Статті
Життя без зв’язку. Чому не працює національна система оповіщення
Пригадуєте зиму 2022–2023 років? Вимкнули електрику — ні світла, ні інтернету, ні мобільного зв’язку. Єдине, у кого в телефоні вбудоване радіо, міг послухати новини. Відтоді міста трохи пристосувалися до знеструмлень, але поза ними мільйони українців і далі живуть в інформаційному «блекауті». І ця проблема значно ширша, ніж здається. Texty.org.ua розповідають, куди поділася національна система оповіщення та як її можна полагодити.
Інформаційний вакуум
78-річний Іван Васильович Мазуренко з Компаніївки Кропивницького району Кіровоградської області вважає, що живе «як у погребі». Дротового радіо (брехунця) давно немає. Українське радіо не веде мовлення на середніх і довгих хвилях. Обласні FM-станції до його селища, що міститься в прямому сенсі «в ямі», не добивають. Навіть антена-«пелюстка», яку пенсіонер установив за порадою знайомих, безсило ловить лише шум.
Зовсім біда, коли вимикають електрику. Не працює телебачення, падає мобільний зв’язок. Та й смартфоном Іван Васильович не користується — освоювати цифровий світ йому важко. Інформаційний вакуум, каже він.
«Не чую ні новин, ні сигналів повітряної тривоги, нічого. Коли їду з Кропивницького, радіо працює прекрасно. А кілометрів за п’ять до нас тухне. Зрозуміло, що сигнал слабкий. По селах повністю ж глухо! Телевізор ніхто не дивиться, бо світло о шостій вечора вимкнуть, а ввімкнуть опівночі. Зараз із електрикою трохи легше, але чи надовго?» — запитує чоловік.
Ми звернулися за роз’ясненням до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення й отримали відповідь. Зазначимо, вона Івана Васильовича не влаштувала. За його словами, не відповідає істині.
«На території Компаніївської громади є можливість отримати сигнал 15 радіостанцій, а також 46 загальнонаціональних і 2 місцевих телеканалів, які здійснюють мовлення в стандарті DVB-T2. Зважаючи на удари РФ по енергетичних об’єктах, є велика ймовірність перебоїв трансляції українського сигналу телерадіомовлення через можливі пошкодження передавального обладнання, мереж електроживлення та об’єктів генерації електроенергії», — йдеться у відповіді.
Як кажуть, на папері осетри, а в кошику миші.
Голос Києва
За даними РНБО на 2020 рік, понад 2 млн українців не мало можливості приймати програми ефірного теле- та радіомовлення. Це переважно мешканці сіл. Із початком повномасштабної війни, а надто блекаутів, ця цифра істотно зросла.
Стаття 17 Конституції України твердить, що «захист інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави» й ставить його в ряд із «захистом суверенітету і територіальної цілісності». Крім того, Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію інформаційної безпеки країни, що введена дію указом президента восени 2021-го. Цим документом серед пріоритетів держави визначено «доступ людей до достовірної та об’єктивної інформації».
Про дронову загрозу дізнається, коли вже шахеди летять над головою
Між тим Іван Васильович із Компаніївки часто не лише не має доступу до інформації, а навіть не може отримувати сповіщення про повітряну тривогу. Сирени встановлені в центрі селища, і на околицях, де живе наш герой, їх не чути. Про дронову загрозу він дізнається, як каже, «коли вже шахеди летять над головою». До речі, від Компаніївки до фронту 170 км, а двоє синів Івана Васильовича служать у війську.
Держава звітує про запровадження системи диференційованого (порайонного) оповіщення. Вона працює через мобільні мережі та смартфони. На думку Івана Васильовича Мазуренка, такий зв’язок — привілей молодих. Треба купувати смартфон, антени посилення сигналу, платити за інтернет-трафік, зарядні станції. Для пенсіонера це недоступна розкіш і клопіт. Його покоління, вважає він, опинилося за бортом — у власній хаті, в центрі України.
«У селах “персональною сиреною” завжди було радіо, — пояснює чоловік. — Для мене виходом були середні хвилі. Старий приймач упевнено тримав частоту 549 кілогерц. Це був голос Києва».
Куди зникла найпотужніша радіомережа
Із початком повномасштабного вторгнення «голос Києва» для Івана Васильович замовк. Потужний радіопередавач у селищі Луч на Миколаївщині, який раніше «накривав» пів країни, зруйнували ворожі обстріли. Разом із металевими конструкціями обірвалася лінія зв’язку з тисячами українців. Однак історія нищення українського радіомовлення почалася раніше.
Україна мала багаторівневу систему радіомовлення на великі відстані. Радіоцентр у Красному під Львовом забезпечував сигнал на довгих і середніх хвилях на відстань до 3 тис. км — закривав увесь континент від Лондона до Уралу.
Станція під Києвом (207 кГц) мала меншу потужність, але була стратегічною — на неї налаштувалися всі радіовузли України, які розносили ефір дротами до кожної хати. Зокрема, сигнали оповіщення про повітряну тривогу, радіаційну небезпеку тощо. Радіоцентр у селищі Луч на Миколаївщині забезпечував радіомовленням південь і центральну частину України включно з Кримом.
Також була розгалужена сітка середньохвильового мовлення — 54 передавачі (ті самі 549 кГц, за якими тужить Іван Васильович).
«Україна мала найпотужнішу в Європі мережу мовлення на довгих і середніх хвилях, — розповідає Валерій Юрченко, радіоексперт, ексочільник державного Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. — Я вже не кажу про короткі хвилі, які покривали і Південну Америку, і Австралію, і країни Близького Сходу. Іномовлення велося англійською, німецькою, іспанською і не тільки».
Падіння веж
Із 1990-х років багато радіостанцій України припинило роботу. У нульових цей процес лише пришвидшився. У грудні 2013-го, за кілька місяців до анексії Криму, рішенням уряду Миколи Азарова була знищена стратегічна радіостанція в Броварах під Києвом. У грудні 2021-го, перед повномасштабним вторгненням, замовкли радіоцентр у Красному під Львовом та середньохвильовий радіоцентр у Харкові.
«Настала епоха зневажливого ставлення до цього виду мовлення, нерозуміння, для чого воно взагалі. Бізнесу воно було нецікаве, а держава поставилася до цього байдуже. Старі радіовежі здали на брухт. Ставку зробили на FM-діапазон, який у всьому світі використовується для регіонального мовлення. Усі билися за частоти FM, бо це маленькі радіостанції, які легко запустити, легше залучати туди рекламу, легше контролювати їх і заробляти гроші», — пояснює Валерій Юрченко.
Проблема FM-мовлення в тому, що його сигнал поширюється на невелику відстань — до 50–60 км. За оптимістичними оцінками, FM-станції найбільшого мовника (Національної суспільної телерадіокомпанії) охоплюють 70% території України. Більшість же мовників узагалі спеціалізуються на музичному контенті.
У результаті за 10 років частка громадян, які сприймають радіо як джерело інформації, зменшилася з 35% населення України до 13%.
Не готувалися вести пропаганду на території Росії
Крім того, сигнал Українського радіо не доходить до українців на окупованих територіях і за кордоном. А на сьогодні це десятки мільйонів людей.
«Ніхто не готувався до війни. Не готувалися вести пропаганду на території Росії, у важливих для нас країнах Європи, Близького Сходу. Крім того, панувала позиція роздержавлення медіа, що нам нічого не потрібно і все буде якось саме собою. А конституційні права людей на безпеку, на інформування просто ігнорувалися», — пояснює Валерій Юрченко.
А що ворог?
У підконтрольному Росії Придністров’ї з 2008 року працює потужний середньохвильовий радіоцентр у селищі Маяк, що за 5 км від кордону з Україною. Він перебуває у власності РФ і цілодобово транслює станцію «Вести FM», що входить до Всеросійського державного телерадіомовного холдингу («Радіо Росії», радіо «Маяк», телеканали «Росія 1», «Росія 24»). Цей сигнал покриває всю територію України.
«А ми потім дивуємося, чому люди в Одеській області прихильні до “русского міра”. Росіяни пішли далі й уже транслюють із території Придністров’я пропагандистські передачі українською і молдовською мовами. Прямо в нас під носом», — каже експерт.
Радіо з-під землі
Держава може швидко й за помірні кошти відновити трансляцію на середніх хвилях, вважає ексочільник Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Новий передавач на 500 кВт (такої потужності був раніше під Києвом) коштує приблизно $1,5 млн. У стільки само обійдуться його установка, налаштування й забезпечення резервним живленням.
«Це дасть змогу вирішити питання мовлення, зокрема й на окуповані території та за кордон», — пояснює Валерій Юрченко.
Сучасні радіопередавачі, каже експерт, дають сигнал дуже високої якості. При цьому вони компактні — розміром зі стандартний морський контейнер. Їх можна сховати під землею, а вежі-щогли винести за кількасот метрів — поцілити в них ворожим дронам чи ракетам буде складно.
Уся система оповіщення зав’язана на інтернеті
Державі, територіальним громадам під силу забезпечити домогосподарства й портативними радіоприймачами середніх хвиль. Тюнер з акумулятором, сонячною панеллю для заряджання і навіть ручною зарядною динамо-машиною коштує $15. Брендові моделі із цифровим дисплеєм — $25.
«Система оповіщення по радіо — це просте й доступне рішення, яке довело свою надійність. А в нас сьогодні вся система зав’язана на інтернеті. Втрачаєш інтернет, втрачаєш оповіщення, доступ до інформації — втрачаєш усе», — каже Валерій Юрченко.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися