Ігор Семиволос про Іран: «Нам вигідна зміна режиму, але без великої війни»

Ситуація в Ірані стрімко загострюється. Влада почала масово вбивати протестувальників, вимкнула інтернет, глушить навіть «Старлінки», погрожує протестувальникам конфіскацією майна і публікує дані про 120 загиблих силовиків. Місцеві правозахисники тим часом повідомляють, що кількість загиблих протестувальників може сягати шести тисяч, про це йдеться у звіті Міжнародної правозахисної організації Iran Human Rights (IHRNGO). За офіційними даними, загинуло щонайменше 648 осіб протягом 16 днів протестів.

12 січня президент США Дональд Трамп став активніше погрожувати іранській владі воєнною інтервенцією і ввів 25% мита для країн, що торгують з Іраном, викликавши гнів Китаю. Європа стурбована і погрожує новими санкціями. Країни Заходу вивозять дипломатів з Ірану і закликають своїх громадян виїхати якнайшвидше.

«Ідеальний шторм»

— Чи можна іранські протести вже називати революцією?

Я назвав би це класичною революційною ситуацією. Причому не в емоційному, а в суто аналітичному сенсі. Коли збігається одразу кілька чинників, які взаємно підсилюють один одного, у політології часто говорять про так званий ідеальний шторм. В Ірані ми бачимо саме це.

Є сильний зовнішній тиск: санкційний, політичний. Є внутрішні проблеми, які накопичувалися роками і не були вирішені. Є екологічний вимір: цьогорічна посуха, хронічний дефіцит води, деградація цілих регіонів. Є економіка: падіння національної валюти, інфляція, безробіття, ситуація, коли понад третина населення живе за межею бідності.

І все це наклалося на дуже важливий психологічний і політичний момент — поразку в 12-денній війні з Ізраїлем у червні 2025 року. Це була не просто воєнна невдача, а удар по уявленню режиму про власну силу, про здатність контролювати ситуацію всередині й назовні.

У певному сенсі вся ця маса проблем просто накопичувалася, а тепер вибухнула.

— Багато хто каже: все почалося через інфляцію і падіння ріала. Але ж це не нова проблема для Ірану. Чому саме зараз?

Так, інфляція і слабка валюта не новина для Ірану. Але тут важливо розуміти різницю між хронічною кризою і моментом, коли вона переходить у фазу, неприйнятну для мас людей.

По-перше, спрацював фактор повернення санкцій. Є міжнародні механізми, які давали змогу автоматично відновити частину обмежень без нового голосування в Раді Безпеки ООН. І саме це й сталося. Простору для маневру в іранської економіки практично не залишилося.

По-друге, після війни різко загострилося відчуття, що режим витратив колосальні ресурси на зовнішню експансію і програв. Це дуже важливий момент для внутрішньої легітимності. Коли людям стає дедалі важче виживати, а держава пояснює це «високими цілями», які ще й не дають результату, терпіння закінчується.

Тобто інфляція була тригером, але причина системна.

Фактор базарíв

— У який момент стало зрозуміло, що протести — це щось більше, ніж чергова хвиля невдоволення?

У той момент, коли на вулиці вийшли базарі — торгівці, дрібні підприємці, міський середній клас у традиційному іранському розумінні.

Це дуже важлива група. Історично саме вони були економічною опорою режиму. Вони могли бути невдоволені, але загалом залишалися в межах системи. А тепер опинилися в ситуації, коли держава фактично вибила з-під них засоби для існування.

І тут протест перестає бути «молодіжним», «студентським» чи маргінальним. Він стає масовим і соціально широким. Це і є момент зламу.

— Чим ця хвиля принципово відрізняється від 2009-го, 2017-го чи 2022-го?

Внутрішнім висновком, якого дійшло дуже багато людей. Після 2009 року, після так званої Зеленої революції, ще зберігалася ілюзія, що режим можна поступово змінити: через поміркованих політиків, через нормалізацію, через «іслам із людським обличчям».

Але події наступних років — і репресії, і блокування реформ — фактично закрили цей шлях. Політики поміркованого табору втратили реальні можливості впливу, навіть якщо вони формально залишалися в системі.

Станом на зараз у суспільстві дедалі більше усвідомлення: єдиний спосіб щось змінити — позбутися самого режиму, а не намагатися його відремонтувати.

Кронпринц і сила інституцій

— Чому саме Реза Пахлаві став символом протесту?

До 2022-го спадкоємець іранського престолу Реза Пахлаві, по суті, жив приватним життям у США і не був активним політичним гравцем. Але протести 2022 року повернули його в політичний простір. Він почав публічно говорити як людина, яка може запропонувати об’єднавчий наратив.

Тут важливо розуміти структуру іранського суспільства. Перси — найбільша група, але далеко не абсолютна більшість. Азербайджанці, курди, араби, белуджі — це десятки відсотків населення. І в персів є цілком реальний страх, що падіння режиму призведе до розвалу країни.

Фігура Пахлаві для багатьох є символом того, що трансформація можлива без дезінтеграції. Не тому, що всі хочуть монархії, а тому, що він уособлює ідею цілісної держави.

Він послідовно виступає за світську державу і відокремлення релігії від політики. І, що важливо, ця ідея нині популярна не лише серед світських активістів, а й серед частини духовенства, яке вважає, що політизація ісламу зруйнувала і державу, і саму релігію.

— Наскільки реальний сценарій цілковитого хаосу чи громадянської війни?

Такий ризик завжди існує, і його не можна ігнорувати. Але Іран — це не Сирія зразка Асадів. Там збережені інститути: парламент, президент, бюрократія, силові структури. Це не держава, зведена до волі однієї сім’ї.

Є Корпус вартових ісламської революції, який справді є «державою в державі». Але є й армія, поліція, спецслужби. Саме наявність цих структур зменшує ймовірність сценарію «війни всіх проти всіх».

Три сценарії

— Які сценарії розвитку подій ви вважаєте найбільш імовірними?

Я бачу щонайменше три. Перший: повільний, затяжний процес, коли режим поступово втрачає контроль, але без швидкого перелому.

Другий: смерть, усунення або раптовий крах верховного лідера Алі Хаменеї. Це може радикально змінити ситуацію за дуже короткий час.

Третій: частина силовиків або еліт вирішує втрутитися, щоб зберегти керованість, а потім вести переговори із Заходом, організовувати референдум чи плебісцит.

У будь-якому разі фіналом, імовірно, стане перезаснування держави з референдумом щодо форми правління.

— Який зі сценаріїв найкращий для України?

Для України найкраще якнайшвидше усунення нинішньої верхівки, передусім аятоли Хаменеї. Це режим, який тісно співпрацює з Москвою і не є договороздатним.

Будь-яка нова влада, яка захоче стабілізувати економіку і вийти з-під санкцій, буде змушена згортати співпрацю з Росією і домовлятися із Заходом. Це наш прямий інтерес.

Але є і червона лінія: нам не вигідна велика регіональна війна навколо Ірану, яка відтягне увагу, ресурси й політичний фокус світу від України. Ринки вже реагують на іранський фактор нервово, і це показник ризику.

— Чи може Росія реально втрутитися і втримати режим?

Росія зараз обмежена в ресурсах. Вона може допомагати точково: консультаціями, технологіями контролю, можливо, обладнанням. Але системно врятувати режим вона навряд чи здатна.

— Як узагалі світ дізнається, що там відбувається, якщо інтернет вимкнений?

Через опозиційні мережі, діаспору, альтернативні канали. Плюс супутниковий інтернет. Навіть його намагаються глушити, але повністю перекрити інформацію в сучасному світі дуже складно.

Протести в Ірані охопили сотні міст і тривають більш ніж два тижні. Цей процес уже неможливо «загнати назад у пляшку». Для України важливо не романтизувати ці події, а тверезо оцінювати: чи ослабне союз Тегерана з Москвою і чи не перетвориться іранська криза на новий глобальний відволікаючий фактор. Саме між цими двома ризиками й можливостями зараз проходить лінія українського інтересу.

придушення протестів протести іран