Статті

Між поганим і ще гіршим. Чому бійці місяцями не виходять із позицій

«Утримував позиції 90, 200, інколи 240–280 днів», — читаємо в новинах. Нещодавно Зеленський відзначив командира, чий підрозділ провів на передку 343 дні. Чітких строків ротації немає, але зазвичай командири намагаються міняти підрозділи значно частіше — від кількох днів до одного-двох тижнів, щоб зберегти боєздатність. Тож перебування на передовій по 30–200 днів — наслідок важких умов війни. Пояснюємо, чому аномалія стає нормою.

Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко

Вихід знову відкладається

О третій ночі посадка здається живою. Вітер шарпає голі гілки, десь попереду глухо працює міномет, а над чорною смугою дерев час від часу лунає знайоме дзижчання — не гучне, майже побутове, від чого стає тільки гірше.

Хлопці давно навчилися розрізняти це дзижчання швидше, ніж звук власного телефона. FPV. Або розвідник. Або тепловізійний коптер. У темряві різниця не завжди важлива.

Важливо одне: вихід знову відкладається.

— Ще висить, — коротко каже по рації командир.

На позиції чекають ротації шестеро людей. Минає черговий вечір, скоро північ. За планом їх мали змінити ще п’ять днів тому, але спочатку росіяни почали системно накривати маршрут мінометами, потім спалили пікап сусіднього підрозділу, а після цього над посадкою кілька ночей поспіль висів тепловізійний «Мавік».

У підвалі розбитого будинку пахне сирою землею, соляркою і застарілим димом. Вода на дні двох каністр. Один боєць після контузії вже котру ніч спить уривками по двадцять хвилин, щоразу здригаючись від будь-якого шуму. Інший ходить із туго перев’язаною брудним бинтом рукою і вперто відмахується: дрібниця. На війні все, що не відірвало, вважається дрібницею.

«Найважче тут не стріляти, — каже піхотинець із позивним Грек (позивний змінено. — Авт.). — Найважче чекати, коли тобі скажуть: “Все, виходимо”».

У мирному уявленні ротація відбувається просто: одні зайшли, інші вийшли. Наче зміна на заводі: відпрацював, повернувся, відпочив.

На фронті у 2026 році це звучить майже як жарт.

Тепер ротація — це окрема бойова операція, часто складніша за утримання позиції. Проблема не тільки в тому, як зайти на нуль. Чи не найважче вийти з нього живим.

Ще кілька років тому головною загрозою були артилерія, міномети й засідки. Сьогодні передній край майже прозорий. Над ним постійно висять розвідувальні коптери, FPV, ударні дрони, тепловізійні «очі», коригувальники артилерії.

Будь-який рух помітний: машина на польовій дорозі, група людей між посадками, ноші з пораненим, боєць із коробкою акумуляторів.

Якщо ворог побачив людей і прорахував маршрут, він починає працювати по ньому системно: міномет, артилерія, FPV, скид, знову міномет. Не разовий удар, а постійне полювання.

Вибір командира

Саме тому командир підрозділу часто змушений обирати між двома поганими рішеннями: залишити бійців на позиції ще на кілька діб, тижнів, місяців, де вони втратять здоров’я, чи спробувати вивести їх, розуміючи, що половина групи може загинути вже на виході. Дуже часто перше виявляється менш страшним.

«Люди з тилу запитують: “А чому вас не міняють?” — сумно посміхається командир роти. — Бо дорога туди і звідти — це вже окрема війна».

Він показує на карті тонку смугу між посадкою і напіврозбитими будинками приватного сектору:

«Ось тут найгірше. Машина далі не йде. Пішки. І саме тут їх зазвичай ловлять».

Після висадки найважче лише починається. Далі піхота йде ще три, п’ять, шість, а часто й вісім, десять, п’ятнадцять кілометрів пішки.

Так уже фактично два роки. Усе, що під’їжджає ближче за безпечну відстань, одразу потрапляє в кілзону. Будь-яка техніка, що спробує підвезти людей безпосередньо до позицій, гарантовано буде знищена дронами.

Тому бійці висаджуються далеко, беруть із собою максимум спорядження, воду, боєкомплект, усе, що можуть нести. Великі вантажі пізніше доправляють важкі дрони — ті самі «Вампіри» та інші великі безпілотники. Менші дрони підвозитимуть бійцям воду, їжу, сигарети, медикаменти, батареї, акумулятори для рацій, павербанки — буквально все.

Без зв’язку там вижити неможливо, тому акумулятори для рацій іноді цінніші за багато іншого. Генератори майже не використовують — їх чути на всю округу. Якщо десь є Starlink чи точка підзарядки, це окрема складна схема, яку теж треба приховано організувати.

На ділянці однієї з бригад на Південному напрямку це не поля й лісосмуги, а витягнутий уздовж Дніпра приватний сектор завширшки кілька вулиць, суцільна подовбана артилерією і дронами забудова. Цією забудовою доводиться йти інколи 6–8 кілометрів пішки. Просто тому, що іншого варіанта немає.

Просто тому, що іншого варіанта немає

Цей шлях небезпечний не лише через дрони. Через відкриті ділянки часто треба перебігати, а в посадках і на вулицях усе засипане листям, під яким не видно мін-пелюсток. Один необережний крок — і ти залишаєшся без стопи.

Тому кожен крок — це постійна концентрація, постійна увага і сподівання на удачу.

У мирному житті таку відстань людина долає за годину звичайної прогулянки. Телефон навіть похвалить: «Сьогодні ви виконали норму — 7–10 тисяч кроків».

На фронті ці самі кілька кілометрів можуть перетворитися на дві-три виснажливі доби: пробіг, завмер, чекаєш, знову біжиш. Інколи шлях із позиції займає три-чотири доби, а то й більше. Можна подолати основну частину маршруту, а потім ще кілька днів сидіти й чекати моменту, щоб пройти останній відрізок до точки евакуації.

Втрати на таких виходах не мають жодної системи. Одна група з п’яти людей виходить у повному складі. Наступна вже ні: хтось зачепив розтяжку, хтось дістав поранення від міни чи дрона. Іноді це легке поранення і людину одразу евакуюють у лікарню. Іноді шансів на евакуацію немає і людина гине буквально за кілька кроків від точки виходу.

А воно часто йде «не так»

У хороших частинах ротація планується дуже детально, як окрема воєнна операція. Потрібно знайти коротке вікно, коли погода заважає ворожим БпЛА: дощ, сильний вітер, туман. Перевірити маршрут, синхронізувати підвіз води, боєкомплекту, батарей, евакуацію поранених, прикриття РЕБ і резерв на випадок, якщо все піде не так.

А воно часто йде «не так».

Цієї ночі шанс нарешті з’явився. Ближче до другої пішов дощ і здійнявся сильний вітер. Для людей це холод, багнюка, прокльони і шанс пройти. Для малих коптерів проблема.

О 02:40 виходить група заміни.

До точки висадки їх довозить броньована машина. Механік-водій жене її на максимальній швидкості. Нарешті стоп. Миттєво відкинута апарель, бійці вистрибують, витягують вантаж, і машина зривається назад.

На сусідній ділянці інший підрозділ починає валити по противнику, щоб чужі очі дивилися туди.

Починається рух на точку. Обережно, швидко, обережно, дуже швидко… Багнюка, дощ, мокрий одяг. Цього разу пощастило проскочити весь шлях за один раз. На позиції все відбувається без зайвих слів: передають сектори спостереження, орієнтири для артилерії, місця заходу противника, проходи між мінами, старі вирви, які вночі схожі одна на одну, а вдень можуть стати останнім, що ти побачиш.

Тут немає красивих військово-кіношних сцен. Ніхто не тисне руки під героїчну музику. Люди просто хочуть встигнути піти до того, як над ними знову з’явиться чуже дзижчання.

Пораненого несуть. Він мовчить усю дорогу, тільки важко дихає, коли ноші зачіпають гілку чи хтось перечіпляється об коріння. До машини лишається трохи більше ніж кілометр, коли оператор РЕБ коротко матюкається: FPV.

У темряві його не видно, тільки чути — спочатку далеко, потім ближче, швидше.

Перший дрон глушать, і він вибухає десь у руїнах. Другий заходить уже по дорозі евакуації, де його теж глушать і він вибухає десь далеко. Машину доводиться чекати на запасній точці.

Формально це все і називається «планова ротація».

Нестача людей

Нестача людей — причина довгого перебування на нулі, і вона не менш важлива, ніж постійні дрони в повітрі. Піхота у війні високої інтенсивності закінчується швидко: втрати, поранення, контузії, виснаження.

Досвідченого піхотинця не можна «доукомплектувати» наказом, людину не зробиш на заводі, а досвід набувається роками. Тому досвідчених бійців треба берегти пильніше, ніж їхній еквівалент ваги в золоті.

Якщо в батальйоні людей менше, ніж потрібно навіть для нормального утримання лінії, командир перекриває дефіцит лише одним способом: тривалістю перебування на позиції.

Математика проста: якщо людей менше, то на позиціях сидять довше

Простіше кажучи, якщо нової зміни немає, стара не йде.

Залишити позицію просто так теж не варіант. Багато таких опорників брали дуже дорого: штурмами, під щільним вогнем, після кількох невдалих спроб.

Якщо відійти навіть ненадовго, противник може зайти першим. Це означає втрату спостереження, відкритий фланг для сусідів і необхідність повертати все новим штурмом. А штурм майже завжди дорожчий за утримання.

Тому рішення часто звучить жорстко і просто: триматися, доки не з’явиться реальна можливість безпечної заміни.

Якою є війна сьогодні?

Ти можеш стояти в напівзруйнованому будинку, а за сотню метрів повз тебе вже повзе ворожа група. Якщо вони заходять у твою хату, ти маєш вбити їх, щоб вижити. Якщо проходять повз і ти їх помітив, просто передаєш координати, а далі їх розбирають дронарі.

Наші піхотинці, які виходили звідти, кажуть одне: українські оператори дронів працюють блискуче. Саме вони часто не дають росіянам закріпитися, вибивають їх ще на підходах. Та якщо ворог ломиться у двері твого будинку, це вже бій на відстані кількох метрів. Без красивих слів і без права на помилку.

Спочатку не радієш

На світанку посадка виглядає майже мирно. Сіра, обскубана, мокра, тиха. Десь далеко знову працює міномет.

Хлопці, які вийшли з позиції, мовчки курять біля машини. Бруд по коліна, червоні очі, втома така, що її вже не помічаєш.

«Найдивніше, — каже Грек, дивлячись кудись у мокре поле, — коли нарешті виходиш, спочатку не радієш. Спочатку просто не віриш, що цього разу пощастило».

Спочатку просто не віриш, що цього разу пощастило

На сучасній війні проблема часто не в тому, як зайти на позицію. Проблема в тому, як із неї повернутися.

Наказ Сирського

Після скандалу з бійцями на передку, про яких фактично забуло командування, головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський підписав наказ про обов’язкову ротацію військовослужбовців із передка: «…у строк не пізніше одного місяця. Ротації наших воїнів повинні плануватися завчасно, з урахуванням обстановки, характеру бойових дій, наявних сил і засобів».

Не забув додати і про медичний огляд, і про відпочинок. Йдеться в наказі й про суворий контроль: «Дотримання вимог наказу перебуватиме під жорстким контролем. За порушення невідворотна відповідальність відповідно до чинного законодавства і статутів ЗСУ. Наказ обов’язковий до виконання для всіх підрозділів».

Усе суворо, грізно і справедливо. Але війна не читає наказів. Вона підлаштовує правила під реальність на землі. І все впирається в три речі: людей, небо і кілометри.

Ротація, як ми писали вище, часто не скасовується — вона відкладається. На день, на тиждень, інколи на місяці. Тому що ціна виходу може виявитися вищою за ціну залишитися.

Саме так аномалія й стає нормою. І поки не зміняться ці три речі: люди, небо і дистанція, ця «норма» залишатиметься.

війна передова позиції піхота ротація хід війни