Дарниця після ракетного удару: зруйнований будинок став місцем пам’яті

Після того як комунальники розібрали завали і ретельно прибрали довкола, напівзруйнована будівля залишилася стояти поміж сусідніх уцілілих багатоповерхівок німою пусткою, що нагадує про страшну ніч.

Під ногами м’який, сухий, поштампований колесами ваговозів та екскаваторів пил. Здається, він аж рухається від подиху вітру. Під стіною залишився лежати шматок заліза, схожий на залишки ракети.

Під іншою стіною букети квітів і купа м’яких іграшок на чолі з великим коником-гойдалкою. Двоє підлітків принесли блакитний літак і поклали його поміж інших іграшок. Жінка присіла і запалила лампадку біля фотографії мами з донькою. Інші жінки час від часу підносили ще квіти, нишком втирали сльози.

Уцілілі

Пані в білому капелюшку підійшла впритул до будинку, вдивлялася у вікна і щось фотографувала.

У вцілілій половині будинку мешканці відчинили вікна, щоб зняти кондиціонери. Потім вони обоє, чоловік і жінка, відійшли від під’їзду в холодок, нервово затягнулися сигаретами. Він мовчав, вона щось говорила. На очах блищали сльози. Я не наважилася підійти до них і щось запитати, щоб не зачепити якимось недоречним словом і не завдати ще болю. Затоптавши в порох недопалки, вони попрямували до під’їзду, щоб повантажити речі, які залишились у квартирі.

Тим часом пані в білому капелюшку і далі уважно роздивлялася будинок, обійшовши його з іншого боку й зупинившись біля причепа трактора, куди вантажили речі.

У холодку під вишнею чатує поліцейський.

Прапорець

У вікні другого поверху майорить синьо-жовтий прапорець. Чи то його вже після обстрілу встановили, мовляв, «фак» вам, росіяни, чи то якимось дивом уцілів. Хоча це малоймовірно. На землі стоять мішки з речами, холодильник, плазма і білосніжне ліжко з рожевим матрацом.

Видно ретельно виметений сходовий майданчик. А четвертого й п’ятого поверхів просто немає. У кутовій квартирі видніється диван, вкритий смугастим пледом. Мабуть, там хтось любив відпочивати, дивитися телевізор чи скролити телефон. В іншій квартирі у вбудованій шафі висять речі. Наче нічого й не сталося, наче не було вибуху. Кімната є, а стіни немає, ніби в ляльковому будиночку. Але там жили не ляльки, а люди.

Їжа

Біля помаранчевих ДСНСівських наметів, які контрастують із посірілими цегляними будинками, жінки годують тих, хто того потребує. До запаху розпеченого на сонці пилу домішується аромат гарячої їжі. Шаркає черпак по стінках великої каструлі. Білі пластикові мисочки наповнюються їжею.

Українці піклуються про тих, кому тяжко, і проявляють свою любов через їжу, швидко організовують харчування там, де щось трапляється, чи то революція, чи приліт ворожої ракети. Навіть біля портрета загиблої в цьому будинку маленької дівчинки стоять дитячі фруктові соки.

А життя навколо триває. Повз руїни повертаються з Дарницького базару господині, несуть поліетиленові торбинки з огірками й помідорами, ягоди в пластикових лотках. Така звична картинка, яка контрастує з розваленим будинком. Життя, яке різко урвалося в цьому знищеному росіянами будинку, триває в навколишніх.

Дерева

Стара тополя стала імпровізованою дошкою оголошень з інструкціями, як відновити втрачені документи. Біля сусідньої будівлі, яку також дуже пошкодило вибухом, від старого дерева залишилися гострі цурпалки.

Над зруйнованим будинком стримить уціліла тополя. Здалеку здається, ніби вона проростає з руїн.

Біля скелетів згорілих автомобілів сухі мертві гілки. А поруч, біля сусіднього будинку, квітне різними кольорами клумба.

Зруйнований ракетою будинок навряд чи має шанси на квіти під вікнами. Ймовірно, його визнають аварійним і знесуть. Він один із кількох таких у Києві й дуже-дуже багатьох в Україні, де від початку повномасштабного вторгнення росіяни стерли з лиця землі цілі міста.

«Страхіття, — каже жінка, яка проходить повз. — Невже вони задоволення отримують від цього, ті кацапи?».

зруйноване житло обстріл Києва ракетний терор РФ ракетний удар