«Штурмовий полк Х і далі вбиває своїх людей». Чому масштабування штурмових військ — катастрофа

«Будемо зараз робити окремі штурмові війська, прийнято це рішення… Сучасні штурмові війська з дроновою складовою, з усім іншим. Авжеж вони працюють сьогодні разом, штурмові полки з ДШВ виконують сильні задачі», — заявив днями президент Зеленський і додав, що штурмові батальйони та полки, які зʼявилися впродовж 2025 року, показали «хороший результат».

На сьогодні в нас уже є штурмові війська, хоча вони поки що й не оформлені юридично в окремий рід військ. Зеленський каже, що це питання «тижня часу».

І поки президент не підписав їх юридичне оформлення, я хочу посперечатися з його тезою про «хороший результат», хоча й розумію, що зацікавлені особи свято переконали його в цьому.

Як з’явилась ідея

Банальність писати, що в Україні вже є окремий рід військ, який за умовчанням покликаний бути групою швидкого реагування й атакувати та контратакувати противника. Це Десантно-штурмові війська Збройних сил України.

ДШВ — це високоманеврений рід військ, призначений для роботи в тилу ворога, швидкого розгортання, штурмових і рейдових дій, а також для забезпечення оборони.

Та протягом цих трьох із половиною років усе трансформувалося здебільшого до останньої функції — до забезпечення оборони.

Повномасштабне вторгнення РФ почала з одночасного наступу на лінії до 4000 км, і нам треба було стримати цей натиск. Ми потребували всіх сил для оборонних операцій, і ДШВ добре показали себе в них як у перші місяці війни, так і протягом наступних років.

Я сама не раз робила репортажі з найкращих бригад ДШВ і бачила, що вони проявляли себе фантастично і в наступах, і в обороні.

За інформацією з публічного простору, після призначення в головкоми Олександр Сирський спочатку збирався розформувати ДШВ і зробити весь рід просто штурмовими військами в складі Сухопутних військ, тобто такими, як планується створити сьогодні. Мовляв, оце «десантно» геть не застосовується на полі бою, та й неможливе масове десантування в умовах нинішньої війни, а отже, це означення — рудимент.

Та для кадрових офіцерів ДШВ, які довго служать, ця буква дуже важлива. Це не просто буква, бо з-поміж усіх родів військ ЗСУ для десантників айдентика, історія і статус підрозділу мають чи не найбільше значення.

І вони це відстоюють.

Отже, напевно, саме це, а також те, що ДШВ дуже добре проявили себе не лише в наступах, а й в обороні, змусило головкома передумати й залишити ДШВ з буквою Д, а тоді створити два окремі корпуси, куди й увійшли всі бригади, зокрема й ті, з якими маю досвід роботи я.

Керівник одного з найбільших мілітарних фондів «Повернись живим» Тарас Чмут, реагуючи на пояснення Генштабу про те, чим же штурмові війська відрізнятимуться від ДШВ, справедливо запитує:

«А як же 3-тя штурмова, 5-та штурмова, 92-га штурмова, які мають власні смуги та райони оборони? А ще ж ми формували дві штурмові бригади в СБС (Сили безпілотних систем), які мали дронами штурмувати?».

У складі Сухопутних військ ЗСУ справді вже є штурмові бригади: 5-та ОШБр (окрема штурмова бригада), 3-тя ОШБр, 92-га ОШБр, 10-та ОГШБр, 128-ма ОГШБр, 59-та ОШБр безпілотних систем та ін.

Проте всі вони мають свою ділянку оборони, та й тепер входять до складу корпусів. Тож, думаю, у заяві президента, Генштабу та ДШВ, імовірно, йдеться насамперед не про них.

Хто ж такі нові штурмові війська?

Швидше за все, командування хоче оформити в окремий рід військ і масштабувати так звані полки Сирського, які нині перебувають в особистому розпорядженні головнокомандувача ЗСУ.

За моєю інформацією, це щонайменше шість полків (чисельністю 1000–1500 військовослужбовців), які на початку цього року виросли з окремих штурмових батальйонів.

1-й ОШП — штурмовий полк, сформований на основі батальйону з бійців «Правого сектору», частина з яких раніше воювала під керівництвом Героя України Да Вінчі, частина, яка не перейшла в 59-ту ОМБр разом із Аліною Михайловою. Воює здебільшого на Донеччині.

425-й ОШП «Скала» — полк, сформований на основі окремого розвідбату «Скала». Скала — це позивний командира батальйону Юрія Гаркавого. Коли був ще батальйоном, брав участь у звільненні Харківщини, боронив переважно Донеччину й трохи Сумщину.

225-й ОШП — полк, сформований на основі однойменного батальйону. Воював переважно на Донеччині, але в серпні минулого року разом із 80-ю ОДШБр став в авангарді прориву на Курщину. Після цього здебільшого воював на Курщині, Бєлгородщині та Сумщині.

210-й ОШП — полк, сформований на основі штурмового батальйону «Берлінго». Батальйон здебільшого воював на Київщині та Донеччині, а також кілька місяців на Курщині.

253-й ОШП «Арей» УДА — полк, який також нещодавно (після участі в Курській операції) виріс із батальйону. В основі батальйону були добровольці з «Правого сектору» Дмитра Яроша. Батальйон родом із Криворіжжя, тож і починав свій шлях зі звільнення Херсонщини, що межує з Криворізьким районом, а далі звільняв села на Донеччині й Запоріжжі під час контрнаступу в 2023-му. Пізніше також брав участь у Курській операції.

33-й ОШП — полк, що також виріс із батальйону. Брав участь у повторному звільненні частини Харківщини, у боях на Курщині та Донеччині. Полком командує Герой України полковник Валентин Манько, який «Золоту зірку» отримав якраз за дії підрозділу на Курщині.

Манько воює з 2014 року, був заступником командира ДУК «Правий сектор», а пізніше й довіреною особою кандидата в президенти Дмитра Яроша.

Отже, як бачимо, три з шести полків так чи інакше почали свій шлях із «Правого сектору», але особовий склад нині — це геть не добровольці, як колись у ДУК. Це мобілізовані й засуджені особи, які отримали амністію в обмін на підписання контракту.

Троє з шести командирів полків мають найвище державне звання — Герой України. Це Валентин Манько, Олег Ширяєв і Юрій Гаркавий. Усі вони отримали звання за дії своїх підрозділів на Курщині.

Валентин Манько очолив управління штурмових військ ЗСУ, а тепер його називають єдино можливим претендентом на посаду командира цього нового роду військ.

Головком їх використовує на напрямках і ділянках, де інші підрозділи їх провалили. Хлопці залітають, стабілізують, і їх переміщають на інший напрямок. За такою схемою спочатку як батальйони, а тепер вже як полки вони працюють більш ніж півтора року.

І тут у вас постане питання: а чому ж тоді створення окремого роду військ — катастрофа?

Воюють, звільняють он села на Сумщині, Донеччині, Дніпропетровщині, командують ними Герої України, що не так?

Чому це катастрофа?

«Є невеликий підрозділ, у якого місячні втрати загиблих і зниклих безвісти більші, ніж дворічні втрати однієї з найбоєздатніших бригад. Ця бригада завжди виходить на провальні напрямки, стабілізує їх, а потім проводить успішні наступальні дії. Але забезпечення першого підрозділу чомусь перевищує здоровий глузд, тоді як бригада, про яку йдеться, здебільшого забезпечує себе сама — як людьми, так і всім іншим.

...За один місяць у невеликому підрозділі втрат більше, ніж за два роки в бригаді. Ігнорувати це — злочин».

Такий допис місяць тому опублікував ексначштабу бригади НГУ «Азов» Богдан Кротевич.

І тоді я ні на секунду не сумнівалася, що пан Тавр (позивний Кротевича) пише саме про один із цих полків і про «Азов».

Переконана я в цьому і зараз, хоча не питала в нього, чи це так. Я не знаю, про який саме полк, бо під опис підпадає щонайменше кілька.

Переконана, бо вже чула таку інформацію від інших офіцерів Сил оборони на абсолютно різних напрямках, де «гасять пожежі» ці полки. Інформацію про неадекватні втрати на тлі не завжди адекватного виконання завдань.

Така «слонячка» ходить по ЗСУ на різних рівнях майже по всіх підрозділах, які колись були суміжними з ними на різних напрямках.

Один офіцер на Донеччині, доповідаючи своєму командирові про обстановку, сказав про один із цих полків:

«Пане командире, у нас без змін. Штурмовий полк Х і далі вбиває своїх людей».

Мені показували один із заїздів у вже захоплене ворогом село на броньованій техніці — одиниця за одиницею — штурмовиків одного з таких полків, і, на жаль, інакше, ніж описав цей офіцер, описати важко.

Офіцери з різних підрозділів розповідають, що деякі командири цих полків не соромляться говорити в розмовах фрази на кшталт: «Сьогодні 100 покладу, завтра ще 100 дадуть».

«Сьогодні 100 покладу, завтра ще 100 дадуть»

Це обурює командирів лінійних бригад ЗСУ, бо це якраз про другий меседж із допису Тавра — неспівмірність постачання людей і техніки в згадані полки головкома та в лінійні бригади, які роками утримують фронт.

«Якби нам хоча б 100 людей на місяць давали, ми і заміни піхоти могли б робити, і ще й не таку ефективність показували б», — шокував мене своєю заявою офіцер з управління однієї з таких бригад ЗСУ.

У старі бригади з історією, які три роки стоять на фронті без ротацій, за місяць не дають і 100 людей, а інколи дають нуль людей. Тоді як, за моєю інформацією, у деякі з штурмових підрозділів за місяць направляється вдесятеро більше.

Але по кілька десятків кілометрів ділянок фронту роками змушені тримати саме класичні механізовані бригади, морпіхи та ДШВ.

Людей обіцяють дати, якщо «штурмонете якесь село». А для оборони позицій старші офіцери з угруповань військ пропонують «перерозподіляти» особовий склад, що простою мовою означає «спіхочувати» професіоналів з артилерії, ремонтних рот, екіпажів броньованої техніки, водіїв тощо. Тобто військових, які вірою й правдою відслужили кілька років, а деякі пройшли піхоту, знову відправляти на позиції. І відправляти їх пропонується не на якийсь короткий час, а на місяці. Бо найчастіше зараз піхотинців замінити ніким. Бо знову ж таки поповнення в бригади, які воюють роками, у достатній кількості не дають.

За останні місяці найбільше оборона провалилася на Донеччині й Харківщині, тоді як майже весь час штурмові полки в штатному режимі воювали на Сумщині. Ну й, власне, поповнення йшло переважно саме туди.

Нещодавно два з них — 225-й і 425-й «Скала» — перекинули стабілізувати ситуацію під Добропіллям, де росіяни вклинилися на 10 км у наші порядки.

До того ж, за моїми спостереженнями, найбільше сипляться зазвичай новостворені бригади, яким немає і двох років. Тоді як досвідченіші старі бригади з певним кістяком стоять в обороні міцніше.

Коли головнокомандувач рік і півтора року тому створював нові бригади, досвідчені офіцери з бойових бригад заявляли, що це помилка, що треба комплектувати саме їх і людей відправляти їм.

Тоді ідея створення нових бригад аргументувалася тим, що вони дадуть змогу старим відпочити. Але ж ми знаємо, що масові ротації на лінії фронту так і не почалися.

Виходить, тепер ми створюємо новий рід військ, куди йде величезна кількість поповнення, щоб «гасити пожежі» там, де провалилися новостворені бригади?

Щоб оцінити «ефективність», якою президент аргументує необхідність створення нового роду військ, він, МОУ та ГШ можуть порівняти, наприклад, ситуацію в тих організмах, які пропонував порівняти Тавр. Або ж порівняти ресурси, кількість поповнення і кількість втрат у лінійних старих бригадах і штурмових полках під час стабілізаційних дій, наприклад, на Добропільському напрямку. Адже з частини сіл тут росіян вигнали саме старі добрі механізовані бригади.

Безвідмовність

Чому ж головком вкладається в полки, а не в старі добрі механізовані підрозділи? Я вважаю, що причина — бажання здобути лояльність і безвідмовність.

Я поясню. Перед Курською операцією, наприклад, на нараді комбриг 80-ї ОДШБр Еміль Ішкулов висловив незгоду із задумом проривати Курську область і пророкував дуже негативні наслідки для рідної бригади (про це читайте тут).

Тоді він у присутності інших командирів бригад висловив цю незгоду Сирському. Незважаючи на протести особового складу, його зняли з посади і перевели тоді на формальну посаду в командування ДШВ.

Досвідчені офіцери зі старих підрозділів стали дедалі частіше висловлювати небажання виконувати накази головкома і Генштабу, які здаються їм сумнівними й призводять до значних втрат особового складу.

Найгучнішим був кейс комбата 47-ї ОМБр Олександра Ширшина. Він написав рапорт на звільнення з посади, коли його люди двічі потрапили в оточення на Бєлгородщині й Курщині, як він і передбачав, але йому не дали змоги їх вчасно вивести. Комбата зняли з посади (заяву Ширшина читайте тут).

І до цього, і після цього я знаю випадки, коли з посад знімали командирів тактичної ланки, які виводили людей з оточення без наказу згори, або ж відмовлялися тримати людей на позиції, де вже не було можливості тримати оборону, або ж не бажали штурмувати зруйновану вулицю чи спалену посадку.

За збереження життів своїх бійців втрачали посади командири, які стояли як камінь і не відступали

Так, посаду втрачали командири, які до того місяцями і роками керували підрозділами, стояли на своїй лінії відповідальності на нулі як камінь і не відступали.

Але дедалі частіше таких людей «за непокору» відправляють перекладати папери, як колись Ішкулова. А на їхнє місце призначають людей лояльніших, часто менш досвідчених. Таким чином якість кадрів командного складу з кожним місяцем падає.

Наскільки мені відомо, таких проблем у головкома з командирами названих вище штурмових полків немає. Вони не оспорюють накази. Вони відправляють людей звільняти нашу землю і встановлюють український прапор у зруйнованих війною селах.

Не подумайте, мені дуже подобається бачити, як військові знову встановлюють наш прапор над селом.

Тільки є питання: а чи були б захоплені ті села, якби люди, яких відправляють у ці полки, вчасно, а не тоді, коли ситуація вже критична й бригада сиплеться, опинялися в основних бригадах оборони?

І чи співмірна та частина, яку вони звільнили за останні пів року, з частиною, яку ми в той самий момент через брак особового складу в цих бригадах або його тотальну втому втрачаємо на сусідній ділянці чи іншому напрямку?

І головне: а яка ж чарівна пігулка змушує бійців штурмових полків іти відбивати все нові й нові зруйновані села, коли командири механізованих підрозділів не можуть змусити своїх піхотинців просто вийти на спостережний пункт?

Жорстка пігулка. У найгірших традиціях ворога. Абсолютна більшість скарг, які надходять правозахисникам, припадає на два із цих полків.

Якби я мала докази, я працювала б із ними. Була б вимушена працювати, бо це суспільно важлива інформація. Але люди бояться. Хоча це не означає, що «слонячка» не розносить усе це всією армією і далеко за її межі. Тож все це я знаю з численних свідчень третіх осіб.

А потім ми дивуємося, чому люди як вогню стали боятись армії, особливо піхотних посад, і чому в нас за рік близько 100 000 СЗЧ.

А потім ми дивуємося, чому люди як вогню стали боятись армії

Підтвердження моїх побоювань сьогодні озвучили в NYT, мовляв, Україна досягає успіху на полі бою, використовуючи проти росіян їхню ж тактику.

Але чи точно ми впевнені, що саме в аспекті нещадних штурмів хочемо переймати успіхи росіян, яких самі ж ще вчора критикували за безглузде вбивство їхніх солдатів на полі бою?

В умовах, коли небо заполонили ворожі дрони і ми не можемо навіть доїхати до позицій ближче ніж на 10 км, робимо ставку на штурми і штурмові війська, а не на розширення кілзони, де ворог просто навіть не зможе дійти до нашого піхотинця.

Приклади ефективної оборони зі ставкою на технології та кілзону є. Було б бажання розширити горизонти від «вперед-вперед» до стабілізації лінії вогню.

Якщо в питанні ударів по РФ стратегічного рівня ми досягаємо все нових і нових успіхів, то на тактичному рівні дали ворогу опанувати наше повітря на лінії бойового зіткнення і лише нещодавно почали вибивати їхніх пілотів як головну загрозу для оборони сьогодні.

Cтавку життєво необхідно зробити на інтелектуальних і людиноцентричних командирів, яким підлеглі довіряють, а не бояться їх. Бо коли відсоток тих, кого за непокору вигнали в заслання, був трохи менший, ми випереджали росіян на полі бою, а не хвалилися, що переймаємо їхню тактику.

Я впевнена, що люди, які зараз вважають, що ставка на штурмові підрозділи хибна, виявляться праві. На жаль. Як і тоді, коли казали, що не треба створювати нові й нові бригади, а треба зміцнювати найбоєздатніші.

Бо ситуація нова, і підрозділи створюються нові, а виклик старий.

абзац армія втрати зеленський сирський штурмовики