2025 рік на фронті: які території втратила Україна і яка динаміка знищення окупантів

2025 рік був дуже важким. І в психологічному, і в суто практичному сенсі. Психологічно важкий, бо це вже четвертий рік війни, коли втома, що назбиралася за попередні роки, починає тиснути.

Складний практично, бо це, по суті, перший рік, який Україна вистояла без американської допомоги. Все, на що ми могли спиратися цього року, — це допомога наших європейських друзів (які, зокрема, купують американську зброю), залишки постачання з часів президента Байдена і власні внутрішні ресурси. Але, попри ці складні для нас речі, сьогодні можна впевнено констатувати: Україна і її збройні сили вистояли.

Також цей рік характерний тим, що лінія фронту стала розмитою й радше не лінією, а сірою зоною. І мало хто розуміє, що в ній відбувається. Ми це докладно описали в нашому проєкті тут.

Також у 2025-му активно використовувалися дрони на оптоволокні, але завдяки підтримці Китаю росіяни поки що мають тут перевагу (докладніше про це читайте тут). Важливим чинником стали наземні безпілотники, які хоч і не такі поширені, як повітряні, але активно розвиваються.

З негативних трендів різке збільшення випадків СЗЧ (самовільне залишення частини), проблеми з мобілізацією і, як наслідок, критична нестача бійців на фронті.

Ще одним викликом для України цього року стало дедалі більше виражене протистояння в нашому війську між «культурою нової армії, інновацій, самостійності на рівні молодшого офіцера при прийнятті рішень на полі бою та культурою централізованого командування», як влучно підмітив американський військовий аналітик і старший науковий співробітник фонду The Carnegie Endowment Майкл Кофман (стислий виклад його інтерв’ю тут).

Втрати території, втрати ворога

На графіку дві криві. Верхня — темпи просування росіян, нижня — їхні втрати. Ідеальний графік в умовах чисельної переваги ворога мав би такий вигляд: верхня лінія йде рівно, а нижня стрімко вгору. Ситуацію можна було б вважати «складною, але контрольованою», якби швидше просування приводило до більших втрат ворога, тобто якби дві лінії йшли синхронно. Так і було у 2024 році. Із січня 2025-го ситуація стала погіршуватися, росіяни просуваються швидше, а вмирають менше.

Проте у вересні втрати ворога знову стали зростати, що дає підстави обережно сподіватися на відновлення «складної, але контрольованої» ситуації на противагу абсолютно критичній, яка спостерігалася в перші вісім місяців року.

На графіку ми також позначили дату, після якої втрати росіян знову зростають. Це початок вересня. У ті дні росіяни різко прорвалися на 10 кілометрів біля Добропілля, згодом їх оточили й почали утилізувати. Ще одним фактором може бути нарощування спроможностей Силами безпілотних систем (СБС).

З 1 січня по 21 грудня 2025 року ЗСУ вбили й поранили 406 900 росіян

За даними, які публікують СБС, у липні 2025 року вони вбили й поранили 5134 окупантів, а у вересні вже 6604. І далі цифри зростають. Проте в цьому випадку СБС критикують за те, що вони зосереджуються на ліквідації простих піхотинців і приділяють мало уваги ворожим операторам дронів, які теж убивають багато наших. А також за слабку координацію з лінійними бригадами, які тримають оборону у своїх секторах. Загалом із 1 січня по 21 грудня 2025 року ЗСУ вбили й поранили 406 900 росіян.

Але повернімося до загальної ситуації.

Росія у 2025 році окупувала понад 3000 квадратних кілометрів української території. Це приблизно стільки само, як і в 2024-му.

Можна припустити, що часткова відмова росіян від великих штурмів у 2025-му (хоча подекуди вони все ще намагаються це робити) на користь невеликих груп і тактики просочування, а також активне використання дронів дали їм змогу дещо зменшити свої втрати.

«Вічні» цілі росіян

Протягом усього року ворог намагався протиснутися на шести-семи основних і вже традиційних для нього напрямках. На півночі це був Сумський напрямок, на початку року тісно зав’язаний ще на нашому наступі на Курщині.

У Харківській області росіяни намагалися розширити свій плацдарм на правому березі річки Оскіл, окупувати Куп’янськ, зайняти нові прикордонні території. Трохи південніше вони намагалися продовжити свій рух на Лиман, пройти Білогорівку і Сіверськ. Ще південніше цілями номер один для них стали Покровськ, Мирноград і Костянтинівка. Провели росіяни й цілу пропагандистську кампанію зі своїм виходом на адміністративні межі Дніпропетровської області. Ну й, звісно ж, Запорізький напрямок зі сходу на захід у бік Гуляйполя та з півночі на південь до Степногірська.

У 2025 році, як і в попередні (здається, це вже стає традицією), багато говорилося про великий літній російський наступ. Ворог, звісно, і в літній час проявляв активність, але якихось видимих здобутків він не мав.

Але замість того, щоб зменшити свою активність восени, росіяни і далі активно штурмували. І цього разу в них був один додатковий союзник — нинішня осінь виявилася доволі туманною та дощовою, інакше кажучи, погода дуже часто нелітна для дронів.

А це означає, що повітряні дрони, головний інструмент 2025 року, працювали менш ефективно. Звісно, ворог намагався скористатися цим сповна. Багато хто бачив ворожі кадри, як у клубках туману російські штурмовики на якихось апокаліптичних залишках автомобілів і мотоциклів заїжджали в Покровськ.

Відповідно якісь результативні кейси окупантів припали здебільшого на осінь 2025 року. Хоча й українські війська в цей час здобули кілька яскравих перемог.

Куп’янськ

У 2025 році в росіян було кілька пропагандистських «перемог», які закінчилися повним пшиком. Один із таких ворожих провалів — Куп’янськ. Cитуація в цьому місті ще донедавна була чи не найкритичнішою. Тут спостерігалося як безпосереднє просування ворога, так і поширення сірої зони.

І ситуація стала стрімко погіршуватися після того, як росіяни вже вкотре використали газову трубу, щоб пробиратися по ній вперед (чудовий образ для тих у Європі, хто й досі ностальгує за російським газом), перетнули річку Оскіл, змогли накопичитися на правому березі й просочитися в місто.

Українські війська трималися на стратегічних позиціях у самому центрі Куп’янська в районі багатоповерхівок. Звісно, росіяни створили довкола цього пропагандистський бум, заявляючи про якесь оточення міста, і незчулися, як самі потрапили в оточення.

Як зазначили в DeepState, «операція почалася зі створення рубежу блокування та відрізання гарнізону противника в місті від основних сил». Українські війська спершу вибили окупанта з навколишніх сіл, після чого почали зачистку самого Куп’янська. Усе це відбувалося наприкінці цього року, якраз після переможних реляцій Путіна.

Репутаційний удар виявився таким потужним, що російські пропагандисти досі не визнають своєї поразки в Куп’янську.

На жаль, у жовтні й листопаді значно розширилася окупована ворогом прикордонна смуга південніше від Мілового. Вочевидь, росіяни і надалі намагатимуться просуватися на цьому відтинку. Варто нагадати, що в цьому районів них є також плацдарм на правому березі річки Оскіл, який вони намагатимуться розширити.

Ганьба росіян біля Золотого Колодязя

Свій наступ у районі Добропілля в напрямку села Золотий Колодязь росіяни називали по-різному. У деяких російських коментаторів він уже перетворився на «стратегічний прорив фронту». Звісно, такі характеристики не можуть сьогодні викликати нічого, крім саркастичної посмішки, але треба сказати чесно: досить раптове просування хай лише й окремих груп росіян у глиб українських територій на відстань більш ніж 10 кілометрів уже становило серйозну загрозу.

Ворог просунувся на стику зон відповідальності двох наших частин і в момент ротації — уже традиційна схема, але в цьому випадку наймасштабніша.

Характерно, що речники українського Генштабу в перші дні заперечували цей прорив.

Тим часом ситуація ставала загрозливою: ворог міг перерізати останню на той момент серйозну лінію українських укріплень і почати вбивати клин між найбільшими контрольованими Україною населеними пунктами на Донеччині та рештою території країни.

На щастя, нашим військам тяжкою працею вдалося нейтралізувати загрозу: ворожий «мацак», що простягнувся до Золотого Колодязя, перерізали в кількох місцях і зрештою знищили окупантів. Характерно, що тут вони масово почали перевдягатися в цивільне, щоб замаскуватися і змішатися з місцевими мешканцями.

Вірусним стало відео, коли українські селяни показують українському дрону будинок, у якому заховалися перевдягнені окупанти. У наступних своїх просочуваннях росіяни також часто перевдягалися в цивільне.

Суми — Курськ

Початок 2025 року Україна зустріла зі значними територіальними здобутками безпосередньо в самій Російській Федерації. Великий анклав контрольованих українцями територій у Курській області вже дещо зменшився, але українські війська і далі контролювали Суджу.

На жаль, протягом наступних кількох місяців ситуація для ЗСУ тут суттєво погіршиться: росіяни зможуть намацати больову точку — логістику — і цілеспрямованими ударами по ній дронами зі збільшеною дистанцією ускладнюватимуть постачання українських військ на Курщині. У березні-квітні контрольована українцями територія різко зменшилася.

Як зазначали оглядачі, поки наші частини контролювали Курщину, у тилу на кордоні так ніхто й не збудував хороші укріплення, куди вони могли б відступити і закріпитися.

Відповідно окупанти почали активно наступати на територію Сумщини. Це збіглося з їхніми намаганнями перерізати наші комунікації з українським угрупованням у Росії. Росіяни захопили потрібні для цього території з нашого боку кордону. Але згодом стало очевидно, що цим вони не обмежаться.

У липні їм вдалося окупувати селище Яблунівка й просунутися в глиб української території в бік Юнаківки. Проте ЗСУ зрештою відкинули їх від Кіндратівки та Андріївки. Сьогодні хотілося б написати, що Сумщина стала для росіян ще одним напрямком, на якому вони дістали відсіч і більше не вдаються до активних дій, але, на жаль, тут нічого не можна сказати доконано.

Так, уже в третій декаді грудня знову зафіксована активізація ворога в районі Яблунівки. Сподіватимемося, що ЗСУ зможуть дати належну відповідь на це промацування ворогом нашої оборони.

Треба також розуміти, що ситуація із захистом прикордоння може дуже різнитися. Це показав нещодавній набіг росіян на прикордонне село Грабовське, де українські військові не змогли дати належної відсічі, а ворог взяв у полон 50 українських громадян.

Покровськ — Мирноград

На цьому відтинку росіяни дуже довго намагалися застосувати свою тактику просування по флангах з обхватом цієї агломерації та перерізанням комунікацій.

Забігаючи наперед, можна сказати, що повністю реалізувати свої плани в них так і не вийшло: українські війська ще на початку року обламали гостряки однієї з російських «клешень» на лівому фланзі з боку населених пунктів Піщане та Котлине.

Обпікшись там, ворог почав свій забіг на правому фланзі — через Новоекономічне до Родинського. Загалом цей напрямок видавався доволі перспективним для росіян, тому що давав змогу наступати як на Покровськ — Мирноград, так і на Костянтинівку. Але й тут росіяни зустріли жорсткий опір ЗСУ: фактично, щоб доповзти до Родинського, їм знадобився майже весь 2025 рік.

Не маючи змоги зімкнути свої фланги, ворог вдався до активного використання FPV-дронів, надзвичайно ускладнивши українську логістику. Зрештою росіяни пішли просто на штурм міста, нарощуючи свою присутність із його південного боку. Але реалізувати класичний план щодо обхвату міста їм так і не вдалося.

Проте сьогодні ситуація для українських військ тут дуже складна. Ще на середину грудня, судячи з карти, у Мирнограді залишався український осередок, з усіх боків оточений сірою зоною. Але ситуація і далі погіршується: на кінець грудня і цей осередок перейшов у сіру зону, ворог потроху відкушує шматки української території. Хоча українські війська й не полишають спроб покращити свої позиції в цьому місті, про що свідчить, зокрема, інформація з того боку.

Якщо підсумувати, для українських військ розвиток ситуації в цій агломерації, звісно, не можна назвати оптимістичним. Але згадаймо, як ще влітку 2024-го здавалося, що росіяни ось-ось захоплять ці міста. Те, що вони вистояли після того ще цілих півтора року, є справжнім подвигом українських військових.

Костянтинівка

Ще рік тому могло здаватися, що це місто скоро повторить долю Покровська — Мирнограда. Але цього так і не сталося. Росіяни не змогли ні оточити це місто по флангах, ні протиснути його штурмовими діями.

Просування на перспективному лівому фланзі вздовж траси Покровськ — Костянтинівка в якийсь момент припинилося. Не вдалося ворогу якось суттєво просунутися й на правому фланзі. Найбільші успіхи росіяни мали на півдні. Їм вдалося пізніше підійти з півдня до Клебан-Бицького водосховища, хоча довгий час навіть тут українські війська утримували оборону, попри заяви ворога про якийсь там «мішок» для ЗСУ. Зрештою росіянам вдалося просунути «мацак» сірої зони до одного з південних районів міста, але на тому їхні успіхи тут закінчилися.

Сіверськ — Лиман

От на цьому напрямку справді все не дуже добре. Усю весну та половину літа ворог невеликими кроками просувався в Білогорівці, за яку точаться бої від початку повномасштабного вторгнення, та на околицях. Це локація, яку росіяни не могли захопити кілька років. І, до речі, останній контрольований ЗСУ населений пункт у Луганській області.

Після остаточної окупації Білогорівки наприкінці липня події в цьому районі стали розвиватися швидше. І, на жаль, не нашу користь. Ворог почав просуватися ще в одному знаковому районі української оборони — у Серебрянці, Серебрянському лісництві. Це місце, у якому українські війська витримували натиск росіян кілька років і яке дедалі більше нагадувало пейзажі Першої світової війни. Усю осінь ворог з’їдав по шматочку Серебрянський ліс, а вже в грудні надійшла звістка про окупацію Серебрянки.

На цей момент росіяни вже значно просунулись і в Сіверську. Кінець листопада і початок грудня — це саме той час, коли вони матимуть низку територіальних здобутків у районі Ямполя та Сіверська.

На жаль, на момент написання статті надійшла офіційна інформація про втрату цього важливого населеного пункту.

Схід Запоріжжя — Гуляйполе

Найгірша ситуація на Запорізькому напрямку. Там росіянам, які наступали зі сходу, з початку осені вдалося просунутися подекуди на два десятки кілометрів.

Перед українськими військовими стояло завдання зупинити просування ворога на цьому напрямку. Але з цим якраз поки що проблеми. Судячи з останніх змін на карті та сигналів із місць, сьогодні важка ситуація навколо Гуляйполя. Частина цього знакового міста вже захоплена росіянами, частина міститься в сірій зоні.

На жаль, наприкінці грудня з’явилося відео супротивника, на якому ворожі солдати проводять стрім з одного із захоплених українських командних пунктів. Частково залишені на місцях речі українських військових свідчать про те, що відступали вони доволі хаотично, похапцем. Що є додатковим доказом поганої керованості ситуацією на цьому відтинку.

Сподіватимемося, що ворогу все ж таки не вдасться розвинути свій успіх на цьому напрямку. Річ у тім, що захоплення Гуляйполя може надати наступальним діям росіян додаткової динаміки, якщо їм вдасться зробити з нього повноцінну базу з накопичення особового складу й техніки для подальшого просування.

Південь Запоріжжя — Степногірськ

Ще в липні росіянам вдалося захопити селище Кам’янське і частину села Плавні на березі колишнього Каховського водосховища. Тоді ж, попри значні втрати, вони спробували просунутися далі, до Степногірська, але, діставши на горіхи від ЗСУ, відкотилися назад. Та це їх не зупинило — вони раз за разом здійснювали атаки на цьому напрямку.

Впертість росіян має дуже просте пояснення: зі Степногірська до Запоріжжя близько двох десятків кілометрів по прямій. І хоча їхнє подальше просування тут може бути ускладнене не лише опором ЗСУ, а й такою природною перепоною, як русло річки Конка, це точно ніяк не перешкодить запускам тих самих FPV-дронів, щоб кошмарити Запоріжжя, як вони це зараз роблять із Херсоном.

Що далі

Щодо основних цілей противника, то вони більш-менш очевидні. Однією з них є агломерація Слов’янськ — Краматорськ. Росіяни, вочевидь, намагатимуться по максимуму наблизитися до цих міст як із флангів, так і напряму.

Ще одна ціль — Запоріжжя, до якого ворог намагатиметься підповзти максимально близько.

Вочевидь, у росіян не знайдеться ресурсів, щоб захопити ці міста, але, на жаль, наступного року дуже ймовірне посилення їх руйнування. Оскільки що ближче ворог до цих цілей, то більше в нього можливостей завдавати по них ударів. Проте, як ми бачимо на прикладі цього року, завжди залишається шанс зупинити окупантів чи навіть відкинути назад, повністю перекроївши їхні плани.

втрати ворога війна гуляйполе карти куп’янськ мирноград покровськ просування росіян хід війни