І все-таки вона світиться. Україна пережила нові удари по енергетиці. Куди били і що хотіли знищити росіяни (інфографіка)
Сезон осінніх ударів по українській енергетиці відкрився сильними й масованими ударами, але вже можна констатувати, що першу фазу накату ми витримали. Texty.org.ua проаналізували удари росіян за останні три місяці, щоб спробувати дати відповідь на питання, що нас чекає і чи зможе енергетичний комплекс України вистояти й цього року.
Який російський план?
Нині часто обговорюють, який же стратегічний план у росіян стосовно української енергетики. Популярною є версія про наміри розділити нашу енергосистему на дві частини: одну умовно на Правобережжі й Заході з діючими потужностями, другу здебільшого на Лівобережжі — й перетворити останню на набір спалених трансформаторів і електростанцій.
Такий сценарій має дестабілізувати загальноукраїнський енергокомплекс, коли десь електроенергії не вистачатиме, а хтось не знатиме, куди дівати надлишок.
Але можна й спростити це припущення. Найімовірніше, росіяни знищуватимуть усе, що пов’язано з енергетикою, куди зможуть дотягнутися. Або, якщо бути точнішим, куди їм дозволять дотягнутися їхні боєприпаси. Як вони це робили всі попередні роки.
І якщо минулі роки в них не виходило вибити всю нашу енергетику, то цього року вони можуть розраховувати на свої інновації. На початок 2025-го ворог таки доточив два «інструменти» для знищення української енергетичної інфраструктури. Одним із таких інструментів стали дрони, іншим — балістичні ракети.
«Шахеди» докорінно змінили структуру ураження українських енергетичних цілей. Звісно, росіяни раніше не могли дозволити собі завдавати ударів по електропідстанціях ракетами, це було занадто дорогим задоволенням. Тепер ці функції взяли на себе дрони, якими ворог і вирішив «викосити» принаймні всі вузлові підстанції північно-східного регіону.
Щось подібне стало і з балістикою: Росія відчутно збільшила і їх виробництво, і їх точність, і кількість застосованих балістичних ракет, насамперед «Іскандерів» різних модифікацій. На жаль, свій внесок зробили і її північнокорейські союзники. Проблемою стало й певне вдосконалення цих ракет — їх стало важче збивати. Тобто, готуючись до цього сезону, росіяни створили для себе кращі можливості «гасити» українську енергетику.
Але Україна має природну перевагу — велику територію, стратегічну глибину, якщо говорити розумними словами.
«Шахеди» можуть долітати і до Львова, але все ж таки польоти над усією країною, утиканою різними системами ППО, — це не те саме, що прилетіти за сотню кілометрів до того самого Чернігова чи Сум. На шляху до Львова зіб’ють більше дронів, а відповідно й ціна ураження зросте. Щодо балістики, то зазвичай радіус дії різних типів «Іскандерів» обмежується відстанню до 500 кілометрів, частину якої ракета має пролетіти від пускового майданчика російською територією.
Щодо крилатих ракет, передусім «Калібрів», то, здається, вони поки що десь на задньому плані. Україна має значний досвід їх збивання і достатньо систем для цього. Та й кількість основних майданчиків запуску — кораблів Чорноморського флоту — ми суттєво зменшили.
Електроенергетика під системним ударом
Зараз росіяни в першу чергу виносять енергетику з найближчих до лінії фронту чи до своїх кордонів українських регіонів, не забуваючи, звісно, час від часу робити «рейди» переважно тими самими «Калібрами» в глиб країни.
Серед пріоритетів енергетика великих прифронтових міст. Особливо не пощастило населеним пунктам, які опинилися буквально зовсім близько від ворога. Росіяни регулярно виносять енергетичну інфраструктуру Чернігова, Сум, Нікополя. Херсона.
Як уже зазначалося, відносна дешевизна «Шахедів» дала змогу росіянам звернути свою увагу на відносно невеликі енергетичні об’єкти, зокрема електропідстанції в прикордонних та прифронтових населених пунктах.
Якщо поглянути цю карту ударів по енергооб’єктах, то можна побачити чітку тенденцію: росіяни намагаються бити по локаціях, принаймні в прикордонних областях, де містяться вузлові електропідстанції. І це логічно: руйнування підстанцій, на яких зав’язані великі мережі, одразу вибиває цілі ланцюжки населених пунктів.
Яскравий приклад — Ніжин на Чернігівщині, що фактично пережив цілу зливу російських ударів. Здається, у планах росіян було просто ізолювати це місто від навколишнього світу, але частиною їх кампанії стали удари по місцевій вузловій підстанції. А, наприклад, удар по підстанції в Славутичі спровокував не лише численне відключення абонентів, а й блекаут захисного обладнання на Чорнобильській АЕС.
Вугілля і газ
Кілька стратегічних для енергетичного сектору країни газових і вугільних родовищ у зоні легкої досяжності ворога. Найгірше з вугіллям. На сьогодні фактично знищена найбільша вугільна шахта України — шахтоуправління «Покровське» з річним фактичним видобутком 5 мільйонів тонн. У січні 2025 року воно припинило роботу й перетворилося на місце запеклих боїв. Поблизу міста Родинське, де зараз також точаться бої, міститься теж уже не діюча потужна шахта «Краснолиманська».
Логічно, що росіяни зосередилися на знищенні тих діючих вугільних шахт, які ще залишалися на підконтрольних Україні територіях. Найперше це шахти й збагачувальна фабрика в Добропіллі, по яких ворог вдарив кілька разів, після чого шахту знеструмило, а понад сотню шахтарів довелося визволяти з-під землі. На жаль, схоже на те, що шахти Добропілля очікує доля інших уже знищених шахт.
Проте в нас ще залишаються потужності Павлоградвугілля, яке в довоєнний час добувало до 20% усього українського вугілля. І саме на ньому сконцентрували свої останні удари росіяни: наприкінці жовтня цього року було завдано кілька ударів по шахтах і збагачувальній фабриці цієї компанії.
Не треба бути великим прогнозистом, щоб розуміти, що удари по підприємствах Павлоградвугілля триватимуть і надалі. Росіяни намагатимуться цілковито відрізати Україну від її вугілля.
На жаль, у відносній близькості до російського кордону опинилися й ключові газові родовища країни в Полтавській та Харківській областях. За останні кілька місяців вони не раз зазнавали ударів. Зокрема, один із наймасовіших 3 жовтня цього року. Тоді, за інформацією Bloomberg, було втрачено приблизно 60% видобутку газу в країні. Удари по газовидобувній та газотранспортній галузях тривають і далі.
Паралельно росіяни намагалися «подбати» про те, щоб Україна не змогла перекрити втрати через руйнацію внутрішнього видобутку імпортом із ЄС. Так, ще 6 серпня ворог в Одеській області атакував компресорну станцію «Орлівка», яка працює на маршруті, що поєднує грецькі LNG-термінали з українськими газосховищами через Трансбалканський газопровід, по якому вже постачалися скраплений газ зі США й тестові обсяги азербайджанського газу.
ГЕС і ТЕС
Для реалізації російського плану з дестабілізації енергетичної системи України треба було вибити маневрові потужності. Йдеться про електростанції, які можуть швидко змінювати рівень виробництва енергії і таким чином балансувати попит і пропозицію. (Як відомо, протягом доби є піки споживання, й атомна енергетика, яка забезпечує переважну частину електроенергії, не може різко збільшувати і зменшувати виробництво. Для задоволення такого попиту вмикаються і вимикаються вугільні, газові та водні електростанції.)
Такі потужності особливо затребувані в аварійних ситуаціях. Передусім ідеться про гідроелектростанції. Ні для кого не секрет, що всі роки повномасштабного вторгнення росіяни намагаються це зробити, систематично завдаючи ударів по нашій гідроенергетиці.
Останній такий масований удар по українських гідроелектростанціях ворог завдав 10 жовтня. Під удар тоді потрапило кілька великих українських ГЕС Дніпровського каскаду.
Паралельно було завдано ударів по кількох столичних ТЕЦ на лівому березі, на які вже й до того не раз прилітало. Мета тут очевидна: позбавити столицю не лише світла, а й тепла напередодні опалювального сезону.
На Києві росіяни вирішили не зупинятися і вже 22 жовтня завдали чергового масованого удару по низці великих ТЕС у Центральній і Західній Україні. Усе, звісно, було сплановано знову ж таки до початку опалювального сезону.
Оскільки йшлося про досить велику дистанцію, для завдання удару активно використовувалися крилаті ракети, передусім «Калібри». Таким чином, теза, що ворог битиме лише по Лівобережній Україні, вочевидь, не є цілковитою аксіомою. Росіяни битимуть всюди, куди зможуть дотягнутися.
Готуватися і ще раз готуватися
Так, у деяких містах, у тому самому Ніжині чи Шостці, було геть не солодко, але все ж таки якихось глобальних катастрофічних сценаріїв вдалося уникнути. Так, у країні було запроваджено графіки вимкнення електроенергії, але справді «драконівськими» вони не стали.
Процес підготовки до опалювального сезону також продовжився. За словами українських урядовців, ворогу так і не вдалося зірвати процес закачування газу в сховища. І нехай після ударів по українському видобутку йдеться здебільшого про імпортний газ, головне те, що він таки є і процес накопичення триває.
Проте ми лише на початку довгої зими. Удари завдаватимуться і далі. Наміри росіян очевидні: знеструмити Україну, залишити її без тепла, фактично створивши гуманітарну катастрофу. Для цього й далі летітимуть і дрони, і балістика, і крилаті ракети.
Набір цілей, певно, буде той самий: підстанції, ТЕС, ТЕЦ, ГЕС — усе, до чого окупанти зможуть дотягнутися. Не виключено, битимуть по трансформаторах біля атомних станцій, щоб відрізати АЕС від мережі. Нічого нового, як свідчить матеріал Texty.org.ua. Це росіяни вже не раз робили.
Але українським громадянам і владі, звісно, слід підготуватися до розвитку найгірших сценаріїв. Наше видання не раз писало про це. Зокрема, про необхідність не лише запустити ефективну роботу пунктів обігріву, а й сформувати в кожному населеному пункті списки громадян літнього віку, хворих тощо, які потребуватимуть допомоги в разі довготермінових вимкнень світла та опалення, запровадити дієвий алгоритм такої допомоги.
Заклик «виїжджайте всі в села» як універсальний спосіб вирішення проблеми на четвертий рік атак на українську енергетику точно застарів.
Методологія: інформацію про обстріли ми взяли з новин локальних телеграм-каналів і телеграм-каналів різних органів влади. Тому є висока ймовірність того, що на картах відображені не всі місця ударів чи пошкоджень. Інформацію про інфраструктуру ми взяли з відкритих джерел, а саме з OpenStreetMap. Дані про місця газовидобутку взято з нашого попереднього проєкту.
