Від «жертв інфляції» до «терористів, керованих США». Як російська пропаганда пояснює протести в Ірані

Загалом ми дослідили понад 1,5 тис. повідомлень, у яких згадується Іран, опублікованих у період із 1 по 12 січня. Це близько 5% усіх повідомлень, зібраних майже зі 120 телеграм-каналів мережі російської пропаганди.

Якщо підсумувати, російська пропаганда почала з аналізу економічних проблем, подекуди зі співчуття протестувальникам і завершила закликами до стрілянини. За кілька днів протести в Ірані були переосмислені: з економічної кризи вони перетворилися на «американську змову».

Спочатку було співчуття

Все починалося з простих повідомлень.

«В Иране идут массовые протесты из-за стремительной инфляции, есть раненные» — такими були основні формулювання 1–2 січня в російському пропагандистському Телеграмі.

Більшість проаналізованих нами повідомлень російських пропагандистів із показним хвилюванням розповідали про протести в Ірані. Головною причиною заворушень вони називали інфляцію та економічну політику країни: «В Иране с 28 декабря проходят массовые акции протеста после резкого падения курса национальной валюты… За 2025 год цены на потребительские товары в стране выросли более чем на 52%».

На цьому етапі риторика здавалася майже нейтральною — російські канали фактично відтворювали логіку соціально-економічного аналізу, до якої зазвичай не вдаються, описуючи події в інших країнах. Протести подавалися як наслідок внутрішніх проблем Ірану без звичних для пропаганди пошуків «зовнішнього ворога».

Лише окремі z-канали обережно натякали, що «щось тут не так», і припускали, що заворушення могли бути спричинені діями Ізраїлю. Подекуди ці натяки швидко розширювалися до традиційної схеми зі США за лаштунками: «Трамп встретил 2026 год во Флориде в компании израильского премьера Нетаньяху. Считаю, что Ирану в этом году стоит готовится».

Показово, що на початковому етапі подій російська телеграм-пропаганда не поспішала перекладати відповідальність за події на «колективний Захід». Навіть навпаки, досить жорстко критикувала іранську владу і за інфляцію, і за корупцію, і за економічну політику. Зокрема, з’являлися формулювання на кшталт: «Причины такого состояния иранской экономики — одновременное давление западных санкций, доминирование госсектора и полугосударственных силовых структур, коррупция и неэффективное управление».

Такий тон є показовим. На старті подій пропаганда ще не визначилася з єдиною лінією пояснення. Вона вагалася між щирим співчуттям «жертвам інфляції», критикою союзного режиму (чому б не скористатися його проблемами, тим більше що Росія має досвід військового втручання у внутрішні справи Ірану) та обережними спробами вписати протести в знайомий конспірологічний наратив. Саме з цієї точки й починається трансформація повідомлень — від нейтрального економічного аналізу до пошуку зовнішнього ворога, що є класичним механізмом російської пропаганди.

Стрілки вказують на США

2–3 січня логіка пропаганди різко змінюється. З’являється чітко окреслений «ініціатор» заворушень: ширма піднімається, і ним остаточно стають США.

Дровенят у багаття підклав Дональд Трамп, який заявив, що Сполучені Штати готові прийти на допомогу протестувальникам. Ця заява миттєво викликала роздратування російських пропагандистів і стала ідеальним приводом для зміни риторики: «Ну да, ну да. Сами устроили и проплатили протесты. “Мирные” протестанты закидывают камнями полицию, и те, естественно, защищаются. Но как же без долбанных США. Спасители херовы».

Від цього моменту один із ключових наративів формується остаточно: США не просто спостерігають за подіями, а готові скористатися ситуацією і перехопити ініціативу.

Втім, навіть ця версія подій проіснувала недовго. Уже наступного дня, 3 січня, США здійснили воєнне вторгнення у Венесуелу і вивезли президента Ніколаса Мадуро. Ця подія різко посилила емоційне тло російської телеграм-пропаганди і стала універсальним «доказом» агресивних намірів Вашингтона.

«Жереб кинуто», і США остаточно перетворюються на головного ініціатора всіх заворушень в Ірані незалежно від їх реальних причин.

Деякі пропагандисти починають розширювати рамки пояснення, заявляючи, що США в принципі не можуть змиритися з існуванням іранського режиму. Торішні обстріли Ірану подаються як поразка Вашингтона, мовляв, тоді США не змогли реалізувати свої плани, а тепер перейшли до «відплати» іншими методами: «1. Израиль и США не откажутся от цели деструкции политического режима в Иране. Никакого мирного сосуществования там не будет. 2. Потерпев неудачу с нанесением военного поражения Ирану летом 2025 года и получив жесткую ответку по Израилю, оппоненты вернулись к привычной тактике».

Розворот термінів

Пропаганда за лічені дні проходить повний цикл трансформації від соціально-економічних пояснень та обережної критики союзної влади до жорсткого конспірологічного наративу про «американський слід». Реальні внутрішні причини протестів остаточно зникають із поля зору, поступаючись універсальній і зручній схемі зовнішнього ворога: «Только наивный мог подумать, что что-то может радикально поменяться в политике США. Если схема работает, зачем её менять?».

Далі змінюється й мова опису самих протестів. Протестувальники перетворюються на «погромщиков», «мятежников», «террористов». Словосполучення «мирні протестувальники» показово береться в лапки, а на його місці з’являється добре знайомий українцям наратив про «озброєних бойовиків».

Саме так у російських пропагандистських ресурсах у 2013–2014 роках описували учасників Революції Гідності: «в различных городах ядром "протеста" являются небольшие группы боевиков, вооружённых холодным и огнестрельным оружием, нападающие на силовиков и полицейские участки. Что нужно делать с подобными "протестующими" — спросите у Лукашенко. Что не нужно — спросите у Януковича, он точно знает».

У z-каналах масово з’являються прямі заклики до жорсткого придушення протестів — із посиланням на слова аятоли, які використовуються як моральне виправдання насильства: «Протестовать — это право, а устраивать беспорядки — нет. Бесполезно разговаривать с бунтовщиками. Их необходимо усмирить».

Іранські сили правопорядку, навпаки, звинувачуються в надмірній м’якості: “В любой стране мира за такое полагается пуля в лоб. В Америке пуля в лоб полагается и за гораздо меньшее. Слишком мягкие иранские силовики”.

Додамо, що за повідомленням правозахисної організації HRANA, на яку посилається CNN, під час протестів в Ірані вже загинуло щонайменше 2400 осіб. А CBS, на основі даних своїх джерел, заявляє, що загиблих щонайменше 12 тисяч, проте їхня кількість може сягати 20 тисяч.

Паралельно пропагандисти апелюють до «єдності» та скаржаться на світових лідерів, які нібито не чують їхнього сигналу. Риторика переходить у відверто ультимативний тон: «Для мирового сообщества сейчас — переломный момент. Кто выразит протест и несогласие — тот имеет ещё национальную гордость и готов защищать свой суверенитет. Кто заюлит или промолчит — у того или рыльце в пушку или «терпила»».

Z-пропаганда, яка традиційно звучить радикальніше, ніж російські телевізійні та офіційні медіа, йде ще далі. Вона вже прямо заявляє, що з Дональдом Трампом неможливо вести переговори, а будь-які домовленості з США приречені на зраду: «Дональд Трамп ещё недавно вёл телефонные переговоры с Николасом Мадуро, а потом — вероломный удар и венесуэльский президент в американской тюрьме. Кстати, с Ираном было то же самое: знакомый нам Стивен Уиткофф убеждал Тегеран в том, что во время переговоров с Вашингтоном по ядерной программе ему нечего опасаться. И снова внезапное нападение руками Израиля, где одной из целей было убийство иранского руководства».

Схоже, росіяни бояться, що і їхнє загравання з Трампом погано закінчиться.

Росія надійний союзник?

Венесуела, захоплення танкерів під російським прапором, Іран — усе це стає «чорними днями» в пропагандистському календарі. І річ тут не у співчутті, а у відчутті загрози.

Росія роками декларувала союзницькі стосунки і з Каракасом, і з Тегераном. На міжнародних майданчиках демонструвала взаємопідтримку, а Іран до того ж активно допомагає Росії у війні проти України. Саме тому події у Венесуелі та Ірані сприймаються російською пропагандою не як «чужі проблеми», а як удари по власній системі союзів.

Тепер ця вісь підтримки починає розвалюватися, а Москва не може допомогти своїм партнерам. Військові, економічні та дипломатичні ресурси обмежені, і це добре відчувається навіть у пропагандистській риториці.

На цьому фоні до z-пропаганди підключається й офіційна інформаційна машина.

Уже 12 січня найбільші російські медіаресурси починають масово тиражувати заяви про те, що «У Ирана есть множество документов, доказывающих причастность США и Израиля к террористическим действиям в ходе беспорядков». Це — спроба повернути події в звичну рамку змови та зняти з союзників відповідальність за внутрішню кризу.

Відповідно змінюється і завдання пропаганди: тепер потрібно довести, що «все не так погано» і що Росія нібито допомагає Ірану настільки, наскільки може.

Саме тому телеграм-канали починають активно розганяти повідомлення з посиланням на західні ЗМІ про «активну допомогу» Ірану з боку Росії та Китаю: «Пишут, что помогают Китай и Россия. Россия дает оборудование, Китай — технологии».

Далі риторика ще більше посилюється. Пропагандисти заявляють, що «РФ и Китай продолжают активно поставлять в Иран оружие — самолеты, вертолеты, РЛС, ЗРК и т.д.», натякаючи, що Іран може скористатися цими ресурсами та перейти до активної боротьби із зовнішніми загрозами. Навіть якщо реальне підтвердження таких поставок відсутнє, сам наратив виконує заспокійливу функцію для внутрішньої аудиторії.

Втім, за відсутності будь-якого перелому в ситуації пропаганда виглядає все менш упевненою. Саме тому ми фіксуємо появу «відступаючої» лінії. Вона полягає не лише у підготовці інформаційних виправдань і перекладанні провини на зовнішніх ворогів, а й у поступовому зниженні цінності самих союзників.

Так, після падіння режиму Асада в Сирії та на тлі свіжих подій у Венесуелі однією з причин катастрофи починають називати неефективність режимів, корупцію та непрофесіоналізм. Схожі інтонації з’являються й щодо Ірану: його дедалі частіше намагаються показати «неідеальним» союзником, від якого Росія нібито навіть може виграти у разі змін.

Показовий приклад — раптовий перехід до цинічно-утилітарної логіки. Деякі канали з помітним задоволенням повідомляють про зростання цін на енергоносії: «А пока суть да дело нефть марки Брент подорожала до 64 долларов на баррель. В проекте нашего бюджета вроде средняя цена на нефть заложена 59? … Это что же получается: Трамп, наезжая на Венесуэлу и Иран работает, как агент нашего Минфина? Сам подрабатывает, конечно, империалист неугомонный, но и бюджет России наполняет».

У підсумку пропаганда демонструє одразу дві взаємовиключні стратегії: з одного боку — риторику «вірності союзникам» і розповіді про допомогу, з іншого — готовність швидко дистанціюватися від них, якщо це стає вигідним.

дезінфомонітор дезінформація пропаганда телеграм іран