Братство червоних светрів. Як стати гірським гідом у Польщі

Олена Бондаренко, спеціально для Texty.org.ua

Увесь південь Польщі — це гори. Переважно Карпати: Бескиди, Горці, Татри, Бещади. На заході країни Судети і Карконоші. Кожна група має свій характер і приваблює туристів — у Польщі гори люблять фанатично.

Скажу одразу: на всіх туристичних шляхах у Польщі можна ходити без гіда. Обов’язок мати провідника з’являється лише в деяких ситуаціях. Це альпінізм і скелелазіння поза маркованими стежками в Татрах та організовані шкільні поїздки.

Водночас у Польщі є тисячі ліцензованих гірських гідів і постійно готують нових. Навіщо?

Коли гори ще не були напрямком

Гори в нашому уявленні — це романтика, чи не так? Але сто років тому гори не були інстаграмними. Їх не «здобували», не «атакували вершини» і не позначали кольоровими треками в додатках. Гори просто були, і тут жили люди. Жити в горах було важко: виснажлива робота, погані дороги, суворі зими. Полонини слугували пасовищами для овець і волів, а не пейзажами для селфі. Погода визначала ритм життя значно більше, ніж календар.

Тодішні мешканці гір знали маршрути не з мап, а з м’язової пам’яті: де можна перейти потік після дощу, з якого боку гора «пускає», а з якого ні. Ці знання не мали назви, але вони рятували життя.

Дослідники гір не могли обійтися без місцевих

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття в гори дедалі частіше стали приходити чужі: інтелігенція з міст, австрійські й польські науковці, етнографи, геологи, картографи. Вони дивилися на гори як на об’єкт дослідження та пізнання. Висоти отримали цифри, хребти — назви, річки — витоки на папері. З’явилися перші мапи, описи маршрутів, згадки про складність переходів.

Жоден із дослідників не міг обійтися без місцевих — тих, хто знав, де ночувати, як обійти зсув, умів відчути, що насувається негода. Так з’явилися люди, які водять. Зазвичай це були пастухи, лісоруби, мисливці. Вони не називали себе гідами і не думали про провідництво як про професію. Це був взаємовигідний обмін: ти знаєш дорогу — я плачу за час і ризик.

Довіра як професія

Тож гідівська справа почалася не з курсів і сертифікатів, а з довіри до людини, яка знала гору краще за тебе. І ця довіра мала конкретні імена.

В Альпах пара Жак Бальма (шукач мінералів) і Мішель Паккар (швейцарський науковець) здійснили перше сходження на Монблан і здобули світову славу.

Такі зв’язки з’являлися і в Карпатах, хоча вони рідше потрапляли до «великої» історії. Ботанік Гуго Запалович роками ходив карпатськими хребтами разом із провідником Вавжинцем Школьником із Завої. У Татрах лікар і дослідник Титус Халубінський ходив у гори з Яном Кшептовським на прізвисько Сабала, який знав усі маршрути задовго до того, як вони з’явилися в путівниках. Без Сабали не було б тих маршрутів, без Халубінського — уваги до гір як цінності. А Клімек Бахледа, затятий мисливець і легендарний татранський провідник із Закопаного, пішов на порятунок іншого й увійшов в історію як перший гірський рятувальник.

Учені та митці не лише досліджували, а й популяризували гори. «Нірвана!» — писав про Татри Казимеж-Пшерва Тетмаєр. І настав час, коли люди почали ходити в гори не з потреби чи науки, а з цікавості й задоволення. На старих фотографіях видно, що перші туристи завжди йшли в гори у супроводі місцевого провідника.

Згодом гірські гіди стали невід’ємною частиною історії підкорення Альп, Кавказу, Карпат та Гімалаїв.

Сучасного гіда винайшли… студенти!

Сучасне гірське провідництво в Польщі нерозривно пов’язане з діяльністю PTTK — Польського туристично‑краєзнавчого товариства. Ця організація, утворилася в 1950 році в результаті об’єднання Польського Татранського товариства (1873 р.) і Польського краєзнавчого товариства (1906 р.).

До речі, до 1920 року Польське Татранське товариство називалося Галицьким і активно досліджувало, зокрема, й Українські Карпати, будувало гірські притулки-схрониська і займалося охороною рідкісних видів рослин і тварин.

PTTK нині популяризує туризм у всіх його формах і підтримує мережу туристичних стежок по всій Польщі, роблячи акцент на краєзнавстві й традиції. Особливе місце в цій системі посідають студентські кола.

Після Другої світової війни гори в Польщі потрібно було відкривати наново. Не в географічному, а в культурному сенсі. Мапи вже існували, маршрути були відомі. Але відійшли люди, обірвалися традиції, змінився ритм життя. Молодь першою активно надихнулась ідеєю зробити гірський туризм кваліфікованим і відповідальним.

У листопаді 1955 року при Спілці польських студентів у Кракові було створене перше Коло студентських гідів (нині SKPG Kraków). Його ініціатором став народжений у Львові Влодзімеж Кульчицький.

Гід — це людина, яка розуміє контекст

Студенти змінили саму оптику провідництва. Гід перестає бути просто тим, хто знає дорогу. Це людина, яка розуміє контекст: історію місця, культуру регіону, логіку ландшафту. З’являються інші цінності гіда — знання і відповідальність.

В Українських Карпатах цей процес відбувався інакше. Війна, зміна кордонів і радянська система перервали розвиток гідівської справи. Туризм розвивався, але без безперервної інституційної традиції. Українське гірське провідництво й досі більше практика, ніж спеціальність. Тож мені було цікаво побачити, як вчать гідів у Польщі.

Братство червоних светрів

Плакат про набір на курси гідів SKPG Kraków я тричі бачила у високогірських притулках під час проходження Карпатської дуги. І сприйняла це як знак. Кілька років тому Коло студентських гідів скасувало вікове обмеження на навчання — і я опинилася серед молоді.

Два роки я вивчала геологію, географію, історію Польщі і країн довкола, етнографію, архітектуру, флору, фауну. І карти, карти, карти. Коли втомлювалася від карт і книжок, переглядала фото пролісків, підсніжників, підлісків, підбілу, медунки, рясту. Слухала голоси птахів, щоб вміти розрізняти їх. Повторювала елементи іконостасу або розглядала деталі зразків дерев’яної архітектури.

Слухала голоси птахів, щоб розрізняти їх

Із SKPG ми «читали» гори ногами і головами. Лекції відбувалися двічі на тиждень, кожні два тижні виїзди в гори (загалом понад 80 днів із компасом і картами), практика в літньому таборі.

Я здала курс першої медичної допомоги, 17 іспитів і безліч заліків. До державного іспиту допускають лише після внутрішнього. Сам державний триває три дні: теорія (тести і розмова) і два дні в горах. Екзаменували люди з легендарним досвідом. Починало курс понад 70 осіб, закінчили 33.

Спершу я сумнівалася в методиці, де левова частка — самонавчання. Не вірила, що запам’ятаю витоки найменших річок зі складними назвами. Але вивчене на карті добре переносилося на рельєф. Гори, які ми оглядали на виїздах із різних місцевостей під різним кутом, вкладалися як пазли — чиста магія! І після цього курсу на гори дивишся інакше.

Посвята в гіди в ювілейний для SKPG Kraków рік була великою урочистістю. У традиційних в’язаних червоних светрах ми складали присягу при ватрі й отримували іменні гідівські бляхи. Я отримала номер 1170.

Кожен так може?

«Я теж так можу», — почула я під час одного зі своїх виходів вже як гіда з групою. Ми були в невисоких, лісистих горах, де, здавалося б, гід не надто потрібен.

Наведу трохи статистики. Польські гірські рятувальні служби TOPR і GOPR щороку фіксують від сотень до понад тисячі виїздів.

TOPR, що працює переважно в Татрах, у 2025 році провела 1300 рятувальних операцій: врятовано 1330 осіб, 187 важких і 15 смертельних випадків.

GOPR, Гірське добровільне рятувальне товариство, яке працює в Бескидах і Судетах, повідомляє про схожу динаміку.

Туризм став простим і доступним, а більше людей у горах означає більше ризиків. Причини типові: падіння, травми, гіпотермія, непідготовленість туристів.

То чи потрібен гід?

«Я теж так можу», — засіло в мені кілочком, і я вирішила провести експеримент. Наш похід тривав два дні маршрутом, який утворював коло. Наче нічого складного. Я постійно пояснювала кожну зміну напрямку, звертала увагу туристів на знаки дорогою. Ми вийшли на перевал, затрималися біля дороговказів.

«Я скажу “один-два-три”, і на “три” ви покажете пальцем напрямок, де була наша найвища вершина», — звернулась я до групи. І кожен показав інший напрямок.

Звісно, можна дорости до самостійного усвідомленого мандрування. Але на початках, вважаю, гід потрібен. Бо гід у наші часи не для того, щоб нести чийсь рюкзак і тягнути за руку. З гідом безпечніше й цікавіше.

До речі, це добре розуміють так звані чорні гіди — люди без ліцензій і достатніх знань, які водять туристів за гроші, ігноруючи небезпеки та можливості груп. Коли щось іде не так, відповідальність перекладають на туристів або рятувальників.

А справжній гід — це знання, досвід і відповідальність.

гори польща робота євродосвід