«Ей ти, довбо..б». Навчальні центри в армії бувають двох протилежних типів (власний досвід)
Мало кому подобається, коли командири спілкуються з тобою матюками. І нікому не подобаються накази копати від паркана до обіду, особливо тим, хто пройшов «курси виживання» на нулі. Совкові підходи — повсюдне явище в армійських навчальних центрах. Проте бувають винятки. У чому відмінність «державних» навчальних центрів від умовно «приватних», які створили наближені до армії волонтерські проєкти на кшталт Victory Drones? Про це з власного досвіду розповідає один із читачів Texty.org.ua, який служить у бойовій бригаді, що тримає ділянку фронту.
Звісно, йдеться про суб’єктивні враження, зазначає наш дописувач. Далі пряма мова бійця.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Стара школа
Мене відрядили вчитися на навідника зушки — зенітної установки ЗУ-23-2. У групі були люди, які пройшли бої, зокрема й на актуальному тоді Бахмутському напрямку. Були солдати після поранення. Були й ті, хто недавно мобілізувався чи підписав контракт. Сюди ж звозили рекрутів, які пройшли навчання за кордоном.
Приїхав заступник командира НЦ з питань морально-психологічного забезпечення. Він розмовляв матюками. Називав молодших офіцерів і сержантів «довбо..би». У присутності всіх курсантів. Зрозуміло, що це підривало авторитет викладачів. А гнів «шефа» викликала, як виявилося, всього лише проблема з обліковим журналом.
«Культура» миттєво йшла в маси. Один із сержантів теж гукнув до рекрута «Ей ти, довбо..б». Цей рекрут тільки-но повернувся з-за кордону й чекав розподілу. Невдовзі він поїхав на фронт.
Заступник командира наказав зібрати недопалки на автостоянці
Інший заступник командира на шикуванні наказав курсантам зібрати недопалки на автостоянці. Курсанти, зрозуміло, приїхали на навчання не на своїх авто. Крім того, деякі з них вже бачили трохи війну. Тому тилового командира одразу послали.
Після автостоянки прилетіло: замість п’яти шикувань на день курсанти отримали вісім. Заступник командира взводу довго докоряв, мовляв, «через таких розумних страждають усі».
Приблизно третину часу в межах навчального курсу ми тренувалися миттєво розгортати ЗУ-23-2 з похідного положення в бойове. Хоча ця навичка не актуальна для сучасної війни. Через загрозу дронових ударів зушки або використовують у тилу як стаціонарні установки, або встановлюють їх на автомобілі чи гусеничну техніку.
Вчили й потрібного — стріляти із закритих позицій, коли цілі не бачиш, а снаряди закидаєш по крутій траєкторії. Інструктори давали цю базу на свій страх і ризик, бо офіційна програма такого не передбачала.
Начальство вимагало, щоб наші рідні частини, які відрядили нас на курси, надавали центру боєприпаси для навчальної стрільби. Як казав один боєць, «я не стріляв, але був присутній…». Хоча ми таки трохи постріляли.
Більшу частину двотижневого курсу курсанти провели в очікуванні, тобто нічого не робили.
Інспектувати навчальний процес Міноборони прислало офіцерів-медиків.
Нова школа
Ніяких шикувань. До останнього моменту ми не знали, на якій локації відбуватимуться навчання та в якому складі. Безпека понад усе.
День був розписаний по хвилинах. Теорія і практика приблизно порівну. Інструктори ще й підкидали додаткові матеріали для опрацювання на відпочинку.
Інструктори з бойовим досвідом, зокрема й ті, хто служить зараз. Поради, моделі, інновації — все перевірене на практиці.
Атмосфера більше нагадувала практичний семінар: малі групи, запитання по ходу розмови, розжовування деталей. Пояснюють усе, що можна.
Дві філософії
Ключова різниця між «державними» й «приватними» в тому, що перші застрягли в минулому, а другі намагаються швидко передати сучасний досвід. У першому випадку акцент на імітації для «перевірки», а в другому намагання допомогти й задати напрям розвитку курсанта.
Найкращі наставники намагаються перейти в бойові частини
Грошове забезпечення «державних» інструкторів на рівні «базового» не дає змоги повноцінно жити й утримувати сім’ї. Ймовірно, через це найкращі наставники намагаються перейти в бойові частини.
Хоча є винятки. Кілька моїх інструкторів були фанатами: купували власним коштом комплектуючі до зушок, мастила. Але й вони зрештою потрапляли під згубний вплив совкової культури.
