«Хохлы вокруг!» Українці видали себе за росіян і заманили окупантів у пастку
Ця історія розтягнулася на кілька днів. Троє дронарів 63-ї окремої механізованої бригади ЗСУ перебували на позиції в закинутій хаті, коли в підвал сусіднього будинку залізло троє росіян. «Їх швиденько погасили дронами, а потім зайшла наша група зачистки і взяла всіх у полон», — згадує командир відділення пілотів із позивним Рафінад. Одного з полонених звали Маріо — ця інформація згодом дуже допомогла нашим хлопцям.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Ще важливіше, що дронарі проявили ініціативу й додатково обстежили місце зачистки. На них чекала справжня удача: у підвалі знайшли ворожу портативну радіостанцію.
Візитери
Весь наступний день дронарі слухали перемовини противника. Дізналися, що їхній командир має позивний Лексус (також важлива інформація), що окупанти шукають групу Маріо. І найтривожніше — ворог направив кілька піхотних «двійок» до позиції дронарів. Хлопці приготувалися до бою.
Час минав, а гостей не було. Частина наших бійців пішла відпочивати, інші допрацьовували з дронами. Офіцер штабу Тіч, який перебував на позиції як стажер, заходився готувати вечерю. Тишу прорізала увімкнена трофейна рація: «Маріо, Маріо, я Лексус. Прийом!».
«У якийсь момент я почув кроки, — згадує Тіч. — Хто там, свої чи чужі? Розбудив хлопців».
Вибір
«Двері шарпнули. Питаю: “Кто?”. Вони: “Ребята, свои, девятнашка, открывайте”», — продовжує розповідь український офіцер.
Це був ворог із 19-го танкового полку. Можна було просто відкрити вогонь на знищення крізь двері. Але не все так просто.
«Якщо їх вивели на нас дроном або вони повідомили своє місцезнаходження, нас просто розібрали б ефпівішками чи артою, — пояснює Тіч. — Не пошкодували б і авіацію підняти, щоб знищити дронарів».
Пауза
Хлопці вирішили брати «братішек» у полон.
— Я Марио из 37-го мотострелкового! — крикнув Тіч, поки побратими займали позиції.
— Марио, открывай! — відповіли москалі.
— Не буду! Хохлы вокруг! Выходите на моего командира, пускай даст приказ.
Ворог запросив по рації Лексуса. Через хвилину в ефірі пролунав голос: «Марио, че тупишь?! Пусти наших!».
Полон
«Тіч відчинив двері й почав затягувати росіян у хату. Мовляв, швидше, швидше, — згадує Рафінад. — Коридор вузький, у мене жовтий скотч (знак розпізнавання українських бійців на руках та амуніції. — Ред.). Вони проходять буквально за кілька сантиметрів від мене, я навіть чув їхній “русскій” дух».
Нервів не було, додає пілот Буй: «Зачиняю двері — і на кацапів наставлені п’ять автоматів. А далі все в традиціях “Стоять, сука! Лицом в пол!”».
Один росіянин з переляку буквально позеленів. Потім з’ясувалося, що йому 18 років, він завербувався на війну з колонії. Другий упав на коліна. «Їх лякають, що ми задуваємо полоненим у дупи будівельну піну, — сміється Буй. — Ну все, думаю, тема ремонтів закрита».
Креатив
На фінал потрібна була переконлива «історія-200», щоб противник перестав «кошмарити» нашу позицію. Молодшого полоненого змусили присідати, а коли той захекався, вручили рацію. «Марио нашли, но их разбирают дроны», — сказав він.
Після цього українці відрубали зв’язок, ніби всі загинули.
«Так зберегли позицію і життя наших хлопців», — підсумовує Буй.
Хоча Лексус ще довго волав в ефір, інші групи противника, швидше за все, вимкнули радіостанції, щоб не виконувати накази. А п’ятеро їхніх колег уже мирно попивали чай в українському полоні.
