2025 рік на фронті: які території втратила Україна і яка динаміка знищення окупантів

2025 рік був дуже важкий. І в психологічному, і в суто практичному сенсі.

Психологічно важкий, бо це вже четвертий рік війни, коли втома накопичилася і починає тиснути. Важкий практично, бо це, по суті, перший рік, який Україна вистояла без американської допомоги. Все, на що ми могли спиратися у 2025 році, — це допомога наших європейських друзів (які, зокрема, купують американську зброю), залишки постачання з часів президента Байдена і власні внутрішні ресурси. Але, попри ці складні для нас речі, сьогодні можна впевнено констатувати: Україна та її збройні сили вистояли.

Також цей рік характерний тим, що лінія фронту стала розмитою. Радше не лінією, а сірою зоною, і мало хто розуміє, що в ній відбувається. Ми це докладно описали в нашому проєкті тут.

Також у 2025-му активно використовувалися дрони на оптоволокні, але завдяки підтримці Китаю росіяни поки що мають тут перевагу (докладніше про це читайте тут). Важливим чинником стали наземні безпілотники, які хоч і не такі поширені, як повітряні, але активно розвиваються.

З негативних трендів різке збільшення кількості СЗЧ (самовільне залишення частини), проблеми з мобілізацією і, як наслідок, критична нестача бійців на фронті.

Ще одним викликом для України цього року стало дедалі більш виражене протистояння в нашому війську між «культурою нової армії, інновацій, самостійності на рівні молодшого офіцера під час прийняття рішень на полі бою та культурою централізованого командування», як влучно підмітив американський військовий аналітик і старший науковий співробітник фонду The Carnegie Endowment Майкл Кофман (стислий виклад його інтерв’ю тут).

Втрати території, втрати ворога

На графіку дві криві. Верхня — темпи просування росіян, нижня — їхні втрати. Ідеальний графік в умовах чисельної переваги ворога мав би такий вигляд: верхня лінія йде рівно, а нижня стрімко вгору. Ситуацію можна було б вважати «складною, але контрольованою», якби швидше просування приводило до більших втрат ворога, тобто якби дві лінії йшли синхронно. Так і було у 2024 році. Із січня 2025-го ситуація стала погіршуватися, росіяни просуваються швидше, а вмирають менше.

Проте у вересні втрати ворога знову стали зростати, що дає підстави обережно сподіватися на відновлення «складної, але контрольованої» ситуації на противагу абсолютно критичній, яка спостерігалася в перші вісім місяців року.

На графіку ми також позначили дату, після якої втрати росіян знову зростають. Це початок вересня. У ті дні вони різко прорвалися на 10 кілометрів біля Добропілля, згодом наші війська їх оточили й почали утилізувати.

З 1 січня по 21 грудня 2025 року ЗСУ вбили й поранили 406 900 росіян

Ще одним фактором може бути нарощування спроможностей Силами безпілотних систем (СБС). За даними, які публікують СБС, у липні 2025 року вони вбили й поранили 5134 окупантів, а у вересні вже 6604. І далі цифри зростають. Проте в цьому випадку СБС критикують за те, що вони зосереджуються на ліквідації простих піхотинців і приділяють мало уваги ворожим операторам дронів, які теж убивають багато наших. А також за слабку координацію з лінійними бригадами, які тримають оборону у своїх секторах. Загалом із 1 січня по 21 грудня 2025 року ЗСУ вбили й поранили 406 900 росіян.

Але повернімося до загальної ситуації.

Росія у 2025 році окупувала понад 3000 квадратних кілометрів української території. Це приблизно стільки само, як і в 2024-му.

Можна припустити, що часткова відмова росіян від великих штурмів у 2025-му (хоча подекуди вони все ще намагаються це робити) на користь невеликих груп і тактики просочування, а також активне використання дронів дали їм змогу дещо зменшити свої втрати.

«Вічні» цілі росіян

Протягом року ворог намагався протиснутися на шести-семи основних і вже традиційних для нього напрямках. На півночі це був Сумський напрямок, на початку року тісно зав’язаний ще на нашому наступі на Курщині.

У Харківській області росіяни намагалися розширити свій плацдарм на правому березі річки Оскіл, окупувати Куп’янськ, зайняти нові прикордонні території. Трохи південніше вони намагалися продовжити свій рух на Лиман, пройти Білогорівку і Сіверськ. Ще південніше цілями номер один для них стали Покровськ, Мирноград і Костянтинівка. Провели росіяни й цілу пропагандистську кампанію зі своїм виходом на адміністративні межі Дніпропетровської області. Ну й, звісно ж, Запорізький напрямок зі сходу на захід у бік Гуляйполя та з півночі на південь до Степногірська.

У 2025-му, як і в минулі роки (здається, це вже стає традицією), багато говорилося про великий літній російський наступ. Окупанти, звісно, проявляли активність і влітку, але якихось видимих здобутків не мали.

Та замість того, щоб зменшити свою активність восени, вони і далі активно штурмували. І цього разу в них був один додатковий союзник — нинішня осінь виявилася доволі туманною та дощовою. Інакше кажучи, погода дуже часто нелітна для дронів.

А це означає, що повітряні дрони, головний інструмент 2025 року, працювали менш ефективно. Ворог, звісно, намагався скористатися цим сповна. Багато хто бачив ворожі кадри, на яких російські штурмовики в клубках туману на якихось апокаліптичних залишках автомобілів і мотоциклів заїжджали в Покровськ.

Відповідно якісь результативні кейси окупантів припали здебільшого на осінь 2025 року. Хоча й українські війська в цей час здобули кілька яскравих перемог.

Куп’янськ

У 2025 році в росіян було кілька пропагандистських «перемог», які закінчилися повним пшиком. Один із таких ворожих провалів — Куп’янськ. Cитуація в цьому місті ще донедавна була чи не найкритичнішою. Тут відбувалося як безпосереднє просування ворога, так і поширення сірої зони.

І ситуація стала стрімко погіршуватися після того, як росіяни вже вкотре використали газову трубу, щоб пробиратися по ній вперед (чудовий образ для тих у Європі, хто й досі ностальгує за російським газом), перетнули річку Оскіл, накопичилися на правому березі й просочилися в місто.

Українські війська трималися на стратегічних позиціях у самому центрі Куп’янська в районі багатоповерхівок. Росіяни, звісно, створили довкола цього пропагандистський бум, заявивши про якесь оточення міста, але незчулися, як самі потрапили в оточення.

Як зазначили в DeepState, «операція почалася зі створення рубежу блокування та відрізання гарнізону противника в місті від основних сил». Українські війська спершу вибили окупанта з навколишніх сіл, а тоді почали зачистку самого Куп’янська. Усе це відбувалося наприкінці цього року, якраз після переможних реляцій Путіна.

Репутаційний удар виявився таким потужним, що російські пропагандисти досі не визнають своєї поразки в Куп’янську.

На жаль, у жовтні й листопаді значно розширилася окупована ворогом прикордонна смуга південніше від Мілового. Вочевидь, росіяни і надалі намагатимуться просуватися на цьому відтинку. Варто нагадати, що в них є також плацдарм на правому березі річки Оскіл, який вони намагатимуться розширити.

Ганьба росіян біля Золотого Колодязя

Свій наступ у районі Добропілля в напрямку села Золотий Колодязь росіяни називали по-різному. У деяких російських коментаторів він уже перетворився на «стратегічний прорив фронту». Звісно, такі характеристики не можуть сьогодні викликати нічого, крім саркастичної посмішки, але треба сказати чесно: досить раптове просування хай лише й окремих груп окупантів у глиб українських територій на відстань більш ніж 10 кілометрів уже становить серйозну загрозу.

Ворог просунувся на стику зон відповідальності двох наших частин і в момент ротації — схема вже традиційна, але в цьому випадку наймасштабніша.

Характерно, що речники українського Генштабу в перші дні заперечували цей прорив.

Тим часом ситуація ставала загрозливою: ворог міг перерізати останню на той момент серйозну лінію українських укріплень і почати вбивати клин між найбільшими контрольованими Україною населеними пунктами на Донеччині та рештою території країни.

На щастя, нашим військам тяжкою працею вдалося нейтралізувати загрозу: ворожий «мацак», що простягнувся до Золотого Колодязя, вони перерізали в кількох місцях і зрештою знищили окупантів. Характерно, що росіяни тут масово почали перевдягатися в цивільне, щоб замаскуватися і змішатися з місцевими мешканцями.

Вірусним стало відео, коли українські селяни показують українському дрону будинок, у якому заховалися перевдягнені окупанти. У наступних своїх просочуваннях росіяни також часто перевдягалися в цивільне.

Суми — Курськ

Початок 2025 року Україна зустріла зі значними територіальними здобутками безпосередньо в самій Російській Федерації. Анклав контрольованих українськими військами територій у Курській області вже дещо зменшився, але ми і далі контролювали Суджу.

На жаль, протягом наступних кількох місяців ситуація для ЗСУ тут суттєво погіршиться: росіяни зможуть намацати больову точку — логістику — і цілеспрямованими ударами по ній дронами зі збільшеною дальністю польоту ускладнюватимуть постачання українських військ на Курщині. У березні-квітні контрольована українцями територія різко зменшилася.

Як зазначали оглядачі, поки наші частини контролювали Курщину, у тилу на кордоні так ніхто й не збудував хороші укріплення, куди вони могли б відступити й закріпитися.

Відповідно росіяни почали активно наступати на територію Сумщини. І паралельно намагалися перерізати наші комунікації з українським угрупованням у Росії, захопивши потрібні для цього території з нашого боку кордону. Але згодом стало очевидно, що цим вони не обмежаться.

У липні їм вдалося окупувати селище Яблунівка й просунутися в глиб української території в бік Юнаківки. Проте ЗСУ зрештою відкинули їх від Кіндратівки та Андріївки. Сьогодні хотілося б написати, що Сумщина стала для росіян ще одним напрямком, на якому вони дістали відсіч і більше не вдаються до активних дій, але, на жаль, тут нічого не можна сказати доконано.

Так, уже в третій декаді грудня знову була зафіксована активізація ворога в районі Яблунівки. Сподіватимемося, що ЗСУ зможуть дати ворогу належну відповідь на його промацування нашої оборони.

Треба також розуміти, що ситуація із захистом прикордоння може дуже різнитися, як показав нещодавній набіг росіян на прикордонне село Грабовське, де українські військові не змогли дати належну відсіч, а ворог взяв у полон 50 українських громадян.

Покровськ — Мирноград

На цьому відтинку росіяни дуже довго намагалися застосувати свою тактику просування по флангах з обхватом усієї агломерації та перерізанням комунікацій.

Забігаючи наперед, можна сказати, що повністю реалізувати свої плани в них так і не вийшло: українські війська ще на початку року обламали гостряки однієї з російських «клешень» на лівому фланзі з боку населених пунктів Піщане та Котлине.

Обпікшись там, росіяни почали свій забіг на правому фланзі — через Новоекономічне до Родинського. Загалом цей напрямок видавався доволі перспективним для них, тому що давав змогу наступати як на Покровськ — Мирноград, так і на Костянтинівку. Але й тут окупанти зустріли жорсткий опір ЗСУ: фактично, щоб доповзти до Родинського, їм знадобився майже весь 2025 рік.

Не маючи змоги зімкнути свої фланги, росіяни почали активно використовувати FPV-дрони, надзвичайно ускладнивши українську логістику. Зрештою вони пішли просто на штурм міста, нарощуючи свою присутність із його південного боку. Але реалізувати свій класичний план щодо обхвату міста їм так і не вдалося.

Та сьогодні ситуація для українських військ тут дуже складна. Ще в середині грудня, судячи з карти, у Мирнограді залишався український осередок, з усіх боків оточений сірою зоною. Але наприкінці місяця і цей осередок перейшов у сіру зону, ворог потроху відкушує шматки нашої території. І водночас українські війська не полишають спроб покращити свої позиції в цьому місті, про що свідчить, зокрема, інформація з того боку.

Якщо підсумувати, розвиток ситуації в цій агломерації для нас, звісно, не можна назвати оптимістичним. Але згадаймо, як ще влітку 2024-го здавалося, що росіяни ось-ось захоплять ці міста. Те, що вони вистояли після того ще цілих півтора року, є справжнім подвигом українських військових.

Костянтинівка

Ще рік тому могло здаватися, що Костянтинівка скоро повторить долю Покровська — Мирнограда. Але цього так і не сталося. Росіяни не змогли ні оточити місто по флангах, ні протиснути його штурмовими діями.

Просування на перспективному лівому фланзі вздовж траси Покровськ — Костянтинівка в якийсь момент припинилося. Не вдалося росіянам суттєво просунутися й на правому фланзі. Найбільші успіхи вони мали на півдні. Пізніше їм вдалося підійти з півдня до Клебан-Бицького водосховища, хоча українські війська довгий час навіть тут утримували оборону, попри заяви ворога про якийсь там «мішок» для ЗСУ. Зрештою окупанти змогли просунути «мацак» сірої зони до одного з південних районів міста, але на цьому їхні успіхи тут закінчилися.

Сіверськ — Лиман

От на цьому напрямку справді все не дуже добре. Усю весну та половину літа ворог невеликими кроками просувався в Білогорівці, за яку точаться бої від початку повномасштабного вторгнення, та на околицях. Це локація, яку росіяни не могли захопити кілька років. І, до речі, останній контрольований ЗСУ населений пункт у Луганській області.

Після остаточної окупації Білогорівки наприкінці липня події в цьому районі стали розвиватися швидше. Але, на жаль, не нашу користь. Ворог почав просуватися ще в одному знаковому районі української оборони — у Серебрянці, Серебрянському лісництві. Українські війська витримували тут натиск росіян кілька років, і це місце дедалі більше нагадувало пейзажі Першої світової війни. Усю осінь ворог з’їдав по шматочку Серебрянський ліс, а вже в грудні надійшла звістка про окупацію Серебрянки.

На цей момент росіяни вже значно просунулись і в Сіверську. Кінець листопада і початок грудня — це саме той час, коли вони матимуть низку територіальних здобутків у районі Ямполя та Сіверська.

На жаль, на момент написання статті надійшла офіційна інформація про втрату цього важливого населеного пункту.

Схід Запоріжжя — Гуляйполе

Найгірша ситуація на Запорізькому напрямку. Тут росіянам, які наступали зі сходу, з початку осені вдалося просунутися подекуди на два десятки кілометрів.

Перед українськими військовими стояло завдання номер один — зупинити просування ворога на цьому напрямку. Але з цим якраз поки що проблеми. Судячи з останніх змін на карті та сигналів із місць, на сьогодні важка ситуація навколо Гуляйполя. Частина цього знакового міста вже захоплена росіянами, а частина належить до сірої зони.

На жаль, наприкінці грудня з’явилося відео супротивника, на якому російські солдати проводять стрім з одного із захоплених українських командних пунктів. Частково залишені на місцях речі українських військових свідчать про те, що відступали вони доволі хаотично, похапцем. Що є додатковим доказом погано керованої ситуації на цьому відтинку.

Сподіватимемося, що ворогу все ж таки не вдасться розвинути свій успіх на цьому напрямку. Річ у тім, що захоплення Гуляйполя може надати наступальним діям росіян додаткової динаміки, якщо їм вдасться зробити з нього повноцінну базу для накопичення особового складу й техніки.

Південь Запоріжжя — Степногірськ

Ще в липні росіянам вдалося захопити селище Кам’янське і частину села Плавні на березі колишнього Каховського водосховища. Тоді ж, попри значні втрати, вони спробували просунутися далі, до Степногірська, але, діставши на горіхи від ЗСУ, відкотилися назад. Та це їх не зупинило — вони систематично здійснювали атаки на цьому напрямку.

Впертість росіян має дуже просте пояснення: зі Степногірська до Запоріжжя близько 20 кілометрів по прямій. І хоча їхнє подальше просування тут може бути ускладнене не лише опором ЗСУ, а й такою природною перепоною, як русло річки Конка, це точно ніяк не перешкодить запускам тих самих FPV-дронів, щоб кошмарити Запоріжжя, як вони це зараз роблять із Херсоном.

Що далі

Щодо основних цілей противника, то вони більш-менш очевидні. Однією з них є агломерація Слов’янськ — Краматорськ. Росіяни, вочевидь, намагатимуться по максимуму наблизитися до цих міст як із флангів, так і напряму.

Ще одна ціль — Запоріжжя, до якого ворог намагатиметься підповзти максимально близько.

Вочевидь, у росіян не знайдеться ресурсів, щоб захопити ці міста, але, на жаль, наступного року, ймовірно, посилиться їх руйнування. Оскільки що ближче ворог до цілей, то більше в нього можливостей завдавати по них ударів. Проте, як бачимо на прикладі 2025 року, завжди залишається шанс зупинити окупантів чи навіть відкинути назад, повністю перекроївши їхні плани.

втрати ворога війна гуляйполе карти куп’янськ мирноград покровськ просування росіян хід війни