«Велика атомна бульбашка». Як Україна мало не отримала ще один корупційний скандал

Хмельницька АЕС — найбільший український атомний «незакінчений» проєкт. Два діючі енергоблоки вже понад три десятиліття живлять країну, а ще два — третій і четвертий — так і залишилися бетонними коробками, застиглими між вчора і завтра.

«Велике будівництво» в атомній енергетиці

Ідея добудувати на Хмельницькій АЕС третій і четвертий енергоблоки, звісно, не нова. Верховна Рада ще у 2012 році ухвалила закон, який передбачав їх будівництво.

Уже в липні 2014-го тодішній президент Енергоатому Юрій Недашківський заявив, що Україна відмовляється від послуг Росатому. Як альтернатива розглядалися ядерні реактори чеського виробництва.

У 2018 році було схвалено техніко-економічне обґрунтування добудови двох енергоблоків, згідно з яким планувалося встановити реактори виробництва чеської Skoda JS. Щоправда, був певний нюанс: на той час до складу акціонерів цієї компанії входили росіяни. Щодо турбін, то їх планувалося виготовити на Турбоатомі, а генератор — на харківському Електроважмаші.

Усе це, звісно, лишилося тільки в планах. Після виборів 2019 року команда Зеленського не лише буквально змила попередній політичний ландшафт, а й змінила керівників і стратегічні плани на всіх великих держпідприємствах.

Але, попри зміну влади в Україні, ідея з добудовою дістала, що називається, друге дихання. Зрештою, таке масштабне будівництво просто не могло не викликати симпатій у нового президента. Бо ж правильно: шоу має тривати. Згадаймо «велике будівництво», «мільйон дерев», «відбудову Каховської ГЕС» і що там ще. Зеленський любить масштаб.

У результаті в квітні 2019 року президент Петро Порошенко підписав указ, яким зобов’язав уряд невідкладно подати до Верховної Ради законопроєкт про будівництво енергоблоків № 3 і № 4 Хмельницької АЕС, а вже 22 вересня 2020 року президент Володимир Зеленський видав указ, яким зобов’язав уряд подати законопроєкт про проєктування та будівництво цих двох енергоблоків на розгляд Верховної Ради.

Але наголосимо: це було до повномасштабного вторгнення.

Росіяни намагаються «вимкнути» українські АЕС весь час

Здавалося б, із початком великої війни ця тема мала відійти на другий план, але сталося протилежне. Проєкт став хедлайнером енергетичної політики нової влади. І, здавалося, цьому було певне логічне пояснення. Росіяни окупували найбільшу українську атомну станцію — Запорізьку АЕС, і Україна фактично виявилася відрізаною від потужного виробника енергії. Логічно було б подумати про створення якоїсь альтернативи.

У цій ситуації цілком доречно було б мінімізувати шкоду від майбутніх потенційних ударів, відійти від моделі потужних виробників, натомість створивши багато невеликих виробників і мереж навколо них. Логіка тут дуже проста: таку децентралізовану мережу буде набагато важче знищити або надовго вивести з ладу серією ударів. Як зазначив голова правління Укренерго Володимир Кудрицький, коли замість однієї електростанції потужністю 1 тис. МВт буде сто менших електростанцій, таку енергосистему не можна вибити масованими ракетними ударами.

Також варто було б подумати про те, щоб максимально убезпечити енергетичну інфраструктуру навколо АЕС від ударів росіян, насамперед збудувавши укриття. Ні для кого (певно, крім керівництва Міненерго) не було секретом, що росіяни битимуть саме туди. І вони це вже робили не раз починаючи з 2022 року.

Texty.org.ua свого часу написали про це окремий матеріал. Як випливає з опублікованої інфографіки, росіяни весь час від початку повномасштабного вторгнення намагалися дестабілізувати роботу української атомної енергетики.

Та навіть останнім часом вони не полишають спроб так чи інакше впливати на роботу української атомної енергетики. За інформацією МАГАТЕ, у ніч на 7 листопада через удар росіян по електричній підстанції Хмельницька та Рівненська АЕС були відключені від однієї з двох ліній електропередач напругою 750 кіловольт (кВ). Крім того, оператор мережі розпорядився зменшити виробництво електроенергії деяким реакторам. За інформацією МАГАТЕ, три реактори працювали далі на обмеженій потужності на прохання оператора енергомережі.

Найбільш неадекватне рішення

Утім, незважаючи на всі ці фактори, було прийнято найбільш неадекватне з огляду на поточну ситуацію та виклики рішення таки розпочати гігантське будівництво в умовах повномасштабної війни. І, на жаль, це рішення дістало повну й беззастережну підтримку по всій вертикалі влади аж до самого президента.

Але найцікавіше, у який саме спосіб це планувалося зробити. Для реалізації добудови вирішили закупити два російських реактори в Болгарії. Ця країна мала довгу і геть провальну історію співпраці з російськими атомниками. У 2002 році болгари уклали угоду з російською компанією «Атомстройэкспорт» на постачання двох реакторів. Потім вони з росіянами розсварилися, довго судилися. Зрештою суд зобов’язав болгар придбати ці реактори в росіян (ага, ніколи не майте справи з росіянами!), що й було зроблено за 600 мільйонів євро. Уся ця історія розтягнулася на добрих півтора десятка років, і росіяни зрештою поставили ці реактори явно не першої свіжості.

При цьому до уваги не бралося кілька важливих, навіть принципових питань. Зокрема, незрозуміло, який технічний стан реакторів. Їх планували поставити ще на початку 2000-х, і спершу це все чекало на закінчення судів десь у Росії, а потім уже лежало десь на болгарських складах.

До речі, ще одне питання: а в якому стані збереглися ті конструкції, які були вже зведені на ХАЕС? Майданчики для цих енергоблоків готувалися ще наприкінці 80-х років XX століття (!).

Немає в публічному доступі й інформації про проєктну документацію на встановлення нових реакторів. Оприлюднювалося лише загальне бачення. Як усе це планувалося доточити, незрозуміло.

Наявність технічного проєкту важлива ще й тому, що певні технологічні особливості між тими реакторами, які від початку планувалося встановити на ХАЕС, і російсько-болгарськими, таки є. «Болгарські» — це експортний варіант зі своїми особливостями. Хто мав займатися адаптацією цих реакторів до вже зведених конструкцій, незрозуміло. Як і те, як це позначилося б на кінцевому кошторисі проєкту, якого ніхто не бачив.

Крім того, невідомо не лише про стан реакторів, а й про те, із яким ступенем готовності їх отримала Софія. На ринку почала курсувати інформація, що й самі болгари з того обладнання, яке в них було, не все планували передати Україні, той самий парогенератор хотіли лишити в себе.

І вишенька на торті — профільні експерти не виключали, що болгари навіть мусили отримати добро на продаж реакторів Україні від росіян.

Загроза колаборації з Росією та черговий корупційний скандал

Усе це підводить до того, що комусь із української сторони довелося б досить тісно спілкуватися з російською компанією «Атомстройэкспорт» і загалом із росіянами. Хто міг би це робити? Тут далеко ходити не треба — оточення штатного працівника російських спецслужб і в минулому багаторічного очільника Енергоатому Андрія Деркача. Так, ці люди зараз проходять фігурантами у справі про корупцію НАБУ і САП. Один із них (наприклад, Ігор Миронюк) колись був радником Деркача.

Але реалізація цього проєкту, швидше за все, лишилася б просто на папері, бо з моменту декларацій про добудову минуло вже понад чотири роки, а так нічого й не зроблено.

Звісно, на проєкт виділялися б астрономічні суми, уже була озвучена цифра мільярд і більше доларів. Паралельно нам розповідали б про безпеку, інтегрування блоків в енергосистему, сучасні стандарти експлуатації. Куди реально пішла принаймні частина коштів, швидше за все, ми дізналися б із чергових «плівок Міндіча». А українська енергетична система залишалася б без додаткових потужностей та укриттів під системними ударами росіян.

Українська влада підтримала «бульбашку»

І в уряді, і в президентській вертикалі однозначно вирішили: проєкту бути. До його адвокатування підключилися буквально всі, зокрема й президент України. Так, критиків проєкту Володимир Зеленський свого часу звинуватив у лобіюванні власних, корисливих інтересів. «Вони свою кишеню або кишеню тих, від кого залежать, наповнюють від дорожчої енергії, ніж атомна», — зазначив він.

У лютому 2025 року Верховна Рада таки ухвалила Закон України «Про придбання обладнання, необхідного для будівництва енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької атомної електричної станції», який надав необхідний дозвіл на придбання реакторів у болгар.

Здається, остання перепона для реалізації сценарію з відкриття порталу в чорну діру викачування грошей уже впала. Але тут втрутилося саме провидіння: болгари передумали продавати реактори.

Софія згорнула домовленості про продаж Україні після зміни в Болгарії політичної конфігурації. За наполяганням болгарських соціалістів уряд і всі партії коаліції погодилися залишити обладнання для власних ядерних проєктів. Уся «велика атомна оборудка» набула чітких рис того, чим була весь час, — гігантської мильної бульбашки, яка луснула.

Укриття не на часі

Але важливіше інше: увесь цей час такі важливі питання, як будівництво укриттів для тих самих підстанцій навколо АЕС, існували десь на периферії. Керівництво Енергоатому та керівництво енергетичного сектору загалом, вочевидь, вважало їх непріоритетною і нецікавою витівкою. Зрештою, вони про це говорять і на плівках НАБУ. Ці фрази, оприлюднені в часи тривалих знеструмлень, стали вже легендарними.

Тенор (Дмитро Басов, колишній працівник Генпрокуратури і Фонду державного майна, пізніше виконавчий директор із фізичного захисту та безпеки Енергоатому): Мы больше защитные сооружения строить не будем?

Рокет (Ігор Миронюк, колишній радник ефесбешника Деркача, нинішній радник міністра енергетики Германа Галущенка): Я бы подождал. Но блять, если честно, жалко денег, пустая трата.

Країна втратила час і можливості для покращення своєї обороноспроможності.

А загалом увесь цей скандал висвітлив ще одну, можливо, навіть більшу проблему: державне управління в Україні часів Зеленського побудоване так, що ви й не можете бути «адекватним» управлінцем. Тому що система не лише плодить корупцію, вона вимагає кроків, які йдуть урозріз зі здоровим глуздом.

аес енергоатом корупція