У російських втратах зростає частка вбитих. Аналіз «Повернись живим»
Частка вбитих у втратах РФ зросла до 56%. Однією з ключових характеристик у війні на виснаження є співвідношення вбитих і поранених. Це співвідношення визначає, яка частина військових зможе повернутися на поле бою, а яку доведеться замінити, як швидко вичерпуються людські резерви та скільки людей необхідно мобілізовувати в кожний цикл для підтримання темпів бойових дій.
Автори: Гліб Волоський, Богдана Бакай, Воєнно-стратегічний напрям Центру ініціатив «Повернись живим».
Один до трьох
Традиційним співвідношенням убитих і поранених вважається 1:3 (один убитий на трьох поранених). Це доволі умовна цифра, яка ґрунтується на усереднених показниках Другої світової війни. Для більшості сучасних конфліктів характерний суттєво вищий відсоток виживання — як завдяки меншій інтенсивності бойових дій, так і завдяки покращенню тактичної медицини та підходів до евакуації.
В Афганістані, наприклад, співвідношення американських убитих і поранених становило в середньому 1:10, а у випадку морських піхотинців 1:13.
Розподіл втрат у російсько-українській війні зазвичай оцінювався крізь призму співвідношення 1:3. Ті обмежені дані, що доступні за перші два роки повномасштабної війни, справді мають схоже співвідношення вбитих і поранених. Проте в останні два роки війни відбулися суттєві трансформації, які вплинули й на цей показник.
Частка вбитих зростає
Дані, які ми зібрали, демонструють, що ще навесні 2024 року структура російських втрат була наближена до історичного співвідношення — 1:3. Проте протягом наступних місяців розподіл втрат зазнавав істотних змін, а частка вбитих швидко зростала.
Станом на кінець 2025 року частка загиблих становила 56% загальних російських втрат. Співвідношення змістилося до приблизно 12 убитих на кожних 10 поранених.
Найімовірнішою причиною таких трансформацій є зміна характеру бойових дій і тактики російських сил.
По-перше, якщо раніше більшість втрат завдавалася вогнем артилерії, то в останні роки в результаті уражень БпЛА. На відміну від артилерійських боєприпасів, які уражають цілі переважно через уламки, дрони зазвичай уражають конкретну ціль на мінімальній дистанції. Такі удари порівняно частіше призводять до фатальних наслідків.
По-друге, надзвичайне насичення поля бою водночас ударними та розвідувальними засобами ускладнює евакуацію. Рух на відкритій місцевості швидко фіксується, а дешеві й точні засоби ураження дають змогу уражати евакуаційні команди або поранених, які намагаються покинути поле бою самостійно.
Це приводить до того, що традиційне поняття золотої години нівелюється, а медичні групи змушені чекати на сприятливе вікно, поки інтенсивність роботи ворожих БпЛА зменшиться. Збільшення часу до евакуації зменшує шанси поранених на виживання.
Тактика інфільтрації не передбачає евакуації поранених
Конкретно в російському випадку ці ефекти посилюються й двома іншими факторами. Так, практика інфільтрації, до якої вдаються сили РФ, здебільшого не дає змоги евакуювати поранених, що просочилися на українській бік лінії фронту. Якщо пораненому російському військовому не пощастило потрапити в український полон, його шанси на виживання стають суттєво нижчими за середні.
Водночас РФ поступово вичерпує радянські запаси бронетехніки, а темпи виробництва й відновлення не дають змоги повною мірою компенсувати втрати. Попри все меншу роль механізованих штурмів, броньований транспорт і далі виконував важливу функцію в ротаціях, евакуаціях та логістиці — «броньованого таксі».
Через зменшення запасів бронетехніки російські війська змушені частіше використовувати менш захищений транспорт, що збільшує ризики для особового складу.
Як результат — у пікові періоди 2025 року сили РФ втрачали близько 21 тисячі військовослужбовців убитими на місяць. Реальні безповоротні втрати можуть бути ще більшими, оскільки принаймні частина важкопоранених не зможе повернутися на поле бою.
Російська мобілізаційна система все ще може компенсувати такий рівень втрат: середньомісячні темпи російської мобілізації у 2025 році оцінювалися в 35 тисяч осіб. Проте великі безповоротні втрати послаблюють РФ.
Зростання частки вбитих не дало змоги РФ збільшити чисельність свого угруповання в останні шість місяців. До цього кількість російських сил в Україні постійно зростала. Це означає, що Росія не зможе й надалі нарощувати тиск на фронті без посилення мобілізаційних заходів або суттєвого зменшення втрат.
Зростання частки вбитих не дало змоги РФ збільшити чисельність свого угруповання в останні шість місяців
Така ситуація також означає швидке вимивання бойового досвіду. З огляду на рівень втрат особовий склад, принаймні в піхотних підрозділах, щомісяця оновлюється, не залишаючи можливості передавати знання і навички новоприбулим. Найімовірніше, рівень бойової ефективності російської піхоти протягом останніх місяців помітно падав.
З більш стратегічної перспективи зменшення буфера між безповоротними втратами та поповненням залишає РФ у хиткому становищі: подальше зростання втрат або зниження темпів комплектування війська може розбалансувати російську систему й змусити РФ зменшувати інтенсивність бойових дій або шукати додаткових людей.
В умовах економічних проблем можливість залучення контрактників через збільшення фінансових бонусів усе більш обмежена, а використання силових методів є проблемним із політичного погляду. Досі російське керівництво максимально намагалося уникати відновлення примусової мобілізації, ймовірно, остерігаючись посилення протестних настроїв.
Якщо втрати і далі зростатимуть, перед РФ постане дилема лише з негативними опціями: зменшувати тиск на фронті, вводити додаткові фінансові стимули, пришвидшуючи таким чином вичерпання залишків фінансових резервів, або нарощувати силову компоненту мобілізації, збільшуючи соціальне напруження.
Як збирали дані?
Щоб проаналізувати ці зміни, ми зібрали й усереднили дані про російські втрати, які повідомляють українські угруповання військ та окремі підрозділи (приклади тут і тут).
Відповідні дані починають з’являтися в достатній кількості з травня 2024 року.
Ми фокусуємося саме на російській стороні: як для того, щоб не розкривати надмірну інформацію про українські втрати, так і через значно більшу кількість звітів щодо противника. Це дає змогу відстежувати помісячну динаміку й здійснювати крос-верифікацію через різні джерела.
Водночас не всі українські угруповання повідомляють окремо про кількість убитих і поранених. Оскільки співвідношення може дещо різнитися залежно від напрямку, розрахунки не ідеально відображають реальний розподіл.
Порівняно з цифрами, що фігурують у зливі російських документів про втрати, наші розрахунки виявилися більшими на 10%. Це може відображати як похибку наших розрахунків, так і різницю між підрахунками російської та української сторін. У будь-якому разі співмірність цифр вказує на те, що обраний метод може бути використаний принаймні як груба апроксимація.
Досліджуй тренди на полі бою самостійно з інтерактивним дашбордом від Центру ініціатив «Повернись живим».
