Проблема глибини: чому Україна програє дронову війну стратегічно

Публікуємо дуже дискусійну і цікаву, але непопулярну думку, висловлену в соцмережі Х американським ветераном, який керував ротою в ЗСУ. Зазначимо, що схожі ідеї щодо контролю над глибиною висловлювала й президентка Інституту вивчення війни. Редакційні коментарі ми написали наприкінці статті.

Дронова війна — це не про сьогоднішні втрати.

Дронова війна — це не про те, хто вбив більше солдатів сьогодні. Це про те, хто контролює простір завтра.

Контроль глибини

Контроль глибини означає контроль руху, логістики, розвідки, зв’язку та ухвалення рішень у всьому секторі, а не лише в окопі чи бункері. Українські дронові зусилля досі оптимізовані під знищення піхоти, а не під трансформацію сектору. Це створює гарні пропагандистські відео, але дає слабкі результати в досягненні операційних і стратегічних цілей.

Росія оптимізує навпаки: менше кліпів, більше колапсу.

Операційна глибина вирішує війни.

Якщо противник може переміщати пальне, боєприпаси, дрони, екіпажі та ремонтні машини на 10–40 км за лінією фронту без страху, він контролює глибину, навіть якщо втрачає вп’ятеро більше людей в окопах.

Росіяни зрозуміли цей перехід першими. Вони перестали ставитися до дронів як до літаючих гранат і почали використовувати їх як систему для блокування руху, логістики та дронових операцій (проєкт «Рубікон»).

Україна досі трактує глибину по обидва боки фронту як невизначену територію. Ніхто нею не «володіє». Ніхто за неї не відповідає. Тому вона за умовчанням використовується для вбивства піхоти — це легко виміряти й задовольняє емоційно.

Росія визначила контроль глибини чіткіше: якщо український рух у тилових зонах стає небезпечним, сектор врешті-решт колапсує. Якщо українські дронові екіпажі не можуть безпечно працювати, ланцюг ураження вмирає.

Ось чому Росія фокусується на:

• полюванні на операторів дронів;
• знищенні техніки, а не солдатів;
• ударах по логістичних вузлах;
• придушенні або знищенні розвідки;
• перетворенні доріг на смертельні пастки.

Це і є контроль глибини.

Росіянам начхати на вбивства піхоти в графіках. Вони планують формуючі операції.

Україна фокусується на піхоті, бо це видимо і політично безпечно. Але піхота замінна. Пальне, ремонт, електрика, зв’язок, навчені екіпажі й темп логістики — ні.

Результат передбачуваний:

• Україна виграє тактичний обмін і програє операційний.
• Україна виграє в медіа, але програє землю.
• Росія втрачає солдатів, але отримує свободу руху.
• Україна вбиває людей, але втрачає простір.

Це не проблема виробництва чи технологій. Україна має одні з найкращих дронів у світі. Це проблема доктрини та відповідальності. Проблема ментальності, що переслідувала Україну ще до масового використання дронів.

Безлад

За контроль глибини ніхто не відповідає. Нікого не призначили відповідальним. Це буквально безлад.

СБС (Сили безпілотних операцій) існують, але це підрозділ, а не власник сектору (тобто підрозділ, який за нього відповідає) і не відповідальний за певні операції. Це безладдя.

Бригади контролюють окопи. Але ніхто не контролює, що відбувається за 20–80 км у нашому тилу, тобто в нашій глибині.

Коли ніхто не «володіє» глибиною, ніхто її не захищає. Коли ніхто її не захищає, Росія заповнює її дронами. Коли Росія заповнює її дронами, логістика сповільнюється. Коли логістика сповільнюється, фронти тихо колапсують.

Достатньо зрозуміло? Мабуть, ні для України. Продовжуємо трубити про 30 тисяч+ убитих на місяць, поки втрачаємо території через це лайно.

Чому спіраль прискорюється

Щотижня рух у тилу стає небезпечнішим. Щотижня дронові команди виживають менше. Щотижня Україна докладає більше зусиль просто для утримання вчорашніх позицій. Бо ми зосереджені на знищенні піхоти!

Ця ідея, що ми можемо завдати Росії стільки втрат, щоб вона колапсувала, абсолютно ідіотська і не має жодної цінності в стратегічному чи операційному сенсі. Вона приносить лайки та сердечка в соцмережах. І все. Це не стратегічна перемога!

Як це виправити

1. Переосмислити місію.

Метрики успіху дронів повинні змінитися з кількості тіл на блокування сектору.

2. Формально визначити контроль глибини.

Хтось повинен «володіти» кожною ділянкою і бути за неї відповідальним. Хтось повинен оцінювати те, чи безпечний український рух і чи небезпечний російський.

3. Переорієнтувати цілі.

Дронові підрозділи повинні атакувати насамперед не людей, а системи:

• логістику;
• РЕБ;
• зв’язок;
• розвідку;
• ремонт;
• транспорт;
• дронові екіпажі;
• артилерію;
• міномети.

Піхота стає вторинною ціллю, а не основною. Піхота не формує поле бою. Вона лише експлуатує прогалини, створені системами зброї.

4. Картографувати глибину.

Кожен сектор потребує карти глибини: маршрути, вузли, вузькі місця, дронові коридори, лінії РЕБ. І це потрібно ділити з кожним підрозділом і координувати належним чином!

Якщо це не картографується і не оспорюється щодня, глибина втрачається. Втрачена глибина = втрачена земля.

5. Використовувати СБС для стандартизації.

СБС мають використовуватися для забезпечення стандартизації та інтеграції, а не лише для виробництва. Однакове навчання. Однакова дисципліна зв’язку. Однакове управління частотами. Однакова логіка ланцюга ураження між бригадами й фронтами.

6. Прирівняти контроль глибини до утримання землі.

Сектор, де рух у тилу небезпечний через дрони, уже втрачений, навіть якщо окоп досі утримується.

Повторю: СЕКТОР, ДЕ РУХ У ТИЛУ НЕБЕЗПЕЧНИЙ ЧЕРЕЗ ДРОНИ, УЖЕ ВТРАЧЕНИЙ, НАВІТЬ ЯКЩО ОКОП ДОСІ УТРИМУЄТЬСЯ.

Це ще можна виправити.

Україна має інновації, виробництво і талант. Чого бракує, то це чіткості місії на операційному та стратегічному рівні й належного командування, що мислить на перспективу, а не соцмедійними лайками та іншим лайном від убивства піхоти.

Визначити глибину. Призначити власників. Вимірювати. Аналізувати. Боротися за неї щодня.

Якщо цього не зробити, жодна кількість FPV, що уражають піхоту, не зупинить повільного колапсу секторів.

Приклад розподілу відповідальності

Українське командування має зрозуміти і вирішити питання власності. Ця ідея, що ГУР (Головне управління розвідки), ССО (Сили спеціальних операцій), «Альфа» (спецпідрозділ СБУ), поліція, СБС, звичайні підрозділи можуть запускати дрони будь-де і на будь-яку відстань, абсолютно безглузда.

Приклад розподілу:

• 0–20 км — бригади;
• 21–80 км — СБС (заповнює прогалини для 0–20 км під час високого тиску та концентрованих штурмів російських сил);
• 80–150 км — ССО;
• 150–300 км — «Альфа»;
• 300 км+ — ГУР.

Це створює власність, відповідальність і запобігає надмірній витраті ресурсів на цілі поза зоною відповідальності. Це також скорочує і допомагає централізувати розвідку.

Проблема керівництва

Не знаю, чому українське керівництво досі цього не зрозуміло, але безлад на фронті й загалом у виборі цілей — абсолютне лайно. Ми можемо вбивати 100 тисяч росіян на місяць, але це не переламає хід подій, якщо ми не можемо створити власність для формування поля бою. А для цього потрібні підрозділи, зосереджені на певних глибинах.

Заради всього святого.

І це не проблема Мадяра. Це загальна проблема керівництва від Міноборони донизу.

Немає ЖОДНОЇ причини, чому будь-який підрозділ спецназу використовує FPV для удару по піхоті на нульовій лінії, окрім того, що це виглядає добре для метрик якоїсь системи балів.

Ваші підрозділи спеціального призначення повинні руйнувати логістику, командування, постачання, а не вбивати тупу піхоту на нульовій лінії. Це марнування елітних солдатів, розвідувальних активів і бюджету. Це смішно.

Правильний розподіл:

• бригада = нульова лінія;
• СБС = підтримка нуля + ХХ км додатково;
• усе далі = підрозділи спецназу.

І вони повинні завдавати операційних та стратегічних втрат. Якщо після трьох місяців роботи в секторі підрозділ спеціального призначення не може визначити, які були ефекти на операційному/стратегічному/секторному рівні, він провалив свою роботу.

Убивство піхоти, до речі, не має операційного чи стратегічного ефекту. Це локальна подія.

Висновок

Дронова війна ніколи не була про вбивство російських солдатів для вирівнювання сил. Будь-яка думка про це безглузда і вказує на відсутність передбачення.

Вона про те, хто отримує право рухатися, постачати, думати та виживати завтра.

Зараз Росія виграє цю боротьбу.

Про автора: Раян О’Лірі — колишній командир Chosen Company, добровольчого підрозділу іноземних бійців у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ. Підрозділ складався переважно із західних ветеранів і діяв на фронті. Раян — колишній сержант Національної гвардії Айови, брав участь у війнах в Іраку та Афганістані. З 2022-го воював у ЗСУ. Звільнився з української служби 8 лютого 2024 року.

Від редакції. Думка автора дискусійна щонайменше з двох причин.

Система е-балів не є чимось поганим за визначенням. Це лише інструмент, який можна використовувати по-різному. Наразі цей інструмент має дуже великий вплив на перебіг бойових дій, тому що дає змогу серйозно переорієнтовувати зусилля всіх бойових частин, які використовують дрони. Треба дуже добре думати, коли виставляються різні бали за різні цілі, — занадто багато на що це впливає.

Акцент на знищення ворожої піхоти дронами не від хорошого життя. Це наразі єдиний доступний спосіб боротися з поступовим проникненням піхоти противника. Дуже неоптимальний спосіб, але через системні проблеми ЗСУ інших варіантів мало.

Водночас Раян О’Лірі правий, коли говорить, що ми стратегічно поступово програємо, якщо нічого не змінювати. Контроль глибини (з чітким розмежуванням і відповідальністю, коли бригади відповідають за ближню зону, СБС — за середню, СБУ, ГУР та інші дипстрайкери — за дальні удари), або, інакше кажучи, перевага в повітрі, з часом приводить до переламу ситуації на відповідній ділянці фронту.

І поки що це краще робить російський «Рубікон», а не наші СБС, тому що росіяни можуть сконцентрувати будь-яку потрібну кількість сил і засобів у якійсь ділянці фронту й забезпечити на ній перевагу в небі у всіх зонах. І що перше вони намагаються знищити? Ні, не піхоту, а наші розвідувальні дрони, важкі бомбери та екіпажі FPV.

Як поєднати поточну потребу в знищенні ворожої піхоти і в контролі глибини/перевазі в повітрі? Розстановкою пріоритетів і масштабуванням СБС (без канібалізації інших підрозділів, особливо з лінійних бригад). Розмежуванням зон відповідальності.

дипстрайк дрони концепція оперативний тил погляд сбс ссо хід війни