Нові мукачівці. Як переселенці змінюють закарпатське місто й змінюються самі
Юлія з Маріуполя, Наталія з Одеси, Світлана з Дніпра, Міла з Гостомеля. Через повномасштабне вторгнення всі вони тепер мешканки закарпатського Мукачева. Місцева територіальна громада стала новим домом для 16 тис. переселенців. Texty.org.ua з’ясували, що новоприбулі привезли із собою та як знаходять спільну мову зі старожилами.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Серед новинок Мукачева McDonald’s і магазини світових торговельних мереж одягу на кшталт Waikiki, Sinsay. Для колишніх мешканців великих міст сходу країни це стало «острівцем нормалізації», адже вони можуть ходити в торговельні центри, до яких звикли вдома.
Ще в центрі Мукачева стало проблематично припаркувати машину — немає вільних місць. Стоянки, які раніше були безплатними, тепер обходяться в 30 грн/год.
У Мукачеві стали будувати багатоквартирні комплекси. Помешкання коштує від 1,5 млн грн
Ціни на житло в Мукачеві зросли втричі й тримаються на рівні львівських і київських. Оренда однокімнатної квартири коштує від 10 тис. грн. Чотирикімнатний будинок обійдеться в 1000 доларів. Але незабаром житла побільшає. У Мукачеві стали будувати багатоквартирні комплекси. Помешкання в такому комплексі коштує від 1,5 млн грн.
Середня офіційна зарплата на промислових підприємствах Мукачівської громади зросла за рік на чверть і становить нині 21 595 грн.
Ці зміни — наслідок збільшення чисельності населення, кількісний вплив. Але є ще якісний. Ось історії людей, які роблять Мукачево іншим.
«Намагалися зрозуміти, де ми»
«Ми вважали Маріуполь форпостом, тому не виїхали в перші дні вторгнення», — розповідає виконавча директорка ГО «Рада жінок Донеччини» Юлія Пруднікова.
Після трьох тижнів життя в оточеному місті без світла, води й газу Юлія з родиною та колегою почали довгий шлях на захід: спершу до окупованого Бердянська, потім до Запоріжжя. У Мукачеві на них чекали засновниця ГО «Рада жінок Донеччини» Уляна Токарєва й частина команди цієї громадської організації.
Згадували, як складати речення зі слів, бо мову відібрало
«Кілька місяців приходили до тями. Намагалися зрозуміти, де ми й хто. Згадували, як складати речення зі слів, бо мову відібрало», — пригадує Юлія.
Маріуполь прийняв у 2014 році близько 100 тис. переселенців з окупованих територій. Тож Рада жінок Донеччини знала, як діяти, й 2022-го.
Колись волонтери називали переміщених людей новими маріупольцями, констатує Юлія Пруднікова. А тепер вони й самі стали новими мукачівцями.
Гуманітарна допомога необхідна біженцям на початку, як тільки вони прибувають на нове місце, зазначає колишня маріуполька. Далі люди потребують підтримки вже іншого характеру: знайти своє місце в новій громаді, облаштувати побут, скласти плани на подальше життя.
За програмою розвитку ООН у Мукачеві відкрили інтеграційний хаб. Він став місцем єднання активних людей. Тут консультували, як родичам переселенців виїхати з окупації, надавали інформацію про вільне житло, допомагали з відновленням документів тощо.
Зараз Мукачево нагадує Маріуполь 2015 року
Згодом за проєктом Міністерства соцполітики «Ти як?» у місті почав діяти Центр життєстійкості. За словами Юлії Пруднікової, від їхньої організації в ньому працює восьмеро осіб: чотири соцпрацівниці й чотири психологині. Крім того, активісти доглядають дітей з інвалідністю, планують облаштувати кімнати для постраждалих від домашнього насильства.
«Зараз Мукачево нагадує Маріуполь 2015 року», — вважає Юлія.
Окрема увага приділяється допомозі жінкам, які хочуть розпочати бізнес чи перекваліфікуватися. Вони можуть отримати невеликі гранти на власну справу.
Особливості місцевого бізнесу
Світлана Бондаренко з Дніпра працювала в ресторанному бізнесі. У Мукачеві вирішила відкрити свою кав’ярню. Ретельно складала бізнес-план, вчилася працювати з персоналом. Завдяки гранту купила першу кавоварку, а з наступного гранту меблі. Але для старту цього було замало. Світлані довелося продати квартиру в Дніпрі.
Довго шукала приміщення під заклад. Це виявилося найскладнішим завданням. Варіантів мало, а ті, що є, не підходять: то замалі вікна, то далеко від центру міста.
«У Мукачеві небагато сучасних магазинів, кав’ярень, ресторанів, але оренда приміщень майже як у Дніпрі — 1000 доларів і вище», — каже жінка.
Світлана вирішила втілити в життя ідею квіткової стелі
Світлана хотіла кав’ярню з особливим інтер’єром. Вона з дитинства любить квіти, тепло згадує подорожі з батьком, коли збирала в полі букети. Тому вирішила втілити в життя ідею квіткової стелі. Запозичила її в соціальному вебсервісі для колекцій фото та відео Pinterest.
Вже рік кав’ярня Weekdays відкрита для відвідувачів. Тут також можна проводити невеликі заходи. Серед постійних клієнтів місцеві та нові мукачівці. «П’ятдесят на п’ятдесят», — уточнює власниця.
Персонал кав’ярні працевлаштований офіційно. Світлана пояснює працівникам, що роботу треба любити, що клієнти цінують увагу і з ними треба спілкуватися. «Як би ви хотіли, щоб до вас самих ставилися в кав’ярні?» — запитує вона.
Стажисти зізнаються, що раніше в місті не було такої культури навчання працівників: поставили й працюй.
Закарпатське «ми у відпустці»
Багато переселенців каже, що нові заклади загалом підняли рівень сервісу в Мукачеві.
Неспішне закарпатське життя в європейському стилі дивувало людей із великих українських міст. Вони не розуміли, як магазин може не працювати у вихідні чи зачинитися на час відпусток.
«Бачила оголошення в серпні: “Ми у відпустці. Приходьте 18-го”. Не можу собі таке уявити в Одесі чи Києві», — каже Наталія Чіпко, косметологиня з 19-річним стажем, яка приїхала з Одеси. Хоча, зазначимо, це звично, наприклад, для Кракова.
Перший час у Мукачеві Наталія волонтерила. У рідне місто поверталася підпрацьовувати — на неї чекали постійні клієнтки. Потім в одеській будинок Наталії влетів дрон. Споруда визнана аварійною, всередину можна потрапити тільки за спецдозволом. Постало питання облаштування на Закарпатті.
Після різних тренінгів і семінарів Наталія подала заявку на отримання гранту. Коштів вистачило на купівлю лише базового обладнання для косметологічних процедур. Орендувала невеличкий кабінет. Через рік переїхала в просторіший. Із другого гранту докупила ще обладнання.
Наталія порахувала, що 60% її клієнток — переселенки
Наталія порахувала, що 60% її клієнток — переселенки. Приблизно кожна десята приїжджає до Мукачева на відпочинок або повертається додому з-за кордону.
«Тепер моє робоче місце навіть краще обладнане, ніж в Одесі», — визнає Наталія.
Місцевий сервіс під впливом переселенців також став змінюватися, вважає Наталія. «Моя улюблена кондитерська працювала до п’ятої вечора, а тепер до шостої», — сміється вона.
Життя за угорським часом
«Російської мови в місті стало, звісно, більше, — каже журналістка Міла Мороз, яка з донькою приїхала сюди з Гостомеля Київської області. — Але в Мукачеві її було багато завжди. З часів СРСР тут були військові, російська школа, російський драмтеатр.
У Мукачеві Мілу чекали свекруха і свекор. Вона вже мала досвід життя на Закарпатті, тому їй є з чим порівнювати.
Каже, що на Закарпатті поширена й угорська мова. Згадує, як із дитиною відвідувала розважальний «Динопарк», де квитки продавала угорка. «Вона не розуміє української, я не розумію угорської. Але вона знає російську. Мусиш якось підлаштовуватися», — розповідає.
Міла часто ходить на події в Угорський дім, адже там вони унікальні. Інколи буває переклад на українську, а інколи ні.
«Якось жінка з Угорського дому пошепки перекладала нам», — згадує вона.
А якби українська діаспора в Канаді проводила вечорниці за київським часом?
Міла також звернула увагу на те, що заходи в Угорському домі анонсуються за угорським часом. «А якби українська діаспора в Канаді проводила українські вечорниці за київським часом?» — розмірковує.
У Мукачеві відкриваються нові приватні школи: раніше була одна, нині чотири. Міла веде в приватній школі медіагурток, де навчає дітей знімати відео, брати інтерв’ю. Також працює кореспонденткою в «Суспільне Ужгород». Її фішка — розповідати людські історії та висвітлювати трансформації, які переживає місто. Каже, що під час війни хочеться не тільки про сумне, а й про хороше.
Підготувала також матеріал про переселенок старшого віку, які збираються в бібліотеці: займаються рукоділлям, скандинавською ходьбою. Завдяки сюжету нові мукачівці познайомилися з такою самою групою переміщених жінок у сусідньому Хусті. Тепер жінки їздять одна до одної в гості.
Кеннер, гурка й орган — секрети спокою
Про те, що нові мешканці Мукачева роблять місто сучаснішим, говорять і старожили.
«Мукачево отримало новий темп життя. Більше людей — більше подій, більше руху», — каже місцева мешканка Юлія Чорій.
Вона працює артменеджеркою в книгарні й маркетинг-директоркою в одному з харківських видавництв. Каже, має багато подруг-переселенок. Разом ходять у театри, на виставки. А Міла Мороз додає, що більшість її симпатиків у соцмережах уже теж із Мукачева.
«Прив’язуєшся не до місць, а до людей, до свого стану саме тут. Для мене Мукачево — це місто, яке дарує спокій», — ділиться Міла Мороз.
Каже, що Закарпаття вплинуло й на них. Донька Аня може тепер сказати «нич не хочу» (тобто нічого) або «я не хотіла вадитися» (тобто сваритися). Її улюблений сніданок у неділю — бундашкенер (бундаш з угорської — шуба, кенер — хліб, тобто це хлібчик у яєчній паніровці).
Мені полюбилася гурка — це такий закарпатський варіант звичної кровʼянки
«Мені полюбилася гурка — це такий закарпатський варіант звичної кровʼянки. Але в ній багато рису, тож це може бути окремою стравою, яка не потребує гарніру. Я запікаю гурку в духовці, коли хочеться швидко щось приготувати паралельно з роботою», — розповідає журналістка.
А ще в Міли зʼявилася нова звичка ходити на нічні святкові богослужіння до римо-католицького костелу з органом. Була там на Різдво й двічі на Великдень. Служба триває до двох годин, є можливість поспівати разом з усіма, бо на екран виводять слова пісень і молитов. Мілі дуже подобається, це діє заспокійливо.
Світлана Бондаренко зізнається що навідується в Дніпро все рідше й ненадовго. «У Мукачеві вже тепліше почуваємося. Звикли тут до неспішного темпу», — каже.
