Статті

Захід розучився виробляти речі. Тепер він втрачає навички кодування

Керівник інженерної групи і фахівець із розробки програмного забезпечення Денис Стецьков проводить у своєму блозі паралелі між занепадом оборонної промисловості Заходу та сучасною кризою в IT. Він попереджає, що надмірна ставка на оптимізацію та ШІ може призвести до незворотної втрати унікальних інженерних знань. Texty.org.ua публікують переклад його колонки.

У 2023 році президент компанії Raytheon виступив на Паризькому авіасалоні й розповів, чого коштувало відновити виробництво ракет «Стінгер». Вони повернули на роботу інженерів, яким за 70, щоб ті навчили молодших працівників збирати ракети за паперовими схемами, складеними ще за часів адміністрації Картера. Випробувальне обладнання роками припадало пилом на складах. Носову частину ракети досі доводилося кріпити вручну точно так само, як і 40 років тому.

Пентагон не купував нових ракет «Стінгер» протягом 20 років. Потім Росія вторглася в Україну, і раптом вони стали потрібні всім. Виробничу лінію зупинили. Електроніка застаріла. Компонент головки самонаведення зняли з виробництва. Замовлення, яке надійшло в травні 2022-го, буде виконано не раніше ніж у 2026-му. Чотири роки. Не через гроші. А через те, що люди, які знали, як виготовляти ракети, пішли на пенсію десятиліття тому. І їх ніхто не замінив.

Я керую інженерними командами в Україні. Мої люди відчули на собі інший бік цього рівняння. Не в заводських цехах, а на боці отримувача. Поки компанія Raytheon намагалася перезапустити виробництво за кресленнями сорокарічної давності, США відправляли в Україну тисячі «Стінгерів». Генеральний директор RTX Ґреґ Хейз зазначив: 10 місяців війни спалили обсяг виробництва «Стінгерів» за 13 років. Я вже бачив таку схему раніше. Вона просто зараз відтворюється в моїй галузі.

Мільйон снарядів, які ніхто не міг виготовити

У березні 2023 року ЄС пообіцяв Україні мільйон артилерійських снарядів протягом 12 місяців. Європейські виробничі потужності становили 230 тис. снарядів на рік. Україна витрачала 5–7 тис. снарядів щодня. Будь-хто, у кого є калькулятор, міг переконатися, що це не спрацює.

До кінцевого терміну Європа поставила приблизно половину. Макрон назвав початкову обіцянку безрозсудною. Розслідування, яке провели одинадцять ЗМІ у дев’яти країнах, виявило, що фактичні виробничі потужності становили приблизно третину від офіційних заяв ЄС. Позначки в мільйон снарядів було досягнуто лише в грудні 2024 року, тобто на дев’ять місяців пізніше.

Проблема була не в одному «вузькому місці». Проблеми були скрізь. Франція припинила виробництво пороху у 2007-му. Тобто 17 років пустки. Єдиний великий виробник тротилу в Європі був у Польщі. Німеччина мала запас боєприпасів на два дні. Завод Nammo в Данії закрили у 2020-му, і його довелося запускати з нуля. Оборонна промисловість усього континенту була оптимізована для виготовлення невеликих партій дорогої продукції на замовлення. Ніхто не планував великих обсягів. Ніхто не планував кризи.

У США ситуація була не набагато кращою. Один завод у Скрентоні, одне виробництво вибухових речовин в Айові, відсутність внутрішнього виробництва тротилу з 1986 року. Після мільярдних інвестицій не досягли навіть половини запланованого обсягу випуску.

Об’єднайся або помри

Це не було випадковістю. У 1993 році Пентагон наказав керівникам оборонних підприємств об’єднатися або згорнути діяльність. Була 51 велика оборонна компанія, стало 5. Постачальників тактичних ракет було 13, стало 3. Суднобудівників було 8, стало 2. Кількість працівників зменшилася з 3,2 млн до 1,1 млн. Скорочення на 65%.

Ланцюг постачання боєприпасів всюди мав єдині точки відмови. Один виробник 155-мм гільз розташований у Коачеллі (Каліфорнія), на розломі Сан-Андреас. Один завод для виготовлення порохових зарядів у Канаді. Ось така оптимізація виробництва для мінімізації витрат із нульовим запасом на випадок стрибків. На папері ефективно, а на практиці крах через один невдалий день.

Коли знання помирає, то помирає назавжди

А ще є Fogbank. Секретний матеріал, який використовували для виробництва ядерних боєголовок. Його виробляли з 1975 по 1989 рік, а тоді завод закрили. Коли уряду знадобилося відтворити його для програми продовження терміну експлуатації боєголовок, з’ясувалося, що це неможливо. У звіті Рахункової палати США (GAO) було зазначено, що майже всі працівники з досвідом на виробництві вже вийшли на пенсію, померли або просто звільнилися. А записів майже не залишилося.

Після витрат у розмірі 69 млн доларів і років невдалих спроб їм нарешті вдалося отримати придатний для виробництва Fogbank. А потім виявилося, що нова партія була занадто чистою. Початковий процес передбачав використання домішки, яка була критично важливою для функціонування матеріалу. Ніхто цього не знав. Ні інженери, які намагалися відтворити процес, ні навіть працівники, які були залучені до процесу виробництва десятиліттями раніше. У Лос-Аламосі це назвали «несвідомою залежністю» від початкового процесу.

Програма створення ядерної зброї втратила здатність виготовляти матеріал, який сама ж і винайшла. Знання не просто пішли разом із людьми. Ними ніхто ніколи повною мірою не володів.

Та сама схема

Я прочитав історію про Fogbank і відразу зрозумів суть. Не ядерний матеріал. А закономірність. Нарощувати потенціал протягом десятиліть. Знайти дешевший замінник. Дозволити людському кадровому потенціалу атрофуватися. Насолоджуватися економією. А потім спостерігати, як усе руйнується, коли криза вимагає відмовитися від здійсненої оптимізації.

В оборонній сфері замінником були дивіденди миру. У сфері програмного забезпечення це ШІ.

Я вже писав раніше про крах кадрового потенціалу. Дані про найм і проблема переходу від молодших до старших спеціалістів задокументовані. Так само як і криза розуміння. Чого мені бракувало, то це відповідної історичної аналогії. Тепер вона в мене є.

І вона розкриває те, чого не показують дані про найм: скільки часу насправді займає відновлення.

Відновлення займає роки. Завжди.

Кожне значне нарощування виробництва в оборонній галузі займало від трьох до п’яти років для простих систем і від п’яти до десяти для складних. «Стінгер» — мінімум 30 місяців від замовлення до поставки. «Джавелін» — чотири з половиною роки, щоб подвоїти виробництво. 155-мм снаряди — чотири роки, і, незважаючи на 5 млрд доларів інвестицій, мети все ще не досягнуто. Франція відновила виробництво пороху лише у 2024-му, через 17 років після його зупинки.

Гроші ніколи не були обмежувальним фактором. Обмежувальним фактором були знання. Дослідження RAND виявило, що для розвитку 10% технічних навичок, необхідних для проєктування підводних човнів, потрібно 10 років досвіду роботи, іноді навіть після здобуття ступеня доктора наук. Навчання на виробництві в оборонній галузі триває від двох до чотирьох років, а для досягнення компетентності на керівній посаді знадобиться від п’яти до восьми років.

Тепер перенесіть це на програмне забезпечення. Щоб стати компетентним інженером середнього рівня, потрібно від трьох до п’яти років. Від п’яти до восьми років знадобиться, щоб стати старшим розробником. Десять або більше років, щоб стати головним розробником або архітектором. Цей термін не можна зменшити, просто вкладаючи в це гроші. Його не можна зменшити й за допомогою ШІ.

Рандомізоване контрольоване дослідження METR виявило, що досвідчені розробники, які використовували інструменти кодування на основі ШІ, насправді витрачали на 19% більше часу на реальні завдання з відкритим кодом. Перед початком вони прогнозували, що ШІ допоможе їм працювати на 24% швидше. Розрив між прогнозом і реальністю становив 43 процентних пункти. Під час спроби провести повторне дослідження значна частина розробників відмовилася брати в ньому участь, якщо це означало роботу без ШІ. Вони не могли уявити собі повернення до колишнього режиму.

Рахунок завжди доводиться сплачувати

Індустрія програмного забезпечення переживає вже третій рік такої оптимізації. У Salesforce заявляли, що не найматимуть більше розробників у 2025 році. Опитування LeadDev засвідчило: 54% керівників інженерних підрозділів вважають, що використання ШІ-помічників у довгостроковій перспективі зменшить найм молодших спеціалістів. У межах опитування CRA серед університетських комп’ютерних факультетів 62% респондентів повідомили про зменшення кількості абітурієнтів цього року.

Я бачу це під час перевірки коду. ШІ генерує код швидко. Люди перевіряють його повільно. Відповідь індустрії передбачувана: нехай ШІ перевіряє код за ШІ. Я цього не роблю. Натомість я переробив наші шаблони пул-реквестів (PR). Тепер кожен PR має пояснювати, що змінилося, чому, у чому полягає зміна, а також містити скриншоти до і після. Структурований контекст, щоб рецензентові не треба було здогадуватися. Я додаю спеціальних рецензентів для кожного проєкту. Більше очей — більше шансів виявити те, що пропустила модель.

Але навіть це не вирішує глибшої проблеми. Навички, необхідні для ефективної роботи, змінилися. Лише технічної експертизи вже недостатньо. Потрібні люди, які можуть брати на себе відповідальність, обговорювати компроміси, відкидати погані пропозиції від машини, яка звучить дуже впевнено. Лідерські якості. Наш останній набір персоналу показує, що це велика рідкість: 2253 кандидати, з них 2069 дискваліфіковано, 4 прийнято. Коефіцієнт конверсії 0,18%. Поєднання технічних навичок і здатності розпізнавати помилки ШІ на ринку майже не існує.

Ми документуємо все. Site Books, SDDS, звіти RVS, шаблонні модулі з повним охопленням. Сьогодні це працює, тому що люди, які читають ці документи, мають необхідні інженерні знання. Що буде, коли їх не стане? Чесно кажучи, я не знаю. Можливо, через п’ять років ШІ буде таким досконалим, що це не матиме значення. Можливо, проблему можна буде контролювати. Я не можу передбачити можливості моделей у 2031 році.

Але кризи не надсилають запрошення в календарі. Ніхто не очікував повномасштабної війни в Європі у 2022-му. В оборонної промисловості було 30 років, щоб підготуватися, але вона не зробила цього. Навіть щодо Fogbank були записи. Але їх було недостатньо. І навіть тоді працівники не до кінця розуміли початковий виробничий процес.

Через 5–10 років нам знадобляться досвідчені інженери. Люди, які розуміють системи від початку до кінця, які можуть усунути розподілені збої о другій годині ночі, які володіють інституційними знаннями, яких немає ніде в коді. Цих інженерів ще не існує, тому що ми їх не створюємо. Молодші спеціалісти, які мають вчитися просто зараз, або не наймаються, або розвивають те, що в дослідженні робочої сили, фінансованому Міноборони США, називають «компетентністю за посередництвом ШІ». Вони можуть дати запит (промпт) ШІ. Але вони не можуть сказати вам, де ШІ помилився.

Це як Fogbank для коду. Коли молоді розробники пропускають етап навчання на помилках, вони не набувають необхідного досвіду. І коли моє покоління інженерів піде на пенсію, ці знання не перейдуть до ШІ.

Вони просто зникнуть.

Захід уже колись припустився цієї помилки. Розплачуватися за це довелося Україні.

Я знаю, як це звучить. Знаю, що вже писав про кадровий потенціал. Приклад з обороною — це не про повторення аргументів. Це про те, щоб показати, що відбувається, якщо очікування індустрії не справджуються. Stinger, Javelin, Fogbank, мільйон снарядів, які ніхто не зміг виготовити. Це ціна хибної ставки на оптимізацію. Просто зараз ми робимо таку саму ставку в програмній інженерії.

Можливо, ШІ стане достатньо хорошим, і ставка виправдає себе. А може, і ні. Оборонна промисловість теж думала, що мир триватиме вічно.

ШІ виробництво зброї оборона стратегічна адаптація