Корпусна реформа в ЗСУ. Чи справді Драпатому зменшили вплив, скориставшись моментом

Під час цієї «нової реформи» десь геть відпала «стара реформа» — вже офіційно знівельовано роль Командування Об’єднаних сил, яким також керує Драпатий, яке створювали до повномасштабної війни за лекалами НАТО і яке мало б керувати війною. Про це ми поговоримо далі, але спочатку розглянемо стан переходу на корпусну систему.

Увесь 2024 рік минув під егідою публічних закликів розпочати армійську реформу від мілітарних волонтерів, деяких публічних військових і нардепів. Одним із основних пунктів таких вимог була зміна принципів управління веденням війни.

Найчастіше пропонувалося перейти від системи тимчасових ОТУ та ОСУВ (оперативно-тактичні й оперативно-стратегічні угруповання військ) на дивізійну або дивізійно-корпусну систему управління військами.

Цю ідею з-поміж публічних людей регулярно просували волонтер Сергій Стерненко і командир «Азову» Денис Прокопенко.

Чому саме вони вимагали цих змін, найдоступніше описує приспів цьогорічної гострої пісні, яка стала вже мемом:

«На командний пункт зайшов полковник із ОТУ.

Біжіть! Бо він придумає чергову х*єту.

Полковник із ОТУ наче підстрелений кричить,

СПшку відновить, СПшку відновить!».

«Полковники з ОТУ» точно не в захваті від цієї пісні, але вона була хітом серед воюючих підрозділів, і мені за останні пів року її не раз вмикали й надсилали абсолютно різні військові з різних підрозділів і напрямків.

Опишу проблематику сухіше: ОТУ були тимчасовим органом із тимчасово відрядженими туди людьми і керували солянкою з кількох десятків різних бригад, окремих батальйонів, зведених БТГ (батальйонно-тактичних груп) та навіть РТГ (ротно-тактичних груп). Це призводило до поганого орієнтування в ситуації та не завжди якісного планування. І, як наслідок, до втрати територій та особового складу, яких можна було б уникнути за якіснішого управління.

Яка в нас структура управління військами?

Протягом усієї повномасштабної війни бригадами Сил оборони на фронті керували тимчасові органи військового управління — ОТУ, над якими вище стояла ще одна тимчасова конструкція — ОСУВ. Тобто ОТУшки керували бригадами в зоні бойових дій, ОСУВ — ОТУшками, а вже ОСУВ доповідали й отримували накази безпосередньо від Генерального штабу та головнокомандувача.

І менші, і більші угруповання були тимчасовими органами управління, і офіцерів туди тимчасово відправляли у «відрядження», здебільшого з ОК (оперативних командувань).

ОК в Україні чотири, і вони є постійними органами військового управління, сформованими за географічним принципом: ОК «Північ», ОК «Південь», ОК «Схід», ОК «Захід». Бойові бригади ЗСУ входять до складу одного з них. Проте їхня функція — не керувати боями, а комплектувати, відновлювати війська тощо. Вони в армійській структурі управління лишаються, а от ОСУВ та ОТУ — ні.

Отже, у листопаді 2024-го на закритій зустрічі з журналістами та блогерами, де була присутня і я, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що ми переходитимемо на корпусну систему. На дивізійну, мовляв, недоцільно, бо ми не маємо відповідних матеріально-технічних ресурсів, щоб, «як пише книжка», їх укомплектувати. Тому саме корпуси.

У 1990-х у результаті реформування армії з радянської в українську ЗСУ вже складалися з корпусів. Проте потім їх розформували, і ми перейшли до типу управління, який функціонував майже до повномаштабки. Але тоді на нашій території не точилася найбільша в Європі війна XXI століття.

За даними видання Militarnyi, до початку переходу на цю систему в ЗСУ вже існували 9-й, 10-й, 11-й і 12-й армійські корпуси, 7-й десантно-штурмовий корпус і 30-й корпус морської піхоти. Проте до реформи головна роль їхніх штабів полягала в адмініструванні та підтримці свого комплекту військ. А тепер саме корпуси мають керувати боєм.

Корпуси

Уже на початку лютого 2025 року стало відомо, що «Азов», «Хартія» та 3-тя ОШБр, які прийнято вважати одними з найбоєздатніших і найсучасніших бригад, стануть основою для трьох корпусів. Морпіхів об’єднають в одному корпусі, а всі бригади ДШВ розділять на дві. Також по одному створять НГУ та прикордонники.

Вже у квітні названі бригади офіційно зробили основою для створення корпусів. Під їхнє управління мало перейти до чотирьох інших бригад Сил оборони. Тоді вони й почали формувати управління корпусів.

«Завершуємо перехід на корпусну систему, армійські корпуси набувають їхніх повноважень, приймають комплекти військ та смуги відповідальності. Ця реформа починає давати свої результати. Управління військами стає ефективнішим і результативнішим», — сказав на початку вересня Сирський.

І вже 10 жовтня головнокомандувач заявив, що ОСУВ і ОТУ завершили свою діяльність. «Натомість їхні функції передаються Угрупованням військ (сил), утвореним на основі оперативних командувань», — сказав головком.

Тобто раніше людей з ОК відряджали в ОСУВ на певний час, а тепер умовно ці люди поїдуть в Угруповання військ (сил) керувати визначеними ділянками на фронті на постійній основі.

А замість ОТУ створено 18 корпусів Сил оборони. Їх приблизно удвічі більше, ніж було ОТУ.

«На цьому етапі перехід Збройних сил України на корпусну структуру завершено», — сказав 1 жовтня в інтерв’ю Укрінформу керівник Генерального штабу України Андрій Гнатов.

Тобто і головком, і керівник ГШ стверджують, що в цій частині реформу управління Силами оборони завершено. «Усі новостворені корпуси уже виконують завдання у складі визначених угруповань», — підсумував Гнатов.

Але чи так це? Я поспілкувалася з високопоставленими офіцерами з управління шести корпусів, тобто з третиною усіх наявних нині в Україні.

Чи керують корпуси переданими їм бригадами?

В ідеалі кожен корпус мав би керувати своїми частинами у своїй зоні відповідальності. На практиці це не так.

Справи такі. Корпусам у штат передані певні бригади, здебільшого п’ять.
Жоден із шести створених корпусів, де служать мої співрозмовники, не командує саме своїм комплектом військ.

Як правило, їхніх штатних бригад у смузі відповідальності корпусу менш як половина. Решта — підпорядковані бригади, батальйони певних бригад, іноді знову ж таки навіть РТГ (ротно-тактичні групи, чисельність піхотних груп — близько 100 людей за середньої чисельності корпусу загалом понад 20 000). Тобто мішанина з різних частин на одній ділянці нікуди не поділася.

Крім того, за моєю інформацією, жоден із 18 корпусів не керує своїм штатним комплектом.

Найбільш наближений до задуманого еталону 3-й армійський корпус, бо їм передали керувати смугою з бригадами, які стояли на ній протягом довгих місяців. Тож, за моєю інформацією, за винятком однієї бригади, яку їм віддали в підпорядкування, вони керують своїм штатним комплектом.

Управління «Хартії» й «Азову» нині перейняли ділянки, де відданих їм у штат корпусу бригад меншість.

Нещодавно 1-й корпус НГУ «Азов» поставили керувати стабілізаційними діями на Добропільському напрямку, куди в серпні росіянам вдалося вклинитися на 10 км у глиб наших бойових порядків. За даними президента і головнокомандувача, там вдалося нейтралізувати майже 3000 російських солдатів (станом на 26 вересня 2025 року). Стабілізаційні дії тривають під управлінням корпусу «Азов», проте там задіяні також 7-й корпус ДШВ і бригади інших корпусів.

Корпуси ДШВ керують і сухопутними бригадами, а деякі їхні бригади по батальйонах роздані на підсилення в різні корпуси.

«Хартія» давно стоїть на ділянці навколо Липців на Харківщині й фактично керує не бригадами НГУ, які їй передали, а тими, які стояли праворуч і ліворуч по флангах від неї, зокрема й ЗСУшними.

Схожа ситуація й у 18-му та 20-му армійських корпусах. Управління 20-го заведене на Новопавлівський напрямок, де за останні пів року росіяни мають чи не найбільше просування військ. Наприклад, за останні кілька тижнів росіянам, за даними карти DeepState, вдалося тут прорватися повз наші бойові порядки на 15 км по Дніпропетровській області.

Більша частина бригад у районі відповідальності корпусу не їхні.

До того ж, якщо порівнювати спроможність бригад, які увійшли, наприклад, до корпусів ДШВ і того самого 20-го корпусу, матимемо два абсолютно різні за своєю спроможністю корпуси.

Є й управління корпусів, які взагалі залишилися і без бригад, і без ділянок фронту. За моєю інформацією, всі свої бригади «роздав» іншим корпусам 12-й АК (армійський корпус). І він навіть не заведений на фронт.

«Як було ОТУ, так і лишилося, ми своїм комплектом військ не керуємо», — роздратовано підсумовує високопоставлений офіцер управління одного із сухопутних корпусів ЗСУ.

Що змінилося

То що саме завершено і про яку реформу кажуть Гнатов і Сирський?

Завершене формування управлінь корпусів. Їх сформовано, і більшій частині з них передано ділянки на фронті в підпорядкування.

Тепер ці управління керуватимуть бригадами замість ОТУ. Проте, як ми описали вище, здебільшого не їхніми «штатними» бригадами. Та й підрозділи час від часу в них змінюються і змінюватимуться так само, як і було до цього.

З кого сформували ці управління?

Менша частина корпусів сформована на базі командувань спроможними бригадами. Серед них, наприклад, «Азов», «Хартія», частково корпуси ДШВ та ще кілька на базі сухопутки.

Та управління значної частини корпусів — це умовні «полковники з ОТУ». Командири бригад, які увійшли до таких корпусів, самі зізнаються, що на запит Генштабу в управління корпусів затребувані досвідчені бойові офіцери, як правило, йти не хотіли. Бригади відправили туди тих, хто не потрібен їм самим.

Менша частина корпусів має хороше управління, але керівництво значної частини — це умовні «полковники з ОТУ»

Тож значною мірою бригади, які скаржилися на «полковника з ОТУ», самі «підклали собі свиню», відправляючи на підвищення найменш путніх офіцерів, які потім ними ж і керуватимуть. Давня армійська звичка позбуватися неспроможних, відправляючи їх на підвищення, не зникла.

Є й корпуси, де керувати лишилися ще ті самі командувачі, які керували ними в часи контрнаступу у 2023-му, про який багато хто висловлюється вкрай критично. Наприклад, генерали Тарнавський (командує 9-м) і Ніколюк (командував 10-м, тепер 20-м).

Один із досвідчених командирів тактичного рівня, навпаки, наполягає на тому, що в його корпусі, як і в інших подібних, де в управління відправили таки найкращі кадри, керівництво бойовими діями відбувається набагато якісніше, ніж за часів ОТУ. Як мінімум тому, що всі призначені офіцери постійні. І вони, мовляв, зацікавлені розвивати підрозділи на своїй ділянці. А також тому, що в кожному корпусі є або мають бути свої допоміжні сили для маневрів: артилерійський підрозділ, підрозділ БпЛА тощо. Це додає додаткову спроможність.

Усі призначені офіцери корпусу постійні, тому керівництво бойовими діями краще

Також варто зазначити, що покращення управління відбувається і завдяки зменшенню кількості підрозділів, якими мають керувати офіцери, приблизно вдвічі.

Чи можна було зробити краще?

Чи можна зробити так, щоб усі корпуси керували саме своїм комплектом військ, щоб вони були більш-менш однаковими у своїй спроможності в умовах, коли на великій частині напрямків фронту ворог не зупиняв масштабний наступ ось уже останні два роки?

Більшість співрозмовників відповіли однозначно: ні.

На одному напрямку поруч можуть стояти механізовані війська, прикордонники, Нацгвардія, ДШВ, морпіхи. Щоб відправити їх усіх воювати в їхні власні корпуси, треба було б перетасувати між собою десятки бригад. А це неприпустимо в умовах, коли фронт такий активний і динамічний, адже «за класикою» противник завжди намагається підловити саме на ротаціях, і в такі моменти йому вдається здійснити найбільший прорив.

Наприклад, одна з найгучніших історій — 41-шу ОМБр, яка тримала Часів Яр, поміняли місцями з 24-ю ОМБр, яка тримала Торецьк, і тоді на Торецькому напрямку дещо обвалився фронт.

Тож зробити це швидко небезпечно і нелогічно.

Чи можна було б сформувати управління всіх (не лише деяких корпусів) на основі найспроможнішої бригади, яка стоїть на певній ділянці, а її сусідів віддати в управління саме такій бригаді (саме так і заявлялося на початках)?

Швидко сформувати корпуси виключно з їхніх частин небезпечно і нелогічно

Можна було з огляду на реалії на полі бою і результативність, бо абсолютна більшість бригад незалежно від того, до якого роду вони належать, зараз стоїть в обороні.

Але з погляду належності підрозділів до абсолютно різних родів і видів Сил оборони так робити не потрібно. Бо тоді в одному корпусі, наприклад, опинилися б ДШВ, морпіхи, прикордонники і ще трохи ТрО.

А саме так багато де де-факто пліч-о-пліч і воюють різні роди під керівництвом одного корпусу, хоча де-юре належать до чотирьох різних. Саме тому один із моїх співрозмовників і сказав: «Як було ОТУ, так і лишилося».

Тож що не варто було робити категорично в будь-якому разі? Казати, що перехід ЗСУ на корпуси завершено.

Те, що нині ми маємо в реальності, насправді можна описати як «перехід ЗСУ на корпуси розпочато».

Фактор Драпатого

Знівельовано КОС (Командування Об’єднаних сил) і квазіутворення Угруповання Об’єднаних сил.

У ході «завершеної реформи-2025» кудись «відпав» один орган військового управління, який з’явився в результаті реформ-2020, — КОС.

Далі в тексті мова піде про те, як у ході реформи в генерала Драпатого відкусили законну частину повноважень, і незважаючи на те, що він де-юре друга людина в командуванні фронтом, йому ділянку відповідальності зменшили ще вдвічі від того, якою вона була.

«Командування Об’єднаних сил ЗС України також отримає свою важливу ділянку фронту з підпорядкованими армійськими корпусами», — додає головнокомандувач, повідомляючи про завершення переходу на корпусну систему.

Вище ви вже прочитали про те, що ОСУВ зникли через перехід на корпусну систему. Замість них корпусами керуватимуть чотири Угруповання військ (УВ), які будуть сформовані на основі Оперативного командування (ОК) також за регіональним принципом. ОК «Захід» своїми бригадами в зоні бойових дій не керує, його бригади передані в інші УВ.

Приблизно половина найактивнішого фронту входила до ОСУВ «Дніпро» (раніше «Хортиця»). Зона відповідальності — Донеччина і прилеглі до окупованої Луганщини території, Харківщина, Дніпропетровщина. З початку року це ОСУВ очолював генерал-лейтенант Михайло Драпатий.

Туди його відряджали з посади командувача Сухопутних військ. Але він паралельно з керуванням ОСУВ мав займатись і реформами сухопутки. Обидві ці посади паралельно обіймав Сирський до призначення головнокомандувачем.

Але в червні Драпатий подав у відставку з посади командувача Сухопутних військ. Він тоді заявив, що йде через безкарність деяких посадових осіб у Командуванні Сухопутних військ та підпорядкованих навчальних центрах, яку йому не вдалося викорінити через наявність кругової поруки, а така безкарність призводить до трагедій, як-от загибель військовослужбовців на полігонах.

«Він призначений командувачем Об’єднаних сил, щоб міг займатися фронтом на сто відсотків», — заявив після прийняття його відставки та рішення залишити його в командуванні Зеленський.

Тоді Драпатий очолив КОС і йому віддали керувати половиною фронту.

Нині його призначили командувати на Харківщині та прилеглих ділянках, тож зону його відповідальності урізали приблизно вдвічі, а роль КОС головком звів до керування одним із п’яти угруповань військ. Хоча, як ви пам’ятаєте, згідно з корпусною реформою їх мало б бути чотири.

Я навмисно не згадувала Командування Об’єднаних сил (КОС) як частину військового управління до цього (хоча де-юре це орган, який згідно зі змінами до законодавства у 2020 році має фактично керувати всіма угрупованнями військ), бо фактично воно так і не стало частиною реформи ЗСУ.

Що таке Командування Об’єднаних сил?

У лютому 2019 року Верховна Рада закріпила курс на НАТО в Конституції. У зв’язку із цим надалі ВР, Міноборони і Генеральний штаб ЗСУ намагалися реформувати Збройні сили під стандарти НАТО. Структуру, як тоді пояснювали, перебудовували для чіткого розмежування повноважень між органами військового управління за принципами країн Альянсу.

Тоді ж у Законі «Про оборону» прописувались оновлені функції МОУ, ГШ, головкома. І, власне, тоді з’явився новий орган військового управління — КОС.

Згідно із законом та переліком повноважень, розтлумачених на офіційному сайті ЗСУ, Командування Об’єднаних сил мало б керувати «всіма об’єднаними силами і засобами Збройних сил України, інших складових Сил оборони, які передані в його підпорядкування, а також національним контингентом і національним персоналом, які беруть участь у міжнародних операціях».

Саме це закладалося в реформу 2020 року, адже саме таку структуру управління військами має НАТО. Там під протекцією Верховного головнокомандувача НАТО військами командують два КОС: Командування об’єднаними силами НАТО в Південній Європі та Командування об’єднаними силами НАТО в Північній Європі.

А наш головнокомандувач має більш стратегічні завдання, як-от організація розробки Стратегічного замислу застосування військ, адміністрування, контроль за готовністю до оборони, і відповідає за її ефективність включно з діями КОС.

Проте в Україні ця реформа відбулася так само, як зараз «реформа корпусної системи», тобто доволі формально. Бо ні тепер, ні в часи ООС (Операція Об’єднаних сил — бойові дії на Донеччині та Луганщині у 2018–2022 роках) командувач Об’єднаних сил і його штаб усіма військами не командували.

Генерал-лейтенант Сергій Наєв, який очолював КОС найдовше (майже чотири роки, з 2020-го по 2024-й), усім фронтом теж не командував. Лише рік, коли був командувачем ООС.

В інші роки за часів ООС ними командували інші її командувачі: генерал-лейтенанти Сирський, Кравченко і Павлюк. Під час повномасштабки фронтом командували головком і підпорядковані йому ОСУВ, а роль КОС була мінімальною.

Коли Драпатий прийшов у червні в КОС, він за пів року замінив кілька десятків офіцерів із командування, спроможності яких, на його думку, не відповідали викликам повномасштабної війни. Їх відправили в резерв.

Це, природно, викликало невдоволення, але назовні воно не вийшло. Деякі з цих офіцерів скаржаться, що він поміняв кадрових із вислугою на людей, частина з яких не має військової освіти.

Однак тепер КОС, яке згідно із законодавством мало б керувати угрупованнями військ, головком понизив навіть юридично до одного з цих угруповань. Воно стало п’ятим і поки що зайшло на ділянку іншого угруповання — УВ «Північ». А це угруповання зайшло на іншу ділянку.

Тепер у нас існує Угруповання Об’єднаних сил.

Незалежно від прізвища це нагадує ручне управління головнокомандувача військами, коли штаби створюються або розформовуються залежно від симпатій до командира, який їх очолює.

Чому взагалі ми говоримо про Драпатого?

Прізвище Драпатого тут таки має значення. Є непоодинокі заяви про те, що Сирський розглядає його як свого конкурента.

Адже він має високу довіру серед підлеглих офіцерів та загалом у суспільстві. У 2022-му командував обороною Кривого Рогу й звільненням Херсонщини — обидві операції завершились успіхом. А підвищення рік тому отримав після того, як, уже будучи заступником головкома, успішно стабілізував дві критичні ділянки фронту: Харківщину після повторного прориву росіян на ділянку Липці — Вовчанськ у 2024-му і Часів Яр — Торецьк після прориву росіян у місто через кілька місяців після цього.

Головком відряджав його «гасити пожежі», призначаючи керівником найпроблемніших ОТУ.

Це вдалося не в останню чергу завдяки тому, що тоді головком виділяв на це всі найкращі ресурси. Наприклад, на Харківщину перекинули з Херсонщини боєздатні підрозділи морпіхів, які пройшли Кринки, а з Донеччини — сильний підрозділ НГУ «Хартія», одну з найбоєздатніших у ЗСУ 92-гу ОМБр (нині ОШБр) та ще кілька боєздатних бригад. На Торецьк відповідно перекинули із Серебрянського лісу «Азов», якому вдалося стабілізувати там ситуацію.

Останній рік, коли Драпатий керував ОСУВ «Дніпро», величезна кількість боєздатних бригад, зокрема ДШВ, воювала на Курщині. І саме туди, у ДШВ, а також у штурмові полки з особистого відання Сирського (а їхній кістяк був також на Курщині — Сумщині) забирали більшу частину поповнення, озброєння, боєприпасів.

Це був політично важливий напрямок, бо ми протягом дев’яти місяців демонстрували міжнародній спільноті, що росіяни не здатні вибити нас із власної території.

Загальновідомо, що неформально Курською операцією командував безпосередньо сам головком. І виглядає так, що в цей період він забезпечував найкращий результат саме на своїй ділянці фронту, коли на Донбас і Харківщину у звичайні, не штурмові бригади ресурси розподілялися за залишковим принципом, як мені вдалося з’ясувати раніше.

Коли ж російські війська почали переходити кордон, деякі окремі підрозділи взагалі забирали воювати на Сумщину з Донеччини. Наприклад, батальйонно-тактичну групу 79-ї ОДШБр (із Покровського напрямку) і дві БТГР 110-ї ОМБр (із Новосілківського, нині вже Новопавлівський). Хоча підрозділи й перебували на напрямках Донеччини, де також не завадило б підкріплення через постійне повільне просування противника.

Тоді як, щоб отримати якесь серйозне поповнення в бригаду на Донеччині чи Харківщині, за моєю інформацією, командир мав просити про це особисто головнокомандувача, обґрунтувавши необхідність.

Більшість підрозділів з особистого підпорядкування головкома перебували на Сумщині й займалися там відновленням позицій аж до серпня, коли ситуація на Донеччині й частково на Харківщині вже стала критичною.

Коли росіянам навесні вдалось, обрізавши логістику, таки вибити нас із Курщини, це справді вивільнило значну частину їхніх підрозділів, які знову сконцентрували свої сили на захопленні Донеччини, і там активізувався наступ. Яскравий приклад — «Рубікон», який поїхав за принципом Курщини обрізати логістику на Костянтинівському та Покровському напрямках. Тож Курська операція в її успішній фазі справді відтягувала ворога від просування на Донбасі.

У серпні росіяни за кілька днів прорвалися на 10 км у бік Добропілля. Тоді ситуацію «полетіли рятувати» штурмові полки, які перемістили із Сумщини. Командувати операцією призначили корпус «Азову».

На сьогодні ситуацію на Добропільському напрямку стабілізовано. Ворога вигнали майже з усіх населених пунктів виступу. Та водночас дещо «посипалися» Покровськ і Дніпропетровщина.

Разом із полками на Донеччину перебрався і головнокомандувач, який, за даними «Української правди», на нарадах по ситуації був присутній щонайменше вісім разів.

Такі дії УП називає мікроменджментом. А про зменшення ділянки Драпатого пише як про спосіб «усунути конкурента», цитуючи одного зі співрозмовників серед офіцерів.

Готуючи цей матеріал, я не чула іншого трактування таких дій від командирів, які були водночас підлеглими і Драпатого, і Сирського. Адже вони добре знають: щоб отримати достатнє поповнення чи то людьми, чи то технікою або щоб тебе підсилили «пожежники», звертатися, порушуючи звичну військову ієрархію, коли ти спілкуєшся лише зі своїм керівником, вже давно треба саме до головкома.

Чотири проблемних напрямки

Нині ситуація видається загрозливою щонайменше на чотирьох напрямках фронту: Куп’янському (загроза відрізання від основних сил угрупування на лівому березі Осколу), Лиманському (росіяни на околицях звільненого у 2022 році Лимана), Покровському (росіяни в місті й можуть перекрити «дорогу життя» військам у Мирнограді) та Новопавлівському (росіяни просочуються до 20 км у глиб Дніпропетровської області).

Стабілізувати ситуацію біля Куп’янська та в Лимані — завдання новоствореного Угруповання Об’єднаних сил Драпатого разом зі складом КОС і командирами кількох корпусів.

На Новопавлівському та Покровську напрямках ситуацію разом із командувачами корпусів і командувачем ДШВ Олегом Апостолом взявся вирівнювати, вочевидь, сам Сирський.

Чи вистачить «пожежних» сил на те, щоб стабілізувати скрізь, і чи пропорційно будуть розподілені ресурси?

У будь-якому разі станом на сьогодні не можна сказати, що в ЗСУ подолано управлінську кризу й проведено реформу управління військами.

Адже нині доля підрозділів, напрямків і навіть цілих органів військового управління дедалі більше залежить від рішень однієї людини.

драпатий зсу корпуси сирський управління хід війни