«Кайфонув від виходу на ринг». Ветеран повернувся в бокс після тяжких поранень
Надихаюча історія бійця 63-ї бригади, який після страшного поранення руки і втрати ноги зміг повернутися в бокс і виграти чемпіонат України серед ветеранів війни.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Із рингу на війну
Сергій Герасименко з позивним Гєра 15 років займався єдиноборствами. Став майстром спорту міжнародного класу з кікбоксингу. Але у 2019-му завершив професійну кар’єру. Каже, було складно заробляти цим на життя. Все-таки кікбоксинг не олімпійський вид спорту, боїв мало.
З кожного бою можна заробити умовно тисячу доларів. Це смішно
«З кожного бою можна заробити умовно тисячу доларів. Це смішно, — пояснює він. — Тому працював тренером із кікбоксингу, тайського і звичайного боксу».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій із дружиною «трошки волонтерили» в Києві. Намагався потрапити у військо, але всі документи були в Чернігівському військкоматі. Коли росіяни відступили з Півночі, поїхав туди й уже там мобілізувався.
Одразу потрапив у 63-тю бригаду. Спершу відповідав за морально-психологічне забезпечення в рембаті, а вже на початку 2024-го перевівся в піхоту на командира взводу.
«Це була пропозиція, скажімо так, від якої було важко відмовитися, — сміється Гєра. — А якщо серйозно, то я розумів, що людей не вистачає, рано чи пізно все одно відправлять у піхоту. Краще вже самому обрати підрозділ. Я поспілкувався з командиром тоді ще 106-го батальйону, мене все влаштувало. І так опинився на посаді».
Поранення
Це сталося 28 липня 2024 року. Бійці заходили на позицію біля Невського на Лиманському напрямку.
«Чую — летить FPV і падає буквально за метр від еспешки, починається пожежа. Кажу хлопцям гасити вогонь, а сам, думаю, вийду на дорогу, щоб краще бачити противника, який рухався в наш бік.
Дивлюся — рука висить фактично на шкірі
Навіть не встиг почути якийсь свист чи вибух — лише різкий потік вітру з правого боку. Дивлюся — рука висить фактично на шкірі. Як потім з’ясувалося, кістку перебило. Що саме прилетіло, незрозуміло. Але, судячи з уламка в руці, це був 120-й міномет. Цікаво, що весь цей час я стояв на ногах. Думаю, зайду в еспешку, накладу турнікет. Роблю крок і падаю. Розумію, що мені ще й ногу відрізало».
Гєра не знепритомнів. Зміг покликати хлопців. Каже, був вражений: побратими мали перший бойовий вихід, але не розгубилися. Один накладав йому турнікети, інший побіг по допомогу, бо рація працювала лише на прийом.
Перша думка була про дружину: як їй скажуть, що я загинув?
«Перша думка була про дружину, — продовжує Гєра. — Як їй скажуть, що я загинув? Це занадто. Невже зараз усе ось так закінчиться? Ще переживав, що підари зараз дійдуть до нас. Не можна допустити, щоб пристрілили мене без бою».
Повернення на ринг
Ногу не зашивали місяць, постійні операції. Гєра згадує, що навіть не думав про повернення в бокс.
«Цікавило лише одне: коли мине біль, — каже він. — А потім побачив, що проводяться турніри серед ветеранів. Розумів, що пів року чи рік не зможу повноцінно тренуватись. Але одразу сказав собі, що пізніше сто відсотків спробую, повинен. Професійні спортсмени мене зрозуміють. Це така залежність, коли ти не можеш жити без спорту».
Підготовка зайняла три місяці. Треба було обережно давати навантаження на руку. Головним для нього було не перемогти, а виступити, відчути атмосферу на ринзі.
«Турнір вийшов крутий: Київ, Палац спорту, повно людей, друзів. Я так кайфонув від виходу на ринг. Такої ейфорії не було навіть під час професійної кар’єри. Стою на ринзі й думаю: ну, що я хотів, те отримав. А попереду ж найголовніше. Зберися!» — сміється Гєра.
Що далі?
«Чи щасливий я? Поки що ні. Останнім часом став гостро реагувати на втрати серед побратимів, серед усіх наших хлопців. Закінчиться війна, буду щасливим. Але, здається, ще довго», — вважає боєць.
Гєра повернувся до тренерської роботи
Гєра повернувся до тренерської роботи. Поки що напівсили, навантаження збільшує поступово. Не впевнений, що здоров’я дасть викластися сповна.
«Якщо не вийде, не біда. Знайду себе в іншому, — каже він. — Можливо, стану фізичним терапевтом. Допомагатиму пораненим, і не тільки військовим. Ще під час реабілітації зрозумів, що хочу бути корисним людям».
