Вчитися більше не означає краще. Як відрізняється навчання в університеті в Україні та Франції

Більші канікули і менше пар

Кількість пар на тиждень у французькому університеті помітно відрізняється від факультету. Найбільша завантаженість у студентів права, психології та медиків. На моєму факультеті інформації та комунікації, який найбільше схожий на українську журналістику, навчання відбувається з понеділка по четвер.

У першому семестрі 16 годин обовʼязкових курсів і дві години мови на вибір. З них половина лекцій, а половина практичних пар. У другій половині семестру лекції часто закінчуються, а практика триває до екзаменів. Відвідування лекцій необовʼязкове, лише на практичних парах студентів відмічають.

У другому семестрі пар ще менше: 14 обовʼязкових годин і дві години мови, а наприкінці семестру лише 8 годин пар, тільки практичні курси.

Навчання на бакалавраті починається в другий тиждень вересня і закінчується на початку травня. Екзамени закінчуються вже 1 червня. Французькі студенти мають пʼять періодів канікул: тиждень у листопаді, два на Різдво, один у лютому й один у квітні. В Україні ж канікули є тільки взимку, також два тижні. Навчання стартувало на початку вересня, а закінчувалося на початку червня, екзамени ж могли тривати аж до 1 липня.

Прогулювати пари складніше, але не дуже й хотілося

Проте через меншу кількість годин навчання та часті канікули ставлення до пропусків суворіше. Кожен студент має право прогуляти тільки одну пару з кожного предмета без причини. Якщо в студента сталося щось критичне, наприклад хвороба чи зустріч у префектурі, адміністрації для іноземців, він має право прогуляти більше пар.

Хвороба для французів — це не застуда, а щось серйозне, що передбачає похід до лікаря.

Якщо ж вирішив пропустити більше, готуйся попрощатися зі стипендією наступного року. При цьому професорів не хвилюють ваші пропуски. Студентів попередили на початку навчання. Не прийшов — твої проблеми.

Мій досвід із прогулюванням в Україні був кардинально іншим. Я почав майже одразу працювати за спеціальністю, а курси стали ще нуднішими, тож я перестав ходити до університету й по одному з предметів отримав нуль балів.

Я написав викладачці, домовився про зустріч в університеті, щось набалакав про журналістику (що знав зі своєї роботи) й отримав свої мінімальні 60 балів.

Викладачі

У першому семестрі на заняттях із предмета «критичний аналіз медіa» професорка постійно приносила нам свіжі випуски найпопулярніших газет і журналів для аналізу. Ми мали зрозуміти редакційну політику різних медіа, їхні основні сюжети, жанри текстів і фінансування.

Часто професори мого університету активно працюють у своїй професії одночасно з викладанням. Більшість викладачів достатньо молоді, до 40 років. Деякі з них працюють комунікаційними менеджерами, журналістами, редакторами, антропологами чи просто проводять додаткові дослідження в університетських лабораторіях.

Для них викладання в університеті — це додаткова, а не основна робота. Викладачка практики професійного письма кілька років працювала прессекретарем різних паризьких музеїв. Професорка з риторики та ораторського мистецтва розповідає, як поводитися під час презентацій і перемовин, бо робить це майже щодня на своїй роботі комунікаційниці.

Навчання

На першому курсі тебе не вчать писати. Тебе вчать виконувати всю важливу роботу перед письмом. Як правильно спостерігати і знаходити найцікавіше для репортажів? Як зрозуміти, які джерела можна використовувати, а які ні? Як правильно читати й аналізувати ці джерела? Як шукати тему, знаходити проблематику й цікаві для читача приклади та ситуації.

В Україні тебе відразу починають готувати до журналістського письма. За перший курс ви маєте навчитися писати новини, замітки, репортажі, інтервʼю, портретні нариси і ще купу всього. Часто тобі не дуже і пояснюють, як це все писати. До того ж ти маєш навчитися працювати в ілюстраторі, а один із екзаменів — це створення свого журналу.

Практика письма — це непогано. Проте, щоб написати цікавий репортаж, треба навчитися спостерігати і помічати важливі й цікаві деталі. Щоб написати правильний аналітичний текст, треба вміти критично дивитися на факти та події. Щоб створити правильне інтервʼю, потрібно вміти аналізувати поведінку людини навпроти тебе.

Найбільша різниця між тим, що я спостерігаю у Франції та в Україні, — це бачення журналістики. Перше, що тобі говорять в Інституті журналістики, — важливість бути нейтральним для журналіста. У моєму французькому університеті, навпаки, ніхто не приховує, що всі медіа субʼєктивні, журналісти теж. Адже навіть на етапі вибору фактів і теми журналіст підсвідомо обирає сторону.

У Франції більше уваги приділяють теорії. Вирішуйте самі, це плюс чи мінус. Проте теоретичні курси тут надзвичайно важливі, а екзамени з цих курсів складні. Студенти вчать основи соціології та антропології, теорії комунікацій, історію медіа, починаючи від перших наскельних малюнків у Єгипті.

Щодо практики, то у Франції її теж вистачає, проте вона разюче відрізняється від України. Французькі студенти починають практикуватись, аналізуючи медіа й статті, а також пишучи невеликі тексти, максимум десять речень. На першому курсі ніхто не пише навіть новин.

Тут проводять дебати з риторики як екзамени, пишуть дослідження використовуючи й аналізуючи дані. Майбутні журналісти вчаться проводити спостереження на вулиці. Вони обирають будь-яке місце у місті, створюють методологію і, спостерігаючи звичайне спілкування між людьми, шукають різні патерни поведінки.

103 бали зі 100

Загалом набрати високі бали в українському університеті легше, ніж у французькому. І це далеко не через недосконале знання мови. На моєму курсі в Інституті журналістики були студенти з балом 103.

При цьому максимальний бал 100. Такі студенти, часто старости груп, набирали максимальні бали з усіх предметів і бонусом мали ще кілька балів за «позакласну роботу». Щоб отримати 80–90 балів, не потрібно робити щось екстраординарне. Ходи собі на пари, здавай замітки, часто написані ШІ, і відповідай на парах. Хоча це тільки на першому курсі, на другому навчання стає вже складнішим. Проте у Франції і на першому курсі ніхто не ставить максимальний бал половині потоку.

Боротьба за бали у Франції схожа на голодні ігри. Бали 17–19 вважаються ідеальними і дуже «рідкісними», наче ексклюзивні картки з покемонами. Найбільший бал 20. Щоб отримати бал 15 і вище, ви часто маєте застосувати концепти, які не вчили на парах. Найкращі бали вимагають додаткової роботи поза університетом. Наприклад, мій середній бал за перший семестр 15,01. У більшості моїх знайомих середній бал коливається в межах 12–15. Я не знаю нікого із середнім балом вище за 15.

Середній бал дуже важливий для вступу на магістратуру. У Франції немає контракту чи бюджету. Усі державні університети безплатні, а приватні платні. Відбір на магістратуру залежить від твого середнього бала, кількості та якості стажувань і волонтерства під час навчання.

Магістратура часто є другим шансом. Якщо ти вступив до «не дуже» університету після ліцею, у тебе ще є шанс дотягтися до верхніх щаблів Парижа. Якщо середній бал буде високий, а в твоєму професійному портфелі мінімум два-три стажування у французьких і міжнародних компаніях.

Теніс, басейн і навіть гольф

Головний плюс навчання у Франції не так навчання, як усі інші можливості для студентів. Університет дає можливість займатися 45 видами спорту, 43 з них безплатні. Платні тільки верхова їзда і дайвінг.

Серед безплатних великий та малий теніс, плавання, бокс, футбол, скелелазіння, гольф і кілька видів танців. Майже на всіх спортивних секціях видають екіпірування. Наприклад, на тенісі ракетки та мʼячі є для кожного студента.

В університеті є кілька десятків постійних асоціацій. Вони організовують вечірки, походи в театри, музеї, на виставки, екскурсії, спортивні виїзди, концерти, благодійні вечори та політичні дебати. Майже все безплатно. Лише деякі активності платні. Взимку університет організовує поїздки на лижах, 15 євро — і ти не платиш за автобус, дорогий пропуск на курорт і самі лижі з екіпіруванням.

У моєму університеті всі асоціації містяться в одній будівлі — дім студента. Тут є своя студія для подкастів та радіо, закриті кімнати для роботи над груповими проєктами, мініфутбол, фортепіано і куток із кріслами для сну.

Участь в асоціаціях — це повністю волонтерська діяльність. На відміну від київського університету тут тобі не дають додаткових балів за участь. Додаткові бали можуть давати лише за спорт. Якщо ти обираєш опцію спорту з додатковими балами, ти теж не маєш права пропускати заняття без причини, як і інші пари.

Доступ до світових медіа

Проте навчання не закінчується на відвідувані пар чи позакласних активностей. Як би цього не хотілося. Більшу практичну частину роботи ви виконуєте самостійно, часто в групах. Для цього в університеті є доступ до великої онлайн-бібліотеки, більшості французьких медіа, так само як і європейських та американських, безплатну підписку на більшість наукових сервісів.

Наприклад, у другому семестрі під час однієї практичної пари ми маємо проаналізувати обмежений масив даних, у нашому випадку статей у французькій пресі. Моя група аналізуватиме сотню матеріалів трьох найбільших газет і дивитиметься, як ті чи інші медіа висвітлюють одну тему протягом певного часу. У нашому випадку це російські дрони в Європі торік.

Для цього проєкту ми маємо доступ до повного архіву цих медіа (Le Monde, Le Figaro та L’Humanite). Крім того, усі інші застосунки, наприклад повний пакет майкрософт, ілюстратор і фотошоп безплатні й доступні для всіх студентів.

Щоб працювати разом, студенти також мають кілька варіантів: центральна бібліотека університету, додаткова бібліотека в кампусі за містом і десяток спеціальних кімнат для роботи в групах у самому університеті. У бібліотеках є доступ і до друкованих версій більшості французьких медіа, часто трапляються і найбільші англомовні газети.

Обід за євро й гуртожиток за двісті

Кожен студент (француз чи іноземець) може податися на соціальну стипендію. Її призначають за критеріями заробітку батьків та місця проживання. Чим далі ти живеш від університету, тим більшою буде стипендія. На відміну від України, де існує стипендія тільки за академічну успішність, тут є тільки соціальна стипендія.

Якщо студент має право на неї, тобто його батьки не заробляють багато і він не живе в цьому самому місті, де й університет, то стипендія становить від 200 до 630 євро. Чим далі батьки живуть від місця навчання, тим більша може бути стипендія. У більшості випадків 500–630 євро щомісяця. На ці гроші студент має право оплатити гуртожиток, приватний або державний.

Державні гуртожитки дешевші, але на них більше конкуренції, і не всі мають право проживати в них. У гуртожитках є три типи помешкань: індивідуальні, для пар і групові.

Індивідуальні кімнати коштують по-різному, від 200 до 500 євро залежно від розміру. Кімната, у якій живу я, коштує 420 євро за місяць. 15 квадратних метрів із невеликою кухнею, душем і туалетом. У цю суму включені всі комунікації та інтернет.

Деякі кімнати площею лише 9 квадратних метрів — державний мінімум для проживання однієї особи у Франції. У цьому випадку в кімнаті є душ і туалет, але кухня спільна.

Усі студенти мають право харчуватися в їдальнях кампусів. Один євро для всіх студентів. Це основна страва, на вибір є три-чотири варіанти, десяток закусок, сир і десерти.

Не все так просто

Звісно, навчання за кордоном не панацея — тут також є кращі й гірші університети, причому я навчаюся радше в гіршому. Деякі професори так-сяк проводять нецікаві лекції по дві години в аудиторіях на 500 студентів, а деякі постійно скасовують свої пари без пояснення.

Занадто політично активні студенти, постійні мітинги та маніфестації в університеті, що повністю блокують його роботу, теж трохи заважають. Особливо в період політичної кризи та зростання популярності крайніх правих у Франції університет перетворюється на римський колізей — хто ж кого перекричить або чий марш буде масштабнішим.

Проте головна відмінність французьких та українських державних університетів — це умови. Тут тобі не треба думати, де встановити піратську версію ілюстратора для пар, бо грошей на оригінальну в тебе немає, а університет ніякого рішення не пропонує. Тобі не треба думати, у яку кавʼярню піти під час вікна між парами — у тебе є сотня місць, щоб провести цей час. Тобі не треба думати, як прожити на дві тисячі гривень стипендії чи де знайти роботу, бо грошей узагалі не вистачає. А ще тобі не потрібно платити за спортзал, чи тенісний корт, чи навіть басейн. Не потрібно шукати книжку на дивних піратських сайтах, яку тобі загадали прочитати, а коштує вона за тисячу гривень.

Якщо ти студент, у більшості випадків твої базові потреби закриті. Єдине, що маєш робити, — навчатися.

КНУ журналістика навчання освіта університет франція євродосвід

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск