Лохотрон. Як російська шпигунка отримала доступ до української влади
Історія Інни Кардаш — це не лише історія затриманої шпигунки, а й історія системної сліпоти українського медіасередовища та влади. Вона роками працювала в Україні як журналістка й експертка, маючи доступ до високопосадовців і ключових джерел інформації. Цей текст про те, як російська агентка під прикриттям журналістики стала зручною співрозмовницею для української еліти.
Не «білоруська» шпигунка
Про Інну Кардаш вже написано достатньо. СБУ затримала цю шпигунку білоруського походження за спробу проникнути в один із підрозділів ГУР. Як повідомили українські медіа, «білоруська шпигунка» чи навіть «білоруська Мата Харі», використовуючи особисті зв’язки, займалася шпигуванням для білоруського КДБ.
Проте всі ці визначення неточні. Тому що з великою імовірністю здобута Кардаш інформація не осідала в білоруських кадебістів, а йшла прямо в Москву. Оскільки з огляду на сьогоднішні реалії білоруський КДБ — це просто регіональний відділок російської ФСБ. І, звісно, сама Кардаш про це прекрасно знає. Тому все ж таки українським медіа було б точніше кваліфікувати Кардаш саме як російську шпигунку білоруського походження.
Але це лише частина історії про Інну Кардаш, багато питань у якій вітчизняні медіа воліють просто не помічати, розповідаючи захопливу історію про шпигунку, яка закрутила роман з українським військовим, у той час як її вела українська контррозвідка.
«ППШ за плечима»
Паралельно з цією можна побачити й іншу історію. Інна Кардаш роками займалася нібито журналістикою в Україні, робила тут собі кар’єру. Хоча, здавалося, просто секундного пошуку в гуглі було б достатньо, щоб зрозуміти, що перед вами людина, з якою краще не зв’язуватися.
Це як в анекдоті: «Штірліц ішов Берліном, і ніщо не видавало в ньому радянського розвідника. Ні вушанка з червоною зіркою, ні автомат ППШ на плечі, ні парашут, що волікся за ним». Але, що дивно, ніхто в Україні не помічав ні шапки-вушанки, ні «русского міра» в біографії Кардаш.
Не чіпатимемо суто білоруську частину життя Кардаш (до якої теж багато питань), бо це потребує занурення в реальність цієї країни. А ось те, що стосується безпосередньо України, важко оминути.
А саме той факт, що Кардаш доволі довгий час працювала на пропагандистський проросійський канал «112» його кореспонденткою в Мінську. Ще раз: вона не лише була співробітницею пропагандистського каналу, а й вільно працювала нібито як журналістка в одній із найавторитарніших країн Європи.
Сьогодні шапку-вушанку вже заховали й у відкритому доступі залишилося не так багато репортажів Кардаш із Мінська. Більшість із них — такі собі позитивні замальовки чи про доброго годинникаря, який робить годинники з дерева, чи про урок української мови в Мінську.
Але ось настає 2020 рік, і не помічати навколишню реальність стає просто неможливо. У Білорусі починаються протести через фальсифікації на президентських виборах. Звісно, Кардаш доводиться про все це розповідати, хоча акценти в її репортажах, м’яко кажучи, розмиті.
Для легендування можна дати трохи правди — в одному з її репортажів показується, як мітингарів «пакують». Хоча «русскість» не дає себе замаскувати, і Кардаш одразу ж зазначає, мовляв, «людей попередили, що акція несанкціонована». І додає, що силовики, «на щастя», не були озброєні. До речі, Кардаш також затримують на одній з акцій, і вона пише доволі гнівний пост про білоруських силовиків, які перешкоджають роботі журналістів.
Але паралельно тоді ж Інна Кардаш вже виступає в ролі не лише «журналіста», а й «експерта». І тут, говорячи про протести в Мінську, вона на всі сто відпрацьовує російські наративи.
Ось що вона заявляє в розмові з маловідомим аналітичним центром Tactics Institute for Security and Counter-Terrorism: «Картина, яка домінує в ЗМІ, — це сотні тисяч протестувальників опозиції, які марширують столицею. За білоруськими мірками масштаби протестів насправді не такі вражаючі…»; «Чесно кажучи, я виключаю сценарій регіональної нестабільності в Білорусі, порівнянний з Україною. В Україні геополітичний розкол, проросійський та проєвропейський, перетворився на соціальний розкол, підкріплений географічним розколом…»; «Протести тривають вже другий місяць, переважно серед молоді. Протестувальники збираються в колони та ланцюги солідарності. Вони не бояться, бо їхні дії залишаються безкарними».
Невдовзі, після жорсткого придушення протестів, щоб ніхто не відчував безкарність, Інна Кардаш повністю перебереться в Україну. І чомусь ні в кого не виникне питань щодо її попередньої діяльності, ніхто не хоче дивитися на «автомат ППШ на плечі».
Вона активно працює журналісткою, пише репортажі для різних медіа, зокрема й для тих, які зараз захопливо розповідають про її шпигунську діяльність. Дехто навіть запрошує її на ефіри як експерта по Білорусі. І, звісно ж, починає працювати в «Інтерфаксі-Україна», але про це варто написати окремо.
Для «солідних» посадовців
Годі знайти краще місце для шпигунки, яка вдавала із себе журналістку, ніж інформаційне агентство, — місце, куди стікається вся інформація. До того ж очолюване людиною, все життя вхожою у високі кабінети.
Покійний засновник і багаторічний керівник «Інтерфаксу-Україна» Олександр Мартиненко вмів ефективно вибудовувати стосунки з владою й отримувати ексклюзивну інформацію та доступ своєї агенції до впливових осіб.
Щоб освіжити пам’ять, достатньо згадати, що саме він із 1998 по 2001 рік був прессекретарем Леоніда Кучми.
Медіа дуже активно підхопили історію про особистий зв’язок Мартиненка з Кардаш, обсмоктуючи деталі. «Для багатьох журналістів він був моральним орієнтиром у професії. І от його просять звернути увагу на молоденьку дівчину, допомогти з роботою. Їй 25, йому 55. І він попався — кажуть, не міг відвести очей!» — розповідає захопливу love story ТСН.
Але чомусь майже ніхто не проговорив, а чи збігалися в них особисті переконання та погляди. Вочевидь, певною мірою так, зважаючи на висловлювання самого Мартиненка. Коли в ефірі на «5 каналі» його спитали, як він ставиться до санкції проти проросійських каналів (куди входив і канал «112»), очільник «Інтерфаксу-Україна» заявив: «Я не вважаю це небезпекою (проросійські канали в Україні. — Теxty.org.ua), це не “Перший канал” російського телебачення…, це не маніпулятори».
Мартиненко і Кардаш сформували творчий дует, який підготував цілу серію інтерв’ю з вищими державними чиновниками зеленої хвилі, насамперед з Офісу президента. Саме ОП, вочевидь, був пріоритетним напрямом для шпигунки.
Так, з очільником Офісу президента Андрієм Єрмаком Кардаш зробила аж чотири повноцінних інтерв’ю. Перший матеріал із ним випустила ще на початку 2021-го, останній у 2024-му. Раз на рік проводити персональний скринінг роботи другого за значенням чиновника в Україні — непоганий хід, зазначимо.
З Андрієм Єрмаком вона зробила аж чотири повноцінних інтерв’ю, по одному щороку
Говорила вона і з його заступниками. Наприклад, з Ігорем Жовквою двічі. Дійшло навіть до смішного: Мартиненко й Кардаш взяли інтерв’ю і в самого символу санкційної політики проти проросійських політиків та пропагандистів — на той час секретаря РНБО Сергія Данілова, який, швидше за все, просто не знав, із ким спілкується.
Та й хто йому міг би розповісти, якщо відповідальний за інформаційну політику Кирило Тимошенко також дав інтерв’ю російській шпигунці та її незмінному другові.
Звісно, у самих опублікованих інтерв’ю ми не знайдемо якоїсь секретної інформації, але в особистій довгій і довірливій розмові завжди щось говориться не під запис, та й загалом таке спілкування допомагає налагоджувати добрі стосунки для подальшого обміну інформацією. У чиновника завжди щось можна випитати, ставлячи перехресні запитання, і не все з відповідей іде в публікацію.
Також запис розмови, інтонація й особливості мови можуть допомогти аналітикам розвідки скласти психологічний портрет і визначити вразливі місця.
Дует Мартиненко — Кардаш пропонував зручний режим інтерв’ю для топчиновників
Поясненням такої популярності творчого дуету Мартиненко — Кардаш серед владної верхівки, певно, була не лише впізнаваність самого очільника інформагентства «Інтерфакс-Україна». Швидше за все, вони обоє змогли запропонувати зручний режим інтерв’ю — «теплої ванни» для своїх інтерв’юерів. Бо, як сказав прессекретар Володимира Зеленського знову ж таки в інтерв’ю Мартиненку — Кардаш про українські ЗМІ, «з нашими медіа завжди цікавіше». Але й напряжніше. А із симпатичною Кардаш приємно.
Щоб створити таке враження, вона вже мала відповідний досвід, який набула під час роботи на пропагандистському телеканалі, й, певно, відповідне навчання у філії ФСБ — білоруському КДБ. Але її теплота виявилася отрутою. Хоча звинувачувати українські можновладці можуть лише себе.
Зараз Інна Кардаш затримана. Відбудеться суд, під час якого, вочевидь, буде оприлюднено багато цікавих деталей. Хотілося б серед іншого на ньому почути, яку саме інформацію Інна Кардаш отримала не лише від знайомих військових, а й від українських чиновників. Щось підказує, що за роки плідного спілкування таких кейсів може бути багато.
Взяли її, коли вона намагалася дістати інформацію про підрозділ ГУР і закохала в себе українського військового, якого називала в переписці з куратором «мій лох».
Стаття підготовлена, зокрема, за підтримки Фундації Пилипа Орлика.
