Вчитися більше не означає краще. Чим відрізняється навчання в університеті в Україні та Франції

Більше канікул і менше пар

Кількість пар на тиждень у французькому університеті дуже різниться залежно від факультету. Найбільша завантаженість у студентів на факультеті права, психології, а також у медиків.

На моєму факультеті інформації та комунікації, який найбільше схожий на українську журналістику, навчання відбувається з понеділка по четвер.

У першому семестрі 16 годин обовʼязкових курсів і 2 години мови на вибір. З них половина лекцій, а половина практичних занять. У другій половині семестру лекції часто закінчуються, а практика триває до екзаменів. Відвідування лекцій не обовʼязкове, студентів відмічають лише на практичних заняттях.

У другому семестрі пар ще менше: 14 обовʼязкових годин і 2 години мови, а наприкінці семестру лише 8 годин пар, тільки практичні курси.

Навчання на бакалавраті у Франції стартує в другий тиждень вересня і закінчується на початку травня. Екзамени закінчуються вже 1 червня. У французьких студентів пʼять канікул: один тиждень у листопаді, два на Різдво, один у лютому й один у квітні. В Україні ж канікули тільки взимку, також два тижні. Навчання стартує на початку вересня, а закінчується на початку червня, екзамени ж можуть тривати аж до 1 липня.

Прогулювати пари складніше, але не дуже й хотілося

Проте через меншу кількість годин навчання й часті канікули ставлення до пропусків у Франції суворіше. Кожен студент має право прогуляти тільки одну пару з кожного предмета без причини. Якщо в студента сталося щось критичне (наприклад, хвороба чи зустріч у префектурі, адміністрації для іноземців), він має право пропустити більше пар.

Хвороба для французів — це не застуда, а щось серйозне, що передбачає похід до лікаря.

Якщо ж вирішив пропустити більше, готуйся попрощатися зі стипендією наступного року. При цьому професорів не хвилюють твої пропуски. Студентів попередили на початку навчання. Не прийшов — твої проблеми.

Мій досвід із прогулюванням в Україні був кардинально іншим. Я почав майже одразу працювати за спеціальністю, а курси стали ще нуднішими, тож я перестав ходити до університету й по одному з предметів отримав нуль балів.

Написав викладачці, домовився про зустріч в університеті, щось набалакав про журналістику (що знав зі своєї роботи) й отримав свої мінімальні 60 балів.

Викладачі

У першому семестрі на заняттях із критичного аналізу медіa французька професорка постійно приносила нам свіжі випуски найпопулярніших газет і журналів для обговорення. Ми мали розібрати редакційну політику різних медіа, їхні основні сюжети, жанри текстів і фінансування.

У Франції професори університету часто активно працюють за своєю спеціалізацією одночасно з викладанням. Наприклад, комунікаційними менеджерами, журналістами, редакторами, антропологами чи просто проводять додаткові дослідження в університетських лабораторіях. Більшість викладачів достатньо молоді, до 40 років.

Для них викладання в університеті — це додаткова, а не основна робота. Викладачка практики професійного письма кілька років працювала прессекретарем у різних паризьких музеях. Професорка з риторики та ораторського мистецтва розповідає, як поводитися під час презентацій і перемовин, бо робить це майже щодня на своїй посаді комунікаційниці.

Навчання

У Франції на першому курсі тебе не вчать писати. Тебе вчать виконувати всю важливу роботу перед написанням. Як правильно спостерігати і знаходити найцікавіше для репортажів. Як зрозуміти, які джерела можна використовувати, а які ні. Як правильно читати й аналізувати ці джерела. Як шукати тему, знаходити проблематику й цікаві для читача приклади та ситуації.

В Україні тебе відразу починають готувати до журналістського письма. За перший курс ти маєш навчитися писати новини, замітки, репортажі, інтервʼю, портретні нариси і ще купу всього. Часто тобі не дуже й пояснюють, як це все робити. До того ж ти маєш навчитися працювати в ілюстраторі, а один із екзаменів — створити свій журнал.

Практика письма — це добре. Проте, щоб написати цікавий репортаж, треба навчитися спостерігати і помічати важливі й цікаві деталі. Щоб написати правильний аналітичний текст, треба вміти критично дивитися на факти та події. Щоб узяти правильне інтервʼю, треба вміти аналізувати поведінку людини навпроти тебе.

Найбільша різниця між тим, що я спостерігаю в Україні та Франції, — це бачення журналістики. Перше, що тобі говорять в Інституті журналістики, — для журналіста важливо бути нейтральним. У моєму французькому університеті, навпаки, ніхто не приховує, що всі медіа субʼєктивні, журналісти також. Адже навіть на етапі вибору фактів і теми журналіст підсвідомо обирає якусь сторону.

У Франції більше уваги приділяють теорії. Вирішуйте самі, це плюс чи мінус. Проте теоретичні курси тут надзвичайно важливі, а екзамени з цих курсів складні. Студенти вчать основи соціології та антропології, теорію комунікацій, історію медіа, починаючи від перших наскельних малюнків у Єгипті.

Щодо практики, то у Франції її також вистачає, проте вона разюче відрізняється від практики в Україні. Французькі студенти починають практикуватись, аналізуючи медіа й статті, а також пишучи невеликі тексти, максимум десять речень. На першому курсі ніхто не пише навіть новин.

Тут проводять дебати з риторики як екзамени, пишуть дослідження, використовуючи й аналізуючи дані. Майбутні журналісти вчаться проводити спостереження на вулиці. Вони обирають будь-яке місце у місті, розробляють методологію і, спостерігаючи за звичайним спілкуванням між людьми, шукають різні патерни поведінки.

103 бали зі 100

Загалом набрати високі бали в українському університеті легше, ніж у французькому. І це аж ніяк не через недосконале знання мови.

На моєму курсі в Інституті журналістики були студенти з балом 103. Тоді як максимальний бал 100. Такі студенти, часто це старости груп, набирали максимальні бали з усіх предметів і бонусом мали ще кілька балів за «позакласну роботу». Щоб отримати 80–90 балів, не потрібно робити щось екстраординарне. Ходи собі на пари, здавай замітки, часто написані ШІ, і відповідай на парах. Хоча це тільки на першому курсі, на другому навчання стає вже складнішим. Проте у Франції і на першому курсі ніхто не ставить максимальний бал половині потоку.

Боротьба за бали у Франції схожа на голодні ігри. Бали 17–19 вважаються ідеальними і дуже «рідкісними», наче ексклюзивні картки з покемонами. Найвищий бал 20. Щоб отримати 15 балів і більше, ти часто маєш застосувати концепти, які не вчили на парах. Найвищі бали передбачають додаткову роботу поза університетом. Наприклад, мій середній бал за перший семестр 15,01. У більшості моїх знайомих середній бал у межах 12–15. Я не знаю нікого із середнім балом більше ніж 15.

Середній бал дуже важливий для вступу на магістратуру. У Франції немає контракту чи бюджету. Усі державні університети безплатні, а приватні платні. Відбір на магістратуру залежить від твого середнього бала, кількості та якості стажувань і волонтерства під час навчання.

Магістратура часто є другим шансом. Якщо ти вступив після ліцею до університету «не дуже», у тебе ще є шанс дотягтися до верхніх щаблів Парижа. Це якщо середній бал буде високий, а в твоєму професійному портфелі мінімум два-три стажування у французьких і міжнародних компаніях.

Теніс, басейн і навіть гольф

Головний плюс навчання у Франції — багато можливостей для студентів. В університеті 45 спортивних секцій, 43 з них безплатні. Платні тільки верхова їзда і дайвінг.

Серед безплатних великий і малий теніс, плавання, бокс, футбол, скелелазіння, гольф, кілька видів танців. Майже у всіх спортивних секціях видають екіпірування. Наприклад, на тенісі ракетки та мʼячі є для кожного студента.

В університеті є кілька десятків постійних асоціацій. Вони організовують вечірки, екскурсії, спортивні виїзди, концерти, благодійні вечори та політичні дебати, походи в театри, музеї, на виставки. Майже все безплатно. Лише деякі активності платні. Взимку університет організовує поїздки на лижах, 15 євро — і ти більше не платиш за автобус, дорогий пропуск на курорт і за самі лижі з екіпіруванням.

У моєму університеті всі асоціації містяться в одній будівлі — це дім студента. Тут є своя студія для подкастів і радіо, закриті кімнати для роботи над груповими проєктами, мініфутбол, фортепіано, куточок із кріслами для відпочинку.

Участь в асоціаціях — це повністю волонтерська діяльність. На відміну від київського університету тут тобі не дають додаткових балів за участь. Додаткові бали можуть давати лише за спорт. Обираючи опцію спорту з додатковими балами, ти не маєш права пропускати заняття без причини, як і інші пари.

Доступ до світових медіа

Проте навчання не закінчується на відвідуванні пар чи позакласних активностей. Хай там як цього хотілося б. Більшу частину практичної роботи ти виконуєш самостійно, часто в групах. Для цього в університеті є доступ до великої онлайн-бібліотеки, до більшості французьких та іноземних медіа, безплатна підписка на багато наукових сервісів.

Наприклад, у другому семестрі на одному з практичних занять ми маємо проаналізувати обмежений масив даних, у нашому випадку це статті у французькій пресі. Моя група переглядатиме сотню матеріалів трьох найбільших газет (Le Monde, Le Figaro та L’Humanite) і дивитиметься, як те чи інше медіа висвітлює одну тему протягом певного часу. У нашому випадку це російські дрони в Європі у 2025 році.

Для цього проєкту ми маємо доступ до повного архіву Le Monde, Le Figaro та L’Humanite. А також усі необхідні застосунки. Наприклад, повний пакет Microsoft, ілюстратор і фотошоп безплатні й доступні для всіх студентів.

Щоб працювати разом, студенти мають кілька варіантів: центральна бібліотека університету, додаткова бібліотека в кампусі за містом і десяток спеціальних кімнат для роботи в групах у самому університеті. У бібліотеках є доступ також до друкованих версій більшості французьких медіа, часто трапляються й найбільші англомовні газети.

Соціальна стипендія, обід за 1 євро і гуртожиток за 200

Кожен студент (француз чи іноземець) може податися на соціальну стипендію. Чи призначать її, залежить від доходів батьків та місця проживання. Тобто студент має право на стипендію, якщо його батьки не заробляють багато і він не живе в цьому самому місті, де й університет.

Якщо в Україні існує лише стипендія за академічну успішність, то тут тільки соціальна стипендія. Її розмір становить від 200 до 630 євро. Чим далі батьки живуть від місця навчання, тим більша може бути стипендія. Переважно це 500–630 євро на місяць.

На ці гроші студент може оплатити собі гуртожиток, приватний або державний. Державні гуртожитки дешевші. Але на них більша конкуренція, і не всі мають право там проживати.

У гуртожитках є три типи помешкань: індивідуальні, для пар і групові.

Індивідуальні кімнати коштують по-різному — від 200 до 500 євро за місяць залежно від розміру. Кімната, у якій живу я, коштує 420 євро. 15 квадратних метрів із невеликою кухнею, душем і туалетом. У цю суму включені всі комунікації та інтернет.

Деякі кімнати мають площу лише 9 квадратних метрів — державний мінімум для проживання однієї особи у Франції. У цьому випадку в кімнаті є душ і туалет, а кухня спільна.

Студенти університету мають право харчуватися в їдальнях кампусів. Один євро для всіх. Основна страва (на вибір є три-чотири варіанти), десяток закусок, сир і десерти.

Не все так просто

Звісно, навчання за кордоном не панацея — тут також є кращі й гірші університети, причому я навчаюся радше в гіршому. Деякі професори так-сяк читають нецікаві лекції по дві години в аудиторіях на 500 студентів, а деякі постійно скасовують свої пари без жодного пояснення.

Занадто політично активні студенти, постійні мітинги та маніфестації в університеті, що повністю блокують його роботу, також трохи заважають. Особливо в період політичної кризи та зростання популярності крайніх правих у Франції університет перетворюється на римський Колізей — хто ж кого перекричить або чий марш буде масштабнішим.

Проте головна відмінність французьких та українських державних університетів — це умови. Тут тобі не треба думати, як установити піратську версію ілюстратора, бо грошей на оригінальну в тебе немає, а університет жодного рішення не пропонує. Тобі не треба думати, у яку кавʼярню піти між парами, бо є сотня місць, де можна провести цей час. Тобі не треба думати, як прожити на дві тисячі гривень стипендії чи де знайти роботу, бо грошей узагалі не вистачає. А ще тобі не треба платити за спортзал, чи тенісний корт, чи навіть басейн. Не треба шукати книжку на дивних піратських сайтах, яку тобі загадали прочитати, а коштує вона понад тисячу гривень.

Якщо ти студент, твої базові потреби здебільшого закриті. Єдине, що ти маєш робити, — навчатися.

КНУ журналістика навчання освіта університет франція євродосвід

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск