Втрачене вікно. Чому в України не склалося з наступом на Півдні у 2023 році

Мета цієї публікації не в аналізі ходу операції — доповідь RUSI, датована липнем 2024 року, доволі непогано аналізує переддень і перебіг Таврійської наступальної операції. Тут ітиметься про ширший контекст, а саме про рішення 2022 року, які заклали основи майбутніх подій. Ширший контекст важливий для збалансованішої оцінки відповідного епізоду російсько-української війни в усій його повноті.

Де наступати?

Вперше питання, де наступати, рельєфно постало перед Україною та її західними партнерами влітку 2022 року.

Саме тоді ефект від отримання та використання Силами оборони України системи HIMARS і схожих установок змусив Росію розпочати перебудову логістики та управління міжвидовим угрупованням, що розтягнулося в часі на наступні три-чотири місяці. Відсутність масштабної мобілізації в РФ на тлі проведення її в Україні означала ще більшу зміну кореляції сил не на користь росіян.

Сукупно це означало не лише вичерпання наступального імпульсу РФ, що стало очевидним у середині липня 2022 року, а й відкриття вікна можливостей для наступальних дій Сил оборони України. При цьому плани Росії здійснити формальну анексію окупованих материкових територій додатково підштовхували Україну до активних дій.

США виступали за наступальну операцію на правобережжі Херсонщини. На думку наших американських партнерів, унікальна географія (наявність великої річки, залежність російської логістики від мостів) та удари «Хаймарсів» по мостах суттєво обрізали логістику, створивши можливості для успішного звільнення відповідних територій. У цьому випадку Україна могла обійтися без класичної наступальної операції зі швидким проривом підготовленої оборони та подальшим розвитком прориву.

Бо, щоб іти на прорив, потрібна інша якість управління і самих підрозділів.

Сили оборони України мали, по суті, виштовхнути російське угруповання з правобережжя Херсонщини, тому сам наступ тут був такою собі більш гарантованою до успіху опцією, що й було зроблено протягом липня — листопада 2022 року.

Стримання подальшого наступу українців відповідало політиці управління ескалацією від адміністрації Байдена

Дніпро в такому разі міг стримувати подальший розвиток українського успіху. Це добре лягало в канву політики управління ескалацією від адміністрації Байдена: Україна мала б посилити свої політичні позиції, але без ризиків неконвенційної ескалації з боку Росії у разі прориву до Криму.

Водночас інформаційна підготовка і реалізація Херсонської наступальної операції відкрили можливості для харківського наступу Сил оборони України. Після активних розмов у пресі про наступ на півдні ворог перекинув значну частину елітних сил на правобережжя Херсонщини, розбалансувавши оборону на інших напрямках.

Це ще більше ослабило російську оборону на лінії фронту, яка тоді становила понад 1100 км. На Харківщині в першій лінії оборони в росіян стояли підрозділи Росгвардії, створені для придушення внутрішніх протестів, а не для міждержавної війни високої інтенсивності.

Проте ці два напрямки були не єдиними, які розглядалися тоді як можливі варіанти для наступальних дій влітку 2022 року. Ще у вересні 2022-го західні ЗМІ (CNN, NYT) повідомляли про можливість ширших наступальних дій Сил оборони України на материковому півдні. Йшлося не лише про фронтальний тиск на правобережжі Херсонщини, а й про дії в Запорізькій області (напрямок Токмак — Мелітополь). Пізніше стало відомо, що прибічником ширших дій на материковому півдні був тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Тобто важливо зафіксувати, що вперше ідея Таврійської наступальної операції з’явилися ще влітку 2022 року — тоді, коли російське угруповання ще не створило ешелонованої оборони з перешкодами на відповідному напрямку і не мало такої щільності сил пропорційно лінії фронту, як після скорочення лінії фронту та додаткової мобілізації. Також тоді Росія ще не повною мірою перейняла досвід України щодо використання комерційних БпЛА тактичної ланки для розвідки, що фактично змістило баланс на користь оборони.

Ідея Таврійської наступальної операції з’явилися ще влітку 2022 року

Не треба бути воєнним генієм, щоб глянути на карту фронту й зрозуміти, що саме Мелітополь був ключем до материкового півдня України. При цьому активні успішні дії на напрямку Мелітополь — Токмак не лише знімали б необхідність масштабних фронтальних дій на правобережжі Херсонщини (вистачило б активних сковуючих дій), а й виводили б Україну до тимчасово окупованого Криму. Повна деокупація материкового півдня означала б повернення під контроль ЗАЕС та багатих сільськогосподарських земель, вихід до Азовського моря, скорочення лінії фронту з вивільненням значних сил та ускладнення для РФ утримання Криму.

Проте коли різні сценарії українських наступальних дій розігрувалися в штаб-квартирі Сухопутних військ США в Європі на базі у Вісбадені (ФРН), американські партнери визнали ідею ширшого наступу на материковому півдні надто амбітною.

На думку американців, Силам оборони України не вистачало ні навичок, ні сил/засобів для такої операції. А провал міг би призвести не просто до фіаско, а й до можливої втрати Запоріжжя і виходу росіян до міста Дніпра.

Проте саме американська сторона контролювала потік озброєння і техніки, який, своєю чергою, визначався політикою «не дати Росії перемогти і не дати Україні програти».

Вашингтон боявся сценарію ядерної ескалації з боку Росії

Станом на липень 2022-го було очевидно, що Росія далека від швидкої перемоги, а Україна від швидкого краху. Однак і українські успіхи зі звільнення втрачених після 24 лютого 2022 року територій не мали бути швидкими й масштабними.

Вашингтон боявся, що в такому разі вимальовувався сценарій імовірнішої ядерної ескалації з боку РФ, що створював би низку дилем для США. Швидка й повна деокупація материкового півдня України з виходом до Криму наближала в уяві США саме такий сценарій. Зрештою ідею більш масштабного наступу Сил оборони України на материковому півдні засунули в шухляду.

За адміністрації Байдена США, виходячи зі своїх розрахунків щодо управління ескалацією, виставили доволі жорсткі рамки, за яких у вересні — листопаді 2022 року Сили оборони України зробили максимум можливого.

Коротке вікно можливостей

Ретроспективно стає очевидно, що Сили оборони України мали дуже коротке вікно можливостей для максимальної деокупації територій, втрачених після 24 лютого 2022 року, — приблизно із середини липня і до листопада 2022 року.

Саме тоді Росія перебувала в найуразливішій позиції через вичерпання наступального імпульсу, сукупні втрати, тимчасову дезорганізацію системи логістики й управління внаслідок застосування HIMARS, відсутність мобілізації і дефіцит особового складу пропорційно тодішній довжині лінії фронту.

Сигнал про те, що вікно можливостей скоро закриється, прозвучав 21 вересня 2022 року, коли Володимир Путін оголосив у своїй промові «часткову мобілізацію», час на реалізацію якої мали виграти погрози про неконвенційну ескалацію.

Остаточно ж воно почало закриватися, коли Сергій Суровікін почав виконувати план зі стабілізації ситуації, про що вже йшлося в попередній статті.

Тут варто лише зазначити, що стратегічна оборона Росії через активізацію наступальних дій під Бахмутом (що згодом стало частиною ширшого наступу РФ на сході в січні — квітні 2023 року) скувала більш досвідчені з’єднання Сил оборони України.

У межах підготовки Таврійського наступу 2023 року доводилося спиратися на новостворені з’єднання (які потім об’єднаютьу 9-й і 10-й корпуси, до 12 бригад на 60 тисяч осіб).

Так само лише в січні 2023 року наші західні партнери вирішили схвалити передачу бронетехніки й артилерії, що знаменувало створення саме наступального угруповання з метою деокупації додаткових територій.

Все це означало втрату критичного часу, використаного ворогом для створення найсерйознішої ешелонованої оборони з перешкодами в Запорізькій області.

Росіяни винесли уроки з провалів 2022 року, особливо з Харківського наступу, і провели перший цикл тактичних адаптацій. Так само ворог правильно прорахував напрямок можливого наступного удару Сил оборони України й особливу вразливість власних позицій у Запорізькій області у разі їх швидкого прориву через невелику глибину та обмеженість Азовським морем.

Ворог використав втрачений час для створення ешелонованої оборони

Усе це позбавляло Сили оборони України важливого елемента стратегічної й тактичної несподіванки, що сприяв успіху Харківського наступу. Також росіяни уточнили положення щодо ведення оборони, спираючись на свій останній бойовий досвід.

Загалом же на початок літа 2023 року в Запорізькій області росіяни створили самодостатню систему оборони, що спиралася на мінні загородження для сковування маневру підрозділів Сил оборони України. А також підтягнули до оборони чимало засобів: комбінацію БпЛА та ствольної/реактивної артилерії, протитанкових комплексів та ударних гелікоптерів, зенітні комплекси і РЕБ.

Цугцванг

На початку червня 2023-го Україна опинилася в дуже складній ситуації: чи не вперше з лютого 2022 року політичні цілі (швидке звільнення територій Таврії) не відповідали наявним воєнним спроможностям. ЗСУ не могли прорвати підготовлену оборону.

І навпаки, чи не вперше з лютого 2022 року безпосередні політичні цілі РФ, воєнні спроможності й здатність їх застосовувати відповідали одна одній на цій ділянці фронту. Також на користь Росії діяла об’єктивна тенденція домінування оборони над наступом, виходячи з наявних у сторін технологій і тактик їх застосування.

Україна, по суті, опинилася в такому собі цугцванзі. Спроба прориву оборони РФ без належного результату означала припинення позитивної стратегічної динаміки з усіма негативними наслідками та погіршення переговірної позиції для нас аж до того, що партнерів можна буде підштовхнути до заморозки в умовах неспроможності швидко повернути тимчасово втрачені території.

Хоча зараз Зеленський готовий до заморожування лінії фронту, тоді, у 2023 році, такий варіант був неприйнятним як для військово-політичного керівництва України, так і для більшості громадян. Але в той час і відмовитися від прагнення звільнити окуповані частини Запорізької та Херсонської областей (а під це партнери надавали озброєння) означало те саме — припинення позитивної стратегічної динаміки з подальшим погіршенням переговірної позиції.

Вікнами можливостей із середини липня до початку листопада 2022 року Україна не скористалася.

Бажання допомогти Україні лише вижити позбавило нас хоча б примарного шансу уникнути війни на виснаження

Причина в адміністрації Байдена. Тодішня команда Білого дому керувалася своєю хворобливою ідеєю управління ескалацією замість того, щоб узяти на озброєння приписи здорової воєнної стратегії, яка вимагає захоплення, утримання та використання ініціативи на полі бою.

Бажання допомогти Україні вижити, але не обов’язково швидко деокупувати по максимуму території, втрачені після 24 лютого 2022 року, хоча й тримало під контролем ризик неконвенційної ескалації з боку РФ, але позбавило Україну шансу на швидке посилення переговірної позиції і хоча б примарну можливість уникнути війни на виснаження.

Ставка США на раціональність Кремля через визнання ним своєї неспроможності швидко досягти масштабних політичних змін щодо України через заморозку також не виправдалася.

Замість висновків

Оцінюючи Таврійську наступальну операцію Сил оборони України, важливо пам’ятати усю канву подій, що передували наказу бригадам першого ешелону прорвати підготовлену оборону противника. Рішення (переважно негативні або запізнілі), які визначили результат операції, ухвалювалися задовго до червня 2023 року (деякі ще навесні 2022-го), при цьому «право голосу» з важливих для тебе питань мають як ворог, який здатний до адаптації, так і партнери України, які мають свої інтереси та пріоритети.

Сама ж операція є хорошою ілюстрацією того, як цікава і перспективна ідея в нових умовах геть вже не відповідає всім викликам і завданням. Це чергове нагадування про мінливість і важливість контексту в межах розробки і реалізації стратегічних рішень, а також про важливість часового фактора.

Рішення, що визначили результат операції, ухвалювалися задовго до червня 2023 року

При цьому автор не переконаний на 100%, що навіть успішна реалізація масштабнішого плану наступу на материковому півдні України протягом липня —листопада 2022 року означала б кінець війни на наших умовах.

Росія, яка зберегла б контроль над Кримом і Донбасом, могла б далі тиснути діями по фронту, а також кошмарити тил ударами по критичній інфраструктурі. Тобто й далі мала б можливість реалізовувати комплексну стратегію виснаження України, підриваючи єдність усередині та серед наших західних партнерів. Загалом питання про те, як підвести ядерну Росію, що веде бойові дії на чужій території, до врегулювання на вигідних для нас умовах, перебуваючи в критичній залежності від партнерів і маючи власні обмеження за ресурсами та функціональністю, поки що не має готової відповіді.

контрнаступ зсу південь України хід війни

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск