Управлінський хаос і безгрошів’я: Володимир Кудрицький про провали у захисті енергосистеми
Нині ходить мем: коли вночі раптово дають світло, ти думаєш, що це таке — лампочка, ядерна бомба чи світло в кінці тунелю? Смішно й сумно. А справді, як побудована українська енергосистема, що ми досі маємо електрику й читаємо з екранів гаджетів і комп’ютерів? Про це для Texty.org.ua розповідає Володимир Кудрицький, колишній голова правління Укренерго. Ця державна компанія — «скелет» української енергосистеми, забезпечує її цілісність і баланс, керує магістральними високовольтними лініями, якими електроенергія передається між регіонами.
П’ять центрів управління
— Завдяки чому наша енергосистема досі жива? Попри дедалі відчутніші удари росіян.
Тут чотири складові. Перша — великі електростанції. Друга — магістральні мережі Укренерго. Третя — розподільчі мережі обленерго. І четверта — наша протиповітряна оборона.
Великі електростанції багато разів зазнавали ударів, але їх відновлюють, по можливості вводять у роботу вцілілі енергоблоки. Паралельно триває розвиток децентралізованої генерації. Крім того, багато підприємств встановлює власні генеруючі установки, щоб працювати автономно. Це також додає системі стійкості.
«Шахеди» не можуть пробити укриття
Що стосується мереж Укренерго, то на підстанціях збудували понад 80 захисних укриттів від «Шахедів». Саме ці дрони є найбільш масовими й небезпечними для об’єктів енергетики. «Шахеди» не можуть пробити укриття. А якщо ураження все ж таки стається, наші інженери, маючи величезний досвід, досить швидко ліквідовують пошкодження.
Третій фактор стійкості — обленерго, що мають десятки тисяч підстанцій. Це менші за розміром об’єкти, але їх дуже багато. Масово бити по них почали лише торік, переважно в прифронтових регіонах. Агентство з відновлення вже споруджує укриття й на ключових підстанціях обленерго, накопичують запасне обладнання.
Ну й посилюється ППО. З’являються дрони-перехоплювачі, надходять нові комплекси, зокрема Patriot, зростає кількість мобільних вогневих груп, працює авіація. Тобто активний захист постійно в роботі.
— Міський голова Львова Андрій Садовий звинуватив уряд у знеструмленні лікарень і транспорту. Мер Києва Кличко просить киян виїжджати з міста. Натомість президент закликав місцеву владу «не тікати від проблем». Як правильно розподілити відповідальність за наслідки російських ударів?
Цей конфлікт справді набув політичного забарвлення — говорять про те, хто винен. Але проблема глибша. Влада, яка має найбільші повноваження, має координаційну функцію в масштабі всієї країни, за роки повномасштабної війни так і не дала відповіді на просте запитання: хто відповідає за енергетичну безпеку держави?
— Тому й виникають ці «ігри в стрілочника»?
Саме так. Хто ця конкретна людина? Який орган? Хто відповідає за захист енергетики, за живлення критичної інфраструктури? Минуло кілька років від початку повномасштабного вторгнення — навіть за цей час не сформована чітка вертикаль управління.
Формально діє штаб підготовки до опалювального сезону при прем’єр-міністрові або віцепрем’єрі, координаційний штаб під керівництвом віцепрем’єра, ще є Міністерство енергетики, Офіс президента і Ставка Верховного Головнокомандувача. Це щонайменше п’ять центрів, кожен із яких «відповідає за все».
Мер киває на центр, а центр каже, що винен мер
До цього додайте органи місцевого самоврядування й голів ОВА, які теж координують роботу на місцях.
— І що це означає на практиці?
Немає єдиної вертикалі управління. Мер киває на центр, а центр каже, що винен мер. У підсумку відповідальність не несе ніхто — пацієнти в лікарні без світла.
Проблема в тому, що роками ключові завдання — захист енергооб’єктів, забезпечення критичної інфраструктури — виносили за межі компетенцій Міністерства енергетики. Їх роздали всім підряд: ОВА, місцевій владі, штабам при Кабміні, але тільки не профільному міністерству. Як наслідок — утворився вакуум управління.
Невеликі електростанції в контейнерах ворогу виявити важко
— Перейдемо від «децентралізованої відповідальності» до децентралізованої генерації. Що це і коли ця ідея стала серйозною? Чого вдалося досягти?
Розмови почалися на початку 2023-го після чергових масованих обстрілів. Децентралізація — це військова логіка розосередження. Не тримати 1000 МВт виробництва енергії в одному місці під ударами ворога, а мати сотні невеликих електростанцій на 5–15 МВт — газових, із батареями та відновлюваними джерелами живлення. Такі електростанції можна швидко монтувати, навіть у контейнерах.
Ця модель підходить і для традиційної генерації: замість однієї, найбільшої в Україні Бурштинської ТЕС мати 100 невеликих станцій, плюс енергія сонця, вітру й батареї-накопичувачі.
Вітер і сонце безплатні, на відміну від вугілля
— Децентралізована генерація дорожча від великої, до якої ми звикли — з трубами ТЕЦ?
Навпаки, дешевша в експлуатації, особливо з відновлюваних джерел. Вітер і сонце безплатні, на відміну від вугілля за понад 100 доларів за тонну.
Проблема децентралізованої генерації в її нестабільній роботі. До неї треба допоміжні маневрені станції, які працюватимуть на підхваті, та батареї-накопичувачі для балансування енергосистеми.
— Чому перехід відбувається так повільно?
Результат скромний. Обіцяного «президентського гігавата» досі немає (обіцяного Володимиром Зеленським швидкого введення до 1 ГВт нової маневрової газової генерації. — Ред.). Реально побудовано й працює лише 500–600 МВт потужностей, ще частина не підключена до системи.
Державні компанії збудували лише 10–15% від плану. Приватний сектор активніший. Але держава надсилає йому суперечливі сигнали: з одного боку, потрібна децентралізація, з другого — розмови про 10 нових атомних блоків, малі модульні реактори та повернення до вугільних ТЕС.
Держава сама не знає, куди піде
Інвестор чує цю какофонію і робить висновок, що держава сама не знає, куди піде. Додаємо часті зміни правил гри, зниження цін заднім числом, тиск регуляторів, правоохоронців — й інвестиції гальмуються.
— Який практичний ефект могла б дати децентралізована генерація вже зараз?
Якби було 1,5–2 тисяч МВт таких потужностей, дефіцит енергії зараз був би значно меншим, а знеструмлення рідшими, особливо в містах.
Крім того, невеликі станції в контейнерах ворогу важко виявити й знищити — вони рятували б великі агломерації, райони Києва від цілковитої прив’язки до магістральних мереж.
Фінансування зупинилося
— Зрозуміло, що потрібні колосальні інвестиції. Де їх брати?
Почнемо з того, що Укренерго за нинішніх тарифів не може самостійно профінансувати навіть захист енергооб’єктів і їх відновлення після ударів. Річна інвестиційна програма Укренерго вимірюється лише 1–1,5 мільярдами гривень. За три роки залучили ще понад 3 мільярди євро кредитів і грантів від донорів. Бетонні укриття, трансформатори, захисні споруди — усе це побудоване повністю за донорські гроші без жодної бюджетної чи «тарифної» гривні.
— Тобто енергетиці потрібні гроші донорів?
Абсолютно. Але донори — це переважно європейські структури, чиновники, які мають відзвітувати перед своїм урядом і платниками податків: «Ми дали 50–60 мільйонів євро, гроші використані ефективно». Найбільше вони бояться, що через пів року в Україні спалахне корупційний скандал із їхніми коштами. Тому вони хочуть максимальної прозорості, хочуть застрахувати себе.
Енергоатом і Центренерго за три роки не отримали донорського фінансування
Те, що в Укренерго відбулася фактична ліквідація незалежної наглядової ради, для донорів є червоною карткою: у цю компанію вливати гроші небезпечно. Наприклад, Енергоатом і Центренерго за три роки практично не отримали донорського чи кредитного фінансування, хоча об’єктивно потребують його у величезних обсягах. Причина — непрозоре управління та неформальний вплив Офісу президента.
— Тобто йдеться про руйнування прозорого корпоративного управління. А які це має практичні наслідки для енергосектору?
Укренерго фактично виявилося в дефолті: не змогли реструктуризувати євробонди (боргові цінні папери, що випускаються позичальником — державою або корпорацією — в іноземній валюті. — Ред.), зірвалася угода з американським кредитором у вересні 2024-го. Донори дають лише точкові аварійні кошти — 20–30 млн євро на екстрене відновлення кількох об’єктів. Усе.
Масштабної підтримки на мільярди євро, як раніше, немає. Тоді донори вірили, що гроші не вкрадуть і вони не спливуть у скандалах. Зараз не вірять.
Ворогу не вдасться зламати українську енергосистему
— Все ж таки, наостанок, чи здатен противник розбити нашу енергосистему настільки, щоб вона розпадеться?
У Росії зараз дірка в державному бюджеті 100 мільярдів доларів. Тоді як лише на дрони вони витратили торік 12,5 мільярда доларів. Ціни на російську нафту впали, 2026 рік буде для них ще важчим. Це означає, що росіяни не здатні суттєво масштабувати виробництво дронів і ракет.
Крім того, дуже сподіваюся на прорив у розвитку децетралізованої генерації. Можливо, нарешті буде реалізовано президентський «гігават» потужностей. Це допоможе.
Підстав розслаблятися немає, але й впадати у відчай також. Ворогу не вдасться зламати українську енергосистему.
Довідка
Володимира Кудрицького звільнили з посади голови Укренерго 2 вересня 2024 року рішенням наглядової ради (чотири голоси із шести). Передумовою стало проведення засідання Ставки Верховного Головнокомандувача 30 серпня, на якій питання усунення Кудрицького порушував міністр енергетики Герман Галущенко. У публічних оцінках звільнення пов’язують із впливом осіб, які згодом фігурували в корупційному скандалі «Міндічгейт» (операція «Мідас») у листопаді 2025 року.
