«Сусіди на руках занесли мене додому». Чого маломобільним людям не вистачає в блекаути
Повідомлення про вимкнення світла надходить Вадиму за кілька хвилин до того, як будинок поринає в темряву. Він живе сам на десятому поверсі багатоповерхівки у Франківському районі Львова. Світло зникає, і подальші кілька годин доведеться провести з огляду на цей факт.
Павербанки, зарядні станції виручають, але не знімають головного питання: без електрики його квартира перетворюється на пастку. Три роки тому Вадим отримав інвалідність і пересувається в колісному кріслі.
Нинішні знеструмлення минають легше, ніж у 2022-му, каже 27-річний Вадим Сімаченко. У нього тепер є світлодіодні лампи з акумуляторами, батарея для Wi-Fi-роутера, а отже, безперебійний інтернет. Проте щоразу пристосовуватися до відключень доводиться «в процесі».
Найважче Вадимові даються непередбачувані екстрені або аварійні знеструмлення.
«Нещодавно приїхав додому на таксі в той самий момент, коли ліфт став. Довелося гуляти на вулиці кілька годин. Було дуже холодно», — розповідає.
В інший день знеструмлення застало Вадима о другій ночі під час прогулянки. Виручили сусіди — написав їм у будинковий чат ОСББ.
«Сусіди винесли чай, печиво, а потім на руках занесли мене додому в квартиру», — згадує він.
Зберігати оптимізм Вадимові допомагає пес мальтипу на прізвисько Шалун. Собака відволікає, і години в темряві минають швидше. Проблем у догляді за твариною не виникало, але якщо знеструмлення триватимуть довше, доведеться просити сусідів допомоги з вигулом.
Олексієві Пороху подарували EcoFlow
Олексієві Пороху 49 років. Він живе з дружиною на пʼятому поверсі дев’ятиповерхівки у Святошинському районі Києва. З 2001-го має ураження спинного мозку на рівні шийного відділу, пересувається в колісному кріслі активного типу — полегшеному й маневреному.
Олексій із дружиною підготувалися до цьогорічних знеструмлень. Від громадської організації «Група активної реабілітації» отримали зарядну станцію EcoFlow. Проте все одно треба підлаштовуватись: уточнювати графіки, планувати зарядку техніки, розписувати день так, щоб спуститися ліфтом, а потім встигнути піднятися.
«Без ліфта ти заблокований. Тому людям у колісних кріслах треба жити на перших поверхах. Ліфт може зламатися у будь-який момент, навіть без блекауту», — наголошує він.
Навіть новобудови не гарантують безперебійної роботи ліфтів
Олексій озвучує те, що підтверджують соціальні служби й рекомендації міжнародних організацій: з обмеженнями в русі краще мешкати на перших поверхах або в будинках із резервним живленням ліфтів. Хоча навіть новобудови не гарантують їх безперебійної роботи.
Олексій і Вадим не отримують системної допомоги від міста чи держави. ОСББ повідомило Вадимові, що система резервного живлення для ліфта коштує близько 2 млн грн. Міська адміністрація може компенсувати половину цієї суми й лише після встановлення самої системи.
У Мінсоцполітики пояснюють, що люди з інвалідністю або маломобільні можуть звертатися по допомогу до територіальних центрів соціального обслуговування. Це буде підтримка «на постійній основі», а «нерегулярна допомога» під час знеструмлень не передбачена.
Людей у будинку стало менше
Киянка Тетяна з півторарічним сином Максимом живуть на п’ятому поверсі старої 16-поверхівки на Оболоні. Каже, що найпроблемніші екстрені знеструмлення.
«Пам’ятаю візит до офтальмолога: поки я спускала візочок із п’ятого поверху, було відчуття, ніби народжую вдруге», — зізнається Тетяна.
На першому поверсі її будинку немає «колясочної» — приміщення для візків, велосипедів, самокатів.
«Якось залишила візочок біля ліфта, потім не знайшла його. З’ясувалося, що сусіди сховали “для безпеки”», — розповідає жінка.
Довелося купити японський примус на біопаливі
80-річний Петро Павлович живе в Києві на 14-му поверсі радянської панельки. Про графіки вимкнень його повідомляє син — дзвонить кілька разів на день. Ще два роки тому чоловіка міг самостійно спуститися сходами, а нині вже ні.
Петро Павлович підпрацьовує. Визнає, що це стало важко. «На роботу треба на девʼяту ранку, а світло вимикають о восьмій, то вже о пів на восьму виходжу. Якщо вдома немає світла, сиджу на роботі. Але робота теж потрібна, бо вдома в темряві починаєш губитися в часі й просторі», — розповідає він.
Знеструмлення змінили звичне життя пенсіонера. Для приготування їжі довелося купити японський примус на рідкому біопаливі. Через зупинки ліфта стало ще важче потрапити до лікарів за записом.
За словами Петра Павловича, мешканці будинку не намагаються вирішувати проблему з ліфтом своїми силами. «Людей у будинку стало відчутно менше, багато хто виїхав за кордон чи в села, а частина з тих, хто є, або орендарі, або пенсіонери».
Соцпрацівник приходить тричі
32-річний Андрій Дячишин із 2014-го служив у батальйоні «Донбас» Нацгвардії, згодом підписав контракт зі Збройними силами. Шість років тому дістав поранення ніг, чотири роки тому — наскрізне кульове поранення голови. У чоловіка майже не працює ліва рука, рухливість лівої ноги обмежена.
Після тривалого лікування та реабілітації Андрій вирішив жити самостійно. Придбав квартиру в Новояворівську на Львівщині на восьмому поверсі старої малосімейки. Каже, ліфт працює нестабільно.
До знеструмлень Андрій ставиться спокійно, може самостійно піднятися й спуститися сходами. Але коли немає електрики, доводиться йти в темряві. «Бувало, падав і розбивав ніс», — розповідає.
«Якщо є допомога, не відмовляюсь. Однією рукою робити деякі речі виходить надто довго»
У Новояворівську графік знеструмлень більш-менш прогнозований. Андрій не звертається до волонтерів, звик покладатися на себе. Водночас тричі на тиждень його провідує працівник міського Центру соціального обслуговування — допомагає з побутом, готує їжу.
«Якщо є допомога, не відмовляюсь. Однією рукою робити деякі речі виходить надто довго, те саме приготування їжі», — пояснює він.
У критичних ситуаціях Андрій телефонує не соціальним працівникам, а Галинці — дружині загиблого побратима. Саме він свого часу надав Андрієві першу медичну допомогу після поранення.
