Що не так із «державними окопами». Враження військового
П’ять днів, проведених військовим у «державному окопі», показали парадокс: інженерно споруди міцні й подекуди добре захищені від артобстрілів і дронів, але спроєктовані за лекалами минулого століття. Прихованих підходів часто немає, а якщо є, то на видноті, місць для спання бракує, вузькі ходи не розраховані на бійців у броні, оборона з тилу та ймовірність бою всередині споруди не продумані.
Що треба врахувати і що змінити в державних фортифікаційних спорудах? Своїми міркуваннями поділився наш постійний дописувач, який служить у війську.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Міцна споруда
Збудована обласною військовою адміністрацією лінія траншей виявилася добре захищеною оборонною спорудою, а два її елементи — найкраще захищеними підземними фортифікаціями, у яких я бував. Пряме потрапляння снаряда чи міни в траншею завширшки менш як метр по верху можливе лише випадково. Хоча ворог і намагався пристріляти нашу оборонну споруду з артилерії під наглядом своєї «пташки», однак шкоди укриттю не завдав. Траншея навіть захищена згори від дронів сіткою.
На висоті й на видноті
Однак видно, що загалом ці споруди будувалися за методичками Другої світової війни, що є їх найбільшим інженерним недоліком. Складається враження, що головним фактором вибору місця було розташування на висоті. Заради цього жертвували прихованістю підходу до них із нашого боку. Простіше кажучи, їх могли викопати посеред поля, і непомітно зайти туди з найближчої посадки нереально. Подекуди від таких споруд йдуть траншеї в бік найближчих посадок, але ці відгалуження зовсім не закриті від дронів.
Окопи-відгалуження не закриті від дронів
Також склалося враження, що розробники таких споруд передбачали лише класичний і найбільш очевидний спосіб атаки на них — старою доброю масою чисельністю від взводу до роти по полю з того боку, де ворог перебував на момент проєктування. Можливість атаки з тилу зовсім не враховувалася. А для бою всередині оборонної споруди такі траншеї зовсім не пристосовані.
Занадто вузько
Такі споруди побудовані за проєктами 40-х років минулого століття, і це помітно навіть за їх шириною. Вони зовсім не розраховані на бійців у бронежилетах. У броні та ще й із підсумками по боках на більшості ділянок таких траншей можна пройти тільки боком. Особливо там, де стоять підпірки, які чомусь не «втоплені» в стіну (підозрюю, щоб швидше і легше було захищати стінки агроволокном і сіткою з дроту), а на всю свою ширину розміщені в траншеї. Пронести пораненого в цих місцях просто нереально, як і розминутися двом людям навіть боком.
Пронести пораненого чи розминутися нереально
Усім зрозуміло: чим ширша траншея, тим вища ймовірність зальоту в неї осколків і тим легше в неї поцілити, зокрема з дрона. Але треба будувати трохи ширші окопи, а оптимальну їх ширину відповідно до умов сучасної війни визначити із залученням фахівців-артилеристів і дронарів.
Ніде спати
Також дуже бракує місць для спання. У проході не ляжеш, бо ти повністю його перегородиш, а в бічних приміщеннях інколи можна розміститися, тільки скрутившись у позі ембріона. Можна було б викопати бічні ніші для спання, встановивши там підпірки і перекривши їх дошками, якби не суцільне укріплення стін траншей металевою сіткою, яку неможливо демонтувати на окремій ділянці.
Брак людей
Ще один недолік оборони таких споруд цілковито на совісті її організаторів. Це брак людей для їх утримання в бою. Наприклад, на повноцінний ВОП (взводний опорний пункт) можуть поставити трьох (!) бійців. Звісно, у цьому випадку командування батальйону чи бригади може відзвітувати нагору про закриття якомога більшої кількості позицій навіть в умовах великого дефіциту людей.
Яскраві приклади наслідків некомплекту людей на позиціях — падіння Києва в 1240 році й Константинополя в 1453-му. Тоді захисники боролися мужньо, померли як герої, але уникнути поразки не змогли, бо, як констатують воєнні історики, оборонців просто було недостатньо для захисту такого великого периметра стін.
Щоб тримати ВОП, потрібне хоча б відділення людей (8–10). Якщо ж навіть невелику позицію боронять три-чотири людини, то вже на третю-четверту добу вони починають засинати на посту, а через кілька днів через безсоння втрачають адекватність.
Бійці через безсоння втрачають адекватність
Адже вночі вдається поспати щонайбільше три години, треба бути напоготові весь час від початку вечірніх сутінок до закінчення ранкових, тобто зараз це 12 годин. А вдень заважають відпочити обстріли, скиди, а також стрілецькі бої поруч, зачувши які всі швидко збираються в бій.
Тож окрім безсоння людей виснажує те, що більшу частину часу вони в бронежилеті. А трьома-чотирма днями чергування не обмежується. Бійці зараз сидять на позиціях тиждень-два чи й більше, адже захід на позиції і вихід із них через роботу ворожих дронів-розвідників і FPV на оптоволокні перетворилися на цілу пригоду.
Дуже хочеться, щоб під час будівництва нових ліній оборони враховувалися всі аспекти: краща прихованість позицій, перебування бійців у бронежилетах, можливість оборони з усіх напрямків і ведення бою всередині споруди.
