевій владі.
Фактично закон передає містам не так повноваження, як політичну відповідальність за непопулярне рішення про підвищення тарифів, яке стало вже неминучим.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися