Як військові ставляться до Сирського? Вони ненавидять систему брехні й залякування, створену ним

Торік більшість військових не мали відповіді на запитання про те, як вони ставляться до Сирського. Навіть якщо хтось і відповідав, то насправді висловлював своє ставлення не до Сирського, а до Курської операції, тоді ще далекої від сумного завершення. Або ж до ситуації на своєму напрямку, або до свого комбрига, призначеного вже Сирським.

Та хіба багато військових може сформулювати ставлення хоча б до комбрига? Солдати, сержанти і навіть молодші офіцери, якщо не служать у штабі бригади, рідко перетинаються аж із таким високим начальством.

Вертикаль

Але зараз ініційована Сирським кадрова ротація досягла самих низів — батальйонного, а часто й ротного рівня. А рішення командира батальйону відчуває на собі кожен солдат. З командиром же роти солдат регулярно спілкується особисто. Ротний вирішує, коли хто піде у відпустку, покарати когось за провину чи пожаліти й цього разу заплющити очі та багато чого іншого, що стосується повсякденного життя солдата.

Отже, нові призначенці — це або цілковитий «совок», або просто слабкі люди, які не наважуються суперечити командуванню.

Призначенці Сирського не розуміють, що доброволець, який пішов воювати за волю, не погодиться бути рабом

«Совок» відчувається в стилі командування навіть тих нових призначенців, які народились уже в незалежній Україні. Він полягає в тому, що до солдатів ставляться так, як в СРСР ставилися до строковиків: як до витратного матеріалу, безсловесних рабів. І ніяк не хочуть миритися з тим, що добровольці, які в лютому 2022-го пішли воювати за волю, ніколи не погодяться бути безсловесними рабами, навіть у свого командира.

Такі командири терпіти не можуть добровольців і офіцерів, які прийшли на службу з цивільного життя. Такі мріють про солдатів, які чітко знають, що, підписавши контракт, вони продали своє життя. Такі мріють про офіцерів, які прийшли в армію робити кар’єру і готові заради неї на все. Такі мріють перетворити наше військо на маленьку російську армію, де командир може зробити з неслухняним солдатом усе, навіть «обнулити».

Мотивація — страх

У таких командирів мотивація одна — страх. Вони бояться прогнівити свого командира і втратити свою посаду. Відповідно готові йти на все заради цього. Наприклад, пачками класти своїх учорашніх побратимів заради точки на карті, щоб їхній командир міг доповісти нагору, що позиція утримується, і зберегти свою посаду, принаймні ще якийсь час.

Призначенці Сирського мріють про офіцерів, які прийшли робити кар’єру і готові заради неї бездумно класти бійців

Саме таких система піднімає нині нагору, виводить в офіцери (нагадаю, солдат із бойовим досвідом зараз може стати офіцером за 45 днів) або переводить із «паперових» штабних посад у командири бойових підрозділів офіцерів без жодного бойового досвіду. Саме за такими правилами доводиться грати тим, хто не хоче втратити посаду.

Вони мотивують підлеглих страхом. Іншим не можуть. У хід ідуть приниження, погрози, зокрема й кримінальною відповідальністю, ігнорування законних прав військових на медичну допомогу або відпустку, у кращому разі обман. І таких прикладів безліч.

Володимирові 59 років, в армії з перших днів повномасштабного вторгнення. Виникли проблеми з хребтом. Лікар у військовому госпіталі рекомендує йому стаціонарне лікування. Однак у госпіталі в прифронтовій зоні є місця тільки для «важких».

Таких, як пан Володимир, скеровують у цивільні лікарні. А цивільна лікарня не має права госпіталізувати військового без направлення з частини. Направлення для Володимира мають підписати командири відразу двох частин: його «рідної» бригади і бригади, до якої прикомандирований його батальйон. Але останній потрібні солдати на фронті, а не на лікуванні.

У результаті Володимир уже два місяці чекає направлення на госпіталізацію.

Так само змушували йти на передову техніка роти, якому теж незабаром виповниться 60 і який уже півтора десятка років страждає на серцеву аритмію. Хоча він був єдиним у роті, хто міг поремонтувати автотранспорт — 20-річні «корчі» (на взвод матеріально-технічного забезпечення сподіватися годі, бо він і без того перевантажений роботою).

«Вдягни спідницю й біжи! Тису перепливи вже нарешті!» — кричав пузатий і мордатий «полковник із ОТУ»

«Що, гроші заробити прийшов? Чого ти взагалі сюди прийшов, якщо хворий? Вдягни спідницю й біжи! Тису перепливи вже нарешті!» — кричав пузатий і мордатий «полковник із ОТУ» (ОТУ вже немає, але є інші проміжні ланки управління), який починав лейтенантом ще радянської армії і навіть зараз час від часу перескакує на мову противника, в очі технікові, який прийшов добровольцем у перший день війни з єдиним бажанням — допомогти армії всім, чим може.

А міг він по технічній частині багато чого, мав вищу технічну освіту і навіть відповідну ВОС (служив строкову службу в рембаті).

Брехня

Втім, залякують не всіх. А лише тих, хто не ведеться на брехню, якої чим далі, тим більше. Наприклад, доводячи бійцям бойове розпорядження, командування розповідає, що вони йдуть на три дні, а там їх змінять. У результаті їх не змінюють по 30 днів.

Кажуть, що вони стоятимуть на другій лінії, а через кілька днів друга лінія стає першою, хоча противник не просунувся. Обіцяють евакуацію поранених, а коли з’являються 300-ті, то їм не дають дозволу залишити позиції навіть своїм ходом.

Розповідають, що направлення на консультацію до лікаря в госпіталь нічого не значить і що замість їхати до лікаря (маючи відповідне направлення медичних служб своїх же частин) вони мають іти на позиції.

З нагнітанням атмосфери страху і брехні зростають кількість випадків СЗЧ і площа втрачених територій

Але декого така кадрова політика влаштовує. Адже якщо командир наляканий або без бойового досвіду, то він не створить конкуренції своєму начальникові, не зможе його підсидіти.

Втім, у такої кадрової політики є й зворотний бік медалі: кожному такому командирові треба постійно підказувати, що йому робити. Тобто вище керівництво просто вимушене займатися мікроменеджментом. Навряд чи воно цьому раде. Але іншого виходу для себе не бачить, попри те що з нагнітанням атмосфери страху і брехні зростають кількість випадків СЗЧ і площа втрачених територій.

І так, більшість солдатів, критикуючи стан справ в армії, не згадують прізвища Сирського. Але вони ненавидять ту систему, яка склалася останнім часом і може не зникнути навіть із його відставкою. Адже йому на зміну може прийти такий самий «совок», яких в армії ще багато.

армія брехня проблеми в ЗСУ сирський страх точка зору управління хід війни