Від «жертв інфляції» до «терористів, керованих США». Як російська пропаганда пояснює протести в Ірані

Загалом ми дослідили понад 1,5 тис. повідомлень, у яких згадується Іран, що були опубліковані в період із 1 по 12 січня. Це близько 5% усіх повідомлень, зібраних майже зі 120 телеграм-каналів мережі російської пропаганди.

Якщо підсумувати, російська пропаганда почала з аналізу економічних проблем, подекуди зі співчуття протестувальникам і закінчила закликами до стрілянини. За кілька днів протести в Ірані були переосмислені: з економічної кризи вони перетворилися на «американську змову».

Спочатку було співчуття

Все починалося з простих повідомлень.

«В Иране идут массовые протесты из-за стремительной инфляции, есть раненные» — такими були основні формулювання 1–2 січня в російському пропагандистському Телеграмі.

У більшості проаналізованих нами повідомлень російські пропагандисти з показним хвилюванням розповідали про протести в Ірані. Головною причиною заворушень вони називали інфляцію та економічну політику країни: «В Иране с 28 декабря проходят массовые акции протеста после резкого падения курса национальной валюты… За 2025 год цены на потребительские товары в стране выросли более чем на 52%».

На цьому етапі риторика здавалася майже нейтральною: російські канали фактично відтворювали логіку соціально-економічного аналізу, до якої зазвичай не вдаються, коли описують події в інших країнах. Протести подавалися як наслідок внутрішніх проблем Ірану без звичних для пропаганди пошуків «зовнішнього ворога».

Лише деякі z-канали обережно натякали, що «щось тут не так», і припускали, що заворушення могли бути спричинені діями Ізраїлю. Подекуди ці натяки швидко переспрямовувалися до традиційної схеми зі США за лаштунками: «Трамп встретил 2026 год во Флориде в компании израильского премьера Нетаньяху. Считаю, что Ирану в этом году стоит готовится».

Показово, що спочатку російська телеграм-пропаганда не поспішала перекладати відповідальність за події на «колективний Захід». Навпаки, досить жорстко критикувала іранську владу і за інфляцію, і за корупцію, і за економічну політику. Зокрема, з’являлися формулювання на кшталт «причины такого состояния иранской экономики — одновременное давление западных санкций, доминирование госсектора и полугосударственных силовых структур, коррупция и неэффективное управление».

Такий тон є показовим. На старті подій пропаганда ще не визначилася з єдиною лінією пояснення. Вона вагалася між щирим співчуттям «жертвам інфляції», критикою союзного режиму (чому б не скористатися його проблемами, тим більше що Росія має досвід воєнного втручання у внутрішні справи Ірану) та обережними спробами вписати протести в знайомий конспірологічний наратив. Саме з цієї точки й починається трансформація повідомлень — від нейтрального економічного аналізу до пошуку зовнішнього ворога, що є класичним механізмом російської пропаганди.

Стрілки вказують на США

2–3 січня логіка пропаганди різко змінюється. З’являється чітко окреслений «ініціатор» заворушень: ширма піднімається, і ним остаточно стають США.

Дровенят у багаття підклав Дональд Трамп, який заявив, що Сполучені Штати готові прийти на допомогу протестувальникам. Ця заява миттєво викликала роздратування російських пропагандистів і стала ідеальним приводом для зміни риторики: «Ну да, ну да. Сами устроили и проплатили протесты. “Мирные” протестанты закидывают камнями полицию, и те, естественно, защищаются. Но как же без долбанных США. Спасители херовы».

Від цього моменту один із ключових наративів формується остаточно: США не просто спостерігають за подіями, а готові скористатися ситуацією і перехопити ініціативу.

Втім, навіть ця версія подій проіснувала недовго. Уже наступного дня, 3 січня, США здійснили воєнне вторгнення у Венесуелу і вивезли президента Ніколаса Мадуро. Ця подія різко посилила емоційне тло російської телеграм-пропаганди і стала універсальним «доказом» агресивних намірів Вашингтона.

«Жереб кинуто», і США остаточно перетворюються на головного ініціатора всіх заворушень в Ірані незалежно від їх реальних причин.

Деякі пропагандисти починають розширювати рамки пояснення, заявляючи, що США в принципі не можуть змиритися з існуванням іранського режиму. Торішні обстріли Ірану подаються як поразка Вашингтона, мовляв, тоді США не змогли реалізувати свої плани, а тепер перейшли до «відплати» іншими методами: «1. Израиль и США не откажутся от цели деструкции политического режима в Иране. Никакого мирного сосуществования там не будет. 2. Потерпев неудачу с нанесением военного поражения Ирану летом 2025 года и получив жесткую ответку по Израилю, оппоненты вернулись к привычной тактике».

Зміна маркерів

Пропаганда за лічені дні проходить повний цикл трансформації — від соціально-економічних пояснень та обережної критики союзної влади до жорсткого конспірологічного наративу про «американський слід». Реальні внутрішні причини протестів остаточно зникають із поля зору, поступаючись універсальній і зручній схемі зовнішнього ворога: «Только наивный мог подумать, что что-то может радикально поменяться в политике США. Если схема работает, зачем её менять?».

Далі змінюється й мова опису самих протестів. Протестувальники перетворюються на «погромщиков», «мятежников», «террористов». Словосполучення «мирні протестувальники» показово береться в лапки, а на його місці з’являється добре відомий українцям наратив про «озброєних бойовиків».

Саме так російські пропагандистські ресурси у 2013–2014 роках описували учасників Революції гідності: «В различных городах ядром “протеста” являются небольшие группы боевиков, вооружённых холодным и огнестрельным оружием, нападающие на силовиков и полицейские участки. Что нужно делать с подобными “протестующими”, спросите у Лукашенко. А что не нужно, спросите у Януковича, он точно знает».

У z-каналах масово з’являються прямі заклики до жорсткого придушення протестів із посиланням на слова аятоли, які використовуються як моральне виправдання насильства: «Протестовать — это право, а устраивать беспорядки — нет. Бесполезно разговаривать с бунтовщиками. Их необходимо усмирить».

Іранські сили правопорядку, навпаки, звинувачуються в надмірній м’якості: «В любой стране мира за такое полагается пуля в лоб. В Америке пуля в лоб полагается и за гораздо меньшее. Слишком мягкие иранские силовики».

Додамо, що, за повідомленням правозахисної організації HRANA, на яку посилається CNN, під час протестів в Ірані вже загинуло щонайменше 2,4 тис. осіб. А CBS заявляє, що загиблих щонайменше 12 тис., проте їхня кількість може сягати 20 тис.

Паралельно пропагандисти апелюють до «єдності» й скаржаться на світових лідерів, які нібито не чують їхнього сигналу. Риторика набуває відверто ультимативного тону: «Для мирового сообщества сейчас переломный момент. Кто выразит протест и несогласие, тот имеет ещё национальную гордость и готов защищать свой суверенитет. Кто заюлит или промолчит, у того или рыльце в пушку, или “терпила”».

Z-пропаганда, яка традиційно звучить радикальніше, ніж російські телевізійні та офіційні медіа, йде ще далі. Вона вже прямо заявляє, що з Дональдом Трампом неможливо вести переговори, а будь-які домовленості зі США приречені на зраду: «Дональд Трамп ещё недавно вёл телефонные переговоры с Николасом Мадуро, а потом вероломный удар — и венесуэльский президент в американской тюрьме. Кстати, с Ираном было то же самое: знакомый нам Стивен Уиткофф убеждал Тегеран в том, что во время переговоров с Вашингтоном по ядерной программе ему нечего опасаться. И снова внезапное нападение руками Израиля, где одной из целей было убийство иранского руководства».

Схоже, росіяни бояться, що і їхнє загравання з Трампом погано закінчиться.

Росія — надійний союзник?

Венесуела, захоплення танкерів під російським прапором, Іран — усе це «чорні дні» в пропагандистському календарі. І річ тут не в співчутті, а у відчутті загрози.

Росія роками декларувала союзницькі відносини і з Каракасом, і з Тегераном, на міжнародних майданчиках демонструвала взаємопідтримку, а Іран до того ж активно допомагає Росії у війні проти України. Саме тому події у Венесуелі та Ірані російська пропаганда сприймає не як «чужі проблеми», а як удари по своїх союзниках.

Тепер ця вісь підтримки починає розвалюватися, а Москва не здатна допомогти своїм партнерам. Військові, економічні та дипломатичні ресурси обмежені, і це добре відчувається навіть у пропагандистській риториці.

На цьому тлі до z-пропаганди підключається й офіційна інформаційна машина. Уже 12 січня найбільші російські медіаресурси починають масово тиражувати заяви про те, що «у Ирана есть множество документов, доказывающих причастность США и Израиля к террористическим действиям в ходе беспорядков». Це спроба повернути події у звичну рамку змови і зняти із союзників відповідальність за внутрішню кризу.

Відповідно змінюється і завдання пропаганди: тепер потрібно довести, що «все не так погано» і що Росія нібито допомагає Ірану настільки, наскільки може.

Саме тому телеграм-канали починають активно розганяти повідомлення з посиланням на західні ЗМІ про «активну допомогу» Ірану з боку Росії та Китаю: «Пишут, что помогают Китай и Россия. Россия дает оборудование, Китай — технологии».

Далі риторика посилюється ще більше. Пропагандисти заявляють, що «РФ и Китай продолжают активно поставлять в Иран оружие: самолеты, вертолеты, РЛС, ЗРК и т. д.», натякаючи на те, що Іран може скористатися цими ресурсами і перейти до активної боротьби із зовнішніми загрозами. Навіть якщо реального підтвердження таких поставок немає, сам наратив виконує заспокійливу функцію для внутрішньої аудиторії.

Втім, за відсутності будь-якого перелому в ситуації пропаганда здається все менш упевненою. Саме тому ми фіксуємо появу інформаційної кампанії з виправдовуваннями. Вона полягає не лише в підготовці інформаційних виправдань і перекладанні провини на зовнішніх ворогів, а й у поступовому зменшенні цінності самих союзників.

Так, після падіння режиму Асада в Сирії й на тлі свіжих подій у Венесуелі однією з причин катастрофи починають називати неефективність режимів, корупцію та непрофесіоналізм. Схожі інтонації з’являються й щодо Ірану: його дедалі частіше намагаються показати «неідеальним» союзником, і Росія нібито навіть може виграти в разі змін.

Показовий приклад — раптовий перехід до цинічно-утилітарної логіки. Деякі канали з помітним задоволенням повідомляють про зростання цін на енергоносії: «А пока суть да дело нефть марки Брент подорожала до 64 долларов на баррель. В проекте нашего бюджета вроде средняя цена на нефть заложена 59? …Это что же получается? Трамп, наезжая на Венесуэлу и Иран, работает как агент нашего Минфина? Сам подрабатывает, конечно, империалист неугомонный, но и бюджет России наполняет».

У підсумку пропаганда демонструє одразу дві взаємовиключні стратегії: з одного боку, це риторика «вірності союзникам» і розповіді про допомогу, а з другого — готовність швидко дистанціюватися від них, якщо це стає вигідним.

дезінфомонітор дезінформація пропаганда телеграм іран